Психофізіологічні основи творчої діяльності

Cамостійне опрацювання

З предмету «Педагогічна творчість»

студентки групи Мм мб – 3-12-2 Од

Малишева Геннадія Віталійовича

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2013

Самостійне опрацювання № 3

Вибрати з біографії видатних особистостей факти прояву «трагедії творчості».

Поети «срібного століття» творили в дуже складний час – час катастроф і соціальних потрясінь, революцій і воїн. Поетам в Росії в ту бурхливу епоху, коли люди забували, що таке свобода, часто доводилося вибирати між вільною творчістю і життям. Тоталітарна влада диктувала їм теми, сюжети, навіть настрій творів. Художникам нічого не залишалося, як писати «замовлені» твори, теми і ідеї яких прославлення влади.
Ті ж, хто не хотів йти наперекір своїм принципам і переконанням, піддавалися жорстоким репресіям з боку уряду. Постійні спроби влади підпорядкувати думки автора, постійний цензурний тиск, зрештою табори і розстріли приводили до різних наслідків. Одні творили, обманюючи цензуру, намагалися зберегти твори в їх первинній подобі.
Так, з 1928 року і до самої смерті писав роман «Майстер і Маргарита» Михайло Булгаков. Він сподівався його надрукувати, але не хотів змінювати його і пристосовувати під радянську ідеологію. Роман був виданий лише через півстоліття після смерті письменника. Це пояснюється тим, що, по-перше, в образі Майстра автор вклав багато автобіографічних рис, а, по-друге, його доля повторює літературну долю самого Булгакова. Нападки на роман про Понтія Пілата майже дослівно повторюють звинувачення проти «Білої гвардії» і «Днів Турбіних». У «Майстрі і Маргариті» точне віддзеркалення обстановка тридцятих років.У романі передається атмосфера тоталітарної політики, в умовах якої писати правду було небезпечно. Ось чому роман побачив світ через великий період часу.
Але інші талановиті письменники йшли іншим шляхом. Вони відмовлялися від видання своїх творінь. З розвитком подій сталінські репресії набували більшого розмаху. Вони ламали долі не лише поетам і письменникам, але і їх рідним.
Так сталося і з Анною Ахматової, в якої в 1921 році по несправедливому звинуваченню в змові був розстріляний муж, – Микола Гумільов, а в 1935 році був арештований її єдиний син – Лев Миколайович, який згодом піддавався неодноразовим арештам. Сімнадцять місяців, проведених в тюремних чергах в місті Ленінграді, дають привід для написання поетесою віршів, що склали зрештою поему «Реквієм», яка стала даниною всім пригнобленим і знедоленим в ході сталінського свавілля.

Прикладом також служать поет Григір Тютюнник,якого не сприймала комуністична влада,його не видавали,тож його єдиним виходом було самогубство.
Андрій Головко – письменник. Трагічним було в житті,те,що вимушений у 20-хроках у зв’язку з голодомором застрелити жінку і дітей,а сам себе не зміг застрелити. Перестав писати. Був поміщений у псих.лікарню. Ліна костенко – не друкувалась близько 20 років. Мовчала,не ходила оббивати пороги,щоб її друкували,однак всередині дуже сильно боролась зі своїм болем – не бути признанною. Павло Тичина перестав бути поєтом творчим,адже скорився владі,і писав на замовлення,Вдуші дуже себе корив.
Ніка Турбііна - з втратою свого дитячого дару – писати вірші, закінчила самогубством.

 

Самостійне опрацювання №4

Творча особистість. Структура творчої особистості

Здійснити уявний історичний екскурс у педагогіку творчості. З ким із видатних творчих особистостей педагогів минулого Вам хотілося б зустрітися? Підготувати коло питань щодо проблеми творчості для обговорення з ними.

