Психологічні умови формування творчої особистості

Творчі прояви досягають високого рівня розвитку у 3,5-4,5 роки, зростають у перші 3 роки навчання в школі, зменшуючись у подальші 2 роки. Наступний підйом спостерігається в підлітковий період. Творча продуктивність сягає своєї кульмінації пізніше, оскільки високої продуктивності не можна досягнути через відсутність життєвого досвіду, яким ще не володіє підліток. Важливими для творчого розвитку особистості є сензитивні періоди, що виявляються у вибірковості уваги та особливій чутливості до впливів зовнішнього оточення і характеризують розумовий потенціал особистості в кожному з періодів її дорослішання. Сенситивним є підлітковий вік для розвитку творчих здібностей. Це стає можливим, завдячуючи природній підлітковій гнучкості, активній відмові від стереотипів, прагненню до самовдосконалення і становленню образу-Я, розвитку самостійного і продуктивного мислення, гнучкості і стійкості мисленнєвої діяльності тощо. Психологічним підґрунтям для розвитку здібностей підлітка є новоутворення, серед яких основним є самосвідомість, невід’ємно пов’язана зі здатністю до рефлексії, самоконтролю і самооцінки. Стрижневим у визначенні чинників розвитку творчих здібностей є розуміння високих індивідуальних досягнень як результату взаємодії когнітивної обдарованості, мотиваційно- особистісних і соціальних чинників.

Провідні чинники розвитку творчих здібностей:

По-перше, слід враховувати формуючий вплив найближчого оточення дитини – його сімейне мікросередовище: психологічний клімат у сім’ї і ставлення до неї з боку батьків, стимулювання ініціативи дитини його близькими, успішний або неуспішний досвід, рівень освіти батьків, стосунки між батьками та іншими членами сім’ї, єдність або розходження у вимогах до дитини, його прийняття або неприйняття тощо. Водночас є важливим вплив школи, яка сприяє появі нових мотивів у навчанні, пов’язаних з розширенням знань, набуттям нових умінь і навичок.

По-друге, значне місце у житті дитини посідає спілкування з однолітками, що справляє певний вплив на формування структурних компонентів особистості, в тому числі і творчих здібностей.

По-третє, в підлітковому віці важливого значення починає набувати фактор самовиховання, що виявляється у здатності ставити перед собою завдання і виконувати їх, цілеспрямовано впливати на формування власних особистісних якостей, і, зокрема, творчих здібностей. Самовиховання стає можливим у перехідному віці завдяки тому, що у підлітків розвивається саморегуляція, що спрямована на розвиток вольових якостей.

Важлива умова творчості — сприйняття нових ідей, здатність знаходити й порушувати проблеми, незалежність поведінки та суджень і водночас уміння поступатись і відмовлятися від своїх попередніх думок, критичність, сміливість, терпимість. Істотною суб’єктивною умовою творчості зазвичай уважають завзятість, наполегливість, уміння забезпечити регулярність і ритмічність розумової праці. Результативність творчої думки залежить не лише від свідомості, а й від неусвідомлених ідей, імпульсивних здогадок, які виконують функцію поштовху щодо ціннісних асоціацій. Ці й інші чинники творчості породжують розмаїтість теоретичних уявлень про творчий процес. Сучасний американський учений Д. Клозен вирізняє чотири основні детермінанти на шляху до творчої діяльності людини:

• її особисті ресурси, тобто розум, темперамент, сила тощо;

• “джерела підтримки та керівництва” (різні норми, інструкції, рекомендації), які надають їй можливості орієнтуватись у світі;

• можливості (чи перешкоди) для виконання особистих цілей залежно від соціальної приналежності, раси, віку, статі, а також ситуації у світі (війни, депресії, значні соціальні зміни та ін.);

• власні зусилля особистості, її діяльність.

 

18. Біографічний аналіз у вивченні творчої особистості

 

Біографічний метод ґрунтується на вивченні матеріалів біографій: спогадів людей, котрі знали досліджуваного; автобіографічних матеріалів; листів; щоденників; відповідей на питання бесід і анкет; документів. Використовують і белетризовані біографії, що містять великий психологічний матеріал, наприклад із серії “Життя видатних людей”. Біографічний метод недоцільно застосовувати часто, проте він може бути ефективним в індивідуальній роботі з творчо обдарованими особистостями, проектуванні їх майбутнього.

Розробка біографічного методу належить до першої третини XX ст. Перше комплексне біографічне дослідження, що охоплює всі вікові етапи і сфери життя людини, пов'язане з ім'ям Шарлоти Бюллер. Біографічний метод являє собою метод синтетичного опису людини як особистості та суб'єкта діяльності. В даний час він є єдиним методом, який дозволяє вивчити особистість у процесі розвитку. Біографічний метод - історичний і одночасно генетичний, оскільки дозволяє простежити динаміку життєвого шляху. Недоліки цього методу - описовість і схильність минулого помилок пам'яті - можуть бути скориговані більш об'єктивними даними комплексного дослідження особистості.

