Психіка як предмет дослідження психології. структура, стадії та рівні психіки

План лекції:

4.1.Погляди матеріалістів та ідеалістів на природу психіки

4.2.Розвиток психіки в філогенезі

4.3.Мозок та психіка. Структура і функції психіки

4.4.Механізми психіки людини

4.1. Становлення й розвиток поглядів на сутність психіки завжди було пов'язане з рішенням основного питання філософії - співвідношення матерії й свідомості, матеріальної й духовної інстанції.

Саме навколо рішення цього питання й виникло два діаметрально протилежних філософських напрямки - ідеалістичне й матеріалістичне. Представники ідеалістичної філософії розглядали психіку як щось первинне, існуюче самостійно, незалежно від матерії. Матеріалістичне розуміння психіки виражається в тім, що психіка розглядається як явище вторинне, похідне від матерії.

Представники ідеалістичної філософії визнають існування особливого духовного початку, не залежного від матерії, вони розглядають психічну діяльність як прояв матеріальної, безтілесної й безсмертної душі. А всі матеріальні речі й процеси тлумачать лише як наші відчуття й уявлення або як деяке загадкове виявлення якогось «абсолютного духу», «ідеї». Ідеалізм зародився, коли люди, не маючи правильних уявлень про будову й функції тіла, думали, що психічні явища являють собою діяльність особливої, надприродної істоти - душі й духу, що нібито вселяється в людину в момент народження й залишає його в момент сну й смерті. Коли з'явилася релігія, то душа стала розумітися як своєрідний двійник тіла, як безтілесна й безсмертна духовна сутність, пов'язана з якимось «потойбічним миром», де вона живе вічно. На цій основі й виникли різні ідеалістичні плини, що затверджують, що ідеї, дух, свідомість є первинними, а природа, матерія - вторинними, похідними від духу, ідей, свідомості.

Матеріалістичне розуміння психіки формувалося в боротьбі з ідеалістичним, релігійним її поясненням. Матеріалістичне розуміння психіки знайшло своє відбиття в працях видатних мислителів епохи Відродження, і далі в роботах філософів-матеріалістів 17, 18 і 19 століть (Спіноза, Гоббс, Дідро, Гельвеций, Фейєрбах та ін.).

Важливий внесок у розвиток матеріалістичного розуміння психіки зробили вітчизняні вчені, мислителі-матеріалісти 18 століття (Ломоносов, Радищев) і 19 століття (Бєлінський, Герцен, Добролюбов, Чернишевський). Відстоюючи нерозривність психіки від мозку людини, її життєву обумовленість, її розвиток у процесі життя, підпорядкованість об'єктивним законам, російські революціонери-демократи 19 століття ближче всього підійшли до діалектико-матеріалістичного розуміння питання про відношення психічного й фізичного.

Філософські основи дійсно наукового пояснення природи й сутності психіки заклали К.Маркс і Ф.Енгельс, побудувавши філософію діалектичного матеріалізму, що є вершиною розвитку матеріалістичної думки, наукою про загальні закони розвитку природи, суспільства й пізнання.

Діалектико - матеріалістичне розуміння психіки опирається на узагальнення даних біології, анатомії, фізіології, психології й цілого ряду інших наук. Значним внеском у його природно-наукове пояснення стали в другій половині 19 століття роботи І.М.Сєченова, ідеї якого експериментально розвив і висунув в 20 столітті І.П.Павлов, що разом зі своїми учнями утворив вчення про вищу нервову діяльність тварин і людини.

З погляду діалектичного матеріалізму первинним є матерія; психіка, свідомість - це вторинне, відбиття мозком об'єктивної дійсності. У системі категорій діалектичного матеріалізму, на які опирається вітчизняна психологія, основне значення належить категорії відображення. Саме цією категорією розкривається найбільш загальна й істотна характеристика психіки: психічні явища розглядаються як різні форми й рівні суб'єктивного відображення об'єктивної дійсності.

4.2. Для того щоб зрозуміти природу психіки взагалі й специфіку психіки людини, необхідно знайти відповідь на наступне питання: коли й чому в ході біологічної еволюції виникла психіка? Як розвивалася й ускладнювалася психіка?

Поглиблення у філогенетичну історію психіки приводить нас до питання про її об'єктивний критерій, про такий зовні спостережувану й реєструєму ознаку, що дозволило би нам затверджувати, що в даного організму є психіка. Суб'єктивним критерієм ми користуватися не можемо, адже ми не знаємо, і, напевно, ніколи не довідаємося, що думає, почуває, переживає дощовий хробак або мураха. Тому ми говоримо про об'єктивний критерій психіки.