 

У світовій педагогічній практиці існують декілька відомих концепцій музичного виховання дітей, які стали основою для розробки різних програм і методик. Однією з найвідоміших, поширених більш ніж в 40 країнах світу, є концепція Карла Орфа "Шульверк. Музика для дітей ". Тому саме з цип композитором та педагогом я б хотіла зустрітись.
Карла Орфа відомий в усьому світі як композитор, який запропонував практичну і здійсненність модель музикування з дітьми. Вся "теорія" його концепції зафіксована в нотах - невеликих і повних чарівності партитурах для співу, гри і танцю з акомпанементом орфовскіх інструментів. Кожна невелика п'єса з Шульверка доступна у виконанні навіть маленьким дітям.

Сучасне розуміння проблеми музичного навчання дітей припускає залучення їх у процес спілкування з музикою на основі принципу діяльності та творчої гри. Залучення до музики найбільш природно відбувається в активних формах спільного музикування (гра на музичних інструментах, спів, рух), яка повинна складати фундамент для музичного виховання дітей дошкільного, молодшого та середнього шкільного віку. Подібний підхід набув поширення у всьому світі.

А педагогіка Карла Орфа являє собою особливий тип музичної педагогіки, яка отримала назву креативною. Основу концепції Орфа становить імпровізаційне музикування. Навчання через творчість сприяє прояву універсальної креативності, яка є в кожній дитині і розвиток якої стає все більш очевидною завданням освіти. Навчання через творчість - не елітарний вишукування, а загальна освітня необхідність, в ньому закладені можливості, про які ми зараз можемо тільки здогадуватися. Мета музичного виховання перестає бути локальною і заниженою-утилітарною. Вона природно сполучається з головною метою освіти; - допомогою людині повною мірою реалізувати свої можливості і стати самим собою.

Теми для обговорення:

- принцип реалізації системного, цілісного, індивідуально-диференційованого підходів до організації залучення дітей до музичного мистецтва;
- принцип структурування змісту навчально-виховного матеріалу з урахуванням закономірностей мистецтва та художньо-педагогічної діяльності як творчого процесу;
- принцип тематизму;
- принцип зв'язку музичного навчання з життям;
- принцип систематичного включення учнів у самостійну (творчо-виконавчу) діяльність, що реалізується в процесі виконання творчих завдань;
- принцип відбору організаційних форм, методів і засобів навчання, розвитку та виховання, що відповідають поставленим завданням професійної діяльності вчителя;
- принцип оптимізації процесу навчання, котрий характеризує діяльність учителя на уроці й звернений до процесу навчання з виявленням особливостей розвитку кожного учня, його музикальності, спостереженням за засвоєнням змістового музичного матеріалу;
- принцип захопленості, позитивного ставлення до уроків музики.

 

Самостійне опрацювання № 6

Технології розвитку педагогічної творчості

Cамостійне опрацювання

З предмету «Педагогічна творчість»

студентки групи Мм мб – 3-12-2 Од

Малишева Геннадія Віталійовича

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2013

Самостійне опрацювання № 3

Психофізіологічні основи творчої діяльності

 

Діяльнісний підхід до виховання — висування діяльності як головного фактора єдності свідомості, поведінки і ставлення до праці, коли учнем здійснюється певна система видів діяльності (навчальна, суспільно-трудова, ігрова, естетична, спортивна, індивідуально-спрямована, ціннісно-орієнтаційна).

