Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості метода правового регулювання у конституційному праві.

Поиск

Визначення методу конституційного регулювання не вичерпується встановленням способів правового впливу суб'єктів конституційного права на суспільні відносини. Важливо також встановлювати коло та статус таких суб'єктів, якими є народ, нація, особа тощо.

Сутність, структурні та функціональні особливості методу конституційного регулювання визначаються характером і специфікою предмета регулювання.

1. За допомогою конституційного регулювання закріплюються не всі, а найголовніші, кардинальні принципи й положення, які визначають зміст та основні напрями розвитку суспільства. Роль цього регулювання полягає в тому, щоб об'єднати волю народу України в одне ціле, спрямувати народ на досягнення завдань і цілей, які стоять перед ним.

2. Максимально високий юридичний рівень - характерна особливість цього методу. Конституція України на найвищому законодавчому рівні закріплює відносини, що

виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України. І це закономірно, оскільки Конституція має абсолютну вищу юридичну силу, а всі інші акти повинні беззастережно їй відповідати. Безпосереднє закріплення - визначальний метод галузі конституційного права України.

Конституційному праву властиві й інші методи встановлення і застосування правових норм.

Вибір методів залежить від того, які відносини регламентуються: загальні чи конкретні? При виникненні загальних відносин, правових станів застосовуються методи загального регламентування, установчі методи, методи декларацій, встановлення принципів, цілей і завдань організації і діяльності суб'єктів конституційного права.

Найбільшого поширення в конституційному праві (природно, після методу безпосереднього конституційного нормозакріплення) набули такі способи правового регулювання, як позитивні зобов'язання, дозвіл, заборона, регламентування структури тощо.

Характерно, що значна частина державно-правових відносин за своєю природою і змістом надзвичайно складні, комплексні. Тому їх регулювання здійснюється, як правило, не одним методом, а їх сукупністю. Це характерно, наприклад, для політичних і національно-державних відносин, відносин між особою і державою, представницькими, виконавчими і судовими органами.

3. У конституційному праві переважають методи імперативного, централізованого регулювання, при якому відносини між суб'єктами права ґрунтуються на засадах субординації, тобто підпорядкування одного суб'єкта іншому. І це не випадково, оскільки об'єктом конституційного правового впливу є основоположні відносини владарювання (влади) народу України. Така імперативність відрізняє розглядувану галузь від інших галузей, де міра категоричності приписів може бути значно слабшою.

У зв'язку з цим поведінка суб'єктів конституційного права строго програмується, а їхні права чітко й однозначно визначені. Вони не можуть бути передані, наприклад, іноземним громадянам. Не можна й відмовитись від них.

Існують, правда, винятки із цього загального права, тобто коли відносини між суб'єктами конституційних відносин грунтуються на засадах рівності, паритетності. Так, відносини між місцевими радами різного рівня з приводу спільного проведення сесій, утворення господарських і управлінських структур на паритетних засадах є типовим прикладом рівноправних конституційних відносин.

4. Однією з особливостей методу конституційного регулювання є його установчий характер. В суспільстві є

багато відносин, які потребують первинного правового впливу, тобто регулюються "вперше". Не випадково у цьому відношенні виняткова роль Конституції, яка встановлює основи конституційного ладу, принципи взаємовідносин особи й держави тощо. Саме таким методом встановлюються порядок формування органів державної влади, прийняття правових актів органів державної влади, конструкція правової системи тощо.

5. Метод конституційного регулювання має універсальний характер. Його дія в більшості випадків поширюється на всі сфери життєдіяльності, а норми інших галузей регламентують конкретні сторони суспільного життя.

Універсальність методу конституційного регулювання полягає і в тому, що його вплив поширюється практично на всі галузі системи національного права. Загальне регулювання, таким чином, набуває в певній площині рис конкретного, персоніфікованого регулювання.

6. Специфічною рисою методу, що розглядається, є поєднання безпосереднього, прямого регулювання суспільних відносин нормами конституційного права з непрямою (опосередкованою) дією всієї Конституції, її інститутів та окремих норм. Так, норми, що регулюють порядок обрання Президента України - це абсолютно визначені, конкретні правові норми. Водночас норми-принципи, норми, що закріплюють народовладдя, відповідальність суб'єктів конституційних відносин, наповнюють практично всі норми галузі, визначають їх основні структурні та функціональні характеристики.

7. Поєднання стабільності й динамізму - одна із специфічних ознак методу конституційного регулювання. З одного боку, Конституція - це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, про що свідчить, зокрема, порядок зміни її положень. Державознавці з цього приводу кажуть про "жорсткість" Конституції.

