Романизтизм як напрям у світовій літературі 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Романизтизм як напрям у світовій літературі



Один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Як новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні напрями людської діяльності (історію, філософію, право, політичну економію, психологію, мистецтво), романтизм був пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних opієнтацій і цінностей.
Визначальні риси романтизму:
- заперечення раціоналізму доби Просвітництва;
- ідеалізм у філософії;
- вільна побудова творів;
- апологія (захист) особистості;
- неприйняття буденності й звеличення «життя духу» (найвищими виявами його були образотворче мистецтво, релігія, музика, філософія);
- культ почуттів;
- ліричні та ліро-епічні форми;
- захоплення фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, художньо-технічних прийомів;
- інтерес до фантастики, екзотичних картин природи.
Романтизм іноді вдається до смішного, гумористичного, чудернацького.
Своєрідним явищем поетики романтизму стає так звана «романтична іронія».
Ще одним засобом романтичного пізнання Всесвіту стає гротеск, поряд з яким використовуються й інші форми умовної образності. Митець-романтик не відтворює дійсність, а перетворює, «романтизує» її. І цей новий умовний світ для романтика є прекраснішим за реальний. Хоча ці «два світи» далеко не завжди співіснують у гармонійній єдності. Митці часто відчувають цілковитий розлад між мрією та дійсністю, що спричиняє настрої безнадії та відчаю. Такий романтичний умонастрій дістав назву «світової скорботи». Світового значення набула творчість таких представників романтизму:Байрон(анг.),Шеллі(анг),Томас Мур,Роберт Берн(шотл.),В.Скотт,Гете «Фауст»(нім),Гофман «Золотий горшок»,Гюго(франц.);у пол.лі-рі:А.Міцькевич,Юр.Словацький,Тимко Падура,Антоній Майчевський-романтики укр.школи в пол.романт.Шафарек,В.Ганка в чеській лі-рі;Вас.Жуковський у рос.лі-рі.

30.Літературно – естетичні погляди Григорія Квітки -Основ'яненка. Поділ прози письменника за жанрово – стильовими озаками.Специфіка стилю.

Народ.Г.Федорович Квітка-Основ.28 листоп. 1778р.в с.Основау дворянській сім'ї.Початкову освіту здобув удомапотім навч.у дворянській монастирській школі.У 1793-97рр.служив у війську,у відставку вийшов капітаном.1802 р.вступив послушником у монастир,перебував там із перервами 4 роки.Він- один із засновників і директор профес.театру в Харкові,співвидавець першого у Харкові й в Україні «Українського журнала».Літ-ну дія-сть почав критачними замітками«Супліка до пана іздателя».У 1834,1836р.вийшли друком дві книги«Малоросійських повістей...»,скомпоновані як безпосередня оповідь простолюдина Грицька з Основи.Помер 20 серпня 1843 в Харкові, там і похований.

Квітка-Основ.-зачинатель нової укр. прози,драматург,культурний і гром.діяч.Його перу належать 80 творів:вірші й фейлетони,п'єси російською мовою,гумористичні оповідання й повісті «Солдатський патрет»1833, «Мертвецький Великдень»1833,«Пархомове снідання»1841,«Конотопська відьма»1833; сентиментально-реалістичні твори:повісті «Маруся»,«Козир-дівка»1836,«Сердешна Оксана»1838, драмат.твори укр.мовою: «Сватання на Гончарівці»,«Шельменко-денщик»;романи та повісті рос.мовою:«Панна сотникова»,«Пан Халявский»,та ін. Як народний прозаїк,він поглибив зв'язки літ-ри з уснопоетичною творчістю українців,їхніми звичаями,мовою,створив галерею виразно національних характерів.

