ІСТОричний розвиток уявлень про предмет психології

План лекції:

2.1.Характеристика основних етапів розвитку поглядів на предмет психології в світової теорії та практиці.

2.2.Вклад російських та українських психологів в розвиток психологічної науки.

 

2.1. Розвиток психологічного знання можна умовно розділити на два періоди:

1. Донауковий - у рамках релігійного й філософського знання.

2. Науковий - формування психології як самостійної науки.

Одночасний розвиток психології можна представити й у вигляді етапів, що відрізняються предметним змістом.

1 етап – психологія наука про душу: більше 2 тис. років тому наявністю душі пояснювалися всі незрозумілі явища в житті людини.

Основу даного етапу становлять:

- донаукова психологія епохи Древнього Сходу.

- Психологія Античного періоду (від Аристотеля до Декарта).

Отже, в античну епоху:

- закладено фундамент майбутньої психологічної науки;

- склалось 3 напряму в поглядах на душу:

а) яка породжується не всією природою, а тільки живою - по поглядах Аристотеля; б), яка відбувається від законів руху й розвитку матеріального світу (природа) - по поглядах Геракліта, Демокрита, Гіппократа; в), що відбувається від людської культури (спілкування) - по поглядах софістів, Сократа й Платона.

- Психологія епохи Середньовіччя – це час характеризується, з одного боку, призупиненням природничо-наукових досліджень, з іншого боку, домінування релігійних поглядів. Серед учених, чий внесок був істотним у цей період можна назвати Ф.Аквінського, Авіценну (Ібн Сина), що став одним з перших дослідників в області вікових особливостей людини.

Отже, перший етап розвитку психологічного знання можна розглядати як фундамент майбутньої науки. Відмінною рисою даного етапу є умоглядність поглядів, відсутність практичних підтверджень. Цінність сформованих поглядів на душу полягає в тому, що були сформульовані основні принципи майбутньої науки.

2 етап – психологія як наука про свідомість – виникає в 17 столітті. У зв'язку з розвитком природничих наук виникають передумови для аналізу свідомості, під яким розуміється здатність думати, почувати, бажати. Основний метод вивчення - самоспостереження й опис фактів.

В 17 столітті місце душі зайняли явища свідомості, які людина фактично спостерігає в собі, тобто знаходить у собі свою «щиросердечну діяльність»: думки, почуття, спогади. На даних позиція стояли Рене Декарт і Джон Локк.

Асоціації як предмет психології. В 18 столітті все щиросердечне життя, спочатку в пізнавальній сфері, а потім у сфері почуттів і волі, було представлено як процес утворення й зміни більше складних утворень і їхніх сполучень із діями. Це відбувалося за законами асоціації.

Асоціативна психологія (засновник Джон Гартлі) особливого розквіту досягла в 19 столітті. Стрижнем цієї теорії є закон частоти, що говорив, що закон зміцнення зв'язку є функція повторення.

Як предмет психології виступав і безпосередній досвід. Вільгельм Вундт уважав, що для того, щоб людина могла добре орієнтуватися в навколишнім середовищі, йому необхідний досвід. Предмет психології по Вундту - досвід, що досягається шляхом самоспостереження, інтроспекції.

Інтенціональні акти свідомості виступали предметом психології. Інтенція - спрямованість на який-небудь об'єкт. Засновник цього напрямку Ф.Брентано закладає в основу такі якості свідомості, як активність і об'єктивність. Брентано дав початок школі функціоналізму. Активність свідомості пов'язана з інтенцією на якийсь об'єкт. Тільки в цьому випадку ми пізнаємо мир.

3 етап – психологія як наука про поведінку – виникає в ХХ столітті. Задача психології - вивчення зримого, наочного в поводженні людини, його вчинків і реакцій. Мотиви, що викликають учинки, не враховуються.

У ХХ столітті виникає ряд психологічних напрямків, у рамках яких вивчається не свідомість, а поводження. Серед цих напрямків можна виділити наступні:

1. Функціоналізм (представники - Рибо, Біне й ін.) - сприйняття, мислення, увага розглядаються не як статичні психічні утворення, а як активні специфічні операції організму, що підготовляють адаптацію. Шляхом об'єктивного методу вивчення поводження можливе вивчення психіки.

2. Біхевіоризм. Поведінку як предмет психології вважав засновник біхевіоризму Джон Уотсон. Він вивів формулу: S R, де S - стимул, R - реакція. Поки не буде стимулу, не буде реакції.

3. Психоаналіз. Відповідно до Фрейда, дії людини управляються глибинними спонуканнями, що вислизають від ясної свідомості. Глибинні спонукання, їхній корінь лежать у дитинстві. Несвідома напруга викликає ту або іншу форму поводження для того, щоб зменшити напругу. Інстинкти, мотиви, потяги конкурують один з одним за верховенство в регуляції поводження. Психоаналітичний напрямок підкреслює значення несвідомих психічних процесів у поводженні людини.

