Законодавство. Систематизація законодавства

Законодавство - це комплекс чинних нормативно-правових актів, які видаються уповноваженими правотворчими органами, та пов'язані між собою і водночас розділені на певні частини. Законодавство - система документів, які є зовнішнім виявом права.

Центральною в системі законодавства України є Конституція України, яка є юридичною базою для законодавчої і всієї правотворчої діяльності органів державної влади.

Систематизація законодавства - це державотворча діяльність по впорядкуванню і удосконаленню нормативно-правових актів і приведенню їх у певну внутрішньо узгоджену систему.

Систематизація нормативно-правових актів:

- полегшує користування нормативно-правовими актами, призводить до полегшення і зручності у провадженні конкретних юридичних справ;

- робить чинне законодавство держави доступним для всіх;

- дає змогу виявляти і усувати прогалини у праві;

- дає змогу встановити й усунути дефекти законодавства;

- дає змогу не допустити дублювання юридичних норм, усунути наявні суперечності між ними;

- полегшує науковий аналіз і вивчення законодавства у державі.

Основні способи систематизації правових актів:

Кодифікація - це систематизація групи юридичних норм, що регулюють певну галузь суспільних відносин в єдиному нормативно-правовому акті. Завдяки кодифікації:

1) змінюються і скасовуються старі правові норми;

2) встановлюються нові правові норми; заповнюються прогалини у праві;

3) усуваються наявні суперечності між нормами права.

Інкорпорація - це об'єднання групи чинних нормативно-правових актів в одному збірнику за певним критерієм (хронологією, алфавітом тощо). Як вид інкорпорації - консолідація - більш глибока обробка нормативного матеріалу, коли розрізнені акти, що стосуються одного й того ж питання, об'єднуються в єдиний новий акт.

Систематизацію розрізняють за об’ємом (галузева, міжгалузева, спеціальна); за формою вираження (основи законодавства, кодекси, статути, положення тощо); офіційну (здійснюються правотворчим органом); неофіційну (здійснюється в ініціативному порядку або за дорученням зацікавлених органів).

Кодекс – єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано викладені норми права, що належать до певної галузі права.

Поняття та структура правовідносин

Правовідносини – це врегульовані правовими нормами суспільні відносини, учасники яких (фізичні чи юридичні особи) виступають одночасно як носії юридичних прав і юридичних обов’язків, що забезпечуються державою. Правові відносини характеризуються суворою визначеністю взаємної поведінки учасників, тобто взаємних прав і обов’язків.

Основні ознаки правових відносин:

- виникають на основі норм права;

- характеризуються наявністю сторін, які мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки;

- є видом суспільних відносин фізичних і юридичних осіб, організацій, спільностей;

- здійснення суб’єктивних прав чи додержання юридичних обов’язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Правовідносини класифікують за різними ознаками:

1) за галузями: конституційні, цивільні, сімейні тощо;

2) залежно від кількості суб’єктів: прості (лише між двома суб’єктами), складні (між 3 і більше суб’єктами);

3) за функціями права: регулятивні, охоронні;

4) за характером дій зобов’язаного суб’єкта: активні, пасивні;

5) односторонні, двосторонні;

6) за тривалістю в часі: одноактні (купівля, продаж речі) і триваючі (перебування в шлюбі);

7) реальні та уявні.

Структура правовідносин:

І. Суб’єкти правовідносин – правоздатні суб’єкти суспільного життя, носії суб’єктивних прав і юридичних обов’язків: фізичні особи (громадяни держави, іноземці, особи без громадянства) та юридичні особи (організації, установи, органи держави, держава в цілому). Учасники правовідносин мають правоздатність і дієздатність, тобто передбачену нормами права спроможність бути учасниками правовідносин.

Правоздатність – це передбачена нормами права можливість мати юридичні права і обов’язки.

Дієздатність - це передбачена нормами права можливість особистими діями самостійно здійснювати свої юридичні права і створювати для себе юридичні обов'язки.

ІІ. Об'єкти правовідносин - це ті матеріальні або нематеріальні блага, з приводу яких склалися правовідносини. На їхню охорону направлені взаємні суб'єктивні права і юридичні обов'язки (річ, ділова репутація і т. д) Види об'єктів правовідносин:

Матеріальні:

- фізичний стан людини;

- фізичні дії уповноваженого суб'єкта;

- фізичні дії зобов'язального суб'єкта;

- стан природних об'єктів і явищ;

- речі (засоби виробництва, гроші і т.д.).