Біографічний метод - це система засобів дослідження, діагностики, корекції та проектування життєвого шляху людини. Спочатку обмежувалися ретроспективним описуванням минулих етапів життя людини або всього життєвого шляху історичних персонажів минулого. Надалі біографічний метод почав включати аналіз актуальних та припущених у майбутньому подій (майбутня автобіографія, керована фантазія, графіки життя, каузометрія), а також дослідження кола спілкування (додаткові біографії, лінії відносин суб'єкта). У вітчизняній (радянській) психології до біографічного методу вперше звернувся М. Рибников, підкреслюючи, що використання біографічного методу відіграє істотну роль у розумінні загального потенціалу людини. Дослідник розглядав автобіографію як психологічний документ, що документує особистість та її історію. Він розділяв спонтанні автобіографії, коли ініціатива ретроспективного погляду на власне життя належить самій особистості, та провоковані автобіографії, коли дослідник використовує прийом спонукання піддослідного говорити про себе за визначеним планом. Такий прийом гарантує однорідність зібраного матеріалу, що дає можливість порівнювати, поєднувати, узагальнювати отримані факти тощо.

Сучасні біографічні техніки, побудовані на основі вивчення особистості в контексті історії та перспектив розвитку її індивідуального буття і взаємовідносин із «значущими іншими», спрямовані на реконструкцію життєвих програм і сценаріїв розвитку особистості. Аналізуються також просторові та часові характеристики організації ділового, сімейного, духовного життя особистості, її взаємодію з природним та соціальним середовищем.

Застосування біографічного методу передбачає отримання різнорідної об'єктивної інформації, для чого використовуються різні форми автобіографічної методики: опитування, інтерв'ю, тести. Також доцільним є аналіз свідчень очевидців; дані отримуються під час бесіди та опитувань близьких людей, під час первинного аналізу спогадів сучасників. Також використовуються модифікації методу вивчення продуктів діяльності, коли проводиться контент-аналіз щоденників та листів, здійснюється побудова кривих продуктивності і діаграм життєвих вимірів активності особистості.

Предметом біографічного методу є життєвий шлях-історія особистості та суб'єкта діяльності. Джерелами біографічної інформації виступає сама досліджувана людина і події навколишнього середовища, у яких вона задіяна чи має певну причетність.

Біографічний метод дослідження являє собою якісний метод наукового дослідження і ґрунтується на принциповій гіпотезі стосовно того, що можливо відновлювати і вивчати соціальну реальність, соціальні факти через аналіз біографічних матеріалів і подій, які в них збережені, через оцінки, відгуки, думки і установки. Основою цієї гіпотези є факт, що людський вчинок визначений динамікою об’єктивних соціальних умов, і це знаходить відображення у суб’єктивному феномені свідомості.

 

19. Творчий процес у практичній діяльності психолога

 

Стратегії діяльності завжди особистісні, оскільки відтворюють особливі, цінні для окремого психолога способи реалізації професійної допомоги, яку він обирає відповідно до особливостей системи цінностей особистості клієнта. Ми визначаємо необхідність розглядати стратегії як об’єктивний механізм регуляції поведінки суб’єкта, що є організуючою та регулювальною складовою творчої професійної діяльності психолога.

Основні принципи стратегічно-системного підходу в професійній психологічній діяльності:

• аксіологічний принцип як перспектива вивчення явищ із погляду виявлення їх можливостей задовольняти потреби людини як найвищої цінності;

• принцип еврилогізації, що полягає у визнанні як провідної у професійному розвитку та самовияві особистості продуктивної, творчої діяльності. Цей принцип надає можливості актуалізувати наявні знання, потрібні для розуміння нового завдання; спрямувати пошук на його розв’язання, винайти й застосувати технології досягнення поставленої мети, оцінити досягнуте й неодмінну реалізацію в конкретній професійній діяльності;

• принцип варіативності, завдяки якому психолог досягає максимального успіху через викриття власних моделей особистісно-професійного самозростання, найефективніших для нього способів осягнення особистісної й професійної самореалізації;

• принцип ресурсності як використання сукупності об’єктивних умов і засобів, необхідних для реалізації потенційних можливостей суб’єкта. Особливого значення набуває виявлення та прогнозування зміни індивідуальних ресурсів кожного студента, що забезпечить реалізацію його можливостей.

