Свідомість як вищий рівень розвитку психіки

План лекції:

5.1.Виникнення людської свідомості, основні підходи до проблеми

5.2.Структура свідомості

5.3.Свідомість та самосвідомість

5.4.Свідоме та несвідоме

5.5.Фазові стани свідомості

5.1. У процесі еволюції живих істот, психіка як відображення об'єктивної дійсності розвивалася залежно від умов життя й здобувала усе більше складні форми. Найвищий рівень її розвитку - людська свідомість.

Виникнення й психологічна характеристика свідомості людини являє собою початок нового, вищого етапу розвитку психіки. Свідоме відображення, на відміну від психічного відображення, властивого тваринам, - це відображення предметної дійсності. Вихідне положення марксизму про свідомість полягає в тому, що воно являє собою якісно особливу форму психіки. Хоча свідомість і має свою тривалу передісторію й еволюцію тваринного світу, уперше воно виникає в людини в процесі становлення праці й суспільних відносин. Відмінності свідомої діяльності людини зводяться до трьох основних рис:

1. Свідома діяльність людини не обов'язково пов'язана з біологічними мотивами.

2. На відміну від поведінки тварин свідома діяльність людини необов'язково визначається наочними враженнями від середовища. Людина може відбивати умови середовища незрівнянно глибше, ніж тварина, вона може проникати в глибокі зв'язки й відносини речей і при цьому орієнтуватися не на зовнішні враження, а на більше глибокі їхні закономірності.

3. Переважна більшість знань і вмінь людини формуються шляхом засвоєння загальнолюдського досвіду, накопиченого в суспільній історії й передається в навчанні.

Першою формою свідомої діяльності людини можна назвати виготовлення знарядь праці. Ця робота вже не є простою діяльністю, обумовленої безпосереднім біологічним мотивом (потреба в їжі). Вона вимагає разом зі знанням виконуваної операції й знання про майбутнє застосування знаряддя. Поводження тварин завжди було спрямовано на задоволення своїх біологічних потреб. У людини ж, що виготовляє знаряддя, структура поводження знаходить складний характер: з діяльності, спрямованої на безпосереднє задоволення потреби, виділяться спеціальна дія.

Другою умовою, що приводить до формування складно побудованої свідомої діяльності людини, є виникнення мови. Слова, об'єднані у фрази, є основним засобом спілкування, завдяки якому людина зберігає й передає інформацію й засвоює досвід цілих поколінь інших людей. Тому, поряд із працею мова є основним чинником формування свідомості.

Свідомість є відображення дійсності, як би переломлене через призму суспільно вироблених язикових значень, понять. Воно здобуває різні особливості залежно від суспільних умов життя людей, змінюючись слідом за розвитком їхніх суспільних відносин.

Визначення свідомості зіштовхується з більшою кількістю труднощів, пов'язаних з дуже різними підходами до цієї проблеми. Проблема свідомості є однієї із глобальних і складних проблем у психології.

«Свідомість, - писав В.Вундт, - полягає лише в тім, що ми взагалі знаходимо в собі які б те не було психічні стани (здатність осмислити, побачити, зрозуміти, проаналізувати те, що є в самій людині)».

Ледд: «Свідомість психологічно являє собою, із цього погляду, як би внутрішньо світіння, що буває яскравість або потьмареність, або навіть вгасає зовсім, як, наприклад, при глибокій непритомності. Тому воно може мати тільки чисто формальні властивості, їх виражають так звані психологічні закони свідомості: єдності, безперервності, вузькості».

На думку У.Джеймса, свідомість є «хазяїн психічних функцій (пізнавальних психічних процесів, емоцій», тобто фактично свідомість ототожнюється із суб'єктом.

К. Ясперс: «Свідомість – це особливий психічний простір, сцена”.

Наторп: «Свідомість може бути умовою психології, але не її предметом. Хоча його існування являє собою основний і цілком достовірний психологічний факт, воно не піддається визначенню й виведено тільки із самого себе, тому що саме є якість».

