Тема 5 конституційно-правові норми та інститути кпу

1. Поняття норми КПУ. Загальні властивості конституційно-правових норм і їх особливості

Як і іншим нормам національного права, їм притаманні загальні риси, що характерні для правової норми:

всі вони встановлюються і санкціонуються державою, забезпечуються нею і охороняються за допомогою відповідних засобів;

у деяких випадках вони захищаються примусом держави; в них сформульовано офіційні, формально визначені приписи, що є обов'язковими для виконання.

Конституційно-правові норми мають свої особливості. По-перше, ці норми приймаються з приводу політики, але не є її формальним виразом; по-друге, вони мають державно-владний характер і їх порушення тягне за собою конституційно-правову відповідальність; по-третє, конституційно-правові норми відрізняються від інших правових норм підвищеним ступенем стабільності і більшим ступенем охорони з боку Конституції України; по-четверте, відміну від інших правових норм, вони мають більшу юридичну силу і особливості предмета та методу правового регулювання.

Згадані загальні та специфічні особливості конституційно-правових норм в основному відповідали і положенням радянської науки державного права, проте українська наука останніми роками внесла чимало нового.

Зокрема, досліджувалися властивості норм цієї галузі права. Так, юридичні властивості конституційно-правових норм розуміються як способи вияву певних ознак цих норм щодо норм інших галузей права у процесі регулювання поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин.

Звичайно юридичні властивості поділяють на загальні та спеціальні. До загальних властивостей належать: обов'язковий характер дії цих норм; їх державно-владний характер; визначеність їх приписів; потенційна можливість багатоваріантної поведінки; ситуаційний характер; цілеспрямованість конституційно-правових норм; їх гарантованість.

Багато з цих властивостей характерні і для норм інших галузей права, проте у конституційному праві їх слід досліджувати в аспекті конституційно-правовому, що допомагає зрозуміти специфіку конституційно-правового регулювання. Так, наприклад, примус не є властивістю конституційних норм, а виступає як вид їх юридичних гарантій. Примус виконує досить обмежену і підпорядковану роль у цій галузі права, адже не всі конституційно-правові норми здійснюються через примус.

 

У свою чергу конституційно-правові норми відрізняються від норм інших галузей права своїм змістом, тобто специфічною сферою суспільних відносин, на регулювання яких вони спрямовані; джерелами, в яких вони відображені (перш за все Конституцією України), і суб'єктами, на регулювання поведінки яких вони спрямовані.

 

Виходячи з цих особливостей, до специфічних особливостей норм конституційного права слід віднести: вищу юридичну силу норм деяких конституційно-правових актів; особливий юридичний зміст; установчий характер конституційних норм; безпосередній і прямий характер їхньої дії та особливості їхньої структури.

 

Вища юридична сила норм деяких актів виявляється у тому, що Конституція, окремі акти Конституційного Суду і конституційні закони мають вищу юридичну силу порівняно з іншими нормативними актами. При цьому Конституція України має найвищу юридичну силу, що відділяє її від згаданих нормативно-правових актів.

 

Вивчаючи норми конституційного права, можна дійти висновку, що конституційне право - це право, констатуюче державу, тобто таке, що встановлює устрій держави, визначає принципи її діяльності, систему державних органів та їхню компетенцію. Ось чому установча здатність норм конституційного права виявляється щодо інших галузей права і цілої правової системи України. Установчо-універсальний характер мають і конституційні принципи, оскільки вони є відправними для всієї правової системи.

 

Безпосередня і пряма дія норм конституційного права зумовлена специфічними особливостями конституційно-правового регулювання. Конституційно-правова норма діятиме безпосередньо, якщо її приписи достатньо визначені, якщо між нормою і поведінкою суб'єкта конституційно-правових відносин немає потреби в опосередковуючій чи конкретизуючій ланці. У даному разі наявний необхідний і достатній зв'язок за схемою "норма-поведінка". Безпосередньо діє більша частина норм конституційного права, за винятком норм неконституційно-правових видів відповідальності та більшої частини норм Конституції. Такі норми породжують конкретні правовідносини.

