Предмет Психологія творчості.

Предмет Психологія творчості.

Потреба зрозуміти природу процесу творчості виникла як наслідок необхідності впливати на творчу діяльність, щоб підвищити її ефективність. Ще давньогрецькі філософи прагнули у своїх системах навчання застосовувати методи, що розвивали б в учнях творче мислення. Надалі почалися пошуки більш активних форм впливу на людську психіку, що дозволяли б керувати творчою діяльністю.

Психологія творчості як наука почала складатися на рубежі Х1Х-ХХ сторіч. “Творчість — у буквальному значенні — є створення нового. У такому значенні це слово могло бути застосоване до всіх процесів органічного і неорганічного життя, тому що життя — це ряд безперервних змін, і все що обновляється, усе, що зароджується в природі є продукт творчих сил. Але поняття творчості припускає особистий початок, і відповідне йому слово вживається по перевазі в застосуванні до діяльності людини. За В.Далем “Творити” що – давати буття, відтворювати, “осзидать”, створювати, робити, народжувати. Творити розумом створювати науково чи художньо. Робити, виконувати, чинити… (Даль В.И. Толковый словарь русского языка. Современная версия. М.: Эксмо, 2004) У загальноприйнятому змісті, творчість — умовний термін для позначення психічного акта, що виражається у втіленні, відтворенні або комбінації даних нашої свідомості в (відносно) новій формі, в області відверненої думки, художньої і практичної діяльності” (Батюшков Ф.Д. Творчість // Енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона, 1901).

Творчість, у сучасному тлумаченні – діяльність, підсумком якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Будучи за своєю сутністю культурно-історичним явищем, творчисть має психологічний аспект: особистісний і процесуальний (Психологія. Словник / За заг. ред. А.Петровського, М.Ярошевського, 1990).

Виділення та теоретичне обгрунтування поняття творчого процесу як діяльності, насамперед необхідно для з'ясування визначення психології творчості, як науки.

Психологія творчості — галузь психології, що досліджує закономірності створення людиною нового, оригінального в науці, техніці, мистецтві, різних видах трудової діяльності. Предметом психології творчості є також творчі моменти навчання і гри. Психологія творчості в ідеалістичних теоріях помилково розглядала творчість як непоясненне явище, доступна лише обраним людям; заперечувалася всяка роль праці чи взагалі якої-небудь діяльності, у тому числі і мислення. Вважалося, що відкриття нового настає чи мимовільно ж у підсумку непоясненої несвідомої роботи. Матеріалістична психологія не заперечує відомої ролі у творчому процесі неусвідомлюваних дій. Разом з тім вона виходить з того, що творчість у його розвинених формах є результатом праці. Мотиви і мета творчої діяльності породжуються потребами суспільства, а можливість рішення тієї чи іншої творчої задачі в області науки, мистецтва і т.п. настає, коли в ході розвитку суспільства виникають необхідні для цього умови. Вчені, винахідники і художники використовують при цьому ті знання і прийоми, що вироблені і накопичені в процесі розвитку науки, техніки і мистецтва. Однак, власне, творчий момент нерідко припускає відкриття нового способу, прийому, методу дії, що відбиває невідомі до цієї властивості і зв'язку мов і явищ. Творча діяльність вимагає мобілізації максимуму активності, знань і здібностей людини. Така мобілізація знаходить своє вираження у вольовій напрузі і своєрідних емоційних станах, докладно зображених багатьма письменниками і філософами. Наука починалася з етапу споглядального психологічного знання. Психологи описували обставини створення великих творінь науки й мистецтва у всій їхній цілісності. Джерелами описів були біографії, автобіографії, мемуари, літературні твори. Досліджувалися природа творчості, фази творчого процесу, здатності до творчості і якості творчої особистості. Виділялися ознаки геніальності, що виражаються в особливостях перцепції (напруженість уваги, величезна вразливість, сприйнятливість), інтелекту, характеру, мотивації і ціннісні орієнтації.

