Місце юридичної психології в системі наук, її об’єкт та предмет

ПЛАНИ-КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ

 

ТЕМА № 1: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

План:

1. Місце юридичної психології в системі наук, її об’єкт і предмет.

2. Історія розвитку та сучасні напрями юридичної психології.

3. Принципи і методи юридичної психології.

Література:

1. Юридична психологія: підручник / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 2-є, доопр. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 352 с.

2. Юридична психологія. Альбом схем з коментарями / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 3-є, доопр. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 152 с.

3. Юридична психологія: словник / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 2-ге, уточ. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 224 с.

4. Юридична психологія: практикум / за заг. ред. Л.І. Казміренко. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 190 с.

5. Казміренко Л.І. Система і структура юридичної психології // Філософські, методологічні та психологічні проблеми права: тези науково-практичної конференції (м. Київ, 28 січня 2009 р.). – К., 2008. – С. 68-71

6. Казміренко Л.І. Про парадигму судової психології та її місце в системі кримінального судочинства сучасної України // Українське правосуддя: здобутки та перспективи: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Чернівці, 16 травня 2008 р.). – Чернівці, 2008. – С. 335-344

ВСТУП

Для нашого часу характерними є значний розвиток психологiчної науки, використання психологiчних знань для вирішення прикладних проблем різних напрямів людської діяльності, у тому числі й юридичної. Нині теорія і практика потребує психологічного аналiзу значної кількості складних феноменів, що впливають на життєдіяльність людини, визначаючи її місце у суспільстві і, зокрема, соціально корисну чи антисоціальну спрямованість поведінки, дотримання чи порушення правових норм тощо.

Кожна галузь професійної діяльності має притаманнi лише їй риси, що впливають на характер та особливості взаємин людей у процесi реалізації конкретних трудових операцiй. Це повною мiрою стосується й юридичної діяльності. Саме ця обставина зумовила вiдокремлення специфiчної галузi наукового знання, що вивчає закономiрностi людської психiки у сферi дiї права. Iнтеграцiя юриспруденцiї та психологiї сприяла становленню нової науки – юридичної психологiї, спрямованої на науково-практичне забезпечення завдань правотворчої, правоохоронної та правозастосовної діяльності.

МІСЦЕ ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ В СИСТЕМІ НАУК, ЇЇ ОБ’ЄКТ ТА ПРЕДМЕТ

Юридична психологія – самостійна галузь знання, що знаходиться на межi психологiї та юриспруденції. Вона вивчає психологічні явища, пов’язані з правом, його виникненням і застосуванням у цілісній системі “людина – суспільство – право”. В центрі її уваги – психологічні аспекти свідомості, особистості та поведінки у сфері права, оскільки саме право – результат людської діяльності, звернений, передусім, до особистості. Особистість – безпосередній учасник реально існуючих суспільних відносин (економічних, виробничих, службових тощо); вона стає стороною правових відносин у всій їх багатоманітності (кримінальних, цивільних та ін.) у зв’язку чи з приводу фактів, що набувають конкретного юридичного значення.

Інтеграція між юриспруденцією та психологією вiдбувається на трьох рівнях: 1) безпосереднє застосування психологiчних знань фахівцями-психологами (експертами, спеціалістами або консультантами) в кримінальному, цивільному, адміністративному процесi або на стадії виконання покарання чи реалізації iнших заходів правового впливу; 2) використання психологічних знань фахівцями-юристами (в оперативно-розшуковій та процесуальній дiяльностi, перевихованні правопорушників і ресоціалізації засуджених тощо); 3) синтез психологiчних та юридичних знань у новій галузі знання – юридичній психології (уточнення та удосконалення юридичних понять та інститутів, зокрема, вина, осудність, мотив, мета тощо). Юридична психологія є наукою водночас i психологічною, i юридичною, а її виникнення стимулює розвиток i вдосконалення як психологічного, так i юридичного знання.

Отже, юридична психологія — науково-практична дисципліна, що вивчає факти, закономірності і механізми людської психiки у сфері правових відносин і правової поведiнки та розробляє рекомендації щодо підвищення ефективності правотворчої, правоохоронної і правозастосовної діяльності.

