Поняття предмет та система науки КПУ

Поняття і предмет науки конституційного права України. Наука конституційного права – це складова частина юридичної науки України, яка, у свою чергу, входить до системи суспільних наук. Наука конституційного права має своїм предметом вивчення галузі конституційного права. Вона розкриває притаманні цій галузі закономірності і тенденції розвитку державно – правових процесів. Джерелами науки конституційного права України є нормативно-правові акти, що містять конституційно – правові норми. Серед них чільне місце посідає Конституція України. Наука конституційного права реалізує кілька взаємопов’язаних між собою функцій, а саме: політичну, методологічну, ідеологічну,прогностичну та експертну. Як навчальна дисципліна вона спрямована на розкриття основних понять і змісту предмета конституційного права України як галузі і науки, висвітлює методологію науки, розвиток науки конституційного права на сучасному етапі, розкриває основні положення вчення про Конституцію, функції, принципи, юридичні властивості Конституції, її мову і стиль, порядок прийняття і зміни,аналізує особливості конституційних норм і конституційних інститутів, дає загальну характеристику чинної Конституції України.

Наука конституційного права, як найчастіше її визначають, - це відображення норм конституційного права, а також врегульованих ними відносин у працях учених (монографіях, наукових статтях, коментарях до конституцій, законів тощо). Предметом вивчення цієї науки у будь-якій державі є: по-перше, зміст галузі конституційного права, її окремих інститутів і норм, на основі чого визначаються закономірності розвитку самої галузі; по-друге, практика реалізації конституційно-правових норм та інститутів, що дає змогу сформулювати обгрунтовані рекомендації законодавцю і правозастосувачеві щодо вдосконалення і застосування тих чи інших правових приписів, а окремим посадовим особам – рекомендації до їх застосування; по-третє, теорії і погляди, розроблені дослідниками конституційного права, тобто сама наука конституційного права у власному розумінні цього слова. Отже, предмет науки конституційного права становить не тільки нормативний матеріал, а й державна практика (конституційне право в дії), власний шлях розвитку.

Важливе значення має з’ясування співвідношення науки і галузі конституційного права. Наука конституційного права хоча і базується на однойменній галузі, але відрізняється від останньої своєю системою, яка збігається з системою галузі лише в цілому і в головному. Так, у системі науки є розділи, яких немає і не може бути в системі галузі, зокрема поняття конституційного права, його предмет, суб’єкти тощо. Ці та інші питання органічно не входять до змісту конституційного права як галузі, однак без них практично не існує сама наука конституційного права.

Водночас це не виключає тісного взаємозв'язку між галуззю і наукою, який на практиці виявляється в тому, що розвиток науки, як правило, супроводжує еволюцію галузі. З одного боку, як показують спостереження, потреби суспільного і державно-політичного життя спонукають до пошуку в сфері конституційно-правового регулювання, стимулюють розвиток науки. А з іншого, наука не тільки коментує характер і зміст такого регулювання, але й визначає напрямки його розвитку: чимало ідей, концепцій, доктрин спочатку були сформульовані в теорії і тільки згодом реалізовані на практиці.

Інакше кажучи, наука конституційного права – це не тільки сучасне, це ще і минуле, і навіть майбутнє. Так, наука конституційного права вивчає історію створення норм, історію дії норм, які у даний час, можливо, вже не діють і були скасовані. Ця історія завжди є частиною науки. Загальновідомо також, що наука завжди дає рекомендації на майбутнє. Ці рекомендації, що висловлюються вченими у своїх наукових працях, іноді враховуються, найчастіше не враховуються, але так чи інакше впливають на діюче право, оскільки рекомендації можуть бути враховані опосередковано. І в цьому плані конституційно-правова наука завжди має не тільки теоретичний сенс, але й певне практичне значення.

Система науки визначається насамперед системою конституційного права України як галузі права. Вона відображає закономірності самої галузі, бо має обслуговуючий характер, і тому кожному елементу системи права відповідає самостійний розділ конституційно-правової теорії.