 

Коли йдеться про пряму дію норм конституційного права, то це стосується в основному конституційних норм. Пряму дію не можна ототожнювати з безпосередньою. Діяти прямо означає діяти через закон, зміст якого визначається нормою Конституції. Закон конкретизує цю норму, якщо немає такого закону, то конституційна норма може діяти безпосередньо.

1. Структура норми КПУ:поняття, особливості та характеристика елементів

До специфічних особливостей норм конституційного права належать особливості їхньої структури.

 

Як відомо, правова норма складається з трьох частин: гіпотези, за допомогою якої визначаються умови і дії таких норм; диспозиції в якій сформульовано саме правило поведінки, тобто права і обов'язки суб'єктів правовідносин; санкції, в якій вказуються наслідки, які настають у разі недодержання приписів правової норми.

 

Більшість конституційно-правових норм та їх основа - конституційні норми не мають тричленної структури. У багатьох з них відсутня санкція, деякі складаються лише з диспозиції.

 

Якщо проаналізувати наявність елементів структури конституційно-правових норм, то можна дійти таких висновків.

 

Гіпотеза як частина правової норми містить у собі умови, обставини з настанням яких можливо або необхідно здійснювати її диспозицію. Призначення гіпотези - визначати сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

 

Щодо конституційно-правових норм, то гіпотеза частіше за все висловлює загальні або конкретні умови, за наявності яких діють правила поведінки учасників правовідносин, що містяться у даній нормі. У Конституції України є й гіпотези, загальні для цілої групи державно-правових норм і інститутів.

 

Диспозиція - це частина юридичної норми, в якій зазначаються права або обов'язки суб'єктів правовідносин. Вони являють собою центральну, основну частину норми, яка вказує дозволену (можливу), обов'язкову й заборонену (неприпустиму) поведінку суб'єктів. Зміст впливу диспозиції конституційно-правових норм більш багатогранний; він виявляється у регулюванні, орієнтації, ідеологічній, політичній оцінці явищ і процесів тощо.

 

Санкція являє собою частину норми, в які зазначено заходи державного примусу в разі невиконання або порушення її диспозиції. Тому і призначення санкції - забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми.

 

Санкції поділяються на каральні (штрафні) і відновлювальні.

 

У конституційному праві санкції мають свою специфіку. Часто-густо в них встановлюються загальні принципи відповідальності і підпорядкованості (наприклад, відповідальність народного депутата за невиконання принципу несумісності посад), внаслідок чого ці норми є обов'язковими. У ряді випадків у конституційно-правових нормах містяться відсилки до норм поточного законодавства з приводу конкретних санкцій за невиконання тих чи інших конституційних приписів.

 

Для конституційно-правових норм характерне неоднакове поєднання згаданих елементів. Досить рідко трапляються норми, які містять у собі всі елементи структури. Значно частіше норми містять диспозицію і досить рідко виражають гіпотезу.

1. Критерії класифікації конституційно-правових норм. Види конституційно-правових норм.

У конституційному праві України містяться норми, які з'єднані предметом правового регулювання, але вони різноманітні за змістом і призначенням. Тому для зручності вивчення, систематизації і застосування їх поділяють на види за відповідними ознаками. Така класифікація дає змогу повніше з'ясувати властивості цих норм, завдяки їй досягається певна зручність у застосуванні останніх.

 

Отже, як і будь-який розподіл певної категорії на відповідні види, класифікація конституційно-правових норм - це розподіл їх на окремі види залежно від певного критерію.

 

Критеріями класифікації цих норм є: об'єкт конституційного регулювання; особливості, що притаманні нормі в механізмі конституційного регулювання; зміст закладених у нормі приписів; ступінь визначеності припису; обсяг та особливості суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права; коло суб'єктів, на яких поширюється дія норм; межі дії норм у просторі; межа дії норм у часі тощо.

