Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Прозова спадщина Тараса ШевченкаСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Повісті Тараса Шевченка — прозові твори Тараса Шевченка. Усі повісті Шевченко написав у період заслання. Лише останню «Прогулянка з задоволенням і не без моралі», почавши писати в Новопетровському укріпленні, закінчив у Нижньому Новгороді. За його словами, їх «десятків коло двох набереться»[1], проте до нашого часу дійшли лише 9. Відомо ще про повість «Из ничего почти барин», задуману першою, але невідомо чи написану. У зв'язку із забороною писати й малювати, перші дві повісті письменник мусив підписувати фіктивними датами: «Наймичка» — 25 лютого1844, Переяслав (замість справжньої 1852—1853); «Варнак» — 1845, Київ (замість кінець 1853 — початок 1854). Проте, відчувши послаблення нагляду і приязне ставлення коменданта Ускова, наступні повісті Шевченко підписував справжніми датами. Видання повістей Свої повісті Шевченко підписував псевдонімом «Кобзар Дармограй». Спершу через те, що не міг виступати під своїм власним прізвищем, а згодом, аби відмежувати свою прозу від поезії. Проте за життя не було надруковано жодної повісті. Почасти й через те, що виданню не сприяли Шевченкові друзі-літератори.. Після смерті Шевченка рукописи повістей потрапили до М. Лазаревського. У 1862 році у журналі «Основа» він опублікував оголошення про їх розпродаж, але без дозволу публікації. Згодом рукописи потрапили до Миколи Костомарова, який у 1880-их роках надрукував їх у журналалах «Киевская старина», «Исторический вестник» та газеті «Труд». Ці публікації мали численні помилки та розбіжності з оригіналами. У 1888 році «Киевская старина» видала усі повісті Шевченка окремою книгою. Перелік · НаймичкаВарнакКнягиняМузикантНещаснийКапітанша · БлизнюкиХудожник ‘ · Прогулянка з задоволенням і не без моралі «Худо́жник» — повістьТараса Шевченкаросійською мовою, написана 25 січня — 4 жовтня1856 р. у Новопетровському укріпленні. У повісті «Художник» Шевченко продовжує розробляти тему долі талановитого кріпака, започатковану ним у повістях «Варнак» та «Музыкант». Вперше згадано про твір у повідомленні М. М. Лазаревського про продаж рукописів російських повістей Шевченка — «Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке.» У повідомленні мова йде про автограф, що нині зберігається в ІЛ. На відміну від інших повістей Шевченка, «Художник» відрізняється своєю автобіографічністю, тому є важливим джерелом відомостей про біографію Шевченка в період перебування у Петербурзі й навчання в Академії мистецтв. Історія видань Вперше надруковано за цим автографом з редакторським підзаголовком «(Автобиографическая повесть)» у журналі «Киевская старина». Публікація містила багато відхилень від автографа. Окремі відхилення виникли внаслідок неправильного прочитання оригіналу або заміни маловідомих спеціальних термінів іншими словами. За жанровими особливостями, принципами зображення, характером типізації повість має складну структуру. Мемуарні елементи органічно співіснують у ній з елементами епістолярного жанру та нарису. Перша частина — виразно автобіографічна й мемуарна; розповідь ведеться від особи художника, в образі якого можна впізнати риси й учинки реального Івана Максимовича Сошенка. Образ героя — спершу обдарованого кріпака-малярчука, згодом — молодого художника, захопленого мистецтвом і життям мистецької богеми, — суто автобіографічний (з деякими елементами художнього домислу) у першій частині. У другій — риси автобіографізму властиві психологічній «біографії» героя, тоді як історія фатального одруження й трагічна розв'язка домислені на основі реальних фактів з життя декого з колег-художників; відбилася тут і романтична ідея всеохоплюючогослужіння божественному мистецтву. Спогади Шевченка подаються у формі листів героя про навчання в Академії мистецтв, про мистецьке життя у тогочасному Петербурзі. Діячі культури, згадані у повісті Повість цікава яскравими характеристиками видатних діячів культури того часу — благодійників