 

Однак це не означає, що система конституційного права України як галузі права повинна ототожнюватися із системою науки, оскільки перед нею стоять більш складні завдання, аніж роз'яснення призначення відповідних норм та інститутів права, її завдання включає аналіз загальних закономірностей розвитку конституційного права як галузі права, вивчення предмета цієї галузі, методів конституційно-правового регулювання суспільних відносин, суб'єктів та об'єктів, інститутів, місця галузі в системі права України. Наука визначає свій предмет, систему, методи дослідження, джерела науки.

 

Сукупність теоретичних висновків і положень із зазначених проблем становить перший розділ системи науки, який має назву «Конституційне право України як галузь права і наука». Цей розділ посідає перше місце в системі, оскільки без аналізу проблем, які розглядаються в ньому, неможливо зрозуміти роль конституційного права як галузі, його призначення, функції, завдання, роль відповідних конституційно-правових інститутів у регулюванні суспільних відносин і становленні правової держави.

 

Другим розділом системи науки конституційного права України є вчення про Конституцію. Йдеться про характеристику цього нормативного акта як Основного Закону держави, його юридичні властивості, завдання, функції, тенденції конституційного процесу, аналіз нової Конституції України, механізму її реалізації, її окремих інститутів, норм, положень про охорону Основного Закону.

 

Наступною складовою частиною предмета науки конституційного права є комплекс теоретичних положень, присвячених основам конституційного ладу України. Вони охоплюють висновки і концепції, пов'язані з проблемами суверенітету, народовладдя, організацією і функціонуванням політичної системи, якістю їх конституційно-правового регулювання. До цього розділу віднесено проблеми закріплення устрою громадянського суспільства; правового статусу засобів масової інформації; ролі держави в економічній сфері в умовах розвитку ринкових відносин; проведення в життя мовної політики; співвідношення принципу верховенства права і законності; забезпечення найвищої юридичної сили Конституції в системі нормативно-правових актів України; прямої дії конституційних норм; захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки; нормативного регулювання державних символів. В умовах соціально-економічної і політичної нестабільності, перехідного суспільства актуальною є проблема державно-правового забезпечення захисту основ конституційного ладу.

 

Самостійним і досить актуальним є розділ науки конституційного права України, присвячений основам правового статусу людини і громадянина, який включає в себе цілісний комплекс теоретичних положень, висновків і концепцій щодо громадянства України, класифікації основних прав і свобод громадян, тенденцій їх конституційного регулювання на сучасному етапі, характеристики основних обов'язків. Наука аналізує громадянські, політичні, соціально-економічні, культурні права громадян України, механізм, проблеми і труднощі їх реалізації, гарантії прав і свобод в умовах перехідного стану суспільних відносин. У межах цього розділу науки вивчаються правові проблеми статусу іноземців, осіб без громадянства, національних меншин, біженців, реалізації обов'язків громадян.

 

Складовою частиною науки конституційного права України є комплекс теоретичних ідей, висновків, положень щодо територіального устрою держави. Йдеться про правовий статус Автономної Республіки Крим, адміністративно-територіальних одиниць. Особливого значення набувають розв'язання наукової проблеми чіткого розмежування владних повноважень між центром і регіонами, принципи їх взаємовідносин, тенденції можливого розвитку територіального устрою України.

 

Самостійним і важливим розділом науки конституційного права України є розділ, присвячений основам конституційно-правового статусу законодавчої, виконавчої і судової влади, прокуратури, Конституційного Суду, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органів місцевого самоврядування. Теоретичні положення і висновки, концепції науки спрямовані на підвищення ефективності функціонування цих державних і самоврядних органів.

 

Отже, система науки конституційного права України за своєю суттю відповідає системі галузі права. Однак вона є значно ширшою, оскільки вивчає не лише конкретні конституційно-правові інститути і норми, а й загальну характеристику галузі, її особливості, місце і роль конституційного права в національній правовій системі, тенденції розвитку галузі на сучасному етапі розвитку суспільства.