Стаут: «Свідомість безякісна, тому що вона сама є якість – якість психічних явищ і процесів; ця якість виражається в їх презентованості (представленості) суб'єктові. Якість це не розкриваєма, воно може тільки бути або не бути».

Загальна риса всіх вище перерахованих висловлень - це акцент на психологічної безякісності свідомості.

Інша точка зору в представників французької соціологічної школи – Дюркгейм, Хальбвакс. Психологічна безякісність свідомості тут зберігається, але свідомість розуміється як площина, на яку проектуються поняття, концепти, що становлять зміст суспільної свідомості. Цим свідомість ототожнюється зі знанням: свідомість - це «со-знання», продукт узагальнення знань.

Л.С.Виготський: «Свідомість – це рефлексія суб'єктом дійсності, своєї діяльності, самого себе. Свідомо те, що передається як подразник на інші системи рефлексів і викликає в них відгук. Свідомість є як би контакт із самим собою». Свідомість не дана споконвічно й не породжується природою, свідомість породжується суспільством, вона виробляється. Тому свідомість не постулат і не умова психології, а її проблема - предмет конкретно-наукового психологічного дослідження. Елементами свідомості, його «клітинками», по Виготському, є словесні значення.

О.М.Леонтьєв: «Свідомість у своїй безпосередності є картина світу, що відкривається суб'єктові, у яку включений і він сам, і його дії й стани. Первісна свідомість існує лише у формі психічного образа, що відкриває суб'єктові навколишній його світ; на більше пізньому етапі предметом свідомості стає й діяльність, усвідомлюються дії інших людей, а через них і власні дії. Породжуються внутрішні дії й операції, що протікають у розумі, у плані свідомості. Свідомість - образ стає також свідомістю - реальністю, тобто перетвориться в модель, у якій можна подумки діяти».

Б.Г.Ананьєв: «Свідомість – є специфічна характеристика пильнування. Свідомість як активне відображення об'єктивної дійсності є регулювання практичної діяльності людини в навколишньому його світі». Індивідуальний розвиток свідомості, по Б.Г.Ананьєву, здійснюється шляхом переходу від свідомості окремих моментів дії до цілеспрямованої планомірної діяльності. При цьому всі стани пильнування стають суцільним «потоком свідомості», що перемикається з одного виду діяльності на іншій.

На думку Л.М.Веккера, свідомість у широкому змісті охоплює вищі рівні когнітивних, емоційних і регулятивно-вольових процесів. У більше вузькому змісті свідомість являє собою підсумок інтеграції когнітивних і емоційних процесів.

С.Л.Рубінштейн. «Свідомість - це специфічна форма відображення об'єктивної дійсності, що існує поза і незалежно від нього; ця єдність переживання й знання; усвідомлене буття, єдність суб'єктивного й об'єктивного».

Л.Д.Столяренко. «Свідомість - вища, властива людині форма узагальненого відображення об'єктивних стійких властивостей і закономірностей навколишнього світу, формування в людини внутрішньої моделі зовнішнього миру, у результаті чого досягається пізнання й перетворення навколишньої дійсності».

Р.С.Немов. «Свідомість - вищий рівень відображення людиною дійсності».

5.2. А.В.Петровський у структурі свідомості виділяє наступні чотири основних характеристики:

1. Свідомість - є сукупність знань про навколишній світ. Таким чином, у структуру свідомості входять всі пізнавальні процеси: відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уява.

2. Закріплення у свідомості розходжень суб'єкта й об'єкта. В історії органічного миру тільки людина виділяє й протиставляє себе навколишньому. Вона єдина з живих істот, здатна до самопізнання (пізнанню самого себе), тобто здатна обертати свою психічну діяльність на самого себе.

3. Забезпечення цілеполагаючої діяльності. У функції свідомості входить формування цілей діяльності, при цьому складаються її мотиви, приймаються вольові рішення, ураховується хід виконання дій і т.ін.

4. У структуру свідомості входять також певні відносини: світ почуттів, де відбиваються складні об'єктивні, і, насамперед, суспільні відносини, у які включена людина.

С.Л.Рубінштейн виділяє наступні властивості свідомості:

- побудова відносин;

- пізнання;

- переживання.

