Творчість Т. Шевченка, І. Крамського, І. Рєпіна, М. Пимоненка.

В українському образотворчому мистецтві у першій половині 19 ст. виділялися окремі митці, але серед них ще не було великих талантів. Це було пов’язано з тим, що після смерті у 1825 р. В. Боровиковського малярство імперії занепадає. Після деякого застою як реакція проти класицизму починає формуватися схильність до реалізму. Цей рух започаткував Олекса Венеціанов (1779 — 1847), учень Боровиковського, українець з грецьким корінням з Ніжина. Він мав у своїй майстерні у Петербурзької академії мистецтв значну групу учнів. Але авторитет та блискуча художня манера Карла Брюллова вразила учнів Венеціанова більше й вони перейшли до модного метра.

Серед учнів Брюллова були й останні українські майстри класичного малярства — Іван Сошенко, Тарас Шевченко, Дмитро Безперчий та ін.

Особливості реалізму в живописі:

- особливий динамізм;

- історична точка зору на життя;

- універсальність в зображеннілюдини;

- синтетичність (більш тісний зв'язок з попередніми епохами та напрямками: сентименталізмом, романтизмом);

- тяжіння до зображення людини в її взаємодії з середовищем; внутрішній світ персонажів, їх поведінка несуть на собі прикмети часу, значна увага приділяється соціально-побутового фону часу.

Середина 19 ст. характеризується творчістю основоположника реалізму в українському малярстві Тараса Шевченка та його послідовників.

Його мистецький талант виявився у різних галузях малярства:портретному, жанровому, пейзажному і релігійному.

Автопортрети Тараса Шевченка — власні зображення, що їх створював Тарас Шевченко протягом усього життя. Кількість автопортретів Шевченка важко піддається обліку. Багато з них не дійшли до нашого часу і відомі лише з листування художника чи спогадів його сучасників. Чимало розкидано на полях рукописів літературних творів Кобзаря, листів, на аркушах робочих альбомів і навіть на малюнках інших художників.

Свою увагу Шевченко приділив і історичній особі, гетьману Богдану Хмельницькому, що можна побачити в картинах «Смерть Богдана Хмельницького» та «Богданові руїни в Суботові».

Першою жанровою картиною Шевченка була «Хлопчик-жебрак ділиться милостинею з собакою під парканом» 1839, за яку йому було присуджено срібну медаль Академії мистецтв, проте картину так і не було знайдено. Схожою за тематикою є картина «Хлопчик з собакою в лісі» 1840.

На початку 40-х років молодий митець працює над темами з історії України, з життя народу, його побуту. У цей час написані «Циганка –ворожка»1841, «Катерина»1842, «Селянська родина»1843.

Вихований у класицистичній Школі відомого російського художника К. Брюлова, майстер надзвичайно строго підходив до техніки зображення.Іноді він звертається до мови українського фольклорного мистецтва. Його «Катерина» написана в народних традиціях: тут кожен елемент зображення – символічний (центральна жіноча фігура картини уособлює трагічну долю України, дуб на її другому плані – її силу і непокору).

У 1843 році Шевченко подорожує Україною й збирає великий матеріал в етюдах, малюнках, ескізах. Він задумує видати СЕРІЮ ОФОРТІВ під назвою «Живописна Украина», в якій хотів показати історичне минуле, побут і звичаї, народу. Шість офортів на історико-побутову тематику («Видубицький монастир», «Дари в Чигирині», «Судна рада», «Старости»). Зроблених у 1844 р., характеризуються блискучою технікою, життєвою та історичною правдою.

На відміну від своїх попередників Шевченко не ідеалізує Україну, а змальовує її реалістичною, зокрема показує закріпачене зубожіле село.

Портрети роботи Тараса Шевченка — зображення конкретних осіб, що їх виконав Тарас Шевченко у різній техніці живопису та графіки. Портрети — один з найвизначніших як кількісно, так і за своєю художньою цінністю розділів мистецької спадщини Тараса Шевченка. До жанру портрета Тарас Шевченко звертався протягом усього життя.

Тарас Шевченко виявив себе справжнім майстром портрета, що видно з його автопортретів та серії портретів Маєвської, Кейкутової написаних у 1843-1847 роках.

Творчість Шевченка є новим етапом в історії українського образотворчого мистецтва.

В останній третині XIX століття було створенетворче ідеологічне об'єднання художників Російської імперії, в тому числі і українських - Передвижники (повна назва: Товариство пересувних художніх виставок).

У 1863-му 14 юнаків, найкращих випускників імператорської Академії мистецтв Петербурга, на чолі з Іваном Крамським демонстративно покинули навчальний заклад після того, як їм відмовили у праві самостійно вибрати теми дипломних робіт. «Бунт чотирнадцятьох» виявився першим випадом проти академічної традиції

За 53 роки свого існування (до розпаду в 1923-му) передвижники провели 48 виставок у Петербурзі, Києві, Москві, Харкові, Одесі, Казані, Ризі та інших містах.

