Правові норми – особливий вид соціальних норм

 

Упорядкування суспільних відносин, або соціальне регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм – правил поведінки загального характеру, що регулюють різні сфери суспільних відносин, мають зміст, зумовлений рівнем економічного, соціального і культурного розвитку суспільства, забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

За сферами суспільних відносин розрізняють:

- політичні норми – регулюють відносини між класами, партіями, народностями, їхню участь в органах державної влади та організації держави, відносини держави з іншими елементами політичної системи суспільства;

- економічні норми – регламентують відносини у сфері економіки;

- організаційні норми – закріплюють структуру, порядок, створення та діяльності державних органів і об’єднань громадян;

- культурні норми – визначають правила поведінки людей, зумовлені рівнем і традиціями матеріальної та духовної культури суспільства;

- естетичні норми – відображають ставлення людей до порядку оформлення і оцінки предметів духовної та матеріальної культури з точки зору краси, гармонії, елегантності, якості і т. п.;

- соціально-технічні норми – передбачають правила необхідного, доцільного поводження людей з предметами природи, знаряддями праці та іншими технічними засобами.

 

За способами встановлення і забезпечення соціальні норми поділяються на:

- норми права (юридичні) – це загальнообов’язкові, формально визначені норми, які встановлюються, гарантуються та охороняються державою;

- норми моралі – це норми, принципи, правила поведінки, які склалися в суспільстві під впливом громадської думки відповідно до зумовлених економічним базисом уявлень людей про добро, зло, обов’язок, справедливість, честь тощо і забезпечуються через внутрішнє переконання та засоби громадського впливу;

- звичаї – це норми, які склалися історично, закріпились на практиці в результаті багаторазового застосування певного роду відносин;

- традиції – способи поведінки людей, соціальних груп, які склалися в суспільстві і передаються від покоління до покоління;

- норми об’єднань громадян (корпоративні норми) – це норми, які встановлюються та охороняються певними об’єднаннями громадян. Деяким з них держава надає юридичну обов’язковість (наприклад, нормам профспілкових і кооперативних організацій);

- релігійні норми – це норми, що регулюють поведінку і культові дії, які засновані на вірі в існування бога. Вони відображаються в статутах, священних книжках, інших релігійних актах.

Право є особливим видом соціальних норм, тому що правові норми виникають разом із виникненням держави; встановлюються, санкціонуються, охороняються державою; виражають волю домінуючої частини суспільства; утворюють систему; існують лише як одна (єдина) система норм у суспільстві; формують правила поведінки людей у вигляді прав і обов’язків; мають цілком визначені форми зовнішнього виразу; мають точно визначені межі дії, чинності; забезпечуються державним примусом. Інші соціальні норми існують у будь-якому суспільстві; встановлюються чи санкціонуються іншими суб’єктами; виражають волю різних частин суспільства; можуть не бути внутрішньо погодженими, не мати властивостей системи; існують у вигляді кількох відносно самостійних систем нормативного регулювання; виражаються не тільки через правила поведінки, а й через загальні принципи, цілі, гасла; можуть виражатись у будь-яких, не завжди фіксованих формах; не завжди мають визначені межі дії, чинності; забезпечуються тільки звичкою, внутрішнім переконанням, моральним, громадським впливом та іншими позадержавними засобами.

Єдність і відмінність права і моралі

Право і мораль у суспільстві ґрунтуються на єдиних засадах, виражають загальнолюдські цінності й ідеали. Правові норми та норми моралі – соціальні норми, що покликані регулювати відносини між учасниками суспільного життя.

Право – це система загальнообов’язкових правил поведінки, правових норм, санкціонованих державою.

Мораль – це система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей, одна з форм суспільної свідомості.

Єдність права і моралі ґрунтується на тому, що це є засоби соціального регулювання; вони є соціальними нормами; існують в реальній поведінці людини; основний їхній зміст – це права і обов’язки; виробляють повагу до прав і свобод особистості; протидіють свавіллю та беззаконню; при виникненні необхідності встановлюються, закріплюються і гарантуються.