«Маруся»(1832)-сентиментально-реалістична повість.Письм.поставив за мету не лише зачепити душу читача оповіддю про долю прекрасної,сповненої доброчесностей дівчину та її коханого, яким,незважаючи на силу їхніх взаємних почуттів,не судилося пізнати родинного щастя,а довести спроможність укр.мови виявити найтонші порухи людської душі.В основу сюжету повісті покладено історію ідеального кохання сільської дівчини Марусі та міського парубка Василя. Сільський багач Наум Дрот відмовляється віддати єдину доньку за бідного сироту,якого ще й в рекрути записано.Щоб відкупитися від сол­датчини,парубок іде на заробітки.У той час Маруся, застудившись,поми­рає.Повернувшись із заробітків та не заставши Марусі живою,Василь іде в монастир і там з горя за коханою невдовзі помирає.Реалістичностітвору надає зображення правдивих картин сільської дійсності,патріархальної родини працьовитих,богомільних Дротів. Сентиментальнимвпливом позначені сцени й пейзажі, здатні розчулити: описи любовних сцен, солов'їної ночі.Найяскравіший приклад-передсмертна картина Марусиного прощання з батьками, у якій розкрито ціле море трагічних емоцій.Етнографічно-достовірними є детальні описи побуту, звичаїв, обрядів.

Повість «Конотопська відьма»-бурлескно-реалістичний твір,сатира на дійсність останнього періоду Гетьманщини.У ньому зображ.мора­льно розбещену старшину,пасивність і затурканість селянства,слухняність сотенного козацтва,яке відробляє сотнику- неначе кріпаки панові.

Представниками звироднілої старшини в повісті є конотопський сотник Микита Уласович Забрьоха та його писар Прокіп Пістряк. Отримавши «предписаніє»іти на Чернігів з усією сотнею,сотник за лукавою порадою писаря лишається в селі,щоб топити відьом у ставку.Задля здійснення своїх планів обидва звертаються до справжньої відьми-Явдохи Зубихи. Забрьоха,щоб здобути Олену Хорунжівну ладен спалити рідне місто.Та Явдоха помстилася за свій сором.У результаті -минулося панство і Забрьохи,і Пістряка.Незрівнянний майстер оповіді,Квітка-Основ.збагатив повість незвичайними гумористичними ситуаціями:епізод з переламаною хворостиною,політ Микити Уласовича над Конотопом,мова писаря-безглузда і неоковирна,портрет Солохи,прийом анафори «Смутний і невеселий»-так розпочинається кожен розділ повісті.Повість завершується 14-тим розділом«Закінченієм»,сповненим моралізаторського повчання про недопустимість використання нечистої сили для здобуття своїх прагнень.

Повість «Сердешна Оксана» надрук.в альманасі «Ластівка»1841.Письм.з великою силою зобразив трагічне кохання сільської дівчини Оксани,обдуреної офіцером.Сирота Оксана жила з своєю матіря»ю Веклою Ведмедихою.Оксана була гарна,весела,моторна,добра,ласкава,ніжно любить і шанує свою матір,піклується про її здоров»я.До неї кращі парубки сваталися,але,Вона всім відмовлялабажаючи жити в достатках і уклінно просила матір не видавати її за мужика,а за купця або поповича.Таке бажання простої дівч.непереконливе,худ.не вмотивоване.Дивни і незрозумілим воно здалося й для матері,яка була глибоко вражена і віщувала неминучість лиха для своєї дочки,що задумала порвати з традиціями селянського життя.Прикро і боляче було Оксані після того,як капітан намагався знеславити її.Долю Оксани автор ототожнює з долею рибки,яку заманюють на гачок.Образ Оксани в своїй основі реалістичний.Він змальований в типових умовах тодішнього сусп.ладу,засобами критичного реалізму Квітка відтворює аморальність панів,безправність і гірку долю жінки.Автор проводить думку ,що Оксана карається за те,що не хоче бути мужичкою,і прагне порівнятись з панами.