Задачі та функції КПУ

Наука конституційного права України не може повною мірою виконувати свої завдання і функції, якщо вона не матиме своїм джерелом реальну конституційно-правову практику, тобто ті процеси, що відбуваються на основі конституційних норм та інститутів. Тому наука для своїх висновків, теоретичних положень має своїм джерелом практику діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, політичних партій, інших суб'єктів конституційно-правових відносин. Сьогодні ця практика стає дедалі різноманітнішою, поліфонічною, а з деяких питань — досить нестабільною, зі значними суперечностями. Аналізуючи наявну практику розвитку державно-правових процесів, наука конституційного права України пропонує моделі і механізми розв'язання державно-правових конфліктів, колізій нормативних приписів. Це одне із важливих завдань науки на сучасному етапі її розвитку.

Наука конституційного права має характерні функції, що визначаються насамперед її предметом. У них розкриваються її сутність, призначення, роль для правотворчого і правозастосовчого процесів, підвищення політико-правової культури населення, фахівців-юристів, для навчального процесу тощо.

 

Наука конституційного права реалізує кілька взаємопов'язаних між собою функцій, а саме: політичну, методологічну, ідеологічну, прогностичну, комунікативну, експертну.

 

Політична функція науки конституційного права України полягає в тому, що вона спрямована на формування політичних переконань і орієнтацій у суспільстві, на становлення високої політико-правової культури, без якої не існує ні цивілізованого суспільства, ні правової держави. Вона також обґрунтовує політико-юридичні акції держави, в тому числі у зв'язках з іншими країнами, дає тлумачення таких понять, як «суверенітет народу», «поділ влади», «державна влада», «самоврядування», «ідеологічна і політична багатоманітність». В умовах становлення державності все це має особливий політичний характер, у тому числі зовнішньополітичний.

 

Ідеологічна функція науки конституційного права України полягає в тому, що вона аналізує ідеї і цінності, що їх втілено у чинній Конституції України, в Концепції нової Конституції, у проектах нового Основного Закону, в Конституційному договорі, а також ідеї і цінності, які бажано було б втілити в державно-правову практику. Наука сьогодні відходить від вузькокласового підходу й орієнтується на загальнолюдські цінності.

 

Норми й інститути конституційного права справляють ідеологічний вплив на суспільне життя, на напрями розвитку правової системи України, політичного процесу. Особливе значення мають положення ст. 15 Конституції України про те, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, що жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. До завдань науки належить вивчення ідейно-тематичної спрямованості нормативних актів, їх значення для державотворчого процесу. Без цього немає й аналізу ефективності цих актів, їх відповідності міжнародно-правовим стандартам, напрямам розвитку держави і суспільства. Конституційно-правове закріплення ідеологічної і політичної багатоманітності — це теж ідеологія держави, шлях відходу від ідеологічного монополізму колишніх часів.

 

Водночас саме конституційне право може закріпити у своїх приписах загальнонаціональну ідею, яка б об'єднувала, а не роз'єднувала український народ. Президент України Л. Д. Кучма у своїй доповіді на урочистих зборах з нагоди 5-ї річниці незалежності України зазначав, що Україні важко буде вижити, вистояти й утвердитися в ідеологічному вакуумі. У державі має бути ідеологічна домінанта, але ж не як державна ідеологія, а як ідеологія державного будівництва. Це однозначно й очевидно. І побудована не на абстрактних утопіях, а на природних високих національних, загальнонародних цінностях. Йдеться про національну ідею. Це ідея сильної та процвітаючої України; ідея державності, патріотизму і солідарності; ідея духовності, конституційного порядку, громадянського миру і злагоди; ідея справедливості та добробуту; ідея відкритості світу.

 

На сучасному етапі зростає роль прогностичної функції науки конституційного права. Це пов'язано насамперед із формуванням нової правової системи України, основою якої є конституційні норми. Підвищується значення соціального і юридичного прогнозування в стратегії законотворчого і в цілому нормотворчого процесу, прогнозування розвитку конституційного процесу, сприйняття населенням республіки державно-правових новацій. Конституційно-правові норми й інститути працюють тільки тоді, коли вони сприймаються населенням, не суперечать його світоглядові. Тому розроблення науковцями концепцій законодавчих актів, в яких би враховувалися можливі політичні, ідеологічні, економічні, соціальні, екологічні, демографічні та інші наслідки майбутніх законів, має велике значення для ефективності правової системи в цілому, для суспільної злагоди, забезпечення в Україні демократичної спрямованості розвитку політико-правових процесів.