Шевченка: К. П. Брюллова, О. Г. Венеціанова, В. А. Жуковського; а також його сучасників та друзів — В. І. Штернберга, Г. К. Михайлова, П. Ф. Соколова, К. І. Йоахіма та ін. Колоритні й образи персонажів, прототипами яких були реальні особи: Паші (Марія Яківна Європеус), мадам Юргенс (Кароліна Карлівна Юргенс) та ін. У цьому відношенні характер повісті близький до твору Д. В. Григоровича «Неудавшаяся жизнь» (1850). Автор її одночасно з Шевченком навчався в Академії мистецтв, і його персонажами були здебільшого ті ж, що і в Шевченка, визначні особистості тогочасної академії, її талановиті учні — П. С. Пет -ровський, І. К. Айвазовський, Г. Борисов та багато інших. У розповіді про останні роки життя героя Шевченко використав відомості про трагічні обставини особистої долі відомиххудожників, своїх сучасників — О. В. Тиранова та П. А. Федо -това, які закінчили своє життя в лікарні для душевнохворих. Тут особливо відчувається розмежованість головного героя й оповідача, що допомагає Шевченкові ширше розкрити свої погляди на соціальні явища дійсності. «Близнюки» — повістьТараса Шевченкаросійською мовою, написана орієнтовно 10 червня — 20 липня1855 р. у Новопетровському укріпленні. За своїми жанрово-стилістичними особливостями повість стоїть близько до української та російської прози 30 — 40-х років (М. В. Гоголь, Є. П. Гребінка, Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, О. С. Пушкін, М. Ю. Лермонтов). Ряд епізодів «Близнецов» має автобіографічну основу. В них передано враження Шевченка від подорожі до Полтавської губернії, зокрема до Переяславщини, про перебування у Києві тощо. Подробиці з життя Шевченка на засланні використано в змалюванні епізодів перебування Саватія Сокири в Оренбурзі та його подорожі до Орської фортеці. Історія написання Повість «Близнецы» Шевченко розпочав, очевидно, 1855 р. Саме в цей час поета особливо цікавили питання виховання, проблеми морального виродження представників заможного стану, зокрема під впливом військового середовища. В цьому плані «Близнецы» ніби логічно продовжують тему повістей «Несчастный» та «Капитанша», створених у першій половині 1855 р. Як аргумент на користь віднесення повісті до 1855 р. дослідники вказують на використання у «Близнецах» ремінісценцій зі «Слова о полку Ігоревім» та «Истории русов» («Літопису Кониського»), які в цей час читав Шевченко. Найімовірніше, що повість була завершена ще до кінця 1855 р., тобто через місяць і 10 днів після початку роботи над нею. Цей здогад підтверджує передусім текст автографа, який має всі ознаки скоропису: неуніфіковані імена персонажів, позначені лише початковими літерами власні імена та назви, недописані слова, пропуски, плутану нумерацію окремих аркушів, текстові повтори, випадки синтаксичної неузгодженості, невиваженість пунктуації та ін. Існує припущення, що Шевченко одночасно працював над трьома повістями: «Близнецы», «Художник» (25 січня — 4 жовтня1856 р.), «Прогулка с удовольствием и не без морали» (рання редакція написана орієнтовно в кінці 1855 — на початку 1856 р.). Таке припущення не узгоджується з особливостями творчого процесу Шевченка. Як свідчить творча біографія поета, він жодного разу не працював одночасно над кількома творами. Разом з тим інтенсивний, напружений характер роботи над здійсненням творчого задуму був притаманний Шевченкові. Відомо, зокрема, що такі його великі за обсягом і складні за ідейним змістом та художньою формою твори, як поеми «Сон», «Єретик», «Неофіти» та ін., написані протягом кількох днів. Історія видань Вперше згадано про твір у повідомленні М. М. Лазаревського про продаж рукописів російських повістей Шевченка — «Извещение о прозаических сочинениях Вперше надруковано за цим автографом у журналі «Киевская старина»[3]. Текст першодруку має значну кількість відхилень від автографа. Частина з них виникла внаслідок неправильного прочитання оригіналу. Значна кількість відмін від автографа — скорочення і дописування речень, перестановка і заміна слів та інші стилістичні виправлення — з'явилася