Якщо будуть знайдені такий властивості зовнішнього поводження тварини, які пов'язані із психікою, то можна буде приблизно сказати, де перебуває границя, що розділяє непсихічні й психічні форми існування матерії.

В історії природознавства існували різні спроби локалізувати психіку в природі:

1) антропопсихізм - психіка властива тільки людині;

2) панпсихізм - загальна натхненність природи, всій природі, усьому світу властива психіка (і каменю в тому числі);

3) біопсихізм - психіка - це властивість живої природи (властива й рослинам);

4) нейропсихізм - психіка властива тільки організмам, які мають нервову систему.

5) Сучасна наукова психологія виходить із того, що психіка виникає й розвивається в процесі еволюції матерії. Вся матерія має властивість відображення. Відображення – це взаємодія, при якому одні об'єкти своїми впливами представлені або відбиті в інші.

Прикладом фізичного відображення може бути відбиток стопи на піску, відбиття в дзеркалі; хімічного - поява нової речовини при хімічній реакції.

Як об'єктивний критерій психіки О.М.Леонтьєв запропонував розглядати здатність живих організмів реагувати на біологічно нейтральні впливи. Наприклад, звуком не харчується на одна тварина, так само як від звуку звичайної інтенсивності тварини не гинуть. Але звуки в природі – найважливіші сигнали живої їжі або небезпеки, що наближається. Почути їх – значить мати можливість піти на зближення з їжею або уникнути смертельного нападу. Таким чином відображення нейтральних властивостей виявляється нерозривно зв'язано з іншою формою активності живих істот - з поведінкою..

Рослини такою активністю не володіють. Якби володіли, то їм доводилося б розбігатися при звуках, що наближаються, кроків або їдучої машини, або перебиратися до ріки в посушливу погоду. Оскільки рослини не поводяться подібним чином, ми говоримо, що в них немає психіки. Зате всі тварини виявляють сигнальне поводження, і на підставі цього, ми вважаємо, що в них є психіка.

О.М.Леонтьєв уводить ще два поняття: подразливість і чутливість.

Подразливість – це найпростіша форма біологічного відображення, здатність живих організмів реагувати на біологічно значимі впливи (безпосередньо пов'язані з обміном речовин організму). Приклади: корінь рослини подразливий стосовно живильних речовин, які втримуються в ґрунті: при зіткненні з розчином цих речовин вони починають їх всмоктувати; поворот рослини в напрямку сонячних променів. Подразливість властива органічній природі взагалі. Завдяки їй, у рослинному світі існують уроджені реакції, – тропізми. Тропізм – це автоматичні рухи рослин і найпростіших організмів, обумовлені різними фізико-хімічними процесами в симетричних частинах організму, викликаними однобічними впливами на нього. Теорію тропізмів розробив Ж.Леб. Розрізняють фототропізми, хемотропізми, геліотропізми й ін., відповідно до різновидів енергії, що діє на організми в умовах їхнього існування.

Чутливість – це зародкова форма психічного відображення, здатність організмів відбивати впливи, вона дозволяє організму орієнтуватися в навколишнім середовищі, виконувати сигнальну функцію. Приклад: поводження хробака, що орієнтується на світло, або павука, що орієнтується на вібрацію павутини при влученні в неї мухи. Чутливість має два аспекти: об'єктивний і суб'єктивний. В об'єктивному змісті «відбивати» - значить реагувати, насамперед, рухами, на даний агент. Суб'єктивний аспект виражається у внутрішнім переживанні, відчутті, даного агента. Подразливість же суб'єктивного аспекту не має.

Розрізняють такі стадії розвитку психіки тварин:

А) стадія елементарної сенсорної психіки;

Б) стадія перцептивної психіки;

В) стадія інтелекту.

Стадія елементарної сенсорної психіки. Особливість цієї стадії розвитку психіки полягає в тому, що поводження тварин обумовлюється дією на організм окремих властивостей предметів, в оточенні яких відбувається життя тварин. На цій стадії відбувається диференціація чутливості до світла, дотикам, зору, рухова чутливість, у результаті чого виникають і розвиваються аналізатори – тактильний, зоровий, слуховий і нюховий. Ця стадія властива безхребетним і тим хребетним, які живуть у воді, земноводним і плазуном, у яких немає предметного сприйняття. Приклад: жаба реагує на рух, і вона буде кидатися на папірець, що рухається, прив'язаний до нитки, але може не реагувати на нерухливих мошок. Павук реагує на вібрацію павутини у випадку, якщо вона викликається мухою, що потрапила в неї, і в тому випадку, якщо джерелом вібрації служить прикладений до павутини метроном.