Загалом можна вважати, що юридична психологія як елемент цілісної системи психологiчної науки більшою або меншою мiрою пов’язана та взаємодіє з усіма її елементами.

Загальна психологія є для юридичної психологiї теоретичною базою, оскiльки використовується її понятійний та категоріальний апарат, знання про загальні закономірності психiчної дiяльностi людини.

Соціальна психологія вивчає психологічні особливості виникнення та функціонування малих і великих соцiальних груп, витоки формування суспільної думки, проблеми лідерства та конформізму тощо. Це сприяє бiльш повному дослідженню суспільної та iндивiдуальної правосвідомості, специфіки групової делінквентної поведінки.

Педагогічна психологія досліджує психологічні засади навчання та виховання i забезпечує юридичну психологію знаннями методів впливу на правопорушника з метою перевиховання, підготовки курсантів, слухачів і студентів до специфіки майбутньої професійної дiяльностi.

Вікова психологія вивчає закономірності психічного розвитку людини, на рiзних вiкових етапах її життя: в дитинстві, підлітковому віці, юності, зрілості та старості. Використання юридичною психологією даних цієї науки дозволяє бiльш точно диференціювати психологічні особливостi правопорушника, потерпілого, свідка залежно вiд їх вiку, підбирати адекватні та необхідні засоби психологічного впливу з метою забезпечення справедливого правосуддя.

Патопсихологія досліджує різні форми порушення нормальної психiчної дiяльностi людей, отже – може забезпечувати юридичну психологію даними про психологічні особливостi правопорушникiв із психічними аномалiями.

Методологічною базою для юридичної психологiї, як і для всіх інших наук, є філософія. Зазначені принципи визначають використання юридичною психологією загальнонаукових методів: аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії, порівняння, системно-структурного та функціонального, логічного тощо.

Об’єктом юридичної психологiї є особистiсть як свідомий і ндивід, що має певний соціальний статус і виконує конкретні соцiальнi функції в системі “людина – суспільство – право”.

Предмет юридичної психологiї – психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистостi (групи) у сфері правової дійсності.

Основні категорії юридичної психології є похідними від категорій психологічної науки: свідомість, особистість, діяльність.

Свідомість – вищий рівень психічного відображення дійсності і саморегуляції, притаманний людині як суспільно-історичній істоті, що характеризується наступними ознаками: 1) здатність до оволодіння сукупністю знань, узагальненим досвідом людства; 2) наявність самосвідомості, виділення себе з оточуючого світу, розуміння своїх фізичних і психічних властивостей; 3) здатність до цілепокладання, розуміння мети своєї діяльності.

Особистість – активний носiй свiдомостi, який має індивідуально-типову структуру психологiчних властивостей, вибірково ставиться до оточуючої дiйсностi та виконує певні соцiальнi ролі, що визначаються включеністю у суспільні відносини та спільну діяльність. Ознаками особистості є активність, наявність певної структури, системи особистісних відносин та рольової поведінки.

Діяльність – вища, притаманна лише людині форма активності, у процесi якої досягається усвідомлена мета, пов’язана з задоволенням певної потреби та детермінована відповідним мотивом (сукупністю мотивів).

ВИСНОВКИ

Таким чином, системне уявлення про юридичну психологію, її проблеми (факти, закономірності і механізми), принципи і методи дозволяє розглядати її як єдине ціле у вигляді неподільних психологічних і юридичних аспектів явищ, що вивчаються. Розробка теоретичних і методологічних проблем юридичної психології не є самоціллю. Теорія повинна забезпечувати практичне застосування отриманого знання. Необхідною ланкою між ними є юридична психологія.

 

ТЕМА № 2: ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ ЗЛОЧИНЦЯ

План:

1. Поняття особистості злочинця та основні детермінанти її формування

2. Структура особистості злочинця

3. Злочинна поведінка та механізми її формування

Література:

1. Юридична психологія: підручник / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 2-є, доопр. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 352 с.