внаслідок довільного редагування тексту. Особливості повісті Головна проблема твору — проблема виховання. Питання формування особистості молодої людини, зокрема питання виховання, розглядалися також у публіцистиці (журналах «Современник», «Отечественные записки», «Морской сборник»), в статтях М. О. Добролюбова, М. І. Пирогова та інших авторів[4]. На утвердженні суспільного та естетичного ідеалу в повісті певною мірою позначилась сентиментально-романтична традиція Г. Квітки-Основ’яненка, П. Куліша. Водночас у «Близнецах» Шевченко вперше звертається до педагогічних ідей Г. С. Сковороди. Український філософ-просвітитель не тільки одна з дійових осіб твору. Його думки про необхідність для щастя людини обрання праці за покликанням, високої моральності, гармонійного розвитку особистості сповідують герої повісті Никифор Федорович та Саватій Сокири. Чесна праця, демократичний, здоровий побут героїв, а також реальні прикмети їхнього життя — дозвілля на пасіці за читанням в оригіналіГорація, Гомера, «Псалмів Давидових», гра на скрипці — все це вводить читача у світ етичних ідей Сковороди[5]. У повісті відбито літературні зацікавлення Шевченка. Поет у різних формах висловлює своє ставлення до творів Г. С. Сковороди, І. П. Котляревського, О. О. Шаховського, М. В. Гоголя, до української народної творчості, а також до літературної полеміки, яка точилася на сторінках таких періодичних видань, як «Отечественные записки», «Библиотека для чтения», зокрема з приводу появи поеми Гоголя «Мертвые души». Проза Усі драматичні твори й повісті Шевченко написав російською мовою. Після Шевченкової смерті рукописи повістей і деяких драматичних творів перейшли на збереження до М. М. Лазаревського. Рукописи опинилися у М. I. Костомарова і пролежали у нього без руху майже двадцять років. Протягом 80-х років XIX ст. драматичні та прозові твори Шевченка друкувалися окремо в різних виданнях, а незабаромз’явилися окремим виданням: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». – Киев, 1888. Деякі з них, що вперше побачили світ на сторінках журналу «Киевская старина», подані тут за набором першодруку. Публікація окремих творів і видання збірки супроводжувалися преамбулами, з яких довідуємося, що редакція «Киевской старины» мала в своєму розпорядженні автографи. Проте в усіх публікаціях припущено багато відступів од Шевченкового тексту. Центральна тема повісті «Музыкант» – трагедія кріпака-інтелігента, одна з головних тем прозової творчості Шевченка, започаткована ним у повісті «Варнак», пізніше розвинена в «Художнике». Типова для свого часу – нагадаймо, що гірка доля таланту з народу в кріпосницькому суспільстві була й особистою долею Шевченка та багатьох його товаришів-художників, – ця тема широко висвітлювалась у творах російських письменників – О. М. Радищева («Путешествие из Петербурга в Москву»), В. Г. М. П. Павлова («Именины»), та ін. Можна спостерегти збіги окремих мотивів і ситуацій у повістях «Музыкант» та «Именины» М. П. Павлова (1835). Як і Тарас Федорович у Шевченковому творі, головний герой повісті Павлова – кріпосний музикант, що боляче переживає своє принизливе становище у суспільстві; обидва герої покохали дівчину-дворянку; Тараса викупає з кріпацтва дрібний поміщик-хуторянин Антон Адамович, героя «Именин» також мав намір викупити знайомий поміщик. Друга сюжетна лінія повісті «Музыкант» – трагічна доля артистки Тарасевич – за змістом дуже близька до центральної частини «Сороки-воровки» О. І. Герцена. «Сорока-воровка» була надрукована в журналі «Современник» (1848. – № 2). Чи читав її Шевченко – невідомо. Можливо, обидва письменники в розробці сюжету про артистку виходили з одного джерела. В основу «Сороки-воровки» покладено реальну історію, про яку Герцену розповів актор М. С. Щепкін (йому присвячено повість). Вона мала місце в трупі власника кріпосного театру в Орлі графа С. М. Каменського
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-20; просмотров: 1723; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.188.114.150 (0.009 с.) |