Провідною формою поводження на цій стадії є інстинктивне поводження. Інстинкт – це система уроджених реакцій на впливи навколишнього середовища.

Стадія перцептивної психіки. Для цієї стадії властиве відбиття предметів як цілого, а не окремих їхніх властивостей, як на сенсорному етапі розвитку. Поряд з інстинктивними формами поводження з'являються індивідуально придбані форми поводження – навички. Навичка – система відібраних і заучених рухів, що ведуть до мети. Приклад: тварина міститься в клітку, так званий «проблемний ящик». Для того, щоб одержати принаду, тварині необхідно вирішити яку-небудь дію: нажати на важіль, відсунути засувку й т.ін. Тварина вирішує задачу методом проб і помилок, тобто шляхом відбору тих рухів, які приводять до досягнення мети. Знаходження рішення носить випадковий характер. Після закріплення навичка може відтворюється багаторазово й тварина наступного разу вирішує задачу відразу без попередніх проб і помилок. Ця стадія властива ссавцям, у яких відбуваються анатомо-фізіологічні зміни в організмі: розвиток більших півкуль головного мозку й особливо кори й аналізаторів (зорового й слухового), збільшення інтегративної діяльності кори.

Умовно-рефлекторна діяльність кори більших півкуль на рівні перцептивної діяльності є підставою для створення уявлень, образів, які втримуються в пам'яті.

Стадія інтелекту. Цей рівень називають ще стадією «ручного мислення (О.М.Леонтьєв) і властивий він людиноподібним мавпам, у яких відображальна діяльність піднімається ще на один щабель свого розвитку. Інтелектуальний розвиток антропоїдів пов'язане з розвитком кори більших півкуль, особливо лобових часток і прифронтальних їхніх зон. У мавп збільшується маса мозку до 350,0 - 400,0, диференціюються клітки мозкової кори, збільшується кількість борозен і звивин.

Психічне відбиття характеризується тим, що тварина відбиває не просто цілісні предмети, але наочні зв'язки, відносини між предметами, що перебувають у його зоровому полі, збільшується міцність пам'яті - тривалість збереження слідів образної пам'яті в мавп досягає 16-48 годин (для порівняння: у пацюка - 10сек., у собаки - 10 хв.).

Систематичне дослідження інтелектуального поводження вищих тварин (мавп) були початі відомим німецьким психологом В.Келлером. Мавпи справляються з такими завданнями, які непосильні для інших тварин. Так, перебуваючи в клітці, мавпи легко навчаються використовувати палку, щоб з її допомогою дістати їжу, що лежить за кліткою, короткою палкою діставати довгу, використовувати ящик, як підставку, щоб дістати їжу, підвішену під стелею клітки, комбінувати палку і ящик.

Мавпи добре розрізняють особливості предметів навколишнього світу. Так, мавпи розрізняють всі кольори спектра й цілий ряд їхніх відтінків, розрізняють плоскі й об'ємні геометричні фігури (експерименти проведені Н. Ладигіною-Котс. У мавп є начатки розумової діяльності. Вони не тільки швидше, ніж інші тварини навчаються, вони швидше переучуються, якщо цього вимагає зміна умов існування. Це говорить про велику рухливість у них процесів збудження й гальмування. Дослідження показали також наявність у мавп різноманітних емоцій, які породжуються не тільки ходом задоволення їхніх біологічних потреб, але і їхньою орієнтовною діяльністю.

Стадія інтелекту, властива вищим ссавцем і яка досягає найвищого рівню розвитку в людиноподібних мавп, є передісторією виникнення й розвитку людської свідомості.

Для всіх стадій психічного розвитку тварин характерні стабільність і мінливість поводження. Фіксованими формами поводження, які передаються спадково, є інстинкти.

Інстинкти – це акти взаємодії із середовищем, механізмом яких є система безумовних рефлексів. Розрізняють інстинкти харчування, розмноження, самозбереження й інші форми пристосування до навколишнього середовища.

4.3. Основний орган психічної діяльності людини - людський мозок. Протягом тривалої еволюції органічного миру - від найпростіших одноклітинних тварин до людини - фізіологічні механізми поводження безупинно ускладнювалися. Так, в одноклітинного організму єдина клітка виконує всі функції життєдіяльності. Це орган що відчуває, руховий, травний.

Завдяки дослідженням іспанського вченого Рамона Кахала, швейцарського психіатра Фореля й російського вченого Бехтерева, було встановлено, що вся нервова система складається із самостійних одиниць - нейронів, тобто нервових кліток з відростками. Нейрон виконує цілий ряд найважливіших функцій, у число яких входять: сприймаюча, провідникова, передавальна, мнестична.