 

Враховуючи специфіку цих підстав, критеріями видової диференціації конституційно-правових норм можуть слугувати такі:

 

Залежно від правового регулювання норм конституційного права визначається коло політико-правових суспільних відносин, які випливають з предмета і методу правового регулювання конституційного права.

 

Залежно від змісту в нормах конституційного права приписів загально регулятивного характеру виділяються: норми-визначення, норми-принципи, норми-декларації, норми-цілі, норми-програми.

 

За юридичною силою, залежно від форм виразу і статусу органу, що приймає конституційно-правові норми, можна виділити: норми Конституції України, норми актів Конституційного Суду; норми конституційних законів; деякі інші конституційно-правові норми.

 

Зв'язок норм конституційного права з правовідносинами зумовлює існування матеріальних і процесуальних норм.

 

Матеріальні норми конституційного права поділяються на забороняючі, зобов'язуючі, уповноважуючі (дозволяючі) та установчі. Що стосується процесуальних норм, то їх зміст неоднозначно трактується у юридичній науці. Уявляється, що під процесуальними нормами конституційного права слід розуміти правила поведінки, що регулюють діяльність уповноважених органів і посадових осіб у сфері установчої, правотворчої і контрольної діяльності.

 

У той же час процесуальні норми є засобом реалізації матеріальних норм, вони створюють юридичні передумови додержання прав учасників процесуальної діяльності, гарантують користування конституційними правами і свободами, слугують необхідною умовою конституційної законності та правопорядку.

 

І, нарешті, процесуальні норми є по суті єдиним засобом переведення матеріальних норм із статичного стану в динамічний.

 

За формою виразу виділяються нормативно-правові акти, в яких містяться ситуаційні, факультативні, конституційно-правові норми цієї галузі.

 

За способом встановлення диспозиції конституційно-правових норм виділяються імперативні і диспозитивні норми.

 

Залежно від характеру диспозиції виділяються уповноважуючі (дозволяючі), зобов'язуючі та забороняючі норми конституційного права.

 

Норми конституційного права можна також класифікувати за ступенем визначеності в них гіпотези, яка може бути абсолютною, визначеною, відносно визначеною і невизначеною.

 

Залежно від сфери діяльності конституційно-правові норми можуть бути загальними та локальними.

 

За тривалістю дії розрізняються постійні і тимчасові норми.

 

За спрямованістю дії є загальні, або неперсоніфіковані, і конкретно звернені норми.

 

За структурою норми конституційного права бувають одноелементні та двоелементні. Здебільшого ці норми мають лише диспозицію, є норми, що складаються з гіпотези і диспозиції або з гіпотези і санкції.

 

За способом дії розрізняються норми прямої і безпосередньої дії. Характер вираження у нормах конституційного права приписів дає змогу говорити про установчі норми, уповноважуючі, регулятивні, охоронні та конституційно-правові норми.

 

Норми конституційного права поділяються на загальні, загальнодержавні, які діють на всій території України, місцеві (локальні)., які діють на певній її території та за її межами.

 

Залежно від органів, що приймають норми даної галузі права, останні поділяються на норми, прийняті всеукраїнським референдумом, парламентом, Конституційним Судом, Президентом.

 

За ступенем визначеності змісту розрізняються абсолютно визначені та відносно визначені конституційно-правові норми.

 

Норми цієї галузі, залежно від їх ролі та призначення у правотворчості, поділяються на первинні та похідні (доповнюючі, конкретизуючі).

 

За дією на коло суб'єктів конституційно-правові норми поділяють на загальні (їх дія поширюється на всіх суб'єктів), спеціальні (діють на певну групу однойменних суб'єктів, наприклад, державних службовців) та виняткові (у передбачених законом випадках, усувають дію норм щодо певних суб'єктів).

 

За порядком вступу в дію виділяються конституційно-правові норми, які набирають сили з моменту прийняття конституційно-правових актів (укази Президента України у разі введення воєнного чи надзвичайного стану відповідно до ст. 83 Конституції України), через 10 днів з дня його офіційного опублікування, якщо інакше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. За цим критерієм можна ще говорити про нормативно-правові акти, що санкціонуються Президентом України і не потребують такої процедури, можна також розрізняти постійні (норми, не визначені у часі дії) та тимчасові (норми, визначені у часі дії) норми.