Нематеріальні:

- духовні цінності;

- певні соціальні властивості;

- морально-психологічний стан людини.

ІІІ. Зміст правовідносин складають права та обов'язки суб'єктів правовідносин. Він характеризується синтезом фактичного і юридичного. Юридичний зміст - це суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, тобто можливість дій уповноважених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язальних суб'єктів. Фактичний зміст - це сама поведінка суб'єктів, їх діяльність, в якій реалізуються суб'єктивні права і юридичні обов'язки сторін.

Зміст суб’єктивного права включає можливість діяти відповідно до свого бажання; вимагати певних дій від зобов’язальної сторони; звернутися до компетентного органу чи посадової особи за захистом свого права; користуватися соціальним благом, що закріплене суб’єктивним правом.

Зміст юридичних обов’язків включає необхідність здійснення певних дій; утримання від здійснення дій, що суперечать інтересам інших осіб; нести юридичну відповідальність за невиконання передбачених нормою права дій.

IV. Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, передбачені правовими нормами, які є основою для виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Юридичні факти класифікують в залежності від критеріїв.

1. Щодо волі суб'єктів правовідносин юридичні факти поділяють на події, дії, бездіяльність, стан.

Подія - те, що відбувається незалежно від волі учасників правовідносин (стихійне лихо, закінчення строків, природна смерть тощо).

Дія - це активна поведінка суб'єкта з його волі. У свою чергу дії бувають:

правомірні - дії, що відповідають вимогам правових норм. Результатом правомірних дій можуть бути:

- юридичні акти, що чиняться з метою виникнення юридичних наслідків (наприклад, подача заяви про прийом на роботу),

- юридичні вчинки - дії, які не мають спеціальної мети викликати юридичні наслідки (наприклад, знахідка скарбу).

неправомірні - протиправні дії, (наприклад, крадіжка): винні (злочини), безвинні, так звані правові аномалії.

Бездіяльність - стан абсолютної пасивності, відсутність дії. Вона теж може викликати певні правовідносини (наприклад, ненадання лікарем медичної допомоги хворому). Станом юридичного характеру може бути сп'яніння, вагітність, громадянство тощо, за наявності яких можуть виникати певні правові відносини.

Юридичні факти поділяють:

1. Щодо правових наслідків на правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпинюючі, правозастосовні.

2. За галузевою ознакою - на конституційні, адміністративні, кримінальні, цивільні, фінансові, земельні тощо.

3. Від кількості суб’єктів правовідносин - на прості, складні.

 

Запитання для самоконтролю знань

1. Дайте визначення права та назвіть його ознаки.

2. Назвіть загально-соціальні та юридичні функції права.

3. Охарактеризуйте джерела права.

4. Дайте визначення поняття „правовідносини”.

5. Пояснити поняття „система права” та система законодавства.

6. Назвати основні види систематизації законодавства.

7. Пояснити поняття „суб’єкт правовідносин, об’єкт правовідносин”

8. Що таке юридичні факти?

Лекція 3. Основи правової поведінки. Правопорушення і юридична відповідальність

3.1. Законність, правопорядок та державна дисципліна

3.2. Правосвідомість і правова культура

3.3. Правопорушення: поняття, види, ознаки і склад

3.4. Юридична відповідальність: поняття, принципи, функції та види

 

Реферати

1. Правове виховання як засіб підвищення рівня правосвідомості та правової культури

2. Обставини, що виключають юридичну відповідальність

3. Алкоголізм, наркоманія, токсикоманія і правопорушення

 

Рекомендована література

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. //Голос України. – 1996. – 13 липня. – 56 с.

2. Копейчиков В. В. Загальна теорія держави і права. – К., 1997. – С.197-217.

3. Правознавство: Підручн. /За ред. В. В.Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С.110-138.

4. Основи держави і права: Нав. посібн. під ред. Колодія А. М. і Олійника А. Ю. – К.: Либідь, 1997. – С.42-50.

5. Правознавство: Навч. посібн. /Т. В. Варфоломієва, В. П. Пастухов, В. Ф. Пеньківський, О. М. Піцан. – К.: Знання-Прес., 2001. – С. 63 – 67.

6. Загальна теорія держави і права /За ред М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – С.348-359.

7. Скакун О. Ф. теорія держави і права: Підручник. – Харків: Консул, 2001. – С. 414-430.

8. Рабинович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібн. – К.: Атіка, 2001. – С.122-152.