Підстави припинення трудового договору

 

Підставами припинення трудового договору є:

1) угода сторін;

2) закінчення строку;

3) призов або вступ працівника на військову службу, відправлення на альтернативну (невійськову) службу;

4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника;

5) розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу;

6) розірвання трудового договору на вимогу профспілкового органу чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу;

7) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, установу, організацію або перехід на виборну посаду;

8) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці;

9) набрання законної сили вироку суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

10) підстави, передбачені контрактом.

 

Порядок припинення трудового договору з ініціативи працівника:

1. Працівник, який уклав трудовий договір на не визначений строк, має право його розірвати за власним бажанням, попередивши про це власника письмовою заявою за 2 тижні (юридична підстава звільнення). До закінчення строку попередження працівник має право відкликати свою заяву, за винятком випадків, коли на його місце вже було запрошено іншого працівника за переведенням. За наявності поважних причин договір розривається в строк, про який просить працівник.

Після закінчення цього строку керівник зобов’язаний видати наказ про звільнення працівника, повернути йому трудову книжку, в якій записати причину звільнення, і провести розрахунок.

Звільнення за власним бажанням осіб, які відбувають строк покарання (виправні роботи без позбавлення волі) допускається лише за згодою органів, що відають виконанням цього вироку суду.

При розірванні трудового договору з поважних причин (наприклад, в зв’язку з переїздом в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; вихід на пенсію та ряд інших) керівник підприємства повинен розірвати договір у строк, про який просить працівник.

2. Якщо працівник уклав трудовий договір на визначений строк, то керівник не зобов’язаний звільняти працівника за власним бажанням навіть після подання ним заяви і закінчення двотижневого строку. Існує правило, що до закінчення строку договору він може бути розірваний на вимогу працівника у разі:

- хвороби працівника;

- його інвалідності;

- якщо керівник порушує трудове законодавство.

Якщо між працівником і керівником з цього приводу виникає спір, то його вирішує комісія по трудових спорах підприємства або суд.

Керівник підприємства має право звільнити працівника, якщо закінчився строк трудового договору. Закінчення строку договору є юридичною підставою його припинення. Якщо строк договору закінчився і працівник не був звільнений, то вважається, що він тепер буде працювати за договором на невизначений строк.

Звільнення працівника під примусом, погрозами, або з порушенням чинного законодавства може бути оскаржене у судовому порядку.

 

Порядок припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу:

Юридичні підстави звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (випадки, коли працівник не бажає звільнятись з роботи, але на такому звільненні наполягає керівник підприємства) передбачені ст. ст. 40 і 41 Кодексу законів про працю України.

Розірвання трудового договору за ініціативою власника чи ним уповноваженого органу допускається у таких випадках:

- зміни в організації виробництва і праці (у тому числі й скорочення чисельності штату працівників);

- невідповідність посаді або виконуваній роботі через недостатню кваліфікацію чи за станом здоров’я (перш ніж звільнити працівника, власник зобов’язаний запропонувати йому на тому ж підприємстві іншу роботу, якщо вона є);

- систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, якщо до нього раніше вживалися заходи дисциплінарного або громадського покарання;

- прогул (у тому числі відсутність на робочому місці більш 3-х годин протягом робочого дня) без поважних причин;

- невихід на роботу впродовж 4-х місяців підряд через хворобу, якщо не встановлено інший строк;

- поновлення на роботі того, хто раніше виконував роботу;

- поява на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

- крадіжка за місцем роботи державного чи громадського майна, встановлені вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компенсації якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Для окремих категорій працівників в КЗпП передбачені додаткові підстави для звільнення за ініціативою власника:

- за одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівним працівником (керівники підприємств, установ, організацій, керівники філіалів, відділів, інших відокремлених підрозділів підприємств та ряд інших);

- втрата довіри до працівника, який обслуговує грошові або товарні цінності (це може бути недостача товарно-матеріальних цінностей, їх псування, неналежний облік майна чи грошей, порушення правил торгівлі тощо; звільнення за цією підставою допускається тільки при доведеності винних дій працівника);

- здійснення працівником, який виконує виховні функції, аморального вчинку, не сумісного з продовженням даної роботи.

