Розв язання проблеми героя у прозі П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні? 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розв язання проблеми героя у прозі П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?



П.Мирний(Панас Якович Рудченко 1849-1920р.) Нар.у м.Миргороді на Полтавщині в родині бухгалтера.Вчився в місцевому повітовому училищі,а у 1862 закінч.учил.в Гадячі.П.М.був відомим громадським діячем.Він належав до групи ініціаторів щодо спорудження памятн.Котляревському в Полтаві(1903)У1905р.П.М.співпрацює з жур. «Рідний край».який видала О.Пчілка.. Помер у 1920р..В укр.л-ру П.М.увійшов як поет,перекладач.прозаїк і драматург.Перші його друковані твори-це вірш «Україні»і опов. «Лихий попутав».

П.М.є автором першого укр..соц.-псих.роману «Хіба…»Назва взята із Біблії у перекладі П.Куліша.Всього роман має 6 редакцій.Він почув розповідь одного візника про розбійника Вас.Гнидку.Історія цього розбійника лягла в основу повісті «Чіпка».напис.у1872р.У1874 у ж. «Правда»був надр.нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадяча».Зробити із цих творів роман запропонував його брат-відомий літературознавець і фольклорист Ів. Рудченко(псев.І.Білик),Зважаючи на зайнятістьП.М. І.Білик сам написав окремі розділи роману.Це такі,як «Новий вік», «Старе та поновлене», «Пани польські».Роман має затриману експозицію.У зв’язку з тим,що роман має двох авторів у нього недуже досконала композиція.Повна назва роману «Хіба…Роман з народного життя П.М та І.Білика».Роман був закінчений у 1875,надрук.в Женеві за сприянням М.Драгоманова у1880р.уЛьвові-1887р.,у1903р.під назв. «Пропаща сила»у ж. «Киевская старина»,а у 1905-вийшов окремим виданням.П.М.та І.Б. довго дискотували над питанням про позитивних героїв у романі.І.Б.хотів,щоб образові Чіпки П.М.протиставив образ Грицька,зробивши його повністю позитивним,але П М.відмовився.Сучасники П.М. оцінили його роман по-різному.Напр.Омелян Оггуновський вважав,що у творі багато безнадії і патетики.Волод.Барвінський називав штучними,психологічно невмотивованими дії Чіпки,а І.Ф.: «З появою роману П.М.висунувся в перший ряд укр. п-ків.»

У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» розкрито соціальну дійсність у всіх її суперечностях, у найрізноманітніших виявах – соціальних, національних, історичних, побутових; показано, як соціально-економічні умови формували характер особистості, визначали її поведінку. Як зазначає П. Хропко, головна ідея роману звучить в алегоричній назві: «: «Воли – символічний образ уярмленогоселянства – не ревли, якби було що їсти й пити». Символічність цього образу виявилася настільки прозорою, що брати були змушені навіки змінити при перевиданні (1905 р.) назву роману на «Пропащу силу». Автори зображують долю селянина Ничипора Вареника, що зі злиднів «намагається вийти в люди», але уклад пореформеного життя перетворює його на «пропащу силу» - розбишаку, що весь свій розум і хист віддав справі нерозумного протесту, а згодом перетворився на лютого зарізяку. Учинки своїх героїв письменники вмотивовують дво основними чинниками: соц. умовами буття й успадкованими нахилами – генетичним кодом «що є новаторським явищем в укр.. літ.». Висвітлення життя українського суспільства впродовж півтори сотні років – від козаччини, зруйнування Запорізької Січі через кріпацтво й до пореформених часів є соц.. тлом, на якому зображено життя трьох поколінь села Піски, зокрема родин Ґудзя та Варениченків.

51.Проблематика прози Івана Франка( перехресні стежки, для домашнього вогнища).

