Основні теорії походження держави і права



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні теорії походження держави і права



 

Держава і право існували не завжди. Про їх походження існує немало теорій, які по-різному трактують причини виникнення держави і права.

Основні теорії походження держави і права:

- теологічна (релігійна) теорія. Фома Аквінський (1225-1274) пояснює походження держави та права божественною волею, спираючись на Біблію, він обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує будь-які реакційні держави; будь-яке посягання на державу приречене на невдачу;

- патріархальна теорія. Арістотель, Р. Фільмер, М. Драгоманов пов’язують виникнення держави з історичним процесом росту сім’ї, об’єднанням родів у племена, племен у державу. Державна влада є продовженням батьківської (патріархальної) влади, яку здійснює у державі монарх;

- договірна теорія походження держави і права. Г. Грацій, Б. Спіноза, Ж. Ж.Руссо, Д. Локк, Т. Гоббс, Д. Дідро, О.Радищев вважали, що держава – результат згоди, досягнутої між правителями і населенням певної території з метою забезпечення порядку і організації суспільного життя;

- теорія завоювання. К. Каутський, Л. Гумилович, Є. Дюрінг вважали, що держава виникає внаслідок завоювання одних народів іншими; держава є тією силою, що утворюється завойовниками для утримання в покорі завойованих народів і зміцнення повної влади над переможеними;

- органічна теорія. Г. Спенсер вважав, що держава, подібно біологічному організму, народжується, розвивається, старіє і відмирає; має своє політичне тіло – руки, ноги, голову, внутрішні органи, що виконують певні функції;

- психологічна теорія. Л. Петражицький, Г. Тард походження держави і права пояснювали властивостями людської психіки, необхідністю одних владарювати, а інших – підкорятися, усвідомленням залежності від видатної особистості. Народ є інертною масою і не здатний до прийняття рішень, а тому потребує постійного керівництва;

- технократична теорія. Л. Михайлівський вважав державу результатом розвитку науки і необхідністю регулювання відносин між людьми і технікою;

- космічна теорія. Державні інститути занесені з космосу, створені при участі позаземних істот;

- сакральна (харизматична) теорія. Дж. Фрезер вважав, що держава виникла внаслідок віри в божественну силу носіїв влади – вождів, царів, князів;

- класово-економічна теорія. К. Маркс, Ф. Енгельс, В.Ульянов (Ленін) вважали, що держава та право виникли внаслідок економічного розвитку суспільства. Суспільний поділ праці привів до появи приватної власності. Відбувається розмежування суспільства на класи, між якими виникають різноманітні суперечності, які з часом стають непримиренними.

Держава і право з’явились там і тоді, де і коли суспільство розділилось на класи з протилежними інтересами, конфлікти між якими неспроможна була врегулювати організація влади первісного суспільства. Право виникає одночасно з державою, а, отже, закономірності виникнення держави розповсюджуються і на процес права.

Право виникає шляхом:

- переростання первісних звичаїв, традицій, моралі в юридичні норми;

- правотворчої діяльності компетентних державних органів чи посадових осіб;

- перетворення рішень судових органів по конкретних справах у загальну форму, що стає обов’язковою при вирішенні аналогічних справ у майбутньому.

Виникнення держави і права в різних народів відбувалося неоднаково, мало свої особливості та фактори, характерні лише певному народові.

 

 

Поняття та ознаки держави

 

Держава займає центральне місце в політичній системі, куди входять політичні партії, об’єднання громадян, трудові колективи, місцеве самоврядування тощо. Основні ознаки держави:

- територія – частина планети, на яку поширюється суверенітет держави. Є матеріальною базою держави і основою визнання її суб’єктом міжнародного права;

- політичний публічний характер влади – реалізується в державно-правових інститутах, відділених від населення (політична риса) і виступаючих від імені суспільства в цілому (публічність влади);

- суверенітет – політико-правовий стан держави, який характеризується верховенством влади та незалежністю; неподільністю або єдністю, повнотою влади; рівноправністю у зносинах;

- механізм влади – система органів і організацій, які створює держава для реалізації своїх функцій і завдань;

- власні правові норми – загальнообов’язкові правила поведінки, що розроблені й прийняті державою і нею ж охороняються;

- система податків – платежі обов’язкового характеру, що встановлюються для утримання державного апарату, виконання загальносоціальних функцій держави у сфері освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення тощо.

 

 

Функції держави

 

Основні функції держави – це основні напрямки її діяльності, що відображають суть і соціальне призначення державного управління суспільством. Основні функції держави: внутрішні (здійснюються в межах території держави та характеризують її внутрішню політику) – економічні, соціальні, забезпечення правопорядку, духовні, екологічні, політико-правові та ін.; зовнішні (визначаються в діяльності держави на міжнародній арені, у взаємодії держави з іншими суб’єктами міжнародних відносин) – захист території, на яку розповсюджується державний суверенітет; захист миру та підтримання міжнародного правопорядку; співробітництво з іноземними державами в економічній, культурній, науково-технічній та інших сферах.

Форми здійснення функцій держави.

Правотворча (законодавча) – діяльність спеціальних органів держави щодо розробки та прийняття нормативно-правових актів, що визначають основні напрями державної діяльності.

Правореалізаційна (виконавча) – конкретизація та виконання нормативно-правових актів, а також практична діяльність державних структур щодо реалізації своїх повноважень.