Однак засобів проникнення в сутність описуваних явищ не було: тому що психологічні методи одержання вихідних даних обмежувалися самоспостереженням, де центральною ланкою творчості визнавалися несвідомі процеси. З розвитком експериментальних підходів у психології творчості стали застосовуватися активні методи одержання вихідних даних — тести, анкетування, інтерв'ю, експеримент. Типовим стало вивчення окремих сторін творчої діяльності. Психологія досліджувала явища творчості з різних сторін, але підстави для вичленовування окремих елементів були ще суб'єктивні, неорганізовані. Результати показали, що свідоме і несвідоме, інтуїтивне і розумове доповнюють один одне.

Поняття творчого процесу

Питання про присутність у людини творчого початку і споживи в самореалізації було і є актуальним із древніх часів і до нашого часу. Здатність діяти - що це, чи даність результату величезних зусиль особистості на шляху розвитку і самовдосконалення? Однозначної відповіді на це питання не існує і чи навряд хто-небудь коли-небудь зможе на нього вичерпно відповісти.

Стадії креативного мислення

За теорією Уоллеса, у процесі творчого мислення виділяється чотири стадії, при цьому найбільш відповідальною стадією виступає третя, пов'язана з інтуїтивним осяянням (інсайтом):

1) підготовка - на цій стадії окреслюється завдання;

2) визрівання - на цій стадії відбувається підсвідома робота над завданням, пошуки рішення (щоб дати йому визріти, людині треба відволіктися, зайнятися зовсім іншими питаннями);

3) інсайт (раптове усвідомлення рішення);

4) перевірка - тут для оцінки вірності рішення підключається мислення.

Гетчінсон теж виділяє чотири стадії, подібні до наведених вище:

1) орієнтації (накреслення орієнтирів проблеми);

2) фрустрації (зустрічі із перешкодою, яку нетворче, стереотипне мислення не в змозі подолати);

3) інсайту;

4) перевірки.

Згідно теорії Дьюї, в творчому мисленні виділяється п'ять стадій:

1) окреслення завдання;

2) аналіз;

3) висунення гіпотез;

4) обговорення;

5) оцінка рішення.

У останній моделі творчого процесу головна роль справді відводиться мисленню, а не уяві з інтуїцією, але стадія висунення гіпотез у всякому разі передбачає необхідність задіяння уяви.

 

Фази творчості за Павловым

Несколько иное представление о фазах (этапах) творчества имеется у В. А. Павлова (2005). Актуализация творческого потенциала при решении задачи, с его точки зрения, проходит следующие этапы:

1) предварительный анализ задачи и категоризация ее как «неизвестной»;

2) поисковая активность — пробы и ошибки с использованием нескольких «дублирующих» эвристик;

3) обнаружение барьера, для преодоления которого нужны эмоциональное отреагирование, рефлексия и дополнительные эвристики;

4) озарение — как «сцепление» элементов в единое целое на физиологическом уровне;

5) перевод информации с физиологического уровня на психологический.

Творческий процесс функционирует как единая целостная система, и в качестве основных ее характеристик выделяют: доминирование бессознательных компонентов психики, спонтанность, непредсказуемость результата, автономность, эффективность, символизм проявлений, релятивизацию противоположностей, а также широкий временной диапазон - от спрессованное™ в мгновение до развернутости и дифференцированное™ различных этапов.

 

Цикли творчого процесу

Фази творчого процесу відображають структурно-рівневу природу механізму творчості. Доцільно говорити про спектр творчих завдань. Диференціація всередині спектру здійснюється в залежності від рівня (ступеня) які у цьому завданні протиріч між творцем і проблемною ситуацією.

Творчі завдання можна розділити на два класи:

ТЗ1 - завдання, які можуть бути вирішені за допомогою планомірного використання усвідомлюваних способів, прийомів.