Діяльнісний підхід у своїй переважній орієнтації на становленні суб'єктності вихованця як би порівнює у функціональному плані обидві сфери освіти - навчання і виховання: при реалізації діяльнісного підходу вони в рівній мірі сприяють становленню суб'єктності дитини. Разом з тим, діяльнісний підхід, реалізований в контексті життєдіяльності конкретного учня, враховує його життєві плани, ціннісні орієнтації і його інші параметри суб'єктивного світу, за своєю суттю є особистісно - діяльнісних підходом. Тому цілком природно в цілях розуміння його сутності виділенням два основних компоненти - особистісний і діяльнісний. Суть виховання з точки зору діяльнісного підходу полягає в тому, що в центрі уваги стоїть не просто діяльність, а спільна діяльність дітей з дорослими, у реалізації разом вироблених цілей і завдань. Педагог не подає готові зразки етичної та духовної культури, створює, виробляє їх разом з молодшими товаришами, спільний пошук норм і законів життя в процесі діяльності і становить зміст виховного процесу, що реалізується в контексті діяльнісного підходу. Виховний процес в аспекті діяльнісного підходу виходить з необхідності проектування, конструювання і створення ситуації виховної діяльності. Вони залишаючи частину навчально - виховного процесу та реалізації буття вихованця, суспільного життя в цілому, характеризується єдністю діяльності вихователів і вихованців. Ситуації створюються з метою об'єднання засобів навчання і виховання в єдині виховні комплекси, стимулюючі різнобічну діяльність сучасної людини. Подібні ситуації дозволяють регулювати життєдіяльність дитини у всій її цілісності, різнобічності і грамотності і тим самим створювати умови становлення особистості школяра як суб'єкта різних видів діяльності і своєї життєдіяльності в цілому. Діяльнісний підхід орієнтується на сенезітівні періоди розвитку школярів як на періоди, в які вони найбільш «чутливі» до засвоєння мови, освоєння способів спілкування та діяльності, предметних і розумових дій. Ця орієнтація обумовлює необхідність безперервного пошуку відповідного змісту навчання та виховання, як предметного, так і однакового, символічного характеру, а також відповідних методів навчання і виховання.
Діяльнісний підхід у вихованні враховує характер і закони зміни типів провідної діяльності в формуванні особистості дитини як підстави періодизації дитячого розвитку. Підхід у своїх теоретичних і практичних підставах враховує науково обґрунтовані положення про те, що всі психологічні новоутворення визначається здійснюваної дитиною провідною діяльністю і потребою зміни цієї діяльності.

Специфіка діяльнісного підходу у вихованні та навчанні полягає в переважної орієнтації його на надання допомоги вихованцю у становленні його як суб'єкта своєї життєдіяльності. Цим фактом і зумовлена насиченість понятійного апарату суб'єктної проблематикою. Яку ж реальність являє собою «суб'єкт» в психології і педагогіці? Це поняття розглядається у двох значеннях:

1) як суб'єкт діяльності, здатний е освоїти і творчо перетворити;

2) як суб'єкт свого життя, внутрішнього світу, здатний планувати, вибудовувати, оцінювати свої вчинки, дії, стратегію і тактику свого життя. Життєвий сенс орієнтації педагогіки на формування суб'єктності дитини полягає в наступному. Людина повинна здійснювати ту або іншу діяльність, творчо перетворювати її не внаслідок впливу на нього обставин, а внаслідок внутрішнього спонукання, що виходить з усвідомленої необхідності даної дії. З переконання в його істинності, цінності, значущості для нього, суспільства, для близьких. Недолік всій попередній теорії і практики виховання полягав саме в тому, що під діяльністю розуміли всяку активність дитини, головним чином, - реактивну діяльність, здійснювану у відповідь на вимоги педагога. У контексті діяльнісного підходу розуміється тільки активність самовизначається особистості, тобто суб'єкт. Тільки так діяльність може розглядатися як фактор виховання.

2. Проаналізувати власну мотивацію до творчості та виокремити види своїх мотивів до творчості.

Творчість сама стимулює себе. В мене творчість прокидається сама по собі, це може бути – натхнення щоб творити своїми руками(рукоділля,музикування, імпровізування. Однак щоб в певний період творіння не залінуватись я здійснюю над собою зовнішню мотивацію. Мої мотиви – зовнішні та внутрішні далі наведені(підкреслені та виділені курсивом).

.Творчість здійснює зв'язок людини з світом. Внутрішні мотиви творчої діяльності людини:

1. Реалізація генетично закладеної в людині пошукової потреби.

Кожна жива істота, а тим більше людина, з перших днів свого життя активно досліджує середовище, в яку він потрапив, і намагається її пристосувати для свого існування.