Реалізм і народність, які пронизують передвижницькі картини, були визнані новим, прогресивним витком розвитку живопису.

Рішуче порвавши з канонами і ідеалістичною естетикою академізму, мистецтво Передвижників мало своєю основою творчий метод критичного реалізму.

Характерні для П. картини відрізнялися великою силою психологізму і соціального узагальнення, високою майстерністю типізації, умінням через окремі образи і сюжети представляти цілі класи і стани.

Провідними жанрами в мистецтві П. були побутовий жанр і портрет, що дозволяли як найповніше показувати життя народу, створювати образи передових людей прямо затверджувати демократичні ідеали. Значний розвиток отримали також історичний жанр і пейзаж; у картинах на євангельські сюжети втілювалися актуальні етично-філософські проблеми.

Українська тематика знайшла відбиток у роботах відомого російського художника Іллі Рєпіна, що народився в Україні, на Харківщині, у сім'ї військових поселенців. Широку популярність у світі одержала його картина "Запорожці пишуть листа турецькому султану", що відбила реальний факт із життя уславленого кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка. При написанні цієї картини Рєпіна консультував український історик, фахівець з історії запорозького козацтва Дмитро Яворницький, який до того ж і позував Рєпіну для постаті писаря.

Іван Миколайович Крамський займає особливе місце серед російських і українських художників

Він відомий багато зробив для активного просування російського живопису в народ, сприяв художній освіті Росії, виникненню по всій країні художніх шкіл, училищ, музеїв. Іван Крамськой працював в побутовому, історичному та портретному жанрах. Саме в останньому жанрі ясно висловився принцип художника: саме в особі

полягає найголовніше - «людське в людині».

Перша картина - «Смертельно поранений Ленський» (1860), написана за поемою О.С.Пушкіна. За цю роботу Крамський отримав срібну медаль.

За картину «Мойсей виливає воду з каменю» (1863) отримав другу золоту медаль.

У 1863 він виконав кілька портретів і 45 малюнків, 8 картонів із зображенням Бога-Саваофа зі Святим Духом, Христа і чотирьох апостолів для куполів храму Христа в Москві.

дуже часто малював свою сім'ю: 2 картини «Сім'я художника» (1866) та «Портрет доньки Софії та жінки»(1875).

У відомих портретах Крамський вдається до улюбленої техніки, що дозволяє імітувати фотографію, із застосуванням білил та італійського олівця. Не менш виразний як малювальний матеріал соус. Соус своєю бархатистою фактурою дозволяє художникові виконувати дуже красиві малюнки.

Крамський створив цілу галерею соусних малюнків своїх сучасників: портрет Н. Кошелєва, портрет молодого П. Чистякова,

За портрети «Княгині Катерини Олексіївни Васильчикової»( 1867) і «Графа Д.А.Толстого» (1869) Крамской отримав звання академіка.

Важливу роль зіграло англійське мистецтво. Саме сентиментально-романтична лінія англійського портрета в «Артільний» період була близька Крамському Це такі картини як «Жіночий портрет» 1867, «Портрет Софії Миколаївни. За читанням»

Близько 10 років життя присвятив художник створенню образу Спасителя. У листопаді 1869 він виїхав до Німеччини, потім відвідав Відень, Париж, знайомився зі старим і новим мистецтвом, шукав«свого» Христа.

Образ Ісуса в картині «Христос у пустелі» (1872) виражає стан готовності прийняти на себе спокутну жертву за страждання і гріхи людства.

У 1870-ті - на початку 1880-х років було виконано багато його кращих робіт, в тому числі цикл портретів видатних людей епохи: Тараса Григоровича Шевченка (1871).

Також Іван Крамский написав портрет Льва Миколайовича Толстого (1873), у той період 45-и річний письменник писав роман «Анна Кареніна», і розмовляючи з Крамським, «написав» з нього художника Михайлова – одного з персонажів його роману.

Інші відомі портрети: Н.А. Некрасова (1877 і 1877-1878), І.І. Шишкіна (1873) та інших.

В мистецтві другої половини ХІХ століття була поширена тема хвороби, смерті та в’янення. До таких праць належать поетичні образи: «Дівчина з розпущеною косою» (1873), «Дівчина з кішкою» (1882).

Портрети селян – своєрідна дослідницька практика, в основі якої лежить прагнення наблизитись до народу, зрозуміти, з чого складається національний характер і психологія. Так наприклад на портреті «Голова селянина, старого українця» (1871) відображена зморшкувата шкіра обличчя, відображені самі злидні. Художник використав нестандартну техніку – волосся на бороді селянина процарапані зворотною стороною кисті. Завдяки цьому прийому, живописець домігся більшої реалістичності зображення.

Пізня творчість Крамського характерна пошуками художника в області живописної форми.