Але в психології поведінки дуже швидко намітилася криза, оскільки за поводженням (яке досліджувалося об'єктивно), все-таки стояли психічні факти і явища (думки, почуття, бажання), які не піддавалися аналізу. Вивчати ж поводження без почуттів, думок і т.ін. неможливо. Встало питання про більше широкий розгляд психічних феноменів. Так виник новий етап у розвитку психологічних поглядів - етап вивчення психіки.

4 етап у розвитку психології – психологія, як наука про факти, закономірності й механізми психіки – виникає в рамках діалектичного матеріалізму. Основа - теорія відображення.

На цьому етапі розвиваються наступні напрямки:

- Французька соціологічна школа - у її рамках розвивається питання про соціальну обумовленість людської психіки. (Дюркгейм, Леви-Брюль).

- Психологія Пьєра Жане - предметом виступає дослідження людини в його зв'язках із всесвітом й особливо в його зв'язках з іншими особистостями. Оскільки психіка - невід'ємна частина діяльності, поводження, отже, аналіз поводження - спосіб вивчення характеристик і властивостей психіки, а не предмет психології, як це було в біхевіористів.

- Гуманістична психологія - К.Роджерс, А.Маслоу, Г.Олпорт.

2.2. Російська психологія пов'язана з іменами таких вчених, як І.М.Сєченов, М.Я.Басов, Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв, Д.Н.Узнадзе, Б.Г.Ананьєв і інші. Саме вони визначили сучасний вигляд психології в її нинішнім предметному полі.

Основні праці вітчизняних психологів доводяться на 60-ті роки ХХ століття. Для цього періоду характерне виникнення декількох шкіл і напрямків. Одне з них виникло в Грузії, його очолив Дмитро Миколайович Узнадзе. Школа Узнадзе взяла на озброєння поняття установки й широко використовувала його для аналізу багатьох психологічних явищ. У класичному варіанті установка людини - це первинна, неусвідомлена реакція на ситуацію, у якій він усвідомлює й вирішує задачі.

Інший, мабуть, найдужчий напрямок пов'язаний з ім'ям Лева Семеновича Виготського. У центрі уваги цієї школи перебували питання загальної й педагогічної психології. Вихідною позицією вважалося цілісність психічного життя особистості, взаємозв'язок психічних процесів і властивостей, розвиток особистості в процесі навчання й виховання, соціальна обумовленість психічного життя людини.

Третю школу очолив Сергій Леонідович Рубінштейн. Йому належить заслуга написання першого і єдиного в нашій країні по фундаментальності змісту й широті охоплення психологічній проблематиці праці, за назвою «Основи загальної психології» (вперше видано на початку 40-х років, перевидане в 1989р.).

Борис Герасимович Ананьєв вніс великий вклад у вивчення питань сприйняття, психології педагогічної оцінки. Заслугою Ананьєва з'явилося створення факультету психології при Ленінградському університеті.

Олексій Миколайович Леонтьєв розробляв проблеми пам'яті, сприйняття, свідомості, особистості й розвитку психіки. Їм була розроблена теорія, що одержала назву психологічної теорії діяльності.

Олександр Володимирович Запорожець, разом з Данилом Борисовичем Ельконіним заклав основи дитячої психології. У сферу основних інтересів О.В.Запорожця входили питання вікового розвитку, виховання дітей. Д.Б.Ельконін відомий як автор підручника по дитячої психології, теорії дитячої гри.

Значний внесок у розвиток педагогічної психології внесли праці Петро Якович Гальперина. З його робіт найбільшу популярність одержала теорія планомірного (поетапного) формування розумових дій.

Завдяки Олександрові Романовичу Лурії було сказано нове слово в нейропсихології – області знань, що займається вивченням анатомо-фізіологічних основ вищих психічних функцій, тобто як сприйняття, пам'ять, уява, мислення представлені в головному мозку людини. Праці О.Р.Лурії заклали основу для сучасної медичної психології.

Висновки:

Сучасне розуміння предмета психології як науки про факти, закономірності й механізми психіки зложилося в результаті загальної логіки розвитку поглядів на щиросердечні явища людини. Істотний вплив на це зробила природно-наукова основа, розроблена психофізіологами Іваном Михайловичем Сєченовим, Іваном Петровичем Павловим, Миколою Миколайовичем Ланге, Володимиром Михайловичем Бєхтєрєвим. Варто враховувати, що розвиток вітчизняної психології довгий час був відособлений, а її принципова відмінність від закордонних напрямків складається в орієнтації на матеріалістичну основу.

Соціальна основа психіки людини фундаментально розроблена видатними психологами зі світовим ім'ям:

- Л.С.Виготський - теорія вищих психічних функцій;

- С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв - теорія діяльності;

- Д.М.Узнадзе - теорія соціальної установки;

- В.М.Мясищєв - теорія відносин;

- Б.Г.Ананьєв - концепція «людинознавства».

Зазначені теорії послужили основою формування культурно-історичної теорії розвитку людської психіки як центральної концепції, що розкриває закономірності формування й розвитку психіки людини.