За загальним правилом для звільнення працівників з ініціативи власника або уповноваженого ним органу необхідна згода профспілкового комітету підприємства, якщо працівник, якого звільняють, є членом профспілки. Якщо профком не дасть згоди, то керівник не має права розірвати з працівником трудовий договір. Розірвання трудового договору за ініціативою власника не потребує згоди профспілкового органу у таких випадках:

- ліквідація підприємства;

- працівник не витримав випробувального строку;

- звільнення з роботи за сумісництвом;

- відновлення на роботі попереднього працівника;

- звільнення з роботи, де відсутня профспілкова організація;

- звільнення керівників, які обираються, затверджуються чи призначаються на посаду органами влади й управліннями, а також громадським організаціями;

- звільнення працівника, який вчинив розкрадання майна.

При звільненні в зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників керівник зобов’язаний попередити працівника про наступне звільнення за скороченням штатів (чисельності) не пізніше як за 2 місяці і одночасно запропонувати йому іншу роботу (посаду) на тому ж підприємстві. Звільнення в даному випадку вважається правильним, якщо працівник відмовився перейти на іншу роботу (посаду) або іншої роботи на підприємстві не було. Працівникові після звільнення виплачується вихідна допомога в розмірі середнього заробітку за перший місяць, а за певних умов (реєстрація в службі зайнятості) заробіток у тому ж розмірі за другий і третій місяць.

При скороченні чисельності чи штату працівників переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. За рівних продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається певним категоріям працівників (ст. 42 КЗпП України):

- сімейним – при наявності двох і більше утриманців;

- особам, в сім’ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

- працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах без відриву від виробництва;

- працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві;

- винахідникам і раціоналізаторам та ряду інших.

За підставами невиходу на роботу протягом, більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, слід мати на увазі, що за хворими на туберкульоз місце роботи зберігається 12 місяців. За працівниками, які втратили працездатність внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, місце роботи зберігається до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності.

Не допускається звільнення з ініціативи власника працівників під час їх хвороби або перебування у відпустці.

 

 

Робочий час, час відпочинку

 

Робочий час

 

Робочий час – це час, встановлений законом або угодою сторін, впродовж якого працівник зобов’язаний виконувати обумовлену трудовим договором роботу.

Види робочого часу:

1. Нормальний - максимальна тривалість робочого часу – 40 годин на тиждень

2. Скорочений:

- для осіб віком до 18 років;

- для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень;

- для осіб віком від 15 до 16 років – 24 годин на тиждень;

- для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більше як 36 годин на тиждень;

- для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та ін.);

- для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда (може встановлюватися за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях);

- для деяких категорій інвалідів.

3. Неповний:

-для тих, хто бажає працювати, але не може працювати повний робочий день в силу обставин (наприклад, жінки, які мають малолітніх дітей);

-особи з обмеженою працездатністю; особи, зайняті доглядом за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку);

-оплата праці при неповному робочому тижні проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку;

-тривалість неповного робочого дня або тижня не повинна бути меншою, ніж половина нормальної тривалості робочого дня;

- встановлюється за угодою (погодженням) між працівником і власником або уповноваженим ним органом.

При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати:

- 7 годин при тижневій нормі 40 годин;

- 6 годин при тижневій нормі 36 годин;

- 4 години при тижневій нормі 24 години.

При п’ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня.

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників скорочується на 1 годину. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

Різновиди робочого часу:

- нічний час – з 22 до 5 години ранку;

- час на надурочних роботах – для запобігання стихійним лихам, промисловим аваріям.

Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації. Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у таких виняткових випадках:

- при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

- при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв’язку – для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

- при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

- при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

- для продовження роботи при невиході працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік. Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

При роботі у нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу. Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Заборонено залучати до роботи у нічний час та до надурочних робіт неповнолітніх.

Час відпочинку – це встановлений законом час, на протязі якого працівник вільний від виконання своїх трудових обов’язків і який він може використати на свій розсуд.

Законодавство передбачає основні види часу відпочинку:

- Перерви протягом робочого дня – перерви для відпочинку і харчування; тривалість перерви: мінімальна не менше 30 хв., максимальна – не більше 2 год.; перерва не включається в робочий час і не оплачується.

- Щоденний відпочинок – перерва у роботі між її закінченням і початком на наступний день (зміну).