2. Юридична психологія. Альбом схем з коментарями / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 3-є, доопр. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 152 с.

3. Юридична психологія: словник / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 2-ге, уточ. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 224 с.

4. Юридична психологія: практикум / за заг. ред. Л.І. Казміренко. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 190 с.

ВСТУП

Особистість у психології – активний носій свідомості, який має індивідуально-типову структуру психологічних властивостей і якостей, вибірково ставиться до оточуючої дійсності та виконує певні соціальні ролі. Під психологічними особливостями особистості розуміють відносно стабільну сукупність індивідуальних властивостей, що визначають типові форми її реагування та адаптивні механізми поведінки, систему уявлень про себе, характер міжособистісних відносин і соціальної взаємодії. Інакше кажучи, це внутрішній компонент особистості, що є відносно стійким та індивідуально неповторним і забезпечує особі активну поведінку в суспільстві.

Існують різні підходи до визначення структури особистості та її елементів (підструктур). Зокрема, відповідно до теорії О. Ковальова, в структурі особистості слід виділяти: основні компоненти (спрямованість, здібності, характер, систему управління “Я”), психічні процеси та стани. Концепція особистості, розроблена К. Платоновим, передбачає існування чотирьох підструктур: біопсихічних якостей, психічних процесів, досвіду особистості та спрямованості, на які накладаються загальні інтегральні особливості – здібності і характер, що начебто “вбирають” у себе особливості окремих рис та підструктур взагалі.

ВИСНОВКИ

Таким чином, поведінка людини є системним явищем. Ця система організується певними вихідними принципами і позиціями особистості, а саме – ієрархією потреб і мотивів, цілями і цінностями, соціальними установками, спрямованістю. Мотив сам по собі бездіяльний, доки не з’явилося прагнення його задовольнити, що потребує не тільки усвідомлення, але й проявів волі – прийняття рішення діяти у вибраному напрямі та його реалізацію. Усвідомленість включає також розуміння суспільної небезпечності вибраних злочинних форм і засобів задоволення потреби або ж реальні можливості такого усвідомлення. У інших випадках має місце казус – невинне спричинення шкоди, незалежно від того, чим керувався суб’єкт і що він при цьому переживав.

 

ТЕМА № 3: ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МАСОВИДНОЇ ПОВЕДІНКИ

План:

1. Специфіка та основні види масовидних форм активності громадян

2. Психологічна характеристика чинників, що впливають на формування агресивного натовпу

3. Склад агресивного натовпу та основні етапи його розвитку

Література:

1. Юридична психологія: підручник / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 2-є, доопр. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 352 с.

2. Юридична психологія. Альбом схем з коментарями / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 3-є, доопр. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 152 с.

3. Юридична психологія: словник / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 2-ге, уточ. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 224 с.

4. Юридична психологія: практикум / за заг. ред. Л.І. Казміренко. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 190 с.

 

ВСТУП

Психологічне вивчення феномену масовидної поведінки має досить давню історію. На початку 20 ст. Г. Тард, Г. Лебон, С. Сігеле, У. Мак-Дугал, С. Московічі здійснили перші спроби надати характеристику одного з найбільш небезпечних різновидів масовидних форм вияву активності громадян – агресивного натовпу; В.М. Бехтерєвим у Росії створені засади соціально-психологічних досліджень масовидної поведінки.

У вітчизняній науці важливу роль для розв’язання проблем у галузі масовидних явищ відіграли дослідження, що здійснювалися в межах юридичної психології, зокрема, Г.П. Предвєчного, С.К. Рощина – визначення психологічних феноменів і різновидів натовпу; Л.І. Казміренко, А.В. Серьогіна – аналіз причин та динаміки його формування і розвитку; Б.Ф. Поршнєва, Б.Д. Паригіна, Г.М. Андреєвої, Т.М. Малкової – характеристика механізмів впливу на учасників неорганізованого масовидного скупчення.