Повiсть "Перехреснi стежки" - соцiально-викривальний твiр,вякомуавтор намагається художньо вирiшити проблеми служiннядемократичноï iнтелiгенцiï своєму знедоленому народовi. Проблематика повiстi надзвичайно широка. Це проблеми добра i зла, особистостi i народу, бiдностiбагатства,людськоïгiдностi i духовноï ницостi, людиниiзакону. Сюжет твору розгортається двома лiнiями. Перша - це показ важкого життя зубожiлого галицького селянства; друга - зображення громадськоïдiяльностiадвоката Євгенiя Рафаловича, який постає носiєм головноï проблеми твору. Вiн пробуджує свiдомi почуття солiдарностi у селян, шукає полiпшення долi народу, невтомно викриває державну бюрократiю тощо. Євгенiй користується в життi девiзом: "Хто то вкаже тобi дорогу, хто пiдведе тебе, мiй бiдний народе?" Зустрiч головного героя "Перехресних стежок" - "мужичого" адвоката Рафаловича - з Регiною, жiнкою, яка уособлювала його молодечий iдеал, а тепер виявилася його блiдою копiєю, зустрiч зi своïм минулим в образi Стальського, цiєï "скотини в людськiй подобi", i, зрештою, зустрiч з селянином, який заблукав недалеко вiд свого села в молодому сосновому лiсi, де "нi стежки, нi прикмети жодноï" - це перехреснi стежки життєвого й iсторичного випробування радикальноï iнтелiгенцiï та ïï розвитку. Франко iдеологiчно й символiчно пiдсумував цей шлях як випробування "серед шляху мiж минулим i будущимвидiнням".
Таким чином, на рубежi двох вiкiв як надбання XIX ст. Франко пiдносить революцiйний демократичний iдеал активноï особистостi. В образi Євгенiя Рафаловича показано дiяча радикальноï партiï Галичини того перiоду, коли вона розгорнулароботу по селах i на яку письменник покладав великi надiï. В образiселянина Демка Горiшнього, який заблукав у лiсi,


Франко розкриває долю свого народу, що не знає куди йому йти. В цьому вболiваннi за народну долю - весь пафос повiстi "Перехреснi стежки".
Провiдною темою повiстiI. Франка "Перехреснi стежки" є тема кохання молодого адвоката Євгенiя Рафаловича й РеAiни Твардовськоï.він у неї закоханий, але вона вже зовсім інша ніж була колись. Її тітка віддала насильно заміж і вона сама йому говорить, що кохання між ними вже прошло. Рафалович дуже боляче переживає втрату того iдеалу, яким для нього була Регiна. Кохання завершується трагiчно: Регiна стає мимовiльним убивцею свого чоловiка, а сама тоне в рiчцi.Письменник в основу сюжету поклав любовну драму з власного життя. Це були стосунки Iвана Франка з Ольгою Рошкевич.У своїй прозовій творчості І. Франко подає три типи інтелігенції: прогресивно-демократична інтелігенція показана на прикладі образу головного героя повісті «Перехресні стежки» Євгенія Рафаловича, який, ставши адвокатом, вирішив допомагати своєму народу, боротися за кращу його долю. Письменник зауважує, що, опинившись в умовах вибору між заанґажованістю чи чесним життям, між відданістю національній ідеї, готовністю до самопожертви чи конформізмом і особистою вигодою, Рафалович обирає служіння своєму знедоленому народові. Проте, зображуючи Рафаловича як інтелігентапрогресивного порядку, Франко показує, що і він недосконалий. Ця недосконалість проявляється в любовних стосунках Євгенія з Реґіною Стальською. Віддаючи всього себе громадському обов'язку, він не зміг врятувати кохану жінку від знущань і смерті.