- Щотижневий відпочинок – вихідні дні: при п’ятиденному робочому тижні надається два вихідні дні, при шестиденному – один: тривалість щотижневого безперервного відпочинку, тобто з моменту закінчення роботи в передвихідний день і до початку роботи на наступний робочий день, повинна бути не менш як 42 год.

Загальним вихідним є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем. У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках:

- для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

- для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;

- для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

- для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Залучення до роботи працівників у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Робота у вихідний день може компенсуватися за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Святкові та неробочі дні. Допускаються лише роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення (зв’язок, транспорт, торгівля і т.д.), а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи. Робота у святкові дні оплачується у подвійному розмірі.

Святкові і неробочі дні в Україні:

1. 1 січня – Новий рік

2. 7 січня – Різдво Христове

3. 8 березня – Міжнародний жіночий день

4. 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих

5. 9 травня – День Перемоги

6. 28 червня – День незалежності України.

7. Робота також не проводиться в дні релігійних свят:

8. 7 січня – Різдво Христове

9. один день (неділя) – Паска (Великдень)

10. один день (неділя) – Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

 

Відпустки

Відпустки призначаються для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Види відпусток (згідно з Законом України “Про відпустки” (15.11.1996 р.):

І. Щорічні відпустки надаються всім працівникам із збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку:

1) основні (тривалістю не менше 24 календарні дні). Для деяких категорій працівників законодавство встановлює подовжену відпустку:

- для неповнолітніх – 1 календарний місяць – 31 день;

- інвалідам І і ІІ груп – 30 календарних днів, а інвалідам ІІІ групи – 26 календарних днів;

- керівникам, педагогічних, науково-педагогічних та науковим працівникам – до 56 календарних днів.

Сезонним та тимчасовим працівникам щорічна відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу.

2) додаткові надаються:

- працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці (до 35 календарних днів);

- окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним навантаженням або виконується в особливих природних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я – до 35 календарних днів;

- працівникам з ненормованим робочим днем – до 7 календарних днів.

Конкретна тривалість додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

3) Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням:

- у середніх закладах освіти встановлюються на період випускних іспитів тривалістю від 10 до 23 календарних днів, а на період перевідних іспитів – від 4 до 6 календарних днів без врахування вихідних;

- у профтехзакладах – 35 календарних днів протягом року;

- у вищих закладах освіти відпустки на період настановних занять, складання заліків та іспитів надаються від 10 до 40 календарних днів щорічно залежно від рівня акредитації вузу і курсу навчання працівника. На період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) відпустка надається до 4-х місяців.

ІІ. Творчі відпустки надаються працівнику для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників тощо.

ІІІ. Соціальні відпустки надаються у зв’язку з вагітністю та пологами, доглядом за дитиною тощо.

ІV. Відпустки без збереження заробітної плати:

1)обов’язкові за бажанням працівника (інваліда, ветерана праці, війни, для догляду за хворим, для складання вступних іспитів у навчальних закладах, для виховання дітей тощо);

2)відпустки за згодою сторін (за сімейними обставинами та з інших причин).

У порядку, зазначеному у колективному договорі, власник у разі простою підприємства з незалежних від працівників причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.

Порядок надання щорічних основних відпусток:

1. За перший рік роботи – надається після закінчення одинадцяти місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації. До закінчення зазначеного строку відпустка може бути надана у випадках, передбачених законодавством.

2. За другий і наступні роки роботи – може бути надана в будь-який час відповідно до робочого року.

Відпустки надаються протягом усього року. Черговість надання відпусток встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.

Поділ відпустки на частини допускається на прохання працівника за умови, щоб основна її частина була не менше 6 днів для дорослих і 12 днів для осіб молодших 18 років.

Забороняється ненадання щорічної відпустки протягом двох років підряд, а також ненадання відпустки працівникам, молодшим 18 років та працівникам, які мають право на додаткові відпустку у зв’язку з шкідливими умовами праці.

До стажу роботи працівника, що має право на відпустку, включається:

- час фактичної роботи;

- час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалось місце роботи (посада) і заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, викликаного неправильним звільненням або переведенням на іншу роботу);

- час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посади) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років;

- інші періоди роботи, передбачені законодавством.

За сімейними обставинами та з інших поважних причин працівникові, за його заявою, може бути надана короткочасна відпустка без збереження заробітної плати.