Підзаконний нормативно-правовий акт

Підзаконний нормативно-правовий акт – це нормативний акт правотворчих органів, що видається на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання. Поділяються на:

- загальні, що розповсюджуються на всю територію і населення (Укази і розпорядження Президента; Постанови, розпорядження Кабінету Міністрів, Постанови ВР);

- відомчі - розповсюджуються на певну сферу суспільних відносин. (Накази, інструкції та розпорядження міністерств і відомств, державних комітетів, інших центральних органів державної виконавчої влади);

- місцеві - мають владу на території певної адміністративної одиниці. (Нормативні акти місцевої державної адміністрації; рішення органів місцевого та регіонального самоврядування);

- локальні акти регламентують діяльність конкретних підприємств, установ і організацій. (Нормативні накази, розпорядження та інструкції адміністрації державних підприємств, установ, організацій).

Закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

 

 

Система права та система законодавства

 

Поняття системи права.

Система права - історично створена, об'єктивно зумовлена внутрішня структура права, що полягає в єдності та узгодженості юридичних норм, зосереджених у відносно самостійних їхніх комплексах - галузях, підгалузях та інститутах. Іншими словами, система права - це система всіх діючих юридичних норм певної конкретної держави.

Основні ознаки системи права:

- диференціація - розподіл всієї сукупності норм права на взаємозв'язані між собою правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути права залежно від особливостей суспільних відносин, що регламентуються правом;

- єдність і узгодженість - система права заснована на єдиних і узгоджених між собою принципах і нормах права;

- об’єктивний характер побудови системи права - залежність системи права від рівня розвитку суспільних відносин та об'єктивних умов існування та функціонування суспільства.

Поділ права на галузі

Структурними елементами системи права є: галузь права, інститут права, норма права.

Галузь права - це сукупність норм права, які властивими їм методами регулюють певну однорідну сферу суспільних відносин (майнових, трудових, сімейних тощо).

Кожна галузь права має свій предмет регулювання, тобто конкретний вид суспільних відносин, що врегульовуються саме цією галуззю права. За місцем, яке галузі права займають у правовій системі, їх поділяють на:

Основні:

- профілюючі (традиційні) - утворюють основну, обов'язкову частину системи права (конституційне, кримінальне, цивільне);

- процесуальні - галузі, які визначають порядок застосування матеріального права (кримінальний, цивільний, адміністративний та інші процеси);

- спеціальні - галузі, які на базі профілюючих розвивають основні галузі права і забезпечують спеціальний правовий режим для того чи іншого виду суспільних відносин (земельне, сімейне, фінансове пі і н.).

Комплексні: екологічне, господарське право.

Традиційно в Україні галузі права розрізняють за предметом правового регулювання. Сучасне право України складається з таких основних галузей: державне (конституційне) право; адміністративне право; цивільне право; фінансове право; земельне право; трудове право; сімейне право; кримінальне право; цивільно-процесуальне право; кримінальне-процесуальне право.

Інститут права - це сукупність відносно відокремлених правових норм, які регулюють певний однорідний вид суспільних відносин усередині галузі права (наприклад, інститут працевлаштування в трудовому праві, інститут усиновлення в сімейному праві).

Серед інститутів розрізняють:

галузеві - утворюються нормами однієї галузі права (наприклад інститут громадянства в конституційному праві);

міжгалузеві – об’єднують норми, які належать до різних галузей права (наприклад, інститут відповідальності за екологічні правопорушення).

 

Норми права, їх структура

Норми права - це загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, які встановлюються і оберігаються державою, вони надають особам юридичні права і покладають на них юридичні обов'язки. Класифікації видів норм права:

1. За роллю і метою, предметом дії в регулюванні суспільних відносин правові норми можна розділити на такі види:

1) Регулятивні норми визначають порядок взаємовідносин між їх учасниками шляхом встановлення прав і обов'язків цих учасників.

Їх поділяють на такі види:

Зобов’язуючі норми накладають на суб'єктів правовідносин обов'язок діяти згідно з визначеними у них правилами;

Забороняючі норми зобов'язують утримуватись від заборонених ними дій (наприклад, забороняють скоювати правопорушення; забороняють розголошувати адвокатську таємницю, таємницю слідства та ін.);

Уповноважуючі норми дають право конкретнимсуб’єктам вчинити визначені у них дії (наприклад, застосувати заходи впливу);

Дозволяючі норми надають право діяти певним чином або утримуватись від певних дій (н, право оскаржувати дії службових осіб).