ТЗ2 - вирішуються в результаті "розв'язування" протиріч неусвідомлюваних на початку рішення. Обов'язковою ознакою завдань ТЗ2 є наявність їх компонент в області неусвідомлюваного. Сукупність усіх етапів, в результаті реалізації яких виходить творчий результат, визначається як цикл творчого процесу і може розглядатися як технологія живої творчості. Повна циклічність всіх фаз творчого циклу, притаманна наукової творчості, винахідництва.

 

Стилі творчої діяльності

 

Говорячи про більш сучасні дослідження, слід згадати про виділення двох стилів: аналітичного і синтетичного (у західній літературі їх позначають як вузький або широкий діапазон еквівалентності - Р. Гарднер [Gardner et al., 1959, 1960]).

Аналітичність - це схильність орієнтуватися на виявлення відмінностей між об'єктами, а синтетичність - схильність орієнтуватися на схожість об'єктів (Колга В. А., 1976; Шкуратова І.П., 1994). Колга вважає, що всі інші когнітивні стилі є підстилями аналітичності-синтетичності, а Шкуратова розглядає аналітичність-синтетичність як наскрізну характеристику більшості інших когнітивних стилів. Однак доказів цьому в дослідженнях поки не знайдено. Наявні поодинокі кореляції між стилями виявилися досить слабкими і суперечливими.

Особи з аналітичним стилем володіють меншим творчим потенціалом (креативністю), ніж особи з синтетичним стилем; в дослідженнях Р. Гарднера зі співавторами було виявлено, що у них відзначається близькість вільних асоціацій до слова-стимулу, вони характеризуються буквальністю відтворення і меншою оригінальністю в оповіданнях по ТАТ, воліють прості, симетричні фігури в тесті Баррона - Велша, а також мають схильність пропонувати одноманітні відповіді при виконанні тесту «Способи використання предмета» Гілфорда. Ці два стилі мають різну чутливість до відмінностей між об'єктами. Аналітики спираються в основному на явні фізичні властивості об'єктів, а синтетики - на їхні приховані, додаткові значення.

Іншими стилями, що мають відношення до творчості, особливо у науковій діяльності, є імпульсивність - рефлективність. Найбільш яскраво ці стилі проявляються при прийнятті рішення в умовах невизначеності, коли потрібно здійснити правильний вибір з безлічі альтернатив. Імпульсивні схильні швидко реагувати в такій ситуації, висуваючи не надто обґрунтовані гіпотези і без аналізу всіх наявних альтернатив. Для рефлективних в цій ситуації характерний уповільнений темп реагування, гіпотези перевіряються і багаторазово уточнюються, рішення приймається після ретельного попереднього аналізу альтернатив. Отже, рефлективні збирають більше інформації і витрачають більше часу, оцінюючи свої гіпотези.

 

 

Предмет Психологія творчості.

Потреба зрозуміти природу процесу творчості виникла як наслідок необхідності впливати на творчу діяльність, щоб підвищити її ефективність. Ще давньогрецькі філософи прагнули у своїх системах навчання застосовувати методи, що розвивали б в учнях творче мислення. Надалі почалися пошуки більш активних форм впливу на людську психіку, що дозволяли б керувати творчою діяльністю.

Психологія творчості як наука почала складатися на рубежі Х1Х-ХХ сторіч. “Творчість — у буквальному значенні — є створення нового. У такому значенні це слово могло бути застосоване до всіх процесів органічного і неорганічного життя, тому що життя — це ряд безперервних змін, і все що обновляється, усе, що зароджується в природі є продукт творчих сил. Але поняття творчості припускає особистий початок, і відповідне йому слово вживається по перевазі в застосуванні до діяльності людини. За В.Далем “Творити” що – давати буття, відтворювати, “осзидать”, створювати, робити, народжувати. Творити розумом створювати науково чи художньо. Робити, виконувати, чинити… (Даль В.И. Толковый словарь русского языка. Современная версия. М.: Эксмо, 2004) У загальноприйнятому змісті, творчість — умовний термін для позначення психічного акта, що виражається у втіленні, відтворенні або комбінації даних нашої свідомості в (відносно) новій формі, в області відверненої думки, художньої і практичної діяльності” (Батюшков Ф.Д. Творчість // Енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона, 1901).