 

Аналіз конституційного законодавства, свідчить, що норми конституційного права приймаються законодавчою владою, а в окремих випадках - Президентом України.

 

Не безспірним є питання щодо актів Конституційного Суду України. Одні вчені (зокрема, Є. А. Тихонова) вважають, що вони належать до норм конституційного права, інші (П. Євграфов) виходять з того, що Конституційний Суд не створює нових норм права, в тому числі конституційного, а лише визначає відповідність Конституції України (конституційність) зазначених у Конституції чинних правових актів, дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України тощо. Саме у здійсненні нормотворчих функцій і полягає специфіка діяльності Конституційного Суду України.

 

Отже, норма конституційного права - це прийняте законодавчою, а іноді Президентом України формально-обов'язкове правило фізичної поведінки особи, що має загальний характер, встановлюється і санкціонується державою з метою регулювання політико-правових суспільних відносин у процесі організації, здійснення та взаємовідносин публічної влади з людиною-громадянином, яке забезпечується владною, організаційною, виховною і примусовою діяльністю цієї влади.

Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових норм за їх змістом.

Перша група – це норми, які визначають основні засади конституційного ладу України.

Друга група – це норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини і громадянина

Третя група – норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії.

Четверта група – норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України, самоврядування тощо.

П’ята група – норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя.

В залежності від змісту, норми конституційного права поділяються на матеріальні і процесуальні.

Процесуальні норми є складовою частиною практично всіх інститутів конституційних прав України. В цьому їх функціональне призначення: обслуговувати інститут, забезпечувати реалізацію його норм.

Розрізняють насамперед регулятивні та охоронні норми. Це – головний розподіл норм конституційного права, який відповідає поділові спеціально-юридичних функцій на регулятивні і охоронні. Регулятивні (правоустановчі) відносини виникають здебільшого при встановленні суб’єктивних прав та обов’язків учасників правовідносин.

У свою чергу, регулятивні норми можуть бути зобов’язуючими, забороняючими та уповноважуючими.

Зобов’язуючі – це такі юридичні норми, які встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії.

Утримуватись від дій, які спрямовані на будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками, так само, як і всяку проповідь расової або національної винятковості, ворожнечі або зневаги. Це – явна норма-заборона.

Уповноважуючі конституційно-правові норми встановлюють суб’єктивні права з позитивним наповненням, тобто права на здійснення тих чи інших позитивних дій.

Серед конституційних норм немало спеціалізованих норм: загальних, дефінітивних, норм-принципів, установчих, гарантуючих, оперативних, колізійних та інших.

1. Дія конституційно-правових норму часі, просторі та за колом осіб. Проблема оберненої сили конституційно-правових норм.

