Життя і творчість Марії Башкирцевої

Народилася Марія Костянтинівна Башкирцева 10 (23) листопада 1858 року в дворянській сім'ї. З ранніх літ у дівчинки проявилися виняткові здібності до малювання, танців, музики, співу. Першим її вчителем був відомий український художник В. Котербінський, що брав участь у розписах Володимирського собору в Києві.

Марія була ще маленькою, коли батьки розлучилися, і разом з матір'ю вона переїхала на її батьківщину в село Черняківку поблизу Чутового. Потім мати виїхала з 10 - річною дівчинкою і численним сімейством за кордон. Побувавши в Австрії, Німеччині, Швейцарії та Італії,родина Башкирцевих 1872 року зупинилася у Франції. Тут, у Ніцці, дівчинка починає вести щоденник, що став її супутником до останніх днів життя, а опублікований посмертно французькою мовою став визначною літературною працею – знаменитим "Щоденником" М. К. Башкирцевої.

Займаючись з приватними вчителями, обдарована Марія глибоко вивчає історію, літературу, філософію, природничі науки, чудово співає, грає на багатьох інструментах, працює з недитячою зосередженістю, прагне до самовдосконалення, дорожить кожною хвилиною життя. Одночасно займається мовами: крім російської та української, вільно володіє французькою, німецькою, англійською, італійською. А в 14 років вона вивчає ще й грецьку та латинську мови й читає в оригіналі Платона і Аристотеля. І це незважаючи на хворобу легень.

Чарівний голос Марії заслужив високої оцінки відомого у Франції професора - вокаліста Вартеля, який пророкував їй велике майбутнє співачки. Захоплюється дівчина й малюванням, хоча твердого рішення присвятити себе живописному мистецтву

1876 року Башкирцева здійснює поїздку на батьківщину, побувала в Гавронцях. Гостювала вона і в Диканському маєтку князя С. В. Кочубея. Чимало прекрасних місць побачила дівчина, подорожуючи по Європі, в Росії та Україні. Однак у Диканьці вона була вражена побаченим. "За красою саду, парку, споруд Диканька може суперничати з віллами Боргезе і Доріа в Римі... І це в Малоросії! Дуже шкода, що в світі навіть не підозрюють про існування цього місця", - з'являється запис у щоденнику, що залишається таким достовірним і на сьогодні.

Мальовнича природа з неповторними краєвидами, чудові пісні та звичаї рідного краю зачарували дівчину, відкрили їй джерела народного мистецтва. Перебування на батьківщині лишило глибокий слід у майбутньої художниці, сприяло формуванню демократичних та гуманістичних тенденцій її творчості.

Повернувшись до Франції, юна Марія відразу ж вступає до приватної Академії живопису Рудольфа Жюльєна в Парижі. І вже в першому навчальному році одержує на широкому академічному конкурсі велику медаль, випередивши своїх старшокурсників. Семирічний курс навчання у цьому престижному закладі вона завершує за 4 роки – і щороку її успіхи вінчає медаль. Її талантом захоплюються найвизначніші митці і шанувальники мистецтва Франції, про неї схвально пише критика, ім'я української "Мусі" стало модним в знаменитих паризьких салонах. Наша землячка стає постійним переможцем не лише на конкурсах Парижа, який був тоді своєрідним центром світового живопису, а й на загальнофранцузьких конкурсах, в яких брали участь і художники інших країн. Особливу увагу привертають її глибоко реалістичні полотна і складні художні композиції "Жінка читає книгу", "В майстерні Жюльєна", "Дощова парасолька", "Осінь", "Парижанка", "Усмішка дівчинки", "Святі жінки" та багато інших.

Мотиви рідного краю теж хвилюють обдаровану художницю. Вершиною ж художньої творчості Марії Башкирцевої стала її жанрова картина "Жан і Жак", відзначена у 1883 році в Національному салоні Парижа за найвищу майстерність і за соціальну сміливість, і так само оцінений пізніше "Мітинг", з виразною симпатією змальований з життя дітей бідняків паризької околиці.

Раніше невідома дівчина з-під Диканьки стала в Парижі уславленим майстром мистецтва і продовжувала створювати свої шедеври, незважаючи ні на втому, ні на безжалісний присуд лікарів. Хвороба її швидко прогресувала, Марія почала втрачати голос і слух. Та кожну хвилину свого життя вона підпорядковує улюбленій роботі. Пристрасть до живопису володіє художницею, хоча вона ясно усвідомлює, що жити залишається лічені дні.

Вона померла в розквіті слави 31 жовтня 1884 року і похована в Парижі на кладовищі Пассі. Лише кілька місяців пережив її тяжко хворий Бастьєн-Лепаж, брат якого на могилі художниці звів каплицю, що збереглася і дотепер.