В образі головної героїні повісті «Для домашнього огнища» Анелі Ангарович І. Франко змалював тип інтелігенції внутрішнього складу. Письменник показав, що, ставши на шлях соціального злочину, Анеля не втратила людської гідності і моральності. Не знімаючи з себе провини, вона викрила справжніх злочинців ганебного промислу, всіх тих, хто вважав себе цвітом інтелігенції. Устами головної героїні І. Я. Франко розвінчує розтлінну шляхту, яка силою влади грошей штовхнула жінку в болото суспільного дна. Письменник викриває мерзенність основ, на яких тримається буржуазне благополуччя і зазначає, що причиною розпаду домашнього вогнища як форпосту моралі і родинного щастя, як запоруки майбутнього народу є розкішне життя і потворне виховання в отруєному повітрі шляхетсько-буржуазного суспільства.Звертаючи нашу увагу на проблему інтелігенції, розкриваючи її суть, характеризуючи аморальні вчинки деяких героїв повістей, письменник намагався сформувати певні погляди і виробити моральні переконання щодо справжніх духовних цінностей суспільства, забезпечити глибоке розуміння молоддю, на яку покладав великі надії, моральних і етичних проблем, принципів, спрямованих на виховання цілісної особистості.Повісті І. Я. Франка з життя інтелігенції, маючи різкий викривальний характер, били по націоналістичних теоріях польських, австрійських та українських шовіністів, возвеличували простий народ, таврували всіх експлуататорів, незалежно від їх національної приналежності. Новаторські за змістом і формою, вони ще й на сьогодні не втратили своєї художньо-пізнавальної цінності.

52.Мотиви соціально-громадянської лірики у Франка(звершин і низин)
Збірка складається з семи великих розділів, які умовно розподіляємо тут на дві нерівні частини. У перших трьох розділах — "De profundis", "Профілі і маски" та "Сонети" — зібрано ліричні твори, в чотирьох останніх — "Галицькі образки", "Із жидівських мелодій", "Панські жарти" та "Легенди" — твори епічні. Є зразком громадянської лірики. Вперше збірку видано 1887 року, вдруге — 1893 року. Ідеєю збірки є голос гніву, болю, заклик до боротьби за народ, за щасливе майбутнє. Іван Франко вірив в ідеї боротьби і закликав до цієї боротьби. Збірка вражала насамперед своїм тематичним багатством і версикаційною різноманітністю. В ній знайшли яскраве відбиття всі важливі питання епохи. Це вже була поезія "нової енергійної дикції". Якби ми схотіли уявити собі конкретний образ ліричного героя Франкової поезії, то він неодмінно постав би перед нами в образі людини героїчного складу, бійця і поета, захопленого ідеєю соціалізму як ідеєю прекрасного. Може, саме тому збірка "З вершин і низин" характером своєї політичної лірики і сатири нагадує не так Шевченка чи навіть Некрасова, як гнівну патетику чартистських поетів, веселу злість гейнівського сміху. Тут є все: гучні поклики до бою і ніжний шепіт любовного освідчення, радість весняного цвітіння і скорботна печаль зів'ялих листочків осені, м'який, задушевний ліризм сповіді і їдкий сарказм викриття, - усе, в чому виявляється душевне багатство ліричного героя збірки і що робить зустріч з ним приємною і радісною. У символізації й алегоризації явищ природи поет шукав способів якнайглибшого розкриття соціальних контрастів. У природі йому ставав народнопоетичний за своїм походженням мистецький засіб психологічного паралелізму. Характерно, що в розділі поетичної лірики Франко не уникає відображення особистих, навіть інтимних переживань. Єдність особистого і громадського – ідейно-естетична основа всієї лірики Франка.

 

Символічною є сама назва: з «вершин» великих ідей епохи, духу людського і з низин народних народжується революція.Тут присутній гучний заклик до бою і сповідь ліричного героя, який постає перед читачем в образі людини героїчного складу, бійця і поета, справжнього інтернаціоналіста, яким був і сам автор. Політичну лірику зосереджує Франко у розділі «De pvofundis» і робить його заспівом до всієї збірки. Оскільки у поезії сплітаються мотиви душевного піднесення і спаду, радості й печалі, розділ розподілений на цикли з промовистними назвами: «Веснянки», «Нічні души» , «Скорбні пісні», «Excelsior» !