З іншого - Конституція не може не враховувати розвиток суспільних відносин. Консерватизм Конституції - явище небажане, оскільки перетворює її в гальмо соціального прогресу. Життя владно вимагає вчасного внесення змін і доповнень до Конституції. Завдання полягає в дотриманні раціонального співвідношення між стабільністю і динамізмом Конституції. Це, природно, зумовлює особливості методів правового регулювання. Саме вони в практичній площині й розв'язують проблему узгодження сталості та динаміки суспільних відносин.

Таким чином, конституційний метод правового регулювання є однією із найважливіших кваліфікаційних ознак, які виокремлюють конституційне право в самостійну ланку всієї системи національного права України.

 


5. Функції конституційного права.

Сутність, зміст, соціальне науково-пізнавальне та навчальне призначеннянауки конституційного права розкривається в її функціях. Ці функціївизначаються насамперед її предметом. Серед них пріоритетною є політичнафункція, головне призначення якої — формування справжніх політичнихпереконань та орієнтацій. І це цілком закономірно, оскільки об'єктомнауки конституційного права є політичні відносини, політика, серцевиноюі сутністю якої є влада. Важливою є також методологічна функція, головний зміст та призначенняякої — спрямування, орієнтація інших галузей права. Ідеологічна функція науки конституційного права полягає в тому, що вонавивчає ідеї, духовні цінності у процесі здійснення народовладдя вУкраїні, реалізації Конституції (Основного Закону) України. Норми таінститути конституційного права справляють значний ідеологічний вплив навсі грані нашого життя, формують наш світогляд, певні поведінковістереотипи. Евристично-прогностична функція (Поняття “Евристика” - знаходжу, виниклоу стародавній Греції як метод навчання, що його заснував Сократ. Цетермін, яким позначають галузь знання про творчу діяльність, пов’язану зпошуками шляхів відкриття нового в судженнях, ідеях, способах діяння)тут полягає у пошуках фундаментальних вирішень питань, які стоять переднаукою конституційного права, прогнозуванні й пошуках того прогресивногоі цінного, що має велике значення для майбутнього. Важлива також комунікативна функція науки конституційного права, якаполягає в роботі з інформацією і пов'язана з такими проблемами, якгласність у роботі державних органів, ознайомлення з роботою органіввлади й управління, формування правової свідомості та правової культури. Інтегративна (системотворча) функція полягає в тому, що наукаконституційного права допомагає загальній теорії держави і праваоб'єднувати всі юридичні науки в цілісну систему. І це природно, аджетакі поняття, як "суспільство", "держава", "влада", "місцевесамоврядування" тощо є ключовими для багатьох юридичних наук. Прикладна функція полягає в тому, що конституційне право орієнтуєдержавні органи, увесь механізм народовладдя в їх практичній діяльності.Саме тут підтверджується загальновідома істина: теорія перевіряєтьсяпрактикою.


6. Предмет конституційного права як галузі законодавства.

Конституційне право України як галузь права і зако­нодавства являє собою систему правових норм і норма­тивно-правових актів та інших джерел, що регулюють відносини, пов'язані з основами конституційного ладу, правового статусу особи, народовладдям, територіаль­ним устроєм суспільства і держави. Через них забезпечу­ється організаційна та функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплю­ються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні.

Отже, предметом конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у проце­сі організації та здійснення публічної влади в Україні, дер­жавної та місцевої (місцеве самоврядування). Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме: стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; ви­ступають як базові в політичній, економічній, духовній, соці­альній та інших сферах життя суспільства. Саме тому можна стверджувати, що структуру предмета конституційного права України складають: відносини політичного характеру (на­приклад, форма правління, форма державного устрою); най­важливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності та механізмів її захисту); відноси­ни, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов'язки та ступінь їх гарантованості з боку держави); відносини, що складають­ся в процесі реалізації права народу України на самовизна­чення і пов'язані з державно-територіальним устроєм Украї­ни; відносини щодо організації та діяльності державного апа­рату України; відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.


7. Особливості складу, структури і технології законодавства, регулюючого конституційно-правові відносини.

 

Конституційно – правові відносини – це суспільні відносини,врегульовані нормами конституційного права, змістом яких є юридичний зв'язок між його суб’єктами у формі взаємних прав і обов’язків,передбачених відповідною нормою конституційного права. За строком дії вони поділяються на постійні і тимчасові.