«Сватання на Гончарівці»-кращий драмат.твір,комічна опера,Вперше надрук.1836,під назвою «Сватанье,малороссийская опера»Писалася під впливом «Наталки Полтавки».Тут автор звернувся до теми з життя народу.з яким він бів добре обізнаний.Сюжет п»єси нескладний.Багач Кандзюба хоче висватати за свого придуркуватого сина Стецька дочку обивателя Уляну.Мати,бажаючи своїй дочці заможнього життя,теж наполягала на цьому шлюбові.Але Уляна кохала кріпака Олексія і відмовилась вийти заміж за нелюба.Стався родинний конфлікт.Відставний солдат Скорик своїм чаклуванням домагається від забобонної Одарки материнського благословення на шлюб своєї дочки з Олексієм.Перешкодою до одруження Уляни з Олексієм не тільки матеріальна нерівність,а й кріпаччина.Првідним у п»єсі є драматичний конфлікт між щирою любов»ю і користолюбством .Ці мотиви широко зображені у народній пісенній творчості .

31. Художня реалізація ідей державності у романі П.Куліш «Чорна рада».Центральний конфлікт твору.

Як щирий патріот України П. О. Куліш мав усвідомлене почуття відповідальності за долю нації. Він шукав шляхи виходу з колоніального рабства, тому звернувся до історії, насамперед її трагічних сторінок, які б могли вказати на причини втрати Україною державності. Письменника глибоко вражали зневага його сучасниками національних святинь, він намагався дошукатися причин національного лиха. Так поступово заро-джується в нього задум написати історичний роман із часів козаччини, але звернувся не до її перемог, а до епохи анархії та чвар, що стояли на шляху до національного об’єднання.

Історик і науковець, Пантелеймон Куліш прискіпливо вивчав документи минулих часів, фольклор, свідчення очевидців, підводив свій історичний роман під наукову базу, але при цьому керувався емоціями, сповідував селянську мораль, категорично засуджував руйнаторство й кровопролиття. Тому читачам зрозуміло, що сам автор відчутно присутній у романі: в багатьох моментах устами Божого чоловіка, старого Шрама, далекоглядного Якима Сомка і навіть іноді Кирила Тура говорить не хто інший, як «гарячий Панько».

Символом деградації козацької епохи для Куліша була Велика Руїна, а Ніжинська рада 1663 року - переломним моментом у занепаді української державності. Тому «чорна рада» і стала предметом зображення, тим кульмінаційним моментом, навколо якого групуються події та персонажі. У романі органічно переплелися справжні історичні події, імена зі створеними авторською уявою. Та й реальні історичні прототипи постають в «Чорній раді» як образні узагальнення певних тенденцій, певних суспільних настроїв. Сам Куліш в епілозі до роману зазначав, що свій задум він хотів донести до читача не «дисертацією, а художнім відтворенням забутої і викривленої в наших уявленнях старовини».

Роман «Чорна рада» - твір багатопроблемний. Автор порушує не лише історико-політичні проблеми (патріотизму і незалежності держави, ставлення влади до народу, ролі державного діяча), а й філософські, загальнолюдські (боротьби добра і зла, кохання і подружнього щастя, батьків і дітей, народної моралі).

Хоч персонажі роману і є носіями авторських ідей, думок, симпатій та антипатій, все ж вони вийшли з-під пера П. Куліша повнокровними живими художніми образами, за долю яких читач переживає, радіє, яким співчуває, чи котрих, навпаки, засуджує. Це і далекоглядний політик, мужня людина, красень Яким Сомко, і палкий патріот, суворий старий Шрам, і романтичний та відважний його син Петро, і чарівна Череванівна, і химерний, але одчайдушний козак Кирило Тур, і підлий Брюховецький, підступний і жорстокий Гвинтовка та багато інших, від вчинків яких залежала доля цілої нації.

У романі «Чорна рада» переплітаються різні стилі. Окремі сторінки, присвячені переживанням Петра, його стосункам з Лесею, звучать поетично, зворушливо, як вірші. Інші ж - пристрасні монологи героїв в ораторському стилі, де викладаються їхні погляди на суспільні проблеми, на облаштування української державності. У творі зустрічаються й розлогі описи, й масові сцени, й короткий конспективний виклад подій (напр, розповідь про загибель Сомка,Васюти й Шрама).

Роман насичений уривками народних пісень, цитатами з літописів, Святого Письма, що відіграє важливу композиційну роль, так само як і прийом сну (сон Череванихи) та листа (Сомка - Васюті).