Реалізація природної пошукової потреби (цікавість) змушує аналізувати ситуацію, робити висновки, приймати творчі рішення.

2. Інстинкт самозбереження, продовження роду і виживання.

Дійсно, в екстремальних умовах спостерігається сплеск творчих дій і вчинків, спрямованих на збереження життя і її продовження. Історія знає масу таких прикладів.

3. Задоволення первинних матеріальних потреб (їжа, дах, одяг і т.п.)

Значна частина світового патентного фонду містить в собі творчі рішення спрямовані на задоволення саме цих потреб людини, починаючи від винаходу молотка, дамських колготок, швидкорозчинного кави і кінчаючи космічними поселеннями.

4. Задоволення первинних духовно-соціальних потреб (самоповага, визнання, любов, самореалізація і саморозвиток).

При задоволенні первинних матеріальних потреб, проявляються духовні потреби, засновані на бажанні усвідомити свою роль і свою значимість у цьому житті. Людина починає самоутверджуватися, тобто оцінювати себе, виробляти почуття самоповаги і очікує такого ж визнання його особистості спочатку найближчого оточення, а потім все більш віддаленого. Ця нескінченна і постійно зростаюча потреба є одним з потужних мотивів прояву творчості.

5. Користолюбство, владолюбство, кар'єризм.

Прагнення бути багатим і власним, для деяких є досить сильним мотивом розвитку своїх творчих здібностей. Ймовірно, це пов'язане із задоволенням особистої потреби в безпеці і виживанні.

6. Лінь, не бажання витрачати свою енергію, паразитизм.

Багато хто вважає, що лінь і бажання людини паразитувати на навколишньому середовищі, є однією з рушійних сил розвитку людства, особливо на його ранніх стадіях. Втомився первісна людина шукати корінці для свого прожитку, і, зайнявся землеробством, лінь йому було ганятися за мамонтом - винайшов ловчих яму, неохота стало ходити пішки - з'явилася кінна упряжка, автомобіль, паровоз. І так майже у всьому.

Зовнішні мотиви творчої діяльності людини:

1. Задоволення потреби сім'ї, країни, людства в своєму збереженні та розвитку.

Тут можна навести обширний ряд прикладів прояву творчості для задоволення зазначеної потреби - від винаходу сімейного, загального вогнища і до супутникового зв'язку, системи Internet. У сучасної людини, цивілізованої країни цей мотив, породжуваний суспільною потребою, виражений досить чітко.

2. Наслідування ідеології, культурі і міфам суспільства.

Кожна особистість в тій чи іншій мірі схильна до впливу культивований в даному суспільстві (співтоваристві) ідеології, а так само загальновизнаним в ній міфам і забобонам. Ці елементи стимулюють і спонукають прояв творчої активності людини спрямованої на задоволення потреби в підтримці і збереженні тієї спільноти, в якому він знаходиться.

3. Почуття моди (стадності), бажання бути не гірше за інших.

Цей мотив особливо розвинений в тих суспільствах, де поняття "втратити обличчя" або "бути не таким як усі" означає порушення загальноприйнятих правил і норм, а значить відчувати не визнання суспільством. Якщо середовище, куди потрапила людина, є творчою, то і ця людина прагне розвинути свої здібності.

Системний підхід — аналіз явищ і процесів у певній системі, яка дає можливість упорядкувати їх і розглядати як єдине ціле, у взаємодії і зв'язку між собою

Основні принципи системного підходу

Ієрархічність побудови, тобто наявність множини (принаймні двох) елементів, які розташовані на основі підпорядкування елементів нижчого рівня елементам вищого рівня. Реалізація цього принципу добре видна на прикладі будь-якої конкретної організації, яка являє собою взаємодію двох підсистем: керуючої і керованої.

Як правило, перераховані мотиви діють одночасно, кожен в тій чи іншій мірі, але один з них, все ж є домінуючим. Це визначається історичними і соціальними умовами, в яких перебуває людина, її вихованням, освітою і світоглядом.