Склад агресивного натовпу та основні етапи його розвитку

У найбільш загальному вигляді психіка людини в натовпі змінюється наступним таким чином:

- збiльшується емоцiйнiсть сприймання того, що iндивiд бачить та чує. Пiдвищена емоцiйнiсть пригнiчує рацiональнi засоби поведiнки, почуття починають домiнувати над iнтелектом аж до того, що людина взагалi втрачає здатнiсть логiчно мiркувати і контролювати свою поведінку;

- пiдвищується навiюванiсть i зменшується рiвень критичного ставлення до себе та оточуючих. Зменшується здатнiсть до рацiональної переробки iнформацiї, що надходить, з’являється ефект швидких перебiгiв уваги. Це створює сприятливий фон для зовнiшнiх впливiв, зокрема, за рахунок розповсюдження чуток для формування агресивних установок.;

- пригнічується почуття вiдповiдальностi, виникає впевненiсть у власнiй безкарності („відповідати за все, що відбувається, повинні всі, а не хтось особисто”), з’являється усвідомлення власної анонімності. Внаслідок цього стає можливим вчинення дiй і поведінка загалом, що в звичайних умовах для особистостi неприйнятні.

Важливою структурною характеристикою натовпу є його соцiально-психологiчний склад:

1) лідери та активнi учасники – ті, хто мають на меті підготувати умови або брати безпосередню участь у протиправних дiях, причому мотиви їх поведiнки можуть бути різними (самоствердитися та набути авторитету серед присутніх, дати вихід негативним емоціям, помститися працівникам правоохоронних органів та iншi);

2) пiдбурювачi – ті, хто не має наміру особисто дiяти активно, але прагне використати для досягнення власної мети зусилля iнших осiб; вони формують „образ ворога”, звертаючись до присутнiх із лозунгами та закликами для формування певних позицій і установок, маніпулюючи їх свідомістю та уявленнями у власних інтересах, спонукаючи швидку динаміку негативних емоцій;

3) „зацікавлені, співчуваючі” – зацікавлено та прихильно ставляться до того, що вiдбувається, але первісно наміру брати участь в активних дiях не мають;

4) „випадкові, спостерігачі” – ті, хто опинилися на місці події внаслідок збігу обставин, ставляться до неї байдуже або ж навiть негативно, засуджуюче, але своєю присутністю збільшують чисельність, надаючи іншим учасникам вiдчуття могутності.

Натовп переходить до дiй, коли кількість активних учасників досягає „критичної концентрації” (приблизно 20%). Це стає можливим внаслідок дiї наступних умов:

- зумисне загострення обстановки підбурювачами, що може мати як словесну форму (звертання до присутніх, вигуки, скандування окремих слів чи лозунгів), так i виражатися у безпосередніх агресивних діях, якi вчиняють спеціально проінструктовані та підготовлені особи, досить часто – за матеріальну чи іншу винагороду.;

- неможливість перевірки відомостей, що надходять, внаслідок чого на віру приймається та інформація, що відповідає загальному емоційному настрою та надходить вiд осiб, якi користуються довірою i авторитетом;

- присутність неврівноважених та легкозбуджуваних людей; осiб, схильних до агресивної поведiнки та таких, що нарікають на несправедливе до себе ставлення в минулому; п’яних чи в станi наркотичного збудження; угрупувань підлітків та молоді з антисоцiальними установками.

Можна виділити наступні етапи розвитку натовпу:

1) початковий – виникнення конфліктної ситуацiї, що своєчасно не ліквідується; присутні висловлюють невдоволення та обурення, з’являються чутки, зростає емоційна напруженість людей і вiдбувається зараження негативною емоцією осiб, які не мають безпосереднього відношення до конфлікту;

2) перехідний – актуалізація умов для реалізації агресивної установки учасників. Постійне і прогресуюче збільшення кількості присутніх, навмисне загострення обстановки активним учасниками і підбурювачами, безконтрольність спілкування, дефіцит достовірної інформації, звідси – поширення чуток і провокаційних повідомлень, досягнення „критичної концентрації” неврівноважених осіб та індукторів емоційного напруження;

3) активний – вiд перших спільних агресивних дiй до початку розсіювання натовпу. Як правило, він розпочинається після певних додаткових стимулів, у тому числі провокаційних закликів і вимог розправитися з „винуватцями” („образ ворога” залежить вiд ситуацiї);

4) заключний – самоліквідація натовпу (після досягнення мети та загального зниження активності, при вилученні лідерів та активних учасників, у випадку різкої зміни зовнішніх умов) або його розосередження за допомогою спеціальних заходів.