Кожний акт свідомості рідко може бути або тільки пізнанням, або тільки переживанням, або тільки відношенням; частіше він включає ці три компоненти. Однак ступінь виразності кожного із цих компонентів досить різна. Тому кожний акт свідомості можна розглядати як крапку в системі координат цих трьох найважливіших психологічних категорій.

При аналізі механізмів свідомості важливе подолання так званої мозкової метафори. Свідомість є продуктом і результатом діяльності систем, до яких ставиться й індивід, і суспільство, а не тільки мозок.

Властивості свідомості як функціонального органа:

- реактивність (здатність організму відповідати на будь-яку зміну в зовнішнім або внутрішнім середовищі);

- чутливість (здатність організму запам'ятовувати й реагувати на впливи середовища, що не мають безпосереднього біологічного значення, але зухвалу психологічну реакцію у формі відчуттів);

- діалогізм (здатність вести, брати участь у діалозі й уміти висловлювати свої думки, ідеї, своє відношення, уміти формулювати свої думки);

- поліфонічність (здатність до багато звучності, багато голосності);

- спонтанність розвитку (здатність, викликана мимовільно, не зовнішніми впливами, а внутрішніми рушійними силами, причинами або спонуканнями, заснована на саморусі);

- рефлексивність (здатність міркувати, аналізувати власні думки й переживання).

Функції свідомості:

1. Відображальна;

2. Породжувальна (творча або креативна);

2. Регулятивно-оцінна;

3. Рефлексивна - основна, що характеризує сутність свідомості. Як рефлексія може виступати:

- відображення світу;

- мислення про нього;

- способи регуляції людиною свого поводження;

- самі процеси рефлексії;

- своя особиста свідомість.

4. Духовна.

Структурні компоненти свідомості:

- знання про навколишню дійсність, природу, суспільстві. Цей рівень свідомості перебуває в прямої залежності від рівня освоєння знань і досвіду особистості;

- відділення людиною себе від предметного світу й поділ «Я» і «не Я», протиставлення себе миру предметів. Характерне самопізнання, що стало підставою для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і морально-психологічних якостей;

- цілеспрямованість, планування власної діяльності й поводження, передбачення її результатів. Ця сторона проявляється в самоконтролі й корекції власних дій, їхній перебудові, у зміні стратегії й тактики, якщо цього вимагають обставини;

- відношення до об'єктивної дійсності, до інших людей, до самого себе.

У структуру свідомості можна віднести самосвідомість і несвідоме.

Людвіг Фейєрбах висунув ідею про існування свідомості для свідомості й свідомості для буття. Л.С.Виготський розвивав цю ідею. О.М.Леонтьєв виділяв три складові в структурі свідомості:

1. Почуттєва тканина образа;

2. Значення;

3. Зміст.

В.П.Зинченко додає ще один компонент у цю структуру - біодинамічну тканину руху й дій.

5.3. Одним зі структурних компонентів свідомості є самосвідомість. Самосвідомість – це відбиття акту власної свідомості, що дозволяє людині не тільки відбивати зовнішній світ, але й виділити себе в цьому світі, пізнати свій внутрішній мир, пережити його, і певним чином поставитися до себе. (І.М.Сєченов).

Усвідомлення себе як стійкий об'єкт припускає внутрішню цілісність, сталість особистості, що незалежно від мінливих ситуацій.

Самосвідомість формується в процесі взаємодії з іншими людьми й пов'язане з оцінюванням себе, що залежить від успішності діяльності людини.

Головна функція самосвідомості - зробити доступними для людини мотиви й результати його вчинків і дати можливість зрозуміти, який він насправді, оцінити себе. Якщо оцінка виявиться незадовільної, людина може зайнятися або самовдосконаленням, або за допомогою захисних механізмів усунути зі свідомості ці неприємні відомості.

Розвиток самосвідомості людини проявляється в:

- самоспостереженні;

- критичному відношенні до самого себе;

- оцінці своїх позитивних і негативних якостей;

- самовладанні;

- відповідальності за свої вчинки.

