Спадкування за Цивільним правом

 

Спадкове право – це частина цивільного права, що регулює відносини по спадкуванню майнових і деяких прав і зобов’язань:

- порядок спадкування по закону;

- прийняття спадщини і відмову від неї;

- випадки переходу спадщини до держави;

- порядок складання заповіту;

- порядок та обсяг відповідальності спадкоємців по боргах спадкодавця;

- порядок розподілу майна спадкодавця;

- заходи охорони майна спадкодавця.

Спадкування - це перехід майна померлого до іншої особи.

Власник, після смерті якого залишилось майно, – спадкодавець.

Особа, до якої переходить майно після смерті його власника, – спадкоємець.

Спадкодавцем може бути тільки громадянин України. Спадкоємцем – фізична і юридична особа.

Право спадкоємця - приймати спадщину чи відмовитися від неї.

Спадщина (майно, що залишилось після смерті його власника) включає права спадкодавця і обов'язки спадкодавця (невиконані зобов'язання, неоплачені кредити тощо) Спадкоємці несуть відповідальність по боргах спадкодавця в межах дійсної вартості успадкованого ними майна.

Нормами цивільного права встановлюються дві підстави спадкування: за законом і заповітом. Перехід спадщини може бути універсальним (до спадкоємців переходять як права, так і обов’язки), та сінгулярним (до спадкоємців переходять тільки окремі права з спадщини).

Для того, щоб спадкоємець став власником спадщини, йому необхідно її прийняти. Для прийняття спадщини спадкоємець має учинити протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини (термін може бути продовжений в судовому порядку) одну з двох дій:

1) фактично вступити в управління або володіння майном;

2) подати державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Час відкриття спадщини - день смерті спадкодавця, день вступу в законну силу рішення суду при оголошенні особи померлою.

Місце відкриття спадщини - останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місце знаходження майна або його основної частини.

Спадщина відкривається тільки після смерті громадян (фізичних осіб). Спадкування між живими не буває.

Спадкоємцям, які прийняли належну їм спадщину, державна нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини видає свідоцтво про право на спадщину після закінчення 6-місячного строку, якщо є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.

Спадкове право визначає коло осіб, які можуть бути спадкоємцями:

- громадяни, які були живими на момент смерті спадкодавця а також діти померлого, зачаті при житті і народжені після його смерті.

- юридичні особи (тільки за заповітом),

- держава,

- іноземні особи та особи без громадянства

Не мають права бути спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом.

- які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя;

- батьки і повнолітні діти, які злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.

Спадкування за заповітом має місце тоді, коли власник-спадкодавець бажає сам висловити свою волю, кому і в якій частині має перейти його майно після його смерті.

Заповіт - це розпорядження власника своїм майном після смерті.

Цивільний кодекс встановлює чіткі вимоги до заповіту:

- повинен бути складений тільки дієздатною особою;

- повинен бути письмовим із зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем та нотаріально посвідчений. Як виняток закон допускає можливість посвідчення заповіту іншими органами й особами;

- його зміст повинен відповідати вимогам закону;

- має бути укладений так, щоб розпорядження спадкодавця не викликали нечіткостей чи спорів після відкриття спадщини.

 

Заповідач має право:

- в будь-який час відмінити або змінити раніше складений ним заповіт (слід знати: якщо після смерті заповідача пізніше складений заповіт судом визнаний недійсним, то раніше складений заповіт зберігає силу);

- заповідати майно в різних частках;

- робити заповідальну відмову (виконання будь-якого зобов'язання на користь однієї чи кількох осіб);

- покласти на спадкоємця виконання будь-яких дій, спрямованих на здійснення будь-якої загально корисної мети.

Заповідач не може позбавити спадщини неповнолітніх і непрацездатних дітей (в тому числі і усиновлених), а також непрацездатну дружину (чоловіка), батьків і утриманців.

Зміну заповіту можна зробити шляхом складання нового заповіту, в якому заповідач зазначає, які саме зміни він вносить в раніше складений заповіт. Відмінити раніше складений заповіт заповідач може посвідченням нового заповіту або поданням до нотаріальної контори заяви про відміну раніше складеного заповіту.

Спадкування за законом має місце в таких випадках:

- немає заповіту;

- заповіт визнаний судом недійсним;

- спадкоємці, призначені в заповіті, померли до відкриття спадщини;

- спадкоємці, призначені в заповіті, відмовилися прийняти її.

Всі спадкоємці за законом закликаються до спадкування в порядку черги. В Україні встановлено 5 черг спадкоємців (ст. 1261 - 1265).

У першу чергу право на спадкування за законом одержують діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті; той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом одержують рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом одержують рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом одержують особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

У п’яту чергу право на спадкування за законом одержують інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі наступного ступеня споріднення усувають від спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. У зазначену чергу право на спадкування за законом отримують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. При цьому утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним основним засобом для життя.

Держава стає спадкоємцем за законом у таких випадках:

- спадкодавець заповідав спадкове майно державі;

- всі спадкоємці відмовились від спадщини;

- всі спадкоємці позбавлені права на спадщину;

- у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом;

- жоден із спадкоємців не прийняв спадщини.

Закон передбачає, що обов'язкову частину в спадщині (ст., 1241 ЦК) мають:

- непрацездатні повнолітні діти спадкодавця, неповнолітні діти;

- непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

При визначенні розміру обов’язкової частини враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Новий цивільний кодекс містить чимало новел, метою яких є гармонізація відповідних інститутів українського цивільного права із законодавством європейських країн у цій галузі, встановлення низки положень, спрямованих на більш повний захист цивільних прав та інтересів учасників цивільних відносин. Незважаючи на ускладнення структури інституту спадкування, користування кодексом спрощується. Найважливішими новелами книги шостої можна вважати такі:

1. Дано чіткий перелік прав і обов’язків спадкодавця, які не входять до складу спадщини. Визначено, як має відбуватися спадкування, якщо протягом однієї доби померли особи, які б могли спадкувати одна після одної.

2. Розширено коло осіб, які не мають права на спадкування. До них віднесено суб’єктів, які умисно перешкоджали спадкоємцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню частки у спадкуванні. Це відноситься і до можливих спадкоємців за законом, якщо буде встановлено, що вони ухилялися від надання допомоги спадкоємцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

3. Вводиться обов’язок спадкоємців відшкодувати витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця, які були зроблені одним із них або іншою особою.

4. Зменшено розмір обов’язкової частки спадщини від трьох третин до половини того, що мало б належати спадкоємцям у разі спадкування за законом.

5. Подружжю надано право складання спільного заповіту щодо майна, яке належить йому на справі спільної сумісної власності.

6. Замість двох черг спадкоємців вводиться п’ять.

7. Право подання заявки про прийняття спадщини належить особі після досягнення 14-річного віку.

8. Крім поняття „відмова від спадщини” вводиться термін „неприйняття спадщини”.

9. Заповідачу надається право призначення виконавця заповіту.

10. Вводиться інститут спадкового договору.