Іван Франко починає збірку віршем, в якому закладена основна ідея його поезій. «Гімн» вважається вершиною політичної лірики митця. Образ вічного революцйонера сприймається, як символ безсмертного духу народу, що не мириться з поневоленням. Його не можуть скорити «ні тюремні царські мури», ні вимуштрувані армії. Настрій вірша оптимістичний, він виражає непохитну автора в прихід кращого майбутнього. Поет називає старий лад руїною, а коли говорить про нове, взільнений народ порівнює з лавиною, яку ніщо не зупинить.

Особливої популярності «Гімн « набув після написання М. Лисенком музики, він перетровився на револційну пісню. Образ вічного революціонера дістав поширення, і не дарма самого Франка називають вічним революціонером нашої літератури .

Сиволізація явищ природи – характерна ознака мистецького процесу кінця 19 ст. До цих засобів поетичної мови вдавався і Франко, що особливо виявилося у циклі «Веснянки».Поет використовує традиційну фольклорну форму, але маєзмогу якнайглибше розкрити соціальні контрасти доби. Як і в народних піснях, так і у своїх віршах, уперсоніфікованих образах природи, автора славить пробудження від зимового сну, яке окрилює людей добрими сповіданнями. Це – пробудження народу, який скине кайдани і змінить життя на краще. Митець вдало використовує народнопоетичний прийом паралелізму : «втішно птиця лине» – «тільки бідний гине з голоду мужик «, «квіти серед поля»- «тільки тьма й неволя п’є народну кров». Побудувавши на цьому принципі відомий вірш «Гримить» , поет змальовує картину весняного пергроззя, коли земля чекає життєдайної зливи. Так само мільйони людей чекають змін, які оновлять не лише кожного з них, але й суспільний устрій для підкреслення своєї душі Франко починає і закінчує вірш словом «гримить»: з одного боку, воно означає розростання бурі, з другого – початок революції в країні.

У розділі політичної лірики Франко не уникає відображення осбистих, навіть інтимних переживань. Єдиність особистого і громадського - ідейно-естетична основа всієї лірики поета. Він просить свою «всеплодющую мати «- землю і дати йому чуття і вогню, щоб « налити ними слово», паказати шлях думкам – орлам до «ясної зірнички,горлички « ,яку мріє побачити ще хоч раз у своєму житті. З цього погляду показовим є цикл «Души пролетарія», де Франка цікавить моральне обличчя передового сучасника. Він викриває ренегатів («Милосердним», «Ідеалісти») і слабких у боротьбі («Не наші вороги»), нещадний до тих, хто мріє про тишу і спокій. Вірш «Товаришам» з цього циклу звучить полум’яким закликом до боротьби за нове життя. Маршовий ритм, якість мети і програмних завдань подали йому справжнього пафосного звучання : «Борітеся! Терпіть! По всій землі рівняйте стежку правді!». Декларацією митця про його любов до знедоленого народу стала поезія «Не покидай мене, пекучей болю» з циклу «Нічні думи». Для автора людське горе, голодна смерть сиріт, сльози на обличчях – це його особистий біль, що не залишає поета ні на хвилину. Він ладен відмовитись від власного щастя, щоб словом і ділом допомагати здійсненню народних мрій.

Своєрідним продовженням цієї теми стали вірші розділу «Профілі і маски»,де автор розмірковує про роль і завдання поета у суспільній боротьби. Він бачить митця на чолі народу, на його думку, поет повинен бути рупором вільної ідеї і закликати до змін у житті («Поезія», «Пісня і праця», Співакові»):»Так весь свій мозок, і нерви, і серце й ти в свою пісню, співаюче, вкладай». Цікавий розділ «Сонети», в якому оригінально ставляться і розв’язуються проблеми поетичної форми у зв’язку зі змістом твору (цикли «Вільні сонети», «Тюремні сонети»). Поет називає свої вірші роботами форми, але думка вних вільна, якщо вони присв’ячені гідній меті.