П. Куліш показав і неабияку художню майстерність. Його мова запашна, з відчутним історичним колоритом, насичена оригінальними порівняннями, епітетами, метафорами та іншими засобами виразності, близькими до усної народної творчості.

Вражає масштабність та епічність розповіді. Адже П. Куліш осягає своїм письменницьким зором усю Україну - від столиці до дрібного хутора, проникає у психологію багатьох людей - від міщанина Тараса Сурмила, кобзаря Божого Чоловіка до державного діяча, претендента на булаву Якима Сомка, від дивакуватого сміливця-запорожця Тура до дівчини-красуні Лесі Череванівни.

Про роман «Чорна рада» захоплено відгукнувся Т. Шевченко та багато інших видатних людей. А Іван Франко вважав його «найкращим твором історичної прози в українській літературі

Україна - «тихі води, ясні зорі» - завжди була для загарбників, сусідів і несусідів ласим шматочком. Постійно частини її території потрапляли під чиюсь залежність, а після Переяславської угоди 1654 року вона взагалі поділилася надвоє. Одна частина, Лівобережна Україна, була під протекторатом Росії, а друга, Правобережна - Польщі.

Та завжди знаходилися сміливі люди, які прагнули до об’єднання, до збереження української державності. Довгий час це не вдавалося. І П. Куліш перший у літературі торкнувся теми козацьких часів, коли герої перенесли центр творчих зусиль із зовнішньої боротьби(політичної, релігійної, національної) на внутрішню боротьбу в Україні. Це дало можливість у новому світлі побачити природу козацьких війн і головні причини національного розбрату, національної трагедії.

У романі «Чорна рада» ми бачимо представників різних поглядів на соборність та незалежність України. В образі Сомка, наприклад, автор відобразив свій ідеал гетьмана, освіченого, талановитого, розумного, здатного сильною рукою об’єднати всі землі України в самостійну державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на думку героя, потрібно було утвердити старшинське панування, тримати в покорі голоту, встановити міжкласовий мир, піднести культуру й освіту. Але влада так просто до рук не дається. Для цього потрібні і хитрість, і дипломатія, і особливо - вміння згуртувати навколо себе однодумців (а Сомка зрадили три його полковники, у яких він був упевнений), а також подумати про полегшення становища трудового народу, встановлення хоч якихось елементів соціальної справедливості. Цього всього не було, на жаль, у славного наказного гетьмана, і він програв, поплатившись життям за ідею.

Гине і палкий прихильник об’єднання розрізнених частин України, встановлення автономної республіки та утвердження міцної гетьманської влади полковник-піп Шрам. Його патріотизм дивним чином поєднувався зі зверхнім ставленням до «черні» та запорожців, а це, у свою чергу,- з проповіддю класового миру. Про який же мир може йти мова, коли народ у результаті виборів та воєн не одержить нічого, крім нового тиску з боку старшини?

Іван Брюховецький зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства - і запорожців, і простий люд, і російських бояр. Перших підкупив викраденим із гетьманської скарбниці сріблом, простим поводженням, підтримкою козацьких звичаїв; другим обіцяв різні права й пільги, полегшення становища; третім просто дав хабаря. Мети своєї добився, став гетьманом, але зовсім не задля ідеї соборності та незалежності України, а для власного звеличення та збагачення.

І простий народ, і запорожці, і козацька старшина, як уже часто бувало, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок претендента на булаву та російського царського уряду. В епоху Іванця посилилися кривавий розбрат, тиск північних сусідів та гніт підневільного народу, який втратив усі права, здобуті у визвольній війні проти польської шляхти.

Отже, талановитий письменник у яскравій художній формі довів і сучасникам, і нащадкам, що ідея соборності та незалежності України існувала давно і не була (і не могла бути!) здійснена через неправильний вибір керівників, політичних діячів та союзників, через надмірну довірливість та роз’єднаність.