Таблиця 2.1

Відмінність права і моралі

 

Право	Мораль
існує тільки в соціально неоднорідному суспільстві;	існує як в державному, так і в додержавному суспільстві;
регулює тільки найважливіші суспільні відносини;	регулює й ті відносини, які не регулюються правом (дружба, любов);
має, як правило, писаний характер, втілюючись в формі офіційного документа;	існує, в основному, в усній формі, а в випадку..письмового закріплення не має документальної форми;
Продовження таблиці 2.1
розповсюджується на громадян держави і осіб, що знаходяться на його території;	розповсюджується на все населення або певну соціальну групу;
має обов'язковий для виконання характер;	виконується лише у випадках авторитетності норми для суб'єктів;
приймається в рамках спеціальної процедури;	закріплюється в суспільстві у довільному порядку.

 

 

Право реалізується за допомогою спеціальних органів держави; за порушення норм права настає юридична відповідальність. Мораль гарантується суспільством у цілому, а не окремими його структурами; при порушенні норм моралі застосовуються тільки засоби суспільного впливу (табл. 2.1).

Найбільшої ефективності право досягає при умові спів падання його вимог і вимог, що формулюються в моральних нормах

 

Функції права

Функції права – це основні напрямки правового впливу на особу (фізичну, юридичну) та суспільство (суспільні відносини).

Функції права поділяються на основні та другорядні. До основних відносять регулятивну та охоронну функції.

Регулятивна здійснюється шляхом власного правового впливу на особу (фізичну, юридичну) з метою забезпечення такої її суспільної поведінки, яка б відповідала суспільному правовому порядку, що ґрунтується на чинних нормах права.

Охоронна характеризується владним правовим впливом на особу (фізичну, юридичну) з метою охорони (захисту) її прав і свобод, майна і власності, законних інтересів, суспільних об’єднань громадян, охорони суспільства вцілому.

Загальносоціальні – гуманістична, організаторська, управлінська, комунікативна, орієнтаційно-оціночна, ідеологічно-виховна, гносеологічна, інформаційна.

Спеціально-юридичні – це закріплююча (статистична), стимулююча, творча (динамічна), обмежувальна, витиснювальна, відновлювальна, охоронна, захисна, каральна.

2.4. Джерела (форми права)

 

 

Джерела права - це акти компетентних органів держави, які встановлюють і санкціонують норми права, зовнішні форми вираження правотворчої діяльності держави, за допомогою яких воля законодавця стає обов'язковою для виконання.

Джерела права поділяються на окремі види (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Основні джерела права

 

Санкціоновані правові звичаї	санкціоноване державою правило поведінки, що набуває загальнообов'язкового значення;
релігійно-правові норми	релігійні канони та інші релігійні звичаї, яким надається загальнообов'язковий характер;.
правовий прецедент	судове чи адміністративне рішення конкретної справи, що має обов'язкове значення під час розгляду інших наступних аналогічних дій;
нормативно-правовий акт	офіційний письмовий документ держави, який приймається компетентними державними органами і встановлює, змінює або відміняє норми права;
нормативно-правовий договір	спільний документ кількох суб'єктів, який містить норми права, що встановлюються за їхньою взаємною домовленістю, і забезпечується державою;
міжнародно-правові акти	документи міжнародної співдружності, що із санкції держави розповсюджуються на її території.

 

Основне джерело права України - нормативно-правовий акт.

Нормативно-правовий акт має свою певну форму: закони, укази, постанови, інструкції та ін. Нормативно-правовий акт є результатом правотворчості, яка складається з кількох етапів:

1. Підготовчий - здійснюється підготовка проекту нормативно-правового акту:

- прийняття рішення про необхідність розробки проекту;

- визначення проектантів;

- підготовка проекту;

- обговорення тексту проекту;

- узгодження проекту із заінтересованими організаціями і посадовими особами;

- доопрацювання проекту.

2. Прийняття нормативно-правового акту:

- внесення проекту посадовій особі або в правотворчий орган для обговорення;

- обговорення проекту;

- прийняття нормативно-правового акту і процедура його підписання;

- можливість права відкладного вето для законів;

3. Введення нормативно-правового акту в дію:

- опублікування;

- доведення до виконавців іншим способом.