Понад 150 картин, малюнків, ескізів і скульптур М. К. Башкирцевої було представлено в експозиції посмертної виставки її робіт 1885 року. Картини "Мітинг" і "Портрет натурниці" прямо з виставки були закуплені урядом для Люксембурзького музею. Згідно з давно прийнятим правилом там експонуються і зберігаються 10 років після смерті авторів їх художні твори, а потім кращі полотна передаються в знаменитий Лувр, де зібрано всю мистецьку гордість Франції. Згодом у Люксембурзький музей закуповується "Жан і Жак".

Марія Башкирцева – перша з вітчизняних художників, чиї роботи потрапили до найавторитетнішого музею Франції. Пізніше такої честі були удостоєні полотна російських художників Миколи Реріха та Леоніда Пастернака. Вона ж є і першою жінкою-художницею в світі, представленою у Луврі.

 

 

Укр образ.мист.20 ст

Образотворче мистецтво 20-початку 30-х рр. також відзначалося наявністю великої кількості напрямів, шкіл та угруповань. У цей час створюються художні угруповання: Асоціація революційного мистецтва (АРМУ), Товариство художників імені К. Костанді в Одесі, Асоціація художників Червоної України (АХЧУ), Об'єднання сучасних митців України. Працюють такі визначні майстри, як М.Бурачек, І.Іжакевич, Ф.Кричевський, М.Самокиш, Г. Світлицький, К.Трохименко, О.Шовкуненко, М.Бойчук, І.Падалка, В. Седляр, П.Волокидін, І.Труш, О.Новаківський тощо.

Різноманітність стилів і напрямів була властива і образотворчому мистецтву. Так, серед професури Академії мистецтв, утвореної в грудні 1917 р. в Києві, були Микола Бурачек, Михайло Жук, Василь Кричевський, Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Георгій Нарбут — митці різних шкіл.

Авангардне мистецтво представляли Олександр Богомазов, Михайло Бойчук, Казимир Малевич та ін. О. Богомазов — художник-кубофутурист, автор трактату "Живопис та елементи", у якому виклав бачення авангардного мистецтва. К. Малевич — один із основоположників супрематизму, його мистецтво ґрунтується на фольклорних джерелах. Цікаво, що свій "Чорний квадрат" він характеризував як "живописний реалізм селянки у двох вимірах", зближаючи у такий спосіб елітарний абстракціонізм з народним мистецтвом.

Новий напрям монументального мистецтва XX ст. започаткував М. Бойчук. Цей напрям — так званий неовізантизм, в основі якого лежали конструктивні особливості візантійського та давньоруського живопису (домонгольського періоду). В його творах присутня іконописна традиція ("Плач Ярославни"), пізніше його стали таврувати в пресі за "ухили", дорікати за "живопис на фанері".

Живопис. Склалося 2 напрямки у живопису: стара генерація, яка відстоювала збереження українського національного стилю в мистецтві та нове покоління митців, які ставили перед собою завдання створення нової, "пролетарської культури". Як і в літературі, існувало декілька творчих об'єднань. Т-во художників ім. Костанді (Одеса, 1922-29), об'єднання художників-реалістів та аматорів мистецтва на творчих принципах передвижників. Завдання: пропаганда знань про мистецтво. Члени: Волокидін, Шовкуненко, Буковецький, Заузе. Не відповідало принципам компартії і було "самоліквідовано". Асоціація художників Червоної України (Київ, Харків, 1926-32), на принципах революційного реалізму. В 1930 перетворено у Всеукр. асоціацію пластичних мистецтв, а згодом у Всеукр. Асоціацію пролетарських художників. Асоціація революційного мистецтва України (1925-32), протистояла АХЧУ, відстоювала принципи: створення монументального мистецтва в національних традиціях (бойчукізм), підтримка модерністських пошуків. Члени: старше покоління - Бурачек, Прохоров, молодь - Михайло Бойчук, Іван Падалка, Василь Касьян, Василь Седляр, Софія Налепінська-Бойчук, Олександр Довгаль, Оксана Павленко та ін. Частина з них мала чудову європейську освіту, пройшла професіональний вишкіл в академічних мистецьких закладах Парижа, Кракова, Мюнхена. М.Бойчук був творцем тогочасного іконописного стилю у живопису - поєднання впливів візантійського мистецтва та інших монументальних стилів раннього ренесансу з елементами українського національного орнаменту, мозаїки та фрески, іконопису та портретного живопису ХУІІ-ХУІІІ ст. Майже всі "бойчукісти" були репресовані, а їх численні монументально-декоративні роботи та фрески знищені (розписи Луцьких казарм у Києві 1919 р., оформлення українського павільйону на І Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві у 1923 р., фрескові розписи Київського Художнього Ін-ту, монументальні фрески інтер'єрів Першого Селянського санаторію ім. ВУЦВК на Хаджибейському лимані в Одесі, Одеського Дому преси та ін.).