 

 

ВИСНОВКИ

Надана характеристика чинників, що впливають на виникнення та розвиток натовпу (соціальні, соціально-психологічні та індивідуально-психологічні), механізмів взаємодії індивідів, динаміки розвитку натовпу та специфіки кожного його етапу, дозволяє стверджувати, що вони є спільними, тобто закономірними, для всіх різновидів масовидних скупчень громадян. Саме вони зумовлюють переростання, трансформацію наявної спільноти в натовп. Знаючи ці закономірності, можна не тiльки стримувати, блокувати агресивність присутніх, а й своєчасно вживати заходів для попередження її виникнення.

ТЕМА № 4: ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

План:

1. Психологічна структура юридичної дiяльностi

2. Психологічні особливостi юридичної дiяльностi

Література:

1. Юридична психологія: підручник / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 2-є, доопр. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 352 с.

2. Юридична психологія. Альбом схем з коментарями / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 3-є, доопр. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 152 с.

3. Юридична психологія: словник / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 2-ге, уточ. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 224 с.

4. Юридична психологія: практикум / за заг. ред. Л.І. Казміренко. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 190 с.

 

ВСТУП

Однією з центральних проблем юридичної психологiї є вивчення i розкриття закономірностей юридичної дiяльностi. Це потребує, насамперед, встановлення психологiчної структури дiяльностi, що дає можливість бiльш повно i глибоко вивчити всі її особливостi, отже – ретельніше підготуватися до її виконання. Виявлення та вивчення психологiчної структури є необхідною передумовою i для вирішення завдань наукової організації праці в системі дiяльностi.

Будь-яка діяльність характеризується спрямованiстю, наявністю специфічних цілей; особливостями суб’єктів та об’єктів дiяльностi; конкретними методами i засобами досягнення мети; наявністю специфічних умов дiяльностi. Сказане повною мiрою стосується й юридичної дiяльностi.

Об’єкти дiяльностi – переважно особи, які перебувають у конфліктних стосунках iз законом, порушують правові норми чи є носіями iнформацiї, значимої для розкриття та розслідування злочинiв, їх профілактики. Таким особам притаманні не лише специфічні емоційні стани, але й певна сукупність індивідуально-психологічних властивостей. Сюди ж слід віднести специфічність iнформацiї, що збирається в процесi дiяльностi, особливостi її опрацювання та закріплення.

Особливі умови дiяльностi створюються тими психологічними відносинами, якi супроводжують її здiйснення.

1. Психологічна структура юридичної дiяльностi.

Юридична діяльність є різновидом трудової діяльності. В свою чергу, її різновиди розрізняються за профілем (правотворча, правоохоронна, правозастосувальна) та за суб’єктами її реалізації (оперативно-розшукова, слідча, пенітенціарна, прокурорська, адвокатська, нотаріальна).

Змістовно психологічна структура юридичної діяльності представлена наступними основними різновидами:

- пізнавальна;

- конструктивна;

- комунікативна;

- організаційна.

Слід також виділяти два допоміжні види юридичної дiяльностi, що не визначають змісту, але створюють умови для її реалізації: 1) профілактична та 2) засвідчувальна.

Пізнавальна діяльність. У психологічній структурi рiзних професій та видів дiяльностi процес пізнання має рiзний змiст, що визначається його метою, об’єктами, обсягом необхідної iнформацiї, методами та засобами, умовами реалізації пізнання, опрацювання i закріплення iнформацiї тощо. У юридичній діяльності всі зазначені елементи суттєво своєрідні, що й надає їй специфіки. Щоб встановити істину, потрібно, насамперед, пізнати значну кількість фактів, обставин, взаємозв’язків, що стосуються як подій теперішнього, так i минулого часу. Пізнавальна діяльність необхідна для встановлення факту наявності чи відсутності правопорушення, причетностi до нього певної особи та ступеня її вини, адекватно до якої визначається міра покарання. Для досягнення останньої мети потрібне глибоке вивчення особи, її ставлення до вчиненого i лише після цього – планування заходів її ресоцiалiзацiї.