Під дією конституції розуміють її впорядко-вувальний вплив на суспільні відносини. Аналіз дії конституції передбачає визначення часових і просторових меж, кола осіб, на яких поширюються положення конституції, а також механізмів такої. Тобто, мова йде про дію конституції в часі, у просторі та по колу осіб. Дія конституції в часі визначається початком і припиненням її дії. Конституція починає діяти від моменту набуття нею чинності, і цей момент зазначається в самому тексті конституції або в окремому законі. Наприклад, Конституція України 1996 р. згідно з її ст. 160 набула чинності від дня її прийняття. При цьому стають правочинними всі положення конституції одночасно або ж у перехідних положеннях конституції передбачається пізніший строк дієвості окремих її положень. Так, у перехідних положеннях Коне- титуції України визначено особливий порядок введення в дію положень Конституції, що визначають грошову одиницю України (після введення національної грошової одиниці - гривні), порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину (протягом п'яти років після набуття чинності Конституцією) тощо. Момент припинення дії конституції залежить від того, є вона тимчасовою чи постійною. Тимчасові конституції приймаються на встановлений в цій конституції строк або діють до настання визначених конституцією подій (наприклад, до прийняття постійної конституції). Постійні конституції не містять будь-яких вказівок про строк своєуцї, тобто приймаються на необмежений строк. Дія конерпґтуції в просторі характеризується тим, що її положення поширюються на всю територію держави, а зі зміною тери­торії держави одночасно змінюється і сфера просторової дії конституції. Дія конституції за кругом осіб характеризується тим, що її положення поширюються на всіх суб'єктів права, що перебувають на території країни. Що стосується громадян, а також своїх юридичних осіб, установ та організацій, то дія конституції поширюється на них також і у випадках перебування за кордоном. Механізм дії конституції містить виникнення прав, свобод, обов'язків і правовідносин. Механізм дії окремих положень конституції - тих, що містять загальнорегулятивні норми, що встановлюють лише загальні рамки відповідних правовідносин,- характеризується суттєвими особливостями. Вони пов'язані з тим, що конституційні норми виступають лише передумовою відповідних правовідносин, а конкретні права та обов'язки виникають згідно з приписами норм чинного законодавства, які конкретизують і деталізують положення конституційних норм. Конституція України містить положення щодо прямої дії її норм (ст. 8). Це передбачає, що норми Конституції України безпосередньо породжують права та обов'язки, але їх конкретизація в чинному законодавстві сприяє підвищенню ефективності реалізації конституційних положень.

Не має оберненої сили норми конституційного права.

1. Інститути КПУ:поняття закономірності, формування і розвиток

Інститут права - це сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Це повною мірою стосується і конституційно-правового інституту, норми якого відзначаються певною автономією, об'єднуються на основі певних принципів і методів, від-значаються відносною самостійністю правового регулювання. Розрізняють галузеві і міжгалузеві правові ін-ститути. Так, галузевими конституційними інститутами є: інститут прав і свобод людини і громадянина, органів державної влади, інститут громадянства, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування тощо. Прикладом міжгалузевого інституту може бути ін-ститут власності.

 

Конституційні інститути розрізняються за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання. Серед них є надінститути, які охоплюють значне коло суспільних відносин і включають до свого складу ряд інших інститутів (підінститутів), які, в свою чергу, можуть мати більш дрібні структурні підрозділи. Такими надшститутами можна вважати інститути влади народу, державного суверенітету, державної влади тощо.

 

Таким чином, конституційно-правовий інститут - це функціонально відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємозв'язаних правових норм. Це - головний підрозділ конституційної галузі права, що є системою інститутів права і охоплює не один, а декілька різ-новидів правовідносин, однорідних за своїм змістом і методами правового впливу.

 

Конституційні інститути у своїй сукупності утворюють струнку систему, яка є основою Конституції України. Інститути розташовані в певному порядку, належним чином включені до тексту Конституції. Загальне уявлення про систему цих інститутів дає її (Конституції) зміст. Це - інститут загальних засад конституційного ладу, інститут прав і свобод людини та громадянина, інститут прямого народовладдя, інститути законодавчої, виконавчої та судової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування, інститут, що визначає порядок змін і доповнень Конституції.

 

Можна запропонувати й іншу класифікацію конституційних інститутів залежно від відносин, які вони за-кріплюють у джерелах конституційного права.

 

I. Інститут народовладдя, який включає:

 

1) безпосереднє народовладдя (пряма демократія);

 

2) представницьке народовладдя (здійснюється через

 

обраних представників народу);

 

3) місцеве самоврядування.

 

II. Інститут конституційного оформлення народо

 

владдя:

 

1) конституційний лад;

 

2) юридична конституція;

 

3) конституційні закони;

 

4) конституційна законність;

 

5) конституційні звичаї, традиції.

 

III. Інститут правового статусу людини і громадянина:

 

1) громадянство (постійний зв'язок особи й держави);

 

2) система основних прав і свобод людини та грома

 

дянина;

 

3) гарантії основних прав і свобод.

 

IV. Інститут державного будівництва:

 

1) форма держави;

 

2) територіальна організація України;

 

3) механізм держави.