Як вже зазначалося, динаміка натовпу (його активізація чи нейтралізація) значною мірою визначається виникненням та функціонуванням чуток. Можна виділити наступні характерні ознаки чуток:

- це соціально-психологічний феномен, результат групової творчості, причому при передачі від однієї особи до іншої первісна інформація „спрощується”, втрачаються її незрозумілі чи не співзвучні уявленням автора фрагменти, вона стає коротшою, але бiльш емоційно насиченою та фокусованою;

- їх джерелом є ситуації (предмети, об’єкти, явища), що стосуються чи прямо зачіпають інтереси багатьох осiб або ж викликають їх зацікавленість;

- за наявності певної невизначеності чи суперечливості у наданій інформації, кожен із авторів „заповнює прогалини” на власний розсуд, відповідно до свого життєвого досвіду, переконань, уподобань та установок. Чим менше у нього можливостей та бажання перевірки наданих відомостей, тим вищою стає ймовірність викривлення інформації внаслідок застосування механізму атрибутивності (приписування).

ВИСНОВКИ

Надана характеристика чинників, що впливають на виникнення та розвиток натовпу (соціальні, соціально-психологічні та індивідуально-психологічні), механізмів взаємодії індивідів, динаміки розвитку натовпу та специфіки кожного його етапу, дозволяє стверджувати, що вони є спільними, тобто закономірними, для всіх різновидів масовидних скупчень громадян. Саме вони зумовлюють переростання, трансформацію наявної спільноти в натовп. Знаючи ці закономірності, можна не тiльки стримувати, блокувати агресивність присутніх, а й своєчасно вживати заходів для попередження її виникнення.

ТЕМА № 4: ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

План:

1. Психологічна структура юридичної дiяльностi

2. Психологічні особливостi юридичної дiяльностi

Література:

1. Юридична психологія: підручник / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 2-є, доопр. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 352 с.

2. Юридична психологія. Альбом схем з коментарями / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 3-є, доопр. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 152 с.

3. Юридична психологія: словник / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 2-ге, уточ. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 224 с.

4. Юридична психологія: практикум / за заг. ред. Л.І. Казміренко. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 190 с.

 

ВСТУП

Однією з центральних проблем юридичної психологiї є вивчення i розкриття закономірностей юридичної дiяльностi. Це потребує, насамперед, встановлення психологiчної структури дiяльностi, що дає можливість бiльш повно i глибоко вивчити всі її особливостi, отже – ретельніше підготуватися до її виконання. Виявлення та вивчення психологiчної структури є необхідною передумовою i для вирішення завдань наукової організації праці в системі дiяльностi.

Будь-яка діяльність характеризується спрямованiстю, наявністю специфічних цілей; особливостями суб’єктів та об’єктів дiяльностi; конкретними методами i засобами досягнення мети; наявністю специфічних умов дiяльностi. Сказане повною мiрою стосується й юридичної дiяльностi.

Об’єкти дiяльностi – переважно особи, які перебувають у конфліктних стосунках iз законом, порушують правові норми чи є носіями iнформацiї, значимої для розкриття та розслідування злочинiв, їх профілактики. Таким особам притаманні не лише специфічні емоційні стани, але й певна сукупність індивідуально-психологічних властивостей. Сюди ж слід віднести специфічність iнформацiї, що збирається в процесi дiяльностi, особливостi її опрацювання та закріплення.

Особливі умови дiяльностi створюються тими психологічними відносинами, якi супроводжують її здiйснення.

1. Психологічна структура юридичної дiяльностi.

Юридична діяльність є різновидом трудової діяльності. В свою чергу, її різновиди розрізняються за профілем (правотворча, правоохоронна, правозастосувальна) та за суб’єктами її реалізації (оперативно-розшукова, слідча, пенітенціарна, прокурорська, адвокатська, нотаріальна).