 

Закон

Закон - це нормативно-правовий акт, який містить правові норми і прийнятий вищим представницьким органом державної влади. Закон має найвищу юридичну силу.

Види законів

І. За значенням і місцем у системі законодавства(за юридичноюсилою)

Конституційні (основні) закони приймаються з найважливіших питань суспільних відносин, які безпосередньо регулюються Конституцією; для їх прийняття вимагається 2/3 голосів.

Звичайні приймаються з інших питань державного життя, не віднесених до конституційних, для їх прийняття вимагається більшість голосів.

Надзвичайні закони приймаються у певних, передбачених Конституцією, ситуаціях.

ІІ. За суб'єктами видання:

- закони України (приймаються Верховною Радою);

- закони колишнього СРСР, які регулюють відносини, ще нерегламентовані законами України, і не суперечать Конституції і законам України.

Закони в Україні приймаються шляхом загальнонародного референдуму, або прийняття Верховною Радою України. Закони повинні бути бездоганними: точними і логічними; чітко юридично регламентувати відносини. Повага до законів забезпечується: примусовими методами державних органів; рівнем суспільної свідомості.

Всі закони мають певні юридичні властивості, а саме:

- є нормативно-правовими актами органів законодавчої влади або самого народу;

- встановлюються і приймаються для регулювання (для вирішення) найважливіших питань суспільного і державного життя;

- всі інші нормативно-правові акти мають видаватися відповідно до законів;

- мають найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів;

- встановлюється особливий порядок їх прийняття і введення в дію (внесення змін і доповнень), а також скасування.

Етапи законодавчого процесу в Україні:

1. Законодавча ініціатива. Право внесення законопроекту у Верховну Раду України мають:

- народні депутати;

- комітети Верховної Ради України;

- Президент України;

- Кабінет Міністрів України;

- Національний банк України.

2. Розробка проекту закону. Може здійснюватися за власною ініціативою суб’єктів законодавчої ініціативи або в ініціативному порядку громадянами і юридичними особами, за дорученням Верховної Ради України.

3. Попередній розгляд законопроекту у відповідних комітетах Верховної Ради України. Дається висновок про доцільність прийняття законопроекту і включення до порядку денної сесії.

4. Розгляд законопроекту на сесійному засіданні Верховної Ради України.

5. Прийняття закону. Верховна Рада України приймає закони більшістю голосів депутатів від її конституційного складу (450 депутатів), а конституційні закони (внесення змін до Конституції) приймаються кваліфікованою більшістю голосів, тобто 2/3 голосів загальної кількості депутатів.

Якщо закон приймається шляхом референдуму, то він вважається прийнятим, коли за нього проголосувала більшість громадян, що взяли участь у референдумі. Тексти законів, прийнятих Верховною Радою України, оформляються Секретаріатом Верховної Ради і в 5-ти денний термін підписуються Головою Верховної Ради України, після чого передаються на підпис Президенту.

Закон, переданий Президенту України, повинен бути підписаним протягом 10-ти днів від дня отримання. Президент має право накласти на закон вето і повернути в Секретаріат Верховної Ради України із своїми зауваженнями для повторного розгляду Верховною Радою. Якщо Верховна Рада прийме повторно закон двома третинами голосів від конституційного складу, то Президент України зобов'язаний його підписати і направити в Президію Верховної Ради України для реєстрації і опублікування.

6. Опублікування. Закон публікується державною мовою Президією Верховної Ради України у "Відомостях Верховної Ради України" впродовж 30 днів, а також у газеті "Голос України" протягом 5-и днів. Для того, щоб закон діяв, його треба довести до відома всіх учасників суспільного життя.

7. Набрання законом чинності. Закон починає регулювати суспільні відносини лише після набрання чинності. За загальним правилом, закон вступає в юридичну силу після закінчення десятиденного терміну з часу його опублікування, якщо інше не вказано у самому законі.

Якщо ж закон приймається референдумом, то він вводиться в дію з моменту його опублікування, якщо в самому законі не визначено інше.