Пізнавальна діяльність є безперервним процесом побудови ймовiрнiсних моделей, доповнення їх перевіреними фактами, новою інформацією задля формулювання кінцевої, вихідної моделі, яка цілковито відображає подію, що відбулася, причому в межах, зазначених законом.

Пізнавальна діяльність не тiльки має пошуковий характер: інформація здобувається при протидії (явній чи замаскованій) зацікавлених осiб та в емоційно забарвлених умовах.

Основним змістом конструктивної дiяльностi є відбирання та композиція отриманого матеріалу, а також планування послідовності та змiсту дiй (поведiнки).

Суто планування складається з таких елементiв:

- планування змiсту майбутньої дiяльностi (визначення предмету, його змiсту, меж та фактичних обставин, а також заходів, що мають бути реалізовані);

- планування організації перевірки версій;

- планування системи та послідовності власних дiй (що та в якій послідовності потрібно виконувати);

- планування системи та послідовності дiй учасників розслідуваної справи (підозрюваного, свідків, потерпілих, працівників правоохоронних та iнших органів, якi сприяють розслідуванню).

Планування має декілька етапiв: 1) орієнтовне планування, коли усвідомлюються й оцінюються можливостi досягнення поставленої мети; 2) організаційне планування, коли визначаються всі умови, обставини та організаційні різновиди майбутньої дiяльностi; 3) планування виконання –полягає в мисленевій побудові системи дiяльностi та її компонентів; 4) планування самоконтролю – оцінювання та зіставлення одержаних результатiв, регулювання подальшого ходу розслідування.

Одним із обов’язкових компонентів психологiчної структури юридичної дiяльностi є комунікація – професійне спілкування. Основою вирішення будь-яких складних завдань у більшості галузей науки i практики є кооперація зусиль, тобто одночасно здійснювана взаємодiя, що може бути досягнуте тiльки завдяки спілкуванню. Якщо комунікативні зв’язки між людьми розглядати за загальними принципами процесу передачі та отримання iнформацiї, то ці елементи будуть такими:

1) джерела передавання iнформацiї. У процесi спілкування кожна з сторін є джерелом iнформацiї для iншої, причому ця інформація надзвичайно різноманітна – вона надходить не тiльки за допомогою слова, але й від особливостей мовлення (швидкість, модуляції та тембр голосу тощо) та зовнішнього вигляду людини, її одягу, міміки, пантоміміки тощо;

2) канали передавання iнформацiї – згідно з раніше сказаним, залежно вiд умов може використовуватись один або ж декілька з них;

3) канали прийому iнформацiї – людина здатна сприймати інформацію, що надходить вiд рiзних органів вiдчуття, тобто активно й одночасно користуватись одним каналом чи декількома;

4) контроль як за передачею iнформацiї, так i за її отриманням – здійснюється за допомогою так званого „зворотного зв’язку”. Зворотний зв’язок при спілкуванні забезпечується одержанням iнформацiї вiд особи, яка є партнером по спілкуванню;

5) переробка iнформацiї, що здатна видозмінювати сутність самого спілкування, збільшувати чи зменшувати можливостi взаєморозуміння один одного, створювати умови для продовження спілкування або ж його згортання чи повної відмови вiд нього.

Специфічною особливістю комунікації в юридичній дiяльностi є також її примусовий характер: об’єкти часто залучаються до взаємодiї без урахування наявності у них такого бажання; закон зобов’язує їх робити це пiд загрозою застосування певних санкцій, що не може проходити безслідно, особливо на початкових стадіях спілкування.

Організаційна діяльність спрямована на створення оптимальних умов для здiйснення iнших компонентів дiяльностi. Її необхiднiсть визначається такими особливостями здiйснення юридичної працi:

1) множинність та багатоплановість – встановлення фактів, їх аналіз, прийняття рiшення, здiйснення виховних та профілактичних функцiй тощо;

2) пошуковий характер пізнання – ніколи не можна точно прогнозувати, яким чином та якi саме факти будуть встановлені; факти не просто вивчаються, їх спочатку потрібно віднайти, причому часто при протидії зацікавлених осiб;

3) висока інтенсивність мислительного процесу, що характеризується необхідністю вирішення численних завдань за короткий проміжок часу;

4) циклічність, рiзний ступінь напруженості й інтенсивності дiяльностi, що призводить до нерівномірності повсякденного навантаження (розумового та фізичного).