Змістовно психологічна структура юридичної діяльності представлена наступними основними різновидами:

- пізнавальна;

- конструктивна;

- комунікативна;

- організаційна.

Слід також виділяти два допоміжні види юридичної дiяльностi, що не визначають змісту, але створюють умови для її реалізації: 1) профілактична та 2) засвідчувальна.

Пізнавальна діяльність. У психологічній структурi рiзних професій та видів дiяльностi процес пізнання має рiзний змiст, що визначається його метою, об’єктами, обсягом необхідної iнформацiї, методами та засобами, умовами реалізації пізнання, опрацювання i закріплення iнформацiї тощо. У юридичній діяльності всі зазначені елементи суттєво своєрідні, що й надає їй специфіки. Щоб встановити істину, потрібно, насамперед, пізнати значну кількість фактів, обставин, взаємозв’язків, що стосуються як подій теперішнього, так i минулого часу. Пізнавальна діяльність необхідна для встановлення факту наявності чи відсутності правопорушення, причетностi до нього певної особи та ступеня її вини, адекватно до якої визначається міра покарання. Для досягнення останньої мети потрібне глибоке вивчення особи, її ставлення до вчиненого i лише після цього – планування заходів її ресоцiалiзацiї.

Пізнавальна діяльність є безперервним процесом побудови ймовiрнiсних моделей, доповнення їх перевіреними фактами, новою інформацією задля формулювання кінцевої, вихідної моделі, яка цілковито відображає подію, що відбулася, причому в межах, зазначених законом.

Пізнавальна діяльність не тiльки має пошуковий характер: інформація здобувається при протидії (явній чи замаскованій) зацікавлених осiб та в емоційно забарвлених умовах.

Основним змістом конструктивної дiяльностi є відбирання та композиція отриманого матеріалу, а також планування послідовності та змiсту дiй (поведiнки).

Суто планування складається з таких елементiв:

- планування змiсту майбутньої дiяльностi (визначення предмету, його змiсту, меж та фактичних обставин, а також заходів, що мають бути реалізовані);

- планування організації перевірки версій;

- планування системи та послідовності власних дiй (що та в якій послідовності потрібно виконувати);

- планування системи та послідовності дiй учасників розслідуваної справи (підозрюваного, свідків, потерпілих, працівників правоохоронних та iнших органів, якi сприяють розслідуванню).

Планування має декілька етапiв: 1) орієнтовне планування, коли усвідомлюються й оцінюються можливостi досягнення поставленої мети; 2) організаційне планування, коли визначаються всі умови, обставини та організаційні різновиди майбутньої дiяльностi; 3) планування виконання –полягає в мисленевій побудові системи дiяльностi та її компонентів; 4) планування самоконтролю – оцінювання та зіставлення одержаних результатiв, регулювання подальшого ходу розслідування.

Одним із обов’язкових компонентів психологiчної структури юридичної дiяльностi є комунікація – професійне спілкування. Основою вирішення будь-яких складних завдань у більшості галузей науки i практики є кооперація зусиль, тобто одночасно здійснювана взаємодiя, що може бути досягнуте тiльки завдяки спілкуванню. Якщо комунікативні зв’язки між людьми розглядати за загальними принципами процесу передачі та отримання iнформацiї, то ці елементи будуть такими:

1) джерела передавання iнформацiї. У процесi спілкування кожна з сторін є джерелом iнформацiї для iншої, причому ця інформація надзвичайно різноманітна – вона надходить не тiльки за допомогою слова, але й від особливостей мовлення (швидкість, модуляції та тембр голосу тощо) та зовнішнього вигляду людини, її одягу, міміки, пантоміміки тощо;

2) канали передавання iнформацiї – згідно з раніше сказаним, залежно вiд умов може використовуватись один або ж декілька з них;

3) канали прийому iнформацiї – людина здатна сприймати інформацію, що надходить вiд рiзних органів вiдчуття, тобто активно й одночасно користуватись одним каналом чи декількома;

4) контроль як за передачею iнформацiї, так i за її отриманням – здійснюється за допомогою так званого „зворотного зв’язку”. Зворотний зв’язок при спілкуванні забезпечується одержанням iнформацiї вiд особи, яка є партнером по спілкуванню;

5) переробка iнформацiї, що здатна видозмінювати сутність самого спілкування, збільшувати чи зменшувати можливостi взаєморозуміння один одного, створювати умови для продовження спілкування або ж його згортання чи повної відмови вiд нього.