Цикл «Україна» дає підстави твердити, що Франко не був лише письменником – патріотом, але й інтернаціоналістом. Загальний пафос поезій цього циклу пов’язаний з боротьбою проти царського самодержавства і польської шляхти. Поет вірив у те, що «розпадуться путі вікові, прокинуться люди», український народ здобуде волю і національну рівноправність. Для Франка людина, яка не поважае інший народ не може бути патріотом своєї батьківщини.

З «низини» суспільного життя, де йде жорстока боротьба між бідними і багатими, поетова думка злітає до «вершини», де реальні конфлікти вистунають як зіткнення ідей. Про це йдеться у циклі «Excelsion», що складається з шести творів – алегорій. Тут з’являється образ колективного «ми», який втілився поетом у класичному образі каменярів. Довгий і важкий шлях до омріяної мети: одні падають на цьому шляху, інші ідуть, не збавляючи кроку. Вони важкими молотами розбивають скалу, уособлення соціальної несправедливості та кривди, прокладають шлях до нового життя(«Каменярі»): «Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті святою думкою, а молоти в руках».

Демократичний зміст Франкової поезії вимагав: глибокої демократичної форми. Збірка відзначається жанровою різноманітністю, багатством мовних засобів, використаних поетом для досягнення головної мети. Показати і естетичний шлях до визволення — ось мистецьке кредо І.Франка, політична лірика якою відігравала значну роль у тогочасному суспільному житті. Франка.
53. Філософські поеми Франка (мойсей,Похорондруга, Іван Вишенський).
"Мойсей" став визначною вiхою у творчостi Каменяра, розкривновiгранiйого поетичного генiя, з великою силою засвiдчив глибоку вiру Франка у невичерпнi сили народу,iсвiтлемайбутнєсвоєïвiтчизни. Франко прагнув не лише висловити своï погляди наминуле рiдного народу
"замученого, розбитого", а спрямувати його на активнi дiï,наздобуття людських прав. Ця думка є основною фiлософською сентенцiєю твору. Вона знайшла iдейно-художнєвтiленняупрозi. Поема "Мойсей" порушувала важливi проблеми, якими жило украïнське громадянство в часи революцiйного пiднесення: зростання свiдомостiтрудящихмаста ïх iсторична роль, вiддане служiння народовi, суспiльна роль слова;
мобiлiзуюче значення смертi героя; поступ народу. Твiр пробуджувавународi моральнi сили, полiтичну свiдомiсть, революцiйний дух. Тему та iдею ясно визначає пролог. Поет висловлює глибокий жаль з приводу того,що украïнському народовi, роз'єднаному Австро-Угорськоюмонархiєюiцарською Росiєю - суджено було нести безмiрнi страждання, а також тверде переконання, що всi жертви, злигоднi й муки не пройдуть марно. На думкуI.Франка,визволення украïнського народу i возз'єднання його в єдинiй вiльнiй державi може вiдбутися разом iз визволенням iнших народiв.
Обравши за основу бiблiйну легенду i, вiдповiдно до свогозадуму,змiнивши ïï, I. Франко намалював в образi Мойсея вождя, що самовiддано служить
народовi, любить свiй народ i присвячує себе боротьбi за його майбутнє. На шляху до високоï мети перешкоджають йому дрiбнi людцi, що вважають за мету не великий iдеал, а мiзерну особисту користь, намагаючись демагогiчно схилити до цього маси.Датан i Авiрон розвiнчуються поетом як "лихi демони громади", що прагнутьвiдвернути ïï iз обраного шляху, яким веде Мойсей. В образах Датана i Авiрона поет викриває зрадникiв революцiйного руху, реформiстiв i угодовцiв. Словами Мойсея вiн картає антинародну суть ïхнiх демагогiчних заяв, спрямованих в днi бунту на захист спокою як"найблаженнiшого стану". В своïй поемi Франко застерiгає народ перед "ошуканцями й дурнями", розкриває трагедiю Мойсея, який перестає бути справжнiм вождем з того часу, коли пiддається сумнiвам щодо правильностi обраного шляху та остаточноï перемоги. З глибокою симпатiєю передає письменник беззавiтну любов Мойсея до свого народу i вiру в те, що народ прийде до сподiваного щастя. Зневiра й хитання, роздуми i вiдчай Мойсея напередоднi нового життя не можуть втримати його осторонь переможного руху, якого нiкому не спинити, бо народ є творцем iсторiï. Саме тому народ i виступає головним героєм твору. Хоч Мойсей i залишив табiр, народ обирає з свого трудового середовища нового вождя Єгошуа, "князя конюхiв", здатного пiдвести маси для переможного бою. Могутнiм акордом народноï революцiï завершує поему I. Франко: А Єгошуа зично кричить: "До походу! До зброï!" Як бачимо, поему "Мойсей" проймають нацiональнi i вселюдськi проблеми. Це твiр-роздум про майбутнє украïнського народу, про взаємини вождя i мас у процесi боротьби за свiтле життя, про могутнi сили народу, здатного висунути з свого середовища в процесi революцiйного руху поводирiв, якi приведуть до
остаточноï перемоги.