Одним із допоміжних компонентів структури юридичної дiяльностi є профілактика – правове виховання громадян для попередження порушень закону та вплив на правопорушникiв (злочинців) із метою недопущення ними протиправних дiй надалі. У бiльш загальному плані профілактична діяльність може вважатись різновидом виховання, в якому цілі, умови та об’єкт мають свою специфіку; відрізняються й принципи такої виховної роботи. Це зумовлюється, насамперед, особливими якостями людей, що є носіями негативних рис характеру i антисоцiальних установок.

Всі види профілактичного впливу на осiб із антисоціальною спрямованiстю можна поділити на такi групи:

1) вплив при проведенні дізнання, на стадії досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи – здійснюється працівником органу дізнання, слідчим, прокурором та судом, а також особами i соціальними групами, що залучаються до даної дiяльностi, з обов’язковим врахуванням специфічних умов та процесуальної регламентації;

2) вплив в установах виконання покарань;

3) вплив у трудових колективах, де перебуває особа після відбуття покарання – як сукупність зусиль адміністративних органів, громадських організацій, колективу в цілому та окремих його представників.

Засвiдчувальна діяльність супроводжує не тiльки процес пізнання істини, але й прийняття та реалізацію рiшень, пов’язаних із правовими повноваженнями суб’єктів юридичної дiяльностi. Обов’язковість дотримання законів (Конституції України, КК та КПК України), обмеження прав людини, у тому числі позбавлення її свободи, потребує виключної уважності та виваженості. Письмове засвідчення (аналіз фактів та співставлення їх із нормами закону) покликане гранично обмежувати можливiсть прийняття помилкового рiшення пiд впливом негативного емоційного стану чи будь-якої iншої причини, а також полегшує наступний процес перевірки правильності збору й оцінки фактів (доказів).

Таким чином, засвiдчувальна діяльність полягає в наданні всій одержаній iнформацiї спеціальних, передбачених законом форм (протокол, постанова тощо), причому найбільше значення вона має в слідчій та судовій дiяльностi як найбiльш процесуально регламентованих. При здійсненні засвідчувальної дiяльностi слiд враховувати такi психологічні чинники:

1) надходження iнформацiї вiдбувається, як правило, в ситуацiї зовнiшньомовної взаємодiї та розумiння;

2) досить часто викривлення iнформацiї, її спотворення виникає через неправильне розумiння жаргонних висловів i сленгів, притаманних певним соціальним прошаркам та групам;

3) особливі вимоги висуваються до процедури оформлення процесуальних документів: а) бездоганність мислення у граматичному, стилістичному, юридичному відношенні, лаконічність висловлювань; б) збереження особливостей лексикону співбесідника, при можливостi – коментування інтонаційних характеристик мови та їх мімічного супроводу; в) небажаність одночасного вислуховування та запису, оскiльки графічне оформлення думок не тiльки потребує переключення уваги (це не автоматична діяльність), але й перериває психологічний контакт.

 

ВИСНОВКИ

Таким чином, наявність специфічних для юридичної діяльності психологічних особливостей дає нам змогу надати визначення самостійного напряму юридичної психології – “Психологія юридичної діяльності”. Психологія юридичної діяльності – це галузь науково-практичного знання про психологічні закономірності діяльності у сфері правозастосовних і правоохоронних відносин, відносин у зв’язку з судочинством, та заснованих на їх пізнанні вимогах до особистості фахівця-юриста.

Можна виділити такі основні її проблеми:

1) закономірності впливу психіки суб’єктів на успішність їх діяльності. Слід відзначити, що залежності між психічними явищами і успішністю діяльності потребують свого вивчення і кількісного виразу;

2) закономірності впливу юридичної діяльності на психіку її суб’єктів. Такий вплив може бути як позитивним, так і негативним.