Правоохоронна (судова) – діяльність органів та організацій щодо створення необхідних умов для дотримання законного виконання функцій держави, а також застосування форм юридичної відповідальності у випадку невиконання законних повноважень чи порушення прав та свобод особи в процесі їхньої реалізації.

 

 

Форми держави

 

Основними елементами, що визначають порядок організації та здійснення державної влади (тобто форму держави) є: форма правління, форма державного устрою та форма політичного режиму. Форма державного правління – така організація верховної влади в державі, котра вказує на структуру вищих органів державної влади, порядок їх створення, розподіл повноважень, принципи взаємодії з іншими органами влади, з політичними партіями, класами та іншими верствами населення.

Основні форми правління

Республіка: вища державна влада здійснюється колегіальним органом, що обирається населенням країни на певний строк.

Парламентська республіка – проголошення принципу верховенства парламенту, перед яким уряд несе політичну відповідальність за свою діяльність (Фінляндія, Індія, Туреччина, Італія).

Президентська республіка. Президент обирається загальнонародним голосуванням, очолює уряд, але не може розпустити парламент. Обраний парламент тільки приймає закони, але має право накладати вето на президентські укази (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Росія).

Президентсько-парламентська республіка – присутні ознаки парламентської і президентської республіки (Україна, Франція).

Монархія – вища державна влада повністю або частково зосереджена в руках одноособового глави держави (короля, царя, імператора), влада якого передається по спадковості.

Абсолютна монархія – вся влада зосереджена в руках самодержця (Російська імперія часів Петра І).

Парламентська (або конституційна) монархія – влада монарха обмежена конституцією, за якою обирається парламент (Англія, Данія, Швеція, Японія).

Виборна монархія – глава держави одержує владу не престолонаслідуванням, а обирається на певний строк (Малайзія, ОАЕ).

Теократична монархія – значну роль в управлінні державою відіграють релігійні інститути, коли релігійний лідер є одночасно главою держави (Катар, Оман, Бахрейн, Ватикан).

За формою державного устрою держави бувають прості(унітарні) та складні.

Прості – унітарні (єдині): наявність єдиної констиутції, системи законодавства, податкової і кредитної політики, єдиного громадянства, єдиних у всій країні вищих органів державної влади і державного управління, немає самостійних державних утворень на місцях (Польща, Литва). Деякі унітарні держави (Іспанія, Португалія, Україна) включають автономні утворення.

Складні:

1. Федерація – союзна держава, що складається із кількох держав або державних утворень (наприклад, США, Німеччина, Австрія, Канада, Мексика, Росія, Бразилія). Розрізняють територіальну федерацію і національну федерацію.

2. Конфедерація – союз суверенних держав, утворений для реалізації первинних цілей (економічних, військових, дипломатичних тощо). Цей союз недовготривалий, він перетворюється на федерацію або розпадається (наприклад, початковий етап створення США).

3. Імперія – насильно створена держава, яка складається з головної держави (метрополії) та її колоній і утримується за допомогою державного примусу з боку метрополії (наприклад, Російська імперія, Британська імперія).

Державний політичний режим – це елемент форми держави, що визначає методи та прийоми здійснення політичної влади. Типи (форми) політичного режиму визначаються конкретною розстановкою політичних сил, рівнем політичної зрілості громадян та цивілізованістю країни.

Демократичний політичний режим характеризується реальною участю населення у здійсненні державної влади, заснований на принципі рівності та свободи всіх людей, конституційному закріпленні та гарантуванні прав і свобод громадян.

Різновиди демократичного режиму: демократично-ліберальний; демократично-консервативний; демократично-радикальний.

Основні риси демократичного режиму:

- джерелом влади визнається народ, участь народу в управлінні справами держави;

- всі громадяни рівні перед законом;

- гарантовані та дотримані конституційні права і свободи громадян;

- розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову;

- проведення виборів лише на альтернативних засадах;

- політична та ідеологічна багатоманітність.

Антидемократичний (авторитарний) політичний режим характеризується відсутністю дійсної участі населення в здійснені державної влади, недодержанням основних прав людини, верховенством держави над правом; підконтрольністю всіх сфер суспільства державі та мілітаризацією держави.

Різновиди авторитарного режиму:

1. Деспотія – наявність самодержавної необмеженої влади (Стародавні Ассирія, Вавилон).

2. Аристократія – влада належить представникам родової знаті.

3. Фашизм – це відкрита терористична диктатура найбільш реакційних сил (гітлерівська Німеччина).

4. Тоталітарний (диктаторський) режим – влада знаходиться в руках однієї особи, або партії, при здійснені державної влади порушуються права людини.

Основні риси авторитарного режиму:

- сильна одноосібна влада правителя або правлячої верхівки;

- обмежені політичні права і свободи громадян і суспільно-політичних організацій, заборонена опозиція;

- відсутній розподіл влади: законодавча влада фактично підпорядковується виконавчій, яка зосереджується в руках глави держави, якому підпорядковано уряд. Парламент перетворюється в декоративну установу;

- на місцях представницькі органи влади перетворюються у маріонеткові установи, що виконують волю централізованої влади;

- поєднуються централізовано-планові і ринкові засади в розвитку економіки;

виборча система пристосовується до потреб режиму.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.236.191.104 (0.012 с.)