1. Класифікація і характеристика інститутів КПУ

До конституційно-правових інститутів відносять: основи конституційного ладу України, основи правового статусу людини і громадянина, виборче право, інститут референдуму, конституційний контроль, інститути парламентаризму, президента, територіального устрою, громадянства, місцевого самоврядування та ін. Вони суттєво відрізняються один від одного за кількістю правових норм, що в них містяться, специфікою регульованих відносин.

 

Виходячи з цього, інститути можуть бути розподілені на генеральні, основні і субінститути. До генеральних інститутів слід віднести: основи конституційного ладу; основи правового статусу особи; основи організації і функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування. Ці інститути формуються в зв'язку зі специфікою окремих, найбільш широких різновидів суспільних відносин у предметі конституційного регулювання. Ці інститути адекватно відображають загальносистемні зв'язки. У них представлені всі види конституційних норм.

 

У ієрархії конституційних норм основні інститути відповідають другому рівню стосовно генеральних інститутів. Причому за обсягом і чіткістю юридичних параметрів вони найбільшою мірою відповідають класичній моделі правового інституту. Порівняно з генеральними інститутами вони вирізняються: а) більш вузькою предметною і функціональною спеціалізацією; б) ряд з них не включає всіх видів конституційних норм, не використовує усього розмаїття засобів і способів впливу на суспільні відносини; в) водночас вони забезпечують досить детальний і цілеспрямований регулюючий вплив. Ці інститути відіграють значну роль у механізмі конституційного регулювання. Так, у межах генерального конституційного інституту основ організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування можна виділити такі основні інститути, як інститути парламентаризму, президента, конституційної юстиції, виконавчої влади, місцевого самоврядування тощо.

 

Усередині конституційних інститутів (генеральних і основних) виділяють відносно самостійні, спеціалізовані утворення — субінститути, які являють собою досить компактні спільності конституційних норм. До них відносять такі субінститути спільності конституційних норм, які закріплюють: основні соціально-економічні права; політичні права і свободи; гарантії основних прав і свобод; основні обов'язки громадян1.

 

Є дещо спрощений варіант поділу конституційно-правових інститутів на прості й складні. Наприклад, інститут основ правового статусу людини і громадянина як складний інститут включає: інститут громадянства; інститут гарантування прав і свобод людини і громадянина. У правовому статусі іноземців, біженців, осіб без громадянства є своя специфіка. До простих інститутів можна віднести інститут депутатського запиту, інститут притягнення депутата до відповідальності. Вони належать до складнішого інституту — інституту парламентаризму.

 

Отже, можливі обидві класифікації конституційно-правових інститутів залежно від критерію різної кількості норм, які входять до інституту, обсягу суспільних відносин, що регулюються цими нормами.

 

Досить специфічним є інститут основ конституційного ладу України, який об'єднує норми, що закріплюють засади суспільного і державного ладу. Його норми впливають на суспільні відносини шляхом закріплення основ устрою суспільства і держави. Вони, як правило, не породжують конкретних правовідносин, але ж визначають головні політико-правові принципи, сутність правового впливу на всі сфери суспільного життя. Ці норми спрямовані до всіх суб'єктів конституційно-правових відносин, мають конституційну форму вияву і є здебільшого нормами-принципами, нормами-завданнями, нормами-дефініціями, нормами-цілями. Норми цього правового інституту є основоположними для всіх інших інститутів конституційного права України, мають велике значення для всього правового регулювання, а не тільки в сфері конституційного права.

 

Свої особливості має інститут основ правового статусу людини і громадянина, норми якого впливають на суспільні відносини шляхом визнання державою прав і свобод особи. На конституційному рівні встановлюється система гарантій здійснення основних прав і свобод людини і громадянина. Реалізація конституційних прав громадян веде до виникнення конкретних правовідносин (трудових, сімейних тощо) і відповідно зумовлює одночасне застосування норм інших галузей права.