 

 

ТЕМА № 6: Правові та психологічні засади судово-психологічної експертизи

План:

1. Загальна характеристика судово-психологiчної експертизи.

2. Особливостi проведення комплексних судово-психологічних експертиз.

3. Організаційно-правові засади проведення судово-психологiчної експертизи.

Література:

1. Юридична психологія: підручник / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 2-є, доопр. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 352 с.

2. Юридична психологія. Альбом схем з коментарями / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 3-є, доопр. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 152 с.

3. Юридична психологія: словник / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 2-ге, уточ. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 224 с.

4. Юридична психологія: практикум / за заг. ред. Л.І. Казміренко. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 190 с.

ВСТУП

Судова експертиза, або експертиза у кримiнальному та цивільному процесi, – це науково-практичне дослiдження, процес пiзнання, що його проводить судовий експерт, обґрунтовуючи висновок вiдповiдно до встановленого законом порядку. У спецiальнiй лiтературi експертом називають особу, яка має спецiальнi знання і залучається до експертної діяльності для пiзнання i дослiдження об’єкта, яким цiкавиться суд або слiдчi органи; для вирiшення i висвiтлення поставлених перед ним запитань; для обгрунтування стосовно цих запитань висновку, котрий має значення доказу у справi. Загальнi положення цих норм стосуються i судово-психологiчної експертизи.

 

ПЛАНИ-КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ

 

ТЕМА № 1: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

План:

1. Місце юридичної психології в системі наук, її об’єкт і предмет.

2. Історія розвитку та сучасні напрями юридичної психології.

3. Принципи і методи юридичної психології.

Література:

1. Юридична психологія: підручник / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 2-є, доопр. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 352 с.

2. Юридична психологія. Альбом схем з коментарями / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 3-є, доопр. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 152 с.

3. Юридична психологія: словник / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 2-ге, уточ. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 224 с.

4. Юридична психологія: практикум / за заг. ред. Л.І. Казміренко. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 190 с.

5. Казміренко Л.І. Система і структура юридичної психології // Філософські, методологічні та психологічні проблеми права: тези науково-практичної конференції (м. Київ, 28 січня 2009 р.). – К., 2008. – С. 68-71

6. Казміренко Л.І. Про парадигму судової психології та її місце в системі кримінального судочинства сучасної України // Українське правосуддя: здобутки та перспективи: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Чернівці, 16 травня 2008 р.). – Чернівці, 2008. – С. 335-344

ВСТУП

Для нашого часу характерними є значний розвиток психологiчної науки, використання психологiчних знань для вирішення прикладних проблем різних напрямів людської діяльності, у тому числі й юридичної. Нині теорія і практика потребує психологічного аналiзу значної кількості складних феноменів, що впливають на життєдіяльність людини, визначаючи її місце у суспільстві і, зокрема, соціально корисну чи антисоціальну спрямованість поведінки, дотримання чи порушення правових норм тощо.

Кожна галузь професійної діяльності має притаманнi лише їй риси, що впливають на характер та особливості взаємин людей у процесi реалізації конкретних трудових операцiй. Це повною мiрою стосується й юридичної діяльності. Саме ця обставина зумовила вiдокремлення специфiчної галузi наукового знання, що вивчає закономiрностi людської психiки у сферi дiї права. Iнтеграцiя юриспруденцiї та психологiї сприяла становленню нової науки – юридичної психологiї, спрямованої на науково-практичне забезпечення завдань правотворчої, правоохоронної та правозастосовної діяльності.

МІСЦЕ ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ В СИСТЕМІ НАУК, ЇЇ ОБ’ЄКТ ТА ПРЕДМЕТ

Юридична психологія – самостійна галузь знання, що знаходиться на межi психологiї та юриспруденції. Вона вивчає психологічні явища, пов’язані з правом, його виникненням і застосуванням у цілісній системі “людина – суспільство – право”. В центрі її уваги – психологічні аспекти свідомості, особистості та поведінки у сфері права, оскільки саме право – результат людської діяльності, звернений, передусім, до особистості. Особистість – безпосередній учасник реально існуючих суспільних відносин (економічних, виробничих, службових тощо); вона стає стороною правових відносин у всій їх багатоманітності (кримінальних, цивільних та ін.) у зв’язку чи з приводу фактів, що набувають конкретного юридичного значення.