 

Методологічна функція науки конституційного права України спрямована на допомогу іншим суспільним наукам, оскільки наука конституційного права тлумачить і оперує такими поняттями, як «суверенітет», «основи конституційного ладу», «основи правового статусу людини і громадянина», які мають суттєве значення й для інших галузевих наук.

 

Комунікативна функція науки конституційного права України пов'язана з інформаційними відносинами, з формуванням суспільної оцінки діяльності державних і самоврядних органів, політичних партій і об'єднань, розвитком конституційного процесу в державі, станом із забезпеченням прав людини і громадянина. Ця функція безпосередньо спрямована на формування політико-правової культури населення, фахівців державного апарату, і її можливості в цьому напрямі на сучасному етапі значно розширюються. Окрім державних видавництв, література з конституційного права видається в Україні й іншими поліграфічними структурами різних форм власності.

 

Експертна функція науки конституційного права України проявляється в тому, що фахівці з конституційного права дедалі частіше залучаються до виконання експертиз проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з конституційного права.

Джерела науки КПУ

Джерело права — це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право (як волю) в об"єктивовану реальність. Право як об"єктивована реальність існує в певних формах (в літературі навіть нерідко ототожнюють поняття "джерело права” і “форма вираження права”).без такої об’єктивації державна воля народу не може стати матеріальною рушійною силою, яка творить право. Творення права — явище надзвичайна складне і багатогранне. В одних випадках таке творення втілюється в юридичних діях (звичайних актах) державних органів чи безпосередньо народу (його частини), в інших – в письмових актах – документах. Світова практика знає чимало джерел права. Це – акти-документи, традиції, правові звичаї, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систему джерел права. Все це повною мірою стосується й конституційного права,яке також має відповідну систему джерел.

 

Важливе значення має вирішення питань про характер, зміст, генезис (походження) та особливості джерел конституційного права України.

 

Першою Конституцією України є конституція Пилипа Орлика. Пам"ятками політико-правової думки українського народу є також статті та інші акти Б. Хмельницького. Першим актом, який безпосередньо започаткував національне конституційне право України, можна вважати IV Універсал Української Центральної Ради (1918). Він політико-правовим чином сформував, проголосив Україну як незалежну, самостійну і суверенну державу.

 

Панування радянської концепції конституціоналізму було припинено з прийняттям в 1990 р. Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України в 1991 р. Ці документи стали: віхою, яка започаткувала народження нового українського права.

 

Так, представник історичної школи Н. Палієнко вважав, що конституційне право виникає і розвивається завдяки об"єктивній внутрішній необхідності І в своїй основі опирається на народну свідомість, народний дух, притаманний кожній нації з моменту появи її на історичній сцені." Конституція, стверджує С. Шелухін, виходить з народного життя, психіки, історії, побуту, бажань, прагнень й ідеалів народу. Норми права, таким чином, є похідними від звичаїв і традицій.

 

Представники позитивістської школи права вважають, що джерелом норм конституційного права є позитивне (прийняте державою, писане) право, яке встановлюється і примусово захищається державою.

 

Б. Чичерін, російській політичний діяч і науковець, вважав, що джерелом конституційно-правових норм є держава, саме вона творить право, забезпечує розумне співвідношення незалежних воль суб"єктів суспільних відносин. Іншими словами, держава — всемогутній феномен: вона виникає поза правом, є його джерелом і ніяким чином не зв"язана з правом.

 

З точки зору соціологічних теорій права, конституційне право є наслідком певних соціальних зв"язків (станів): генезисом конституційних норм є різноманітні соціальні інститути як автономні соціальні утворення.

 

Джерела конституційного права закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя — надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних, соціально-психологічних та інших відносин. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суверенітету народу. В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного та адміністративно-територіального будівництва, побудови органів державної влади. Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер. І це цілком природно, оскільки конституційне право — найбільш "політизована" галузь національної системи права.