 

Норми конституційно-правового інституту, які визначають систему, структуру, форми і методи діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні, здебільшого є нормами прямої дії, реалізуються в конкретних правовідносинах, їх суб'єктами е органи державної влади, зв'язок між якими ґрунтується на владі й підкоренні, чіткій визначеності компетенції різних гілок влади.

 

Інститут, який об'єднує норми, пов'язані з територіальним устроєм України, має особливості, зумовлені специфікою правового статусу суб'єктів цих державно-правових відносин, оскільки у складі України є Автономна Республіка Крим. Це конституційні норми, які містять положення про те, що територія України є єдиною, неподільною, недоторканною, цілісною, і будь-які зміни території і державних кордонів України без згоди народу України не дозволяються, що Автономна Республіка Крим є складовою частиною України і самостійно вирішує питання, віднесені до її відання. Цей конституційно-правовий інститут набуває дедалі більшої ваги у політи-ко-правовому аспекті у зв'язку з визначенням правового статусу Автономної Республіки Крим, статусу областей.

 

У межах конституційного права як провідної галузі права України з часом можливе формування таких важливих підга-лузей права, як парламентське, муніципальне, виборче право. Висловлюється думка щодо становлення конституційно-процесуального права.

 

1. Система КПУ

Конституційне право України — елемент правової системи держави. У свою чергу, воно є складною системою, що формується з багатьох взаємодіючих частин і елементів, які характеризують внутрішню структуру конституційного права і вирізняють його серед інших галузей права.

 

Структура конституційного права України зумовлена системними зв'язками між його нормами та інститутами, що перебувають у відповідній підпорядкованості один до одного. Нормам кожного конституційно-правового інституту притаманна внутрішня єдність, яка, в свою чергу, відрізняє їх від норм інших інститутів конституційного права. Інтеграція і диференціація норм та інститутів зумовлені особливостями тієї сфери суспільних відносин, які вони регулюють.

 

Система галузі конституційного права України складається з найважливіших конституційно-правових інститутів, до яких насамперед належать інститути: основ конституційного ладу; основ правового статусу людини і громадянина; територіального устрою; основ організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування; безпосередньої демократії (вибори, референдум).

 

Характеристика системи конституційного права України зумовлює необхідність складових частин не лише всієї галузі права, а й кожного конституційно-правового інституту в його системі. В основі співвідношення цих інститутів і їх взаємодії — реальне співвідношення і взаємодія тих сфер суспільних відносин, які є предметом конституційного регулювання.

 

Норми одного інституту створюють необхідні передумови для дії іншого або декількох інститутів, визначають їх зміст і спрямованість. Так, норми інституту основ конституційного ладу посідають перше місце в системі конституційного права України, оскільки в них містяться основоположні політико-правові принципи організації і функціонування держави та суспільства. Вони визначають спрямованість правового регулювання іншими конституційно-правовими інститутами.

 

Норми інституту основ правового статусу людини і громадянина мають забезпечувати можливість для особи користуватися всім комплексом соціально-економічних, політичних, особистих і культурних прав та свобод. Вони безпосередньо пов'язані з нормами основ конституційного ладу. Це повною мірою стосується й інститутів територіального устрою, конституційної юстиції, норм, які визначають систему державної влади в Україні та місцевого самоврядування. Значне місце в системі конституційного права посідає інститут основ правового статусу людини і громадянина, тому що згідно з Конституцією людина, її права і свободи визнаються найвищою соціальною цінністю в державі й суспільстві, головною метою функціонування всіх державних та громадських структур.

 

Конституційно-правовий інститут, норми якого закріплюють територіальний устрій, створює необхідні передумови для правового устрою державного апарату, системи державних органів, органів місцевого самоврядування. У системі конституційного права України цей інститут передує інститутові, що закріплює систему державних органів та органів місцевого самоврядування.

 

Система галузі конституційного права України тісно пов'язана зі структурою Конституції України. Але між ними є й відмінності, оскільки система галузі охоплює всю сукупність державно-правових норм, а система Конституції України — лише частину цих норм, що виявляються в основному джерелі права України — Конституції України.