Інтеграція між юриспруденцією та психологією вiдбувається на трьох рівнях: 1) безпосереднє застосування психологiчних знань фахівцями-психологами (експертами, спеціалістами або консультантами) в кримінальному, цивільному, адміністративному процесi або на стадії виконання покарання чи реалізації iнших заходів правового впливу; 2) використання психологічних знань фахівцями-юристами (в оперативно-розшуковій та процесуальній дiяльностi, перевихованні правопорушників і ресоціалізації засуджених тощо); 3) синтез психологiчних та юридичних знань у новій галузі знання – юридичній психології (уточнення та удосконалення юридичних понять та інститутів, зокрема, вина, осудність, мотив, мета тощо). Юридична психологія є наукою водночас i психологічною, i юридичною, а її виникнення стимулює розвиток i вдосконалення як психологічного, так i юридичного знання.

Отже, юридична психологія — науково-практична дисципліна, що вивчає факти, закономірності і механізми людської психiки у сфері правових відносин і правової поведiнки та розробляє рекомендації щодо підвищення ефективності правотворчої, правоохоронної і правозастосовної діяльності.

Загалом можна вважати, що юридична психологія як елемент цілісної системи психологiчної науки більшою або меншою мiрою пов’язана та взаємодіє з усіма її елементами.

Загальна психологія є для юридичної психологiї теоретичною базою, оскiльки використовується її понятійний та категоріальний апарат, знання про загальні закономірності психiчної дiяльностi людини.

Соціальна психологія вивчає психологічні особливості виникнення та функціонування малих і великих соцiальних груп, витоки формування суспільної думки, проблеми лідерства та конформізму тощо. Це сприяє бiльш повному дослідженню суспільної та iндивiдуальної правосвідомості, специфіки групової делінквентної поведінки.

Педагогічна психологія досліджує психологічні засади навчання та виховання i забезпечує юридичну психологію знаннями методів впливу на правопорушника з метою перевиховання, підготовки курсантів, слухачів і студентів до специфіки майбутньої професійної дiяльностi.

Вікова психологія вивчає закономірності психічного розвитку людини, на рiзних вiкових етапах її життя: в дитинстві, підлітковому віці, юності, зрілості та старості. Використання юридичною психологією даних цієї науки дозволяє бiльш точно диференціювати психологічні особливостi правопорушника, потерпілого, свідка залежно вiд їх вiку, підбирати адекватні та необхідні засоби психологічного впливу з метою забезпечення справедливого правосуддя.

Патопсихологія досліджує різні форми порушення нормальної психiчної дiяльностi людей, отже – може забезпечувати юридичну психологію даними про психологічні особливостi правопорушникiв із психічними аномалiями.

Методологічною базою для юридичної психологiї, як і для всіх інших наук, є філософія. Зазначені принципи визначають використання юридичною психологією загальнонаукових методів: аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії, порівняння, системно-структурного та функціонального, логічного тощо.

Об’єктом юридичної психологiї є особистiсть як свідомий і ндивід, що має певний соціальний статус і виконує конкретні соцiальнi функції в системі “людина – суспільство – право”.

Предмет юридичної психологiї – психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистостi (групи) у сфері правової дійсності.

Основні категорії юридичної психології є похідними від категорій психологічної науки: свідомість, особистість, діяльність.

Свідомість – вищий рівень психічного відображення дійсності і саморегуляції, притаманний людині як суспільно-історичній істоті, що характеризується наступними ознаками: 1) здатність до оволодіння сукупністю знань, узагальненим досвідом людства; 2) наявність самосвідомості, виділення себе з оточуючого світу, розуміння своїх фізичних і психічних властивостей; 3) здатність до цілепокладання, розуміння мети своєї діяльності.

Особистість – ак