32.П.Куліш і його творчість.Аналіз роману «Чорна рада»

Пантелейм. Олекс.Куліш народ.7 серпня 1819 р.в м.Вороніж.у сім'ї заможних хліборобів. У 1831-40р. навчався в Новгород-Сіверській гімназії,потім у Київ. у-ті св. Володимира. У 1841-47р.викладав у різних навчальних закладах Укр.і Росії. 1845-46р.Куліш написав роман«Чорна рада».У1847-50р. письм. заарештовано,ув'язнено в справі Кирило-Мефодіївського братства,вироком стало адміністративне заслання в Тулу. Після повернення до Петерб.займається активною лі-ною, науковою, видавничою, освітницькою ді-тю. 1860р.впорядковує альманах «Хата»,1861-засновує укр.журнал «Основа».1862 р.вийшла друком його поет.збірка «Досвітки»; 1873р.-3-томне дослідження«История воссоединения Руси». У 1883-97р. усамітнюється на хуторі Мотронівка для лі-ної праці, істор. досліджень.Помер14 лютого 1897 року за робочим столом. Похований на своєму хуторі.П. Куліш-особистість багатогранна, до певної міри суперечлива, захоплена невтомною ді-тю над пробудженням сусп.-націон.свідомості Укр. Він був письм.-мислитилем, перекладачем укр. мовою Біблії,Байрона,Шекспіра,Гете, справжнім першим укр.критиком, видавцем,співредактором першого загальноукр.журналу «Основа», ученим-українознавцем широкого профілю. Як автор істор.романів, поем, драм, лірики розвивав фольклорно -історичну течію укр.романтизму 40-х рр.Він розробив фонетичний укр.правопис,який назвали кулішівкою.Ця орфографічна система лежить в основі нашого сучасного правопису.1857 року вийшла його «Граматка»-один з перших ук­р.букварів,що також використовувався і як читанка.

За висловом Франка,Куліш був у плеяді укр.літературних корифеїв «перворядною звіздою».

Пантелеймон Куліш видав п'ять поетичних збірок: «Досвітки»,«Хуторна поезія», «Дзвін» ,«Позичена кобза», «Хуторні недогарки».Він автор понад десяти великих поем: «Україна», «Маруся Богуславка»,«Сторчак і Сторчаниха», «Кумейки»,«Грицько Сковорода» ,«Дон Жуан», «Магомет і Хадиза», «Солониця», «Куліш у пеклі», «Настуся», «Великі проводи».Традиційним для Кулішевої поезії є використання образу кобзи або бандури як символу своєї творчості.

«Чорна рада» (1846)-перший україномовний істор.роман.У цій «хроніці 1663 року»Куліш відтворив відомі істор.події -Чорну раду,яка відбулася в Ніжині в 1663 році.Він з глибоким знанням доби й законів істор.романістики зобразив у творі події Руїни,коли на Правобережжі гетьманував П.Тетеря ,а на Лівобережжі наказним гетьманом був Я.Сомко.З ним змагалися за булаву полковник І. Золотаренко і запорізький кошовий І.Брюховецький, який спритно її й захопив на Чорній раді під Ніжином у червні1663 року й скарав супер­ників на смерть.Основним істор. джерелом для Куліша став Літопис Самовидця,літературним зразком -романтичні історичні романи Вальтера Скотта.

Описуючи час кривавого розбрату,автор«Чорної ради»раз по раз згадує недавнє,а то й давнє минуле Укр.та її славетних лицарів- Петра Конашевича-Сагайдачного і Самійла Кішку,Тараса Трясила і Павлюка,Остряницю і Наливайка,Нечая і Морозенка.Куліш акцентує свою увагу на суперечносях між простими козаками і старшиною, між міщанами і шляхтичами; між городовими козаками і запорожцями.Визначальним сюжетним «полігоном» для характерологічного увиразнення героїв є дорога,у яку вирушає священик Шрам із своїм сином Петром,прямуючи з Правобережної України на Лівобережну до гетьмана Я.Сомка.На цій дорозі стрічаються їм люди різні за своїм соціальним походженням і політичними поглядами. Автор зумів вибудувати майстерну романтичну композицію з пригодницькими перипетіями (викрадення Лесі, лицарський двобій, запорізькі суд і кара),кульмінаційною сценою самої ради з її багатоголоссям. У ній підступність демагога Івана Брюховецького бере гору.У розв'язці Шрам рятує рідну Паволоч від Тетері ціною власної голови. Та все ж фінал роману звучить оптимістично: хоч історична завірюха зламала старе дерево,та будуть рости і цвісти нащадки Петра й Лесі. Найбільшу вартість роману Б.Лепкий побачив у тому«смутку-тузі за якимись кращими часами, в тій охоті вискочити з ярма,в тім пориві до героїчних учинків, котрі будяться в серці укра.читача під впливом «Чорної ради...»,а скрізь розбурхані пориви присланої душі голосить до нас, мов архангельська труба, сильне Шрамове слово: «Блюдітеся, да не порабощені будете!»