Специфічною особливістю комунікації в юридичній дiяльностi є також її примусовий характер: об’єкти часто залучаються до взаємодiї без урахування наявності у них такого бажання; закон зобов’язує їх робити це пiд загрозою застосування певних санкцій, що не може проходити безслідно, особливо на початкових стадіях спілкування.

Організаційна діяльність спрямована на створення оптимальних умов для здiйснення iнших компонентів дiяльностi. Її необхiднiсть визначається такими особливостями здiйснення юридичної працi:

1) множинність та багатоплановість – встановлення фактів, їх аналіз, прийняття рiшення, здiйснення виховних та профілактичних функцiй тощо;

2) пошуковий характер пізнання – ніколи не можна точно прогнозувати, яким чином та якi саме факти будуть встановлені; факти не просто вивчаються, їх спочатку потрібно віднайти, причому часто при протидії зацікавлених осiб;

3) висока інтенсивність мислительного процесу, що характеризується необхідністю вирішення численних завдань за короткий проміжок часу;

4) циклічність, рiзний ступінь напруженості й інтенсивності дiяльностi, що призводить до нерівномірності повсякденного навантаження (розумового та фізичного).

Одним із допоміжних компонентів структури юридичної дiяльностi є профілактика – правове виховання громадян для попередження порушень закону та вплив на правопорушникiв (злочинців) із метою недопущення ними протиправних дiй надалі. У бiльш загальному плані профілактична діяльність може вважатись різновидом виховання, в якому цілі, умови та об’єкт мають свою специфіку; відрізняються й принципи такої виховної роботи. Це зумовлюється, насамперед, особливими якостями людей, що є носіями негативних рис характеру i антисоцiальних установок.

Всі види профілактичного впливу на осiб із антисоціальною спрямованiстю можна поділити на такi групи:

1) вплив при проведенні дізнання, на стадії досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи – здійснюється працівником органу дізнання, слідчим, прокурором та судом, а також особами i соціальними групами, що залучаються до даної дiяльностi, з обов’язковим врахуванням специфічних умов та процесуальної регламентації;

2) вплив в установах виконання покарань;

3) вплив у трудових колективах, де перебуває особа після відбуття покарання – як сукупність зусиль адміністративних органів, громадських організацій, колективу в цілому та окремих його представників.

Засвiдчувальна діяльність супроводжує не тiльки процес пізнання істини, але й прийняття та реалізацію рiшень, пов’язаних із правовими повноваженнями суб’єктів юридичної дiяльностi. Обов’язковість дотримання законів (Конституції України, КК та КПК України), обмеження прав людини, у тому числі позбавлення її свободи, потребує виключної уважності та виваженості. Письмове засвідчення (аналіз фактів та співставлення їх із нормами закону) покликане гранично обмежувати можливiсть прийняття помилкового рiшення пiд впливом негативного емоційного стану чи будь-якої iншої причини, а також полегшує наступний процес перевірки правильності збору й оцінки фактів (доказів).

Таким чином, засвiдчувальна діяльність полягає в наданні всій одержаній iнформацiї спеціальних, передбачених законом форм (протокол, постанова тощо), причому найбільше значення вона має в слідчій та судовій дiяльностi як найбiльш процесуально регламентованих. При здійсненні засвідчувальної дiяльностi слiд враховувати такi психологічні чинники:

1) надходження iнформацiї вiдбувається, як правило, в ситуацiї зовнiшньомовної взаємодiї та розумiння;

2) досить часто викривлення iнформацiї, її спотворення виникає через неправильне розумiння жаргонних висловів i сленгів, притаманних певним соціальним прошаркам та групам;

3) особливі вимоги висуваються до процедури оформлення процесуальних документів: а) бездоганність мислення у граматичному, стилістичному, юридичному відношенні, лаконічність висловлювань; б) збереження особливостей лексикону співбесідника, при можливостi – коментування інтонаційних характеристик мови та їх мімічного супроводу; в) небажаність одночасного вислуховування та запису, оскiльки графічне оформлення думок не тiльки потребує переключення уваги (це не автоматична діяльність), але й перериває психологічний контакт.