Нервова система відіграє провідну роль у забезпеченні відносин організму до зовнішнього миру. Вона бере участь в об'єднанні роботи всіх частин організму й регулює його зв'язку із зовнішнім миром, його внутрішньою життєдіяльністю. Головними проявами її діяльності є рухи організму, здійснювані скелетно-м'язовою системою. Всі вони виявляють собою складні рефлекси – закономірні реакції організму на певні подразники, здійснювані при участі певних відділів центральної нервової системи. За допомогою рефлексів живий організм пристосовується до умов свого існування, активно на них впливає, задовольняє свої потреби.

Основу рефлекторної діяльності нервової системи становлять безумовні рефлекси, які утворилися в процесі біологічної еволюції й передаються кожному організму в спадщину. На їхній основі в процесі індивідуального життя, під впливом її умов і при участі більших півкуль головного мозку, утворяться умовні рефлекси.

Нервова система - центр діяльності всього організму виконує дві головні функції:

- функція передачі інформації (за неї відповідальна периферична нервова система й пов'язані з нею рецептори й еффектори);

- інтеграція й переробка одержуваної інформації й програмування найбільш адекватної реакції (відповідальна центральна нервова система).

Центральна нервова система складається зі спинного й головного мозку. Різні її частини виконують різні види складної нервової діяльності. Чим вище розташована та або інша частина мозку, тим складніше її функції. Нижче всього розташований спинний мозок, – він регулює роботу окремих м'язових груп і внутрішніх органів. Над ним розташований довгастий мозок разом з мозочком, що координує більше складні функції організму. Ще вище розташований відділ центральної нервової системи – середній мозок, він бере участь у регуляції складних рухів і положення всього тіла. Довгастий і середній мозок разом утворять стовбурну частину головного мозку. Більші півкулі головного мозку є органом складної рефлекторної діяльності. Цю діяльність Павлов назвав вищою нервовою діяльністю. Вища нервова діяльність – це умовно-рефлекторна діяльність, через неї реалізуються складні відносини організму із зовнішнім миром, його пристосування до умов, що змінюються, існування.

Органом вищої нервової діяльності є більші півкулі головного мозку. Кора більших півкуль головного мозку є системою, у найбільшій мері здатної до саморегуляції, самонавчанню, виробництву нових способів особистого функціонування. Кора більших півкуль є матеріальним субстратом психічної діяльності людини, його здатності пізнавати мир, здобувати життєвий досвід, його свідомості.

Важливим є питання про функціональну локалізацію в корі більших півкуль. Основу сучасного вчення про локалізацію функцій заклав французький лікар Брока, що відкрив в 1861р. моторний центр мови. Через чверть століття Верніке виявив центр розуміння мови (сенсорний центр мови). Принципи функціональної організації роботи ЦНС розроблені О.Р.Лурія. Відповідно до його концепції в ЦНС виділяється три основних блоки, кожний з яких виконує свої функції в організації психічної діяльності.

Перший блок – блок тонусу кори, або енергетичний блок, у його склад входять утворення верхніх відділів стовбура мозку, ретикулярної формації й древньої лімбічної кори. Основна функція цього блоку - підтримка тонусу кори, забезпечення й підтримка уваги. Порушення функціонування першого блоку ведуть до зміни тонусу й активності, що проявляється або в надмірному порушенні, або в зниженні працездатності, млявості, сонливості, аж до втрати свідомості й коми.

Другий блок – це блок прийому, переробки й зберігання інформації. Він включає задні відділи кори - тім'яні, скроневі, потиличні. Тут перебувають центри зорової, слухової, тактильно-кінестетичної чутливості. Основна функція цього блоку - прийом, переробка, зберігання інформації.

Третій блок – здійснює програмування, регуляцію й контроль поводження й емоційного стану людини. У нього входять передні відділи більших півкуль. Провідне місце займають лобові частки, поразки яких веде до нездатності зберігати складні програми дій, зосереджувати увагу на задачі.

Відомо, що приблизно в 90% людей домінує ліва півкуля мозку, у якої розташовані центри мови. Залежно від того, яка півкуля в людини краще розвинена, більш активно функціонує, з'являються відмітні розходження в психіці людини, його здатностях.

Сучасні дослідження підтвердили, що права й ліва півкулі мають специфічні функції й перевага активності тої або іншої півкулі впливає на індивідуальні особливості особистості людини. У таблиці 4.1. представлені основні функції правої та лівої півкулі.

Таблиця 4.1