Центральним у романі є образ соц..низів,черні,автор показує величезну енергію низів народу,також і їхню несвідомість,їхню легковірність.Автор вводить читача на територію Січі,де «усі рівні»,нема там ні панів,ні мужиків,ні багатих ,ні бідних.Усі істор.персонажі роману,крім Сомка,-Брюховецький,Васюта,Гвинтовка-позначені владою і користолюбством,зажерливістю і підступністю.І.Брюховецький-політ.авантюрист,безчесна людина,яка загубила свою гідність.

Матвій Гвинтовка-поган.одруж.з пол.княгинею,запров.у маєтку аристократичні порядки,стає жорстоким.Шрам і Сомко засмучені недолею рідного краю.Сомко як рподовжувач справ Хмельн.Образ Шрама,як коз.полковника і свящ.-узагальнення ха-ру запорожців,старшин,їхніх звичаїв і патріотизму.Петро- «орел,не козак»,мужній і хоробрий.

33. Проблематика художня майстерність ранніч історичних поем.«Іван Підкова»

Поет намаг.пробудити в нащадків гідність,колишню звитягу,запорізьке лицарство,честь.«Іван Підкова».Поему присвяч. бо-бі укр.народу з турецько-татар.завойовник.У поемі йдеться про морські походи запорожців. Агресивна політика султанської Туреччини й Кримського ханства була спрямив.на спустошення укр.земель.Поема склад.з двох частин.У першій автор оспівує козацькі часи в Україні, а в другій уже безпосередньо зображує морський похід запорожців до столиці султанської Туреччини-Царграда. Перша част.оповита смутком за минулими коз.часами. Друга част.велична,патетична. На фоні грізної стихії моря козаки співають.Вони йдуть визволяти своїх братів з неволі,тому настрій підне­сений.Поет змалював велику довіру,яка панує в коз.середов.З пошаною ставляться запорожці один до одного.Такі стосунки в коз.війську свідчать про велич запорожців у великому й буденному водночас.Це типово романт.образ ранньої творчості Уже за першого періоду літературної діяльності (1837 — 1843) Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких — поруч версифікаційних і стилістичних засобів народно-пісенної поетики — було й чимало нових, оригінальних рис, що ними поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша (складна і гнучка ритміка, уживання неточних, асонансних і внутрішніх рим, використанняцезури й перенесення (анжамбеман), майстерність алітерацій, звукової інструментації та поетичної інтонації, астрофічна будова вірша тощо). Новаторство прикметне й для Шевченковихепітетів, порівнянь, метафор, символів та уособлень. Керуючись власним художнім чуттям і не оглядаючись на панівні тоді літературні канони, Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які підказувала йому тогочасна дійсність. Одним словом кажучи, Тарас Шевченко спочатку наслідував найкращі зразки народно-поетичної творчості. Скажімо, перші його твори написані коломийковим віршем, що чітко вказує на зв'язок із українською народно-пісенною творчістю, насамперед із піснями, які виконувалися у жанрі коломийки.

У поемах «Іван Підкова» і «Гамалія» Шевченко оспівав героїчні походи українськогокозацтва проти турків. Поеми «Тарасова ніч» і «Гайдамаки» змальовують різні моменти боротьби українського народу проти польського панування.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-20; просмотров: 504; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.81.89.248 (0.013 с.)