поема «Іван Вишенський»Франко, як засвідчують літературознавці, був першим дослідником і популяризатором творчості Івана Вишенського, видатного полеміста, борця проти унії, проти релігійно-національного і феодально-шляхетського гніту в Україні. Він високо цінував його за яскраві сатиричні малюнки тогочасного суспільно-політичного життя, за його блискучий полемічний характер, присвятив йому поему під назвою «Іван Вишенський», вмістивши її в збірку «Із днів журби». Ця поема вважається одним з кращих творів Великого Каменяра. Зміст поеми відповідає історичній правді. Починається твір мальовничого картиною Афонської гори, на фоні якої й відбуваються описані далі події. Гора вражає читача своєю красою.Однак у читача складається таке враження, що серед цієї живої природи панує мертва тиша. І хатки тут є, і поляни, і ліси, але не чути розмов, співу, сміху, бо це понуре царство ченців, аскетів. Лише зрідка цю мертву тишу порушують монастирські дзвони, «мов нарікання докори на людей, що замертвіли цей прекрасний куток». Тут ми вперше зустрічаємося з Іваном Вишенським. У минулому його знали як людину зі світлими думками й високими пориваннями. Не реалізувавши себе на рідній землі, Іван прибув до цієї «сумної тюрми». Він уже немолодий, «дідусь похилий, зморщений, сивобородий». Зневірившись у суспільній праці та боротьбі, Вишенський дійшов до крайньої межі аскетизму: останні роки свого життя він хоче провести не в монастирі, не в самотньому скиті, а в неприступній скелі печери, куди спускають його на шнурі. Печера — це тепер його домівка і його могила. Тому, коли його проводжають у цю останню путь, то, як над мерцем, співають: «Co святими упокой».Проходять дні за днями. Іван намагається виправдати свій вибір, заспокоїти свою бентежну душу пристрасного в минулому борця-полеміста. Але все, що він бачить поза печерою нагадує йому життя. Він стає свідком безперервної боротьби і змагання у природі, згадує своє дитинство, материнську ласку. Пелюстки вишневого цвіту, що залетіли випадково до печери, нагадують йому про запашні сади України. У привезеному з України листі його закликають покинути келію, повернутися на Батьківщину, у світ життя і боротьби:Поверни ти на Вкраїну,зігрівай нас своїм словом.Душа аскета роздвоюється. Він відчуває, як у свідомості його відбувається боротьба між аскетизмом і почуттям громадського обов’язку перед народом, своєю країною.Кульмінацією поеми є молитва Вишенського, щоб Бог переніс його до корабля, що відпливає, бо він просвітлів у думці, що його спасіння — ніщо порівняно з можливістю порятувати мільйони. Розв’язка символічна: Всевишній простяг сонячне проміння з печери до корабля, чернець ступив на цей «місток» — і «тихо щез», прозрів, бо піднісся до розуміння немарності життя, яке дає кожному творець.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-20; просмотров: 524; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.175.165.101 (0.012 с.)