Самосвідомість виражається також в емоційно-значеннєвій оцінці своїх суб'єктивних можливостей, що виступає як підстава доцільності дій і вчинків.

В основі самосвідомості - здатність людини відрізняти себе від своєї власної життєдіяльності, що виникає в спілкуванні при формуванні первинних способів людської життєдіяльності (мислення, розуміння, свідомість).

Самосвідомість - не тільки результат, але й передумова розвитку свідомості.

О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, Л.Абульханова-Славська, Д.К.Платонов виділяли в самосвідомості 4 рівні:

- безпосередньо-почуттєвий (індивід відбиває себе, як реально-життєвий початок, тобто відчуває себе тілесно);

- цілісно-особистісний (персоніфікуючий). Відбувається відображення власного емоційного стану, сприйняття себе як активної істоти;

- інтелектуально-аналітичний (рефлексивний). Характеризується здатністю до усвідомлення власних когнітивних процесів, теоретичних форм і способів діяльності;

- цілеспрямовано - діяльнісний (відбувається усвідомлювана саморегуляція й свідоме самовираження).

Самооцінка – компонент самосвідомості, що включає поряд зі знаннями про себе, оцінку своїх здатностей, моральних якостей і вчинків. Самооцінка може бути адекватної й неадекватної.

Адекватна самооцінка дозволяє суб'єктові поставитися до себе критично, правильно співвіднести свої сили із задачами різних труднощів і з вимогами навколишніх.

Неадекватна самооцінка (завищена або занижена) перешкоджає виконанню зазначених функцій.

Адекватна самооцінка є необхідною умовою формування особистості. При деяких умовах розбіжності між самооцінкою й оцінкою навколишніх може виникнути гострий внутрішньо-особистісний конфлікт.

Самовиховання – формування людиною своєї особистості зі свідомо поставленою метою.

5.4. Багато знань, відносини, переживання, що становлять внутрішній світ кожної людини, не усвідомлюються ім. Несвідоме – неодмінна складова частина психічної діяльності кожної людини. Перше згадування про несвідоме зустрічається ще в Платона. Нову еру у вивченні несвідомого почав З.Фройд. Концептуальний аналіз сучасного наукового розуміння проблеми несвідомого розділяється на два основних напрямки: теорію психоаналізу й теорію неусвідомлюваної психологічної установки. Психоаналіз розглядає свідомість і несвідоме як взаємовиключні елементи психічної діяльності. Психологія установки, навпроти, має в основі ідею цілісної психіки, - опирається на уявлення про фундаментальну єдність людської особистості.

У зоні ясної свідомості знаходять своє відображення лише деякі сигнали із внутрішнього й зовнішнього середовища. Усвідомлюються в цей момент часу ті об'єкти, які створюють перешкоди для нормального продовження регулювання поведінки або в силу інших причин є значимими для людини. Виниклі труднощі або значимі подразники привертають увагу й, таким чином, усвідомлюються. Після знаходження нового способу регулювання або рішення скрутної ситуації керування знову передається підсвідомості.

Таким чином, до сфери підсвідомості ставляться так звані вторинні автоматизми (ходьба, біг, професійні навички). У сферу підсвідомості входять також психічні явища, що мають суб'єктивний компонент, що ще не став свідомістю (психіка дитини, просоночний стан дорослого, після паморочний стан).

З.Фройд уважає, що несвідоме - це не стільки ті процеси, на які направляється увага, скільки переживання, що придушуються свідомістю, такі, проти яких свідомість висуває потужні бар'єри.

З погляду сучасного розуміння свідомість і несвідоме працюють у режимі гармонічної єдності. Коли перед нами виникають обставини, що утрудняють вибір стратегії поводження або вимагають нового способу рішення, ці обставини попадають у зону ясної свідомості. Але як тільки рішення прийняте, стратегія знайдена, керування поводженням передається в сферу несвідомого, а свідомість звільняється для рішення знову виникаючих утруднень. Незважаючи на те, що кожний даний момент лише мала частина всіх процесів регулюється усвідомлено, свідомість може впливати й на неусвідомлювані процеси. Несвідоме поєднує всі ті фактори, які впливають на регуляцію поведінки, що протікає без особистої участі свідомості.