Креативність, як зауважує Н. І. Пов’якель, необхідна практичному психологу як у професійному спілкуванні, так і у вирішенні професійно-психологічних завдань. Автор наголошує: постійно спілкуючись у своїй професійній діяльності з іншими людьми, своїми реальними або потенційними клієнтами, їх оточенням, психолог не може бути дійсно ефективним та успішним, коли йому не властиві повною мірою різні якості креативності. До таких професійно важливих якостей креативності науковець відносить: гнучкість, швидкість, точність, оригінальність, багату уяву, структурованість та організованість. До того ж креативність складає основу навичок встановлення і моделювання зв’язків.

Психологу як цілісній творчій особистості та суб’єктові творчості властиві такі прагнення і стани: бути енергійним, спритним, винахідливим, чесним, прямим, безпосереднім; опиратися на факти, укладаючи їх у певні закономірності; бути спритним та прагнути до вдосконалювання своєї експериментальної майстерності; прагнути до самостійних відкриттів, бути завзятим, наполегливим і незалежним; прагнути до самостійного розвитку, духовного зростання; домінує бажання зорієнтуватися в проблемі, швидко здобувати нові знання, сприймати новий досвід; прагнення легко долати обмеження, перешкоди, прагнення до самовираження, підкреслення свого “Я”, сміливості та мужності в подоланні перешкод.

 

 

20. Арт-терапевтичні прийоми практичної роботи психолога

 

Арт–терапія – метод лікування засобами художньої творчості. Це один із самих м`яких і в той же час глибоких методів в арсеналі психологів. Форма, колір та інші характеристики продуктів творчості можуть не лише розкрити істинні, глибинні бажання, страхи, відношення до когось або чогось, настрій в даний момент, але й вплинути на свій психологічно емоційний та фізичний стан. Адже відомо, що кожна форма, колір та звук випромінюють певну енергію, яку можна і потрібно використовувати для покращення життя та зміцнення здоров`я. Цей термін з'явився ще в 40-і рр.. ХХ ст. Його почав використовувати британський лікар і художник Адріан Хілл. Він працював у спеціальних госпіталях з туберкульозними хворими як арт-педагог. Він звернув увагу на той факт, що заняття творчістю допомагають хворим легше і швидше видужувати. При цьому пацієнти відволікаються від своїх проблем і переживань. Потрібно сказати, що мистецтво взагалі з'явилося в давні часи і служило засобом комунікації. У народній творчості можна побачити прообраз сучасної арттерапії. Умови для розвитку арттерапії почали закладатися разом з появою інтересу до дитячого та примітивного мистецтва. Люди стали цінувати спонтанне вираження емоцій, яке не стримувалося рамками умовності.

Можна сказати, що арттерапія будується на вірі у творчу основу людини. Вона не ставить собі за мету зробити людину художником або актором. Вона спрямована, в першу чергу, на вирішення психологічних проблем. В арт-терапевтичній роботі може приймати участь практично кожна людина, незалежно від свого віку. Це не вимагає наявності у нього здібностей до творчості. Через художні образи наше несвідоме взаємодіє зі свідомістю. Арт-терапія допомагає встановлювати відносини між людьми. За допомогою мистецтва людина не тільки виражає себе, але і більше дізнається про інших. Арт-терапія дозволяє пізнавати себе і навколишній світ. У художній творчості людина втілює свої емоції, почуття, надії, страхи, сумніви і конфлікти. Відбувається це на несвідомому рівні, і людина дізнається про себе багато нового. Арт-терапія розвиває творчі можливості. Під час занять арт людина може відкрити в собі невідомі раніше таланти.

Арт-терапія є хорошим способом соціальної адаптації. Найбільше значення це має для людей-інвалідів. Вони найчастіше дуже сильно соціально дезадаптовані. Їм не вистачає спілкування. Арт-терапія дає їм можливість більш активно і самостійно брати участь в житті суспільства. Арт-терапія в основному використовує засоби невербального спілкування. Це дуже важливо для людей, яким складно висловити свої думки в словах. Арт-терапія в останні роки набула педагогічне спрямування. У школі вона виконує наступні функції: виховна, корекційна, психотерапевтична, діагностична та розвиваюча. Арт-терапії не має обмежень у використанні, оскільки не вимагає наявності особливих здібностей до образотворчої діяльності чи художніх навичок, тож підходить кожному.
Як засіб невербального спілкування вона особливо цінна для тих, кому важко передавати свої переживання словами.

Арт-терапія як засіб вільного самовираження та самопізнання передбачає атмосферу довіри, високої толерантності, уваги до внутрішнього світу людини.

Дає значний позитивний емоційний заряд, формує активну життєву позицію, впевненість у своїх силах. Отже це:

- кольоротерапія;

- сміхотерапія;

- лялькотерапія;

- музикотерапія;

- казкотерапія;

- ритмотерапія та ін.