2) Охоронні норми визначають ті цінності, які взяті під охорону державою і передбачають конкретні заходи державного виливу, який має бути застосований до осіб, що посягають на ці цінності.

3) Спеціалізовані норми забезпечують дію регулятивних і охоронних норм. Самі вони не виступають як самостійні нормативні основи для виникнення правовідносин, а є узагальнюючими правовими положеннями. До них належать:

- дефінітивні норми, що закріплюють юридичні поняття;

- виняткові норми встановлюють винятки із загальних правил;

- спеціальні норми поширюються лише на окрему категорію осіб - військовослужбовців, посадових осіб та ін.

2. Залежно від виду суспільних відносин, що врегульовуються конкретними нормами, а отже, від галузей права, до якої ці норми належать, норми поділяють на конституційні, трудові, цивільно-правові, адміністративні, сімейні, кримінальні, кримінально-процесуальні та ін.

3. За способом встановлення правил поведінки, тобто залежно від характеру, ступеня визначеності і категоричності вимог, що закріплені у правових нормах, норми права бувають: імперативні - це норми, що зобов'язують безумовно дотримуватись встановленого у них правила, невиконання якого зумовлює правові наслідки, вони діють незалежно від волі суб'єктів правовідносин. Наприклад, недотримання вимоги нотаріального посвідчення договору, коли згідно із законом це є обов'язковим, зумовлює недійсність такого договору; диспозитивні норми дають право вибору поведінки особи, тобто допускають варіанти у поведінці учасників правовідносин. Наприклад, якщо норма допускає і усну, і письмову форму договору, то яку із них обрати в конкретному випадку, можуть визначити самі його учасники; рекомендаційні норми не є обов'язковими для виконання, але вони орієнтують учасників правовідносин на найдоцільніший варіант поведінки. Порушення рекомендаційних норм наслідків не зумовлює.

4. Правові норми можна ще виділяти за функціональним призначенням:

а) матеріально-правові норми - встановлюють для учасників правовідносин права, обов'язки, заборони і т.п. Наприклад, норми цивільного, кримінального, трудового права та інші.

б) процесуально-правові норми — встановлюють регламент і порядок (процедуру) реалізації прав і обов'язків, встановлених матеріально-правовими нормами. Наприклад, порядок розслідування і судового розгляду кримінальних справ, визначений нормами кримінально-процесуального права, порядок розгляду цивільних справ - нормами цивільно-процесуального права тощо.

5. Щодо суб'єктів правотворчої діяльності правові норми класифікують як правові норми законодавчих органів; правові норми виконавчих органів; правові норми Президента; правові норми всього населення (референдум).

6. Згідно з характером правового акту, до якого норми належать, розрізняють:

а) норми законів;

б) норми підзаконних актів.

7. За обсягом чинності, що передбачається їх гіпотезою, правові норми поділяють на

- загальні норми,

- спеціальні норми,

- тимчасові норми;

- надзвичайні норми.

- місцеві норми.

8. За ієрархією закріплення правових норм їх поділяють на:

а) первинні норми;

б) похідні норми.

Наведений перелік видів правових норм не є вичерпаним, класифікацію можна продовжити й за іншими ознаками.

Структура норми права

Гіпотеза – описуються фактичні обставини, вказуються умови, при яких вступає в дію дана норма і що саме нею слід керуватися за конкретної життєвої ситуації.

Диспозиція – вказує, якою повинна бути поведінка за наявності фактичних обставин, передбачених гіпотезою.

Санкція – передбачають заходи впливу, якщо не дотримуються вимоги цієї норми права.

Якщо розглядати норму Кримінального Кодексу (Ст. 432), у якій сказано, що викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених (мародерство), - карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років, то гіпотезою в цій нормі буде поле бою і речі, що знаходяться при вбитих чи поранених, диспозицією - заборона їх красти, санкцією - позбавлення волі на ст рок від трьох до десяти років.