Творчість, у сучасному тлумаченні – діяльність, підсумком якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Будучи за своєю сутністю культурно-історичним явищем, творчисть має психологічний аспект: особистісний і процесуальний (Психологія. Словник / За заг. ред. А.Петровського, М.Ярошевського, 1990).

Виділення та теоретичне обгрунтування поняття творчого процесу як діяльності, насамперед необхідно для з'ясування визначення психології творчості, як науки.

Психологія творчості — галузь психології, що досліджує закономірності створення людиною нового, оригінального в науці, техніці, мистецтві, різних видах трудової діяльності. Предметом психології творчості є також творчі моменти навчання і гри. Психологія творчості в ідеалістичних теоріях помилково розглядала творчість як непоясненне явище, доступна лише обраним людям; заперечувалася всяка роль праці чи взагалі якої-небудь діяльності, у тому числі і мислення. Вважалося, що відкриття нового настає чи мимовільно ж у підсумку непоясненої несвідомої роботи. Матеріалістична психологія не заперечує відомої ролі у творчому процесі неусвідомлюваних дій. Разом з тім вона виходить з того, що творчість у його розвинених формах є результатом праці. Мотиви і мета творчої діяльності породжуються потребами суспільства, а можливість рішення тієї чи іншої творчої задачі в області науки, мистецтва і т.п. настає, коли в ході розвитку суспільства виникають необхідні для цього умови. Вчені, винахідники і художники використовують при цьому ті знання і прийоми, що вироблені і накопичені в процесі розвитку науки, техніки і мистецтва. Однак, власне, творчий момент нерідко припускає відкриття нового способу, прийому, методу дії, що відбиває невідомі до цієї властивості і зв'язку мов і явищ. Творча діяльність вимагає мобілізації максимуму активності, знань і здібностей людини. Така мобілізація знаходить своє вираження у вольовій напрузі і своєрідних емоційних станах, докладно зображених багатьма письменниками і філософами. Наука починалася з етапу споглядального психологічного знання. Психологи описували обставини створення великих творінь науки й мистецтва у всій їхній цілісності. Джерелами описів були біографії, автобіографії, мемуари, літературні твори. Досліджувалися природа творчості, фази творчого процесу, здатності до творчості і якості творчої особистості. Виділялися ознаки геніальності, що виражаються в особливостях перцепції (напруженість уваги, величезна вразливість, сприйнятливість), інтелекту, характеру, мотивації і ціннісні орієнтації.

Однак засобів проникнення в сутність описуваних явищ не було: тому що психологічні методи одержання вихідних даних обмежувалися самоспостереженням, де центральною ланкою творчості визнавалися несвідомі процеси. З розвитком експериментальних підходів у психології творчості стали застосовуватися активні методи одержання вихідних даних — тести, анкетування, інтерв'ю, експеримент. Типовим стало вивчення окремих сторін творчої діяльності. Психологія досліджувала явища творчості з різних сторін, але підстави для вичленовування окремих елементів були ще суб'єктивні, неорганізовані. Результати показали, що свідоме і несвідоме, інтуїтивне і розумове доповнюють один одне.

Поняття творчого процесу

Питання про присутність у людини творчого початку і споживи в самореалізації було і є актуальним із древніх часів і до нашого часу. Здатність діяти - що це, чи даність результату величезних зусиль особистості на шляху розвитку і самовдосконалення? Однозначної відповіді на це питання не існує і чи навряд хто-небудь коли-небудь зможе на нього вичерпно відповісти.