Загальна характеристика житлового законодавства України

Право на житло. Житловий Кодекс України. Житловий фонд

 

Згідно із Конституцією України кожний громадян має право на житло (Ст. 47). Ніхто не може бути позбавлений житла без законних підстав. Відповідно до житлового права громадянам України гарантується постійне, стійке, безстрокове користування житлом без загрози виселення, створюються умови надання упорядкованого житлового приміщення, передбачено мати в особистій власності житловий будинок.

Держава і органи місцевого самоврядування повинні створити умови, за яких кожний громадянин:

1) вільно, відповідно до своїх потреб і можливостей зміг би спорудити житло;

2) придбати його у власність;

3) чи взяти в оренду.

Держава повинна забезпечити житлом у межах встановленої норми громадян, які потребують соціального захисту, або надати їм фінансову допомогу для вирішення житлової проблеми, сприяти у спорудженні та придбанні житла сім'ям з низьким рівнем доходів і тим, що тривалий час перебувають на обліку для поліпшення житлових умов.

Житловий кодекс України (затверджений 30.06.1983 р., введений в дію з 1.01.1984 р.) - це сукупність нормативних актів, які регулюють комплекс житлових відносин щодо управління, експлуатації та ремонту житлового фонду, обліку громадян, які потребують покращення житлових умов, розподілу та надання житлових приміщень, а також використання житлових приміщень на підставі договору найму, членство в житлово-будівельних кооперативах та права особистої власності на житловий будинок.

Житловий фонд України — це сукупність житлових будинків, а також житлових приміщень в інших будівлях, що знаходяться на території країни, для постійного проживання громадян. Житловий фонд України включає (табл. 8.1).

 

Таблиця 8.1.

Види житлового фонду

 

Види житлового фонду	Що включає
Державний житловий фонд	Фонд місцевих Рад народних депутатів(комунальна власність), а також житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ (т.з. відомчий житловий фонд).
Громадський житловий фонд	Житлові будинки і житлові приміщення в інших будівлях, що належать колективним сільськогосподарським підприємствам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям.
Фонд житлово- будівельних кооперативів	Житлові будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам.
Приватний житловий фонд	Житлові будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності.

 

В самостійну категорію виділяють будинки і житлові приміщення спеціального призначення, н.. гуртожитки.

До житлового фонду не входять: нежитлові приміщення в житлових будинках, призначені для торгівельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

На кожного громадянина України покладено основні права та обов’язки (табл. 8.2.).

 

Таблиця 8.2.

Основні житлові права та обов'язки громадян України

 

Основні житлові права:	Основні житлові обов'язки:
- одержання у безстрокове користування житлового приміщення; - приватизація квартир (будинків) державного житловою фонду: придбання квартир (будинків) у житлових кооперативів; - індивідуальне будівництво житла; - судовий захист від протиправних посягань на житло.	- дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають; - використовувати житлове приміщення відповідно до його призначення; - додержувати правил використання житлових приміщень; - економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію; - своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

 

Норма.житлової площі на одну людину в Україні встановлюється в розмірі 13,65 кв. м (ст. 47 ЖК України).

Забороняється заселення вивільнених приміщень у старих будинках, які не підлягають ремонту, в бараках та інших не пристосованих для житла будівлях, у житлових будинках, які підлягають знесенню, капітальному ремонту тощо.

Ордер на житло - це письмовий документ-розпорядження про надання громадянину і членам його сім'ї конкретного житлового приміщення. Форма ордера встановлюється Урядом України.

Ордер на житло є підставою для вселення громадянина в надане житлове приміщення та для укладення договору найму житлового приміщення. Його видає виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної і сільської Ради народних депутатів на підставі рішення про надання житлового приміщення в будинку державного або громадського житлового Фонду. Ордер може бути виданий лише на вільне житлове приміщення.

Договір найму житлового приміщення

Договір найму житлового приміщення — це договір, згідно із яким здійснюється користування житловим приміщенням у будинках державного і громадського фонду.

Він укладається в письмовій формі на підставі ордера на житлове приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер. Предметом договору найму житлового приміщення є окрема квартира або інше житлове приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний житловий будинок. Зміст договору найму житлового приміщення становлять права і обов'язки наймача та членів його сім'ї і наймодавця (табл. 8.3 – 8.4).

Таблиця 8.3.

Права та обов’язки наймача

 

Наймач має право

Наймач зобов'язаний

- користуватися наданим приміщенням у межах, встановлених договором; - на вселення інших осіб у займане ним житлове приміщення; - збереження права на житлове приміщення у разі тимчасової відсутності наймача; - на збереження житлової площі за дітьми, що знаходяться на вихованні у дитячому закладі, у родичів, опікунів чи піклувальників на весь час їх відсутності; - збереження права на житлове приміщення за громадянами, що змінили місце проживання в зв'язку з виконанням обов'язків опікуна, при виїзді на лікування та особами, що перебувають під вартою, - обміну житловим приміщенням; - здавати приміщення в піднайом; - за згодою членів сім'ї у будь-який час розірвати договір найму тощо.

- бережливо ставитися до займаного житлового приміщення; - використовувати житлове приміщення відповідно до призначення; - тримати в чистоті і порядку житлові і підсобні приміщення; - проводити поточний ремонт приміщень; - дотримуватись правил співжиття; - повідомляти вчасно про аварійний стан житлового приміщення; - своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги тощо.

 

Таблиця 8.4.

Права та обов’язки наймодавця

 

Має право:	Зобов’язаний:
- вимагати бережливого ставлення до житлового фонду; - вимагати дотримання правил співжиття; - вимагати своєчасного внесення квартирної плати та плати за комунальні послуги; - вимагати відшкодування збитків, заподіяних з вини наймача.	- надати вказане в ордері житлове приміщення; - своєчасно проводити капітальний ремонт житлового приміщення; - забезпечити належну роботу інженерного обладнання та місць загального користування; - щорічно проводити підготовку будинку до зими.

Приватизація житла

Приватизація державного житлового фонду – це відчуження квартир (будинків) та належних до них громадських споруд і приміщень (підвалів, сараїв) державного житлового фонду на користь громадян України.

Закон України „Про приватизацію державного житлового фонду”, прийнятий 19.06.1992 р., регулює відносини, пов’язані з приватизацією державного житлового фонду.

До об’єктів приватизації належать: квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму; незаселені квартири, частини будинків, одноквартирні будинки після закінчення їх будівництва, реконструкції, ремонту та поточного звільнення.

Приватизація державного житлового фонду здійснюється шляхом:

- безоплатної передачі громадянам квартир з розрахунку санітарної норми 21 кв.м загальної площі на наймача і кожного члена його сім’ї та додатково 10 кв.м на сім’ю;

- продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадян України, що мешкають або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Орган приватизації не має права відмовити громадянину України у приватизації ним житла, крім випадків:

- якщо відсутня згода на приватизацію всіх повнолітніх членів сім’ї, які мешкають у державній квартирі (будинку);

- якщо заява на приватизацію квартири представлена наймачем, на якого подано позов про розірвання договору найму;

- якщо заява подана на приватизацію житла, що не підлягає приватизації.

Власник приватизованого житла має право розпоряджатися квартирою (будинком) на власний розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укласти інші угоди, не заборонені законом.