До постійних, наприклад, належать норми, що регулюють відносини громадянства, які припиняються зі смертю громадянина або його виходом з громадянства.

До тимчасових насамперед належать державно – правові відносини, пов’язані з організацією і проведенням референдумів,виборів, формування дільничних та окружних виборчих комісій. Слід виокремити також матеріальні і процесуальні. До перших належать власне права і обов’язки суб’єктів правовідносин, до других – процедура реалізації матеріальних норм. За цільовим призначенням розрізняють правоустановчі і правоохоронні конституційно – правові відносини.

Суб’єктами конституційно-правових відносин є їх учасники, які мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Вони повинні бути правоздатними,дієздатними та ділектоздатними.

Правоздатність – це здатність мати права і обов’язки. Дієздатність – це здатність своїми діями набувати прав та обов’язків. Деліктоздатність- це здатність нести відповідальність за вчинення правопорушення.
Суб’єктами є: народ України, населення відповідної адміністративно – територіальної одиниці (при проведення виборів,референдумів,реалізації інших форм прямого волевиявлення),Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим,Кабінет Міністрів України,Рада міністрів Автономної Республіки Крим,органи місцевого самоврядування,Президент України,суди,громадяни України,прокуратура,Конституційний Суд України та їн.
Об’єкти – це ті матеріальні або духовні блага з приводу яких учасники вступають до відносин. Об’єктами є: суверенітет народу, державний і національний суверенітет, територія, конституційний лад та його захист, людина, її права, свободи та обов’язки,власність,громадянство тощо.

Основним законом держави є Конституція України. Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті.

Оцінюючи структуру Конституції України, відзначимо, що вона являє собою системно-структурну цінність, що складається з інститутів, які займають логічно обумовлене місце в її системі залежно від їх функціонального навантаження.

За своєю суттю Конституція України характеризується як основний Закон, який виходить із загальнолюдських, загальнонародних інтересів і потреб. Це акт, котрий на найвищому рівні узаконює баланс інтересів усіх соціальних верств суспільства, наявних в ньому націй, етнічних груп.

Конституція України виходить із основних принципів класичного конституціоналізму. І це цілком зрозуміло: виявляючи повагу до загальновизнаних принципів міжнародного права, ми створюємо правові основи входження України у світове співтовариство.

Зовнішньополітична діяльність України, зазначається в Конституції, спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки.

Юридичні властивості виражають правову природу конституції і визначають її місце в правовій системі держави, в системі національного законодавства:

1) Конституція України є Основним Законом України;

2) Конституція України виступає юридичною базою поточної нормотворчості;

3) Конституція України характеризується пріоритетним становищем в системі національного права, тобто, юридичним верховенством;

4) норми Конституції України мають найбільш високу стабільність у порівнянні з іншими нормами права;

5) Конституція України характеризується прямою дією її норм;

6) Конституція України має особливий правовий захист з боку держави.

У першу чергу, Конституція України є Основним Законом держави. Сама назва «Основний закон» вказує про його особливе місце в системі законів, які схвалюються в державі, і його особливе значення в порівнянні з іншими правовими актами.

Конституція України виступає юридичною базою поточної нормотворчості. Конституція, по суті, є правовим організатором нормотворчої діяльності держави. Прийняття нової Конституції стає величезним стимулом для подальшого вдосконалення законодавства і розвитку нормотворчої роботи.

Наступною юридичною властивістю Конституції є її верховенство. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституція України і повинні відповідати їй.

До властивостей конституційних норм, а, отже, Конституції в цілому слід віднести найбільш високу стабільність їх у порівнянні з іншими нормами права. Це випливає з того, що конституційні норми закріплюють найбільш характерні риси порядків, властивих даному етапові розвитку держави. Вони діють доти, поки зберігаються ці характерні риси, тоді як інші нормативні акти регулюють більш детальні, мобільні відносини.

Говорячи про стабільність Конституції, слід відзначити і особливий порядок внесення до неї можливих змін і доповнень.

Поняття «пряма дія», як стверджується в літературі, стосується динамічного аспекту дії Конституції. Це поняття стосується змістовної характеристики прямої дії і в цьому випадку згадується поряд з такою юридичною властивістю, як найвища юридична сила. Застосування «прямої дії» конституційно-правових норм є обов'язковим для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин.

Підвищений ступінь охорони Конституції забезпечується нормами, зазначеними в приписах самої Конституції, охороняється приписами всіх галузей права, всіма органами де



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-09-20; просмотров: 340; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.21.247.78 (0.014 с.)