Багато дослідників уважають, що в область несвідомого входять також: психічні явища, що виникають у сні; відповідні реакції, які викликаються неусвідомленими подразниками; рухи, що стали автоматизованими. Несвідоме не можна вважати нижчим рівнем психіки, тому що це специфічно людське психічне явище, що детерміноване суспільними умовами свідомості людини й нерозривно з ним зв'язано.

Дмитро Миколайович Узнадзе ввів поняття установки, яку він розумів як загальне явище в житті людей, як готовність до здійснення певної дії. Установка є необхідною визначальною ланкою між дією зовнішнього середовища й психічною діяльністю людини. Відповідно до вчення Узнадзе, сфера дії несвідомого психічного настільки широка, що вона лежить в основі всієї активності людини, як внутрішньої, так і зовнішньої. Концепція Узнадзе служить з'ясуванню шляхів формування структури й функцій цього несвідомого. У суб'єкті перед кожним актом його поводження виникає своєрідний динамічний стан - установка, що, залишаючись несвідомої, доцільно, у відповідності зі структурою, і із предметним змістом даної ситуації, направляє розгортання процесів свідомості й актів практичного поводження. Після своєї реалізації в поводженні й задоволення потреби дана установка перестає існувати, поступаючись місцем іншій установці.

Таким чином, відповідно до поглядів Узнадзе і його учнів, несвідоме, лежаче в основі протікання всього психічного життя й визначальна своєрідність процесів свідомості, існує й діє у формі установки.

5.5. Рівень свідомості залежить також від особливостей функціонування мозку, від його коливань. Тому, структуру свідомості можна характеризувати по фазових станах свідомості. До фазових станів свідомості відносять:

- пильнування;

- сон.

Пильнування – луцидність свідомості, обумовлено здатністю вловити всі явища в навколишнім середовищі, зрозуміти їхнє значення й реагувати на подальші подразники.

Сон – генералізоване гальмування, що поширюється на обоє півкуль і середній мозок.

Існують розлади ясності свідомості:

1) сомнолентність - це стан між пильнуванням і сном;

2) сопор - глибокий сон, що пов'язаний з підсвідомими переживаннями важких емоцій або фізичного нездужання;

3) кома - несвідомий стан, повна втрата свідомості, при якій відсутні реакції організму;

4) непритомність - приступ слабості, запаморочення, потемніння в очах з наступною втратою свідомості (повної втрати свідомості може не бути), обумовлений короткочасним недокрів'ям головного мозку. Триває кілька секунд або мінут.

Іван Петрович Павлов говорив, що між сном і пильнуванням є кілька переходів, фаз, які характеризуються зміною співвідношення основних нервових процесів - збудження й гальмування.

Про фази можна судити по тому, як переміняються реакції людини на подразники в період засипання.

І.П.Павлов виділяв наступні фази переходу від пильнування до сну:

1. Урівноважена фаза - сильні й слабкі подразники викликають однакову реакцію;

2. Парадоксальна фаза - слабкий подразник викликає сильну реакцію, а сильний - слабку, або взагалі не діє;

3. Ультрапарадоксальна фаза - реакції викликають негативні (гальмові) умовні подразники, які в нормі взагалі б не викликали в організму ніяких реакцій;

4. Наркотична фаза - реакція на сильні й слабкі подразники хоча й залишається збереженої в змісті співвідношення сил, але викликається лише сильними подразниками;

5. Глибокий сон - фаза гальмування, при якій повністю відсутні реакції на сильні подразники, і для пробудження буває необхідно застосувати безумовний подразник значної сили (потрясти людину, розбуркати).

Незважаючи на те, що сон є генералізованим гальмуванням, і в стані сну в корі зберігаються деякі групи кліток у стані пильнування, готовності до дії, так звані сторожові пункти. Мова йде про ділянки мозку, які мають для організму велике значення: мати, що глибоко спить і не реагує на відносно слабкі подразники, моментально прокидається при слабкому стогоні хворої дитини. Радист негайно прокидається на сигнал своєї станції й т.ін.

 

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 1