Неодноразово Крамський звертався до такої форми картини, в якій як би стикалися два жанри - портретний і побутовий. Такі " Невідома" ("Незнайомка", 1883), "Невтішне горе".

Крамський написав кілька жанрових і тематичних картин, які посіли чільне місце в спадщині художника. До них відносяться полотно "Невтішне горе" (1884), яке було написано в зв'язку з трагічними подіями в родині живописця - смертю маленького сина Марка.

Сімейна трагедія дуже підкосила здоров'я художника. Іван Крамський помер 24 березня (5 квітня) 1887 року, як годиться майстру, - за мольбертом під час роботи над портретом свого сімейного лікаря, доктора Раухфуса.

Микола Корнилович Пимоненко. Засновник Київської малювальної школи Микола Мурашко звернув увагу на талановитого підлітка і пообіцяв, що зробить із нього «не богомаза, а справжнього художника». А коли дізнався, що у Пимоненка немає змоги платити за навчання, прийняв його безкоштовно.

Саме в стінах малювальної школи (1879-1881) юнак познайомився з Іллею Рєпіним і навіть отримав від видатного майстра своєрідне благословення. А сталося це, коли Рєпін дописав образ Христа, над яким працював художник-початківець Пимоненко.

Микола Пимоненко був одним з найобдарованіших учнів Київської малювальної школи.

У 1882 році Пимоненко вступив до Петербурзької академії мистецтв як вільнослухач.

Йому добре вдавалися малюнки, етюди з натури, ескізи композицій, про що свідчили високі оцінки та медалі (дві малі срібні і одна велика срібна).

Більшість картин він присвятив відображенню життя сучасного йому села, в яких правдиво й поетично показав побут і звичаї українського селянства, створив яскраві образи людей із народу. Звертався митець і до міської тематики.

Особливе місце в житті і творчості М. Пимоненка посідає село Малютянка під Києвом.

В картинах «Святочне ворожіння» (1888) і «Ворожіння» (1893) показано ворожбу на воску й «балабушках» — пиріжках, спечених для ворожіння.

Етапною в творчості Пимоненка стала картина «Весілля в Київській губернії» (1891), що знаменує початок художньої зрілості митця. У ній вперше так яскраво виявилося його вміння цікаво й детально розробляти сюжет, майстерно компонувати, досягати життєвої переконливості у відображенні певної ситуації та образів дійових осіб.

У ряді творів («Свати», 1892, «Сватання», «Свати») Пимоненко відобразив українські народні звичаї, пов'язані з сватанням. Ці роботи відрізняються одна від одної лише психологічними й композиційними нюансами, деякі з них відмінні лише в дрібницях.

Осібно у творчості Пимоненка стоять полотна з соціально загостреним сюжетом («Проводи рекрута», 1893; «Жертва фанатизму», 1899; «Самосуд (Конокрад)», 1900; «Призов запасних», 1910), що змушують задуматися над тяжкою долею людей у тогочасних суспільних умовах.

Полотно «Жертва фанатизму», в основу сюжету якого покладено випадок, що стався в місті Кременці, було відповіддю художника-демократа на політику царського уряду, який підтримував і навіть провокував релігійну нетерпимість і ворожнечу між народами й народностями Російської імперії.

У різні роки своєї творчості Пимоненко звертався до зображення селянської праці — показував роботу під час збирання хлібів «Жниця», 1889),де художник створив привабливий образ молодої селянки.

Також звернувся до зображення селянської праці і на полотні «Збирання сіна на Україні», де з влучною характерністю відтворено загальну картину праці селян і водночас прекрасно написано пейзаж.

Велику роль відіграє пейзаж у картинах Пимоненка на мотив побачень.

Найбільш вдалі картини на мотив побачень були виконані Пимоненком в останні роки життя («Ідилія», 1908, «Суперниці. Біля колодязя», 1909 та ін.).

Нерідко побачення дівчат і хлопців Микола Пимоненко писав на тлі краєвиду тихої літньої ночі, де світло місяця надає біленьким хаткам у густих садках, вулицям села особливої поетичності й водночас таємничості. Це допомагало художникові підкреслити лірико-романтичний настрій персонажів. Одна з найвиразніших таких картин — «Побачення» (1908).

До вирішення історичної теми Микола Пимоненко підійшов як майстер жанрового живопису — він акцентував увагу саме на побутових моментах: прощанні, відпочинку тощо.

Звертався Пимоненко й до портретного живопису, зображуючи переважно членів сім'ї та знайомих. Одним із перших був «Портрет батька» (1880), він відноситься до часу навчання в Київській малювальній школі. В манері виконання цієї роботи помітна ще деяка учнівська скутість у ліпленні форми і колірна одноманітність.

картинам Пимоненка властиві глибокий гуманізм, народність. Вони свідчать про прекрасне знання художником життя українського народу, вміння бачити і передавати красу і поезію його життя.

Не випадково один із критиків писав, що митець «не створює свої картини, а їх йому підказує саме життя».