 

Важливою ознакою джерел конституційного права є їх вольовий характер. Проблема вольового наповнення джерел конституційного права має неабияке значення для теорії і практики. Державна воля, яка матеріалізується в правових актах, - надзвичайно складне соціальне явище. Тут переплітаються матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та інші фактори. Воля — це елемент психіки, одна з найважливіших її функцій.

 

Психологічний аспект джерел конституційного права має особливе значення. За допомогою таких джерел воля та інтереси суб"єктів конституційного права стають загальнообов"язковими, стають законом, який в подальшому визначає волю й поведінку вже інших суб"єктів.

 

Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творення права самим народом. Причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини — відносини влади.

 

Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об"єднують і матеріальні, і процесуальні норми. Це, між іншим, характерно й для інших галузей права, але для конституційного права така комплексність має особливе значення. Конституційне право не має "паралельної" галузі, як це властиво для цивільного та кримінального права. Цивільно-процесуальне та кримінально-процесуальне право — цілком самостійні галузі національної правової системи. В конституційному праві і матеріальні, і процесуальні норми об"єднуються в одному акті, що обумовлено, насамперед, вимогами законодавчої техніки. Співвідношення матеріальних та процесуальних норм в джерелах конституційного права не однакове. В одних випадках в актах переважають норми матеріального права, які закріплюють здебільшого правовий статус державних органів і їх компетенцію. Це, так би мовити, статичний бік державно-правового становища суб"єктів конституційного права.

 

В інших випадках завданням актів є встановлення процедури (порядку) діяльності державних органів. Типовими у цьому відношенні є різноманітні регламенти, які детально впорядковують процедуру діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України. Процесуальними актами певною мірою можна вважати також Закон "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 p., Закон "Про вибори Президента України", Закон "Про вибори народних депутатів України" 1997 р. Більшість норм цих актів є нормами процесуального Права. Він політико-правовим чином сформував, проголосив Україну як незалежну, самостійну і суверенну державу.

 

Панування радянської концепції конституціоналізму було припинено з прийняттям в 1990 р. Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України в 1991 р. Ці документи стали: віхою, яка започаткувала народження нового українського права.

 

Так, представник історичної школи Н. Палієнко вважав, що конституційне право виникає і розвивається завдяки об"єктивній внутрішній необхідності І в своїй основі опирається на народну свідомість, народний дух, притаманний кожній нації з моменту появи її на історичній сцені." Конституція, стверджує С. Шелухін, виходить з народного життя, психіки, історії, побуту, бажань, прагнень й ідеалів народу. Норми права, таким чином, є похідними від звичаїв і традицій.

 

Представники позитивістської школи права вважають, що джерелом норм конституційного права є позитивне (прийняте державою, писане) право, яке встановлюється і примусово захищається державою.

 

Б. Чичерін, російській політичний діяч і науковець, вважав, що джерелом конституційно-правових норм є держава, саме вона творить право, забезпечує розумне співвідношення незалежних воль суб"єктів суспільних відносин. Іншими словами, держава — всемогутній феномен: вона виникає поза правом, є його джерелом і ніяким чином не зв"язана з правом.

 

З точки зору соціологічних теорій права, конституційне право є наслідком певних соціальних зв"язків (станів): генезисом конституційних норм є різноманітні соціальні інститути як автономні соціальні утворення.

 

Джерела конституційного права закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя — надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних, соціально-психологічних та інших відносин. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суверенітету народу. В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного та адміністративно-територіального будівництва, побудови органів державної влади. Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер. І це цілком природно, оскільки конституційне право — найбільш "політизована" галузь національної системи права.

 

Важливою ознакою джерел конституційного права є їх вольовий характер. Проблема вольового наповнення джерел конституційного права має неабияке значення для теорії і практики. Державна воля, яка матеріалізується в правових актах, - надзвичайно складне соціальне явище. Тут переплітаються матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та інші фактори. Воля — це елемент психіки, одна з найважливіших її функцій.

 

Психологічний аспект джерел конституційного права має особливе значення. За допомогою таких джерел воля та інтереси суб"єктів конституційного права стають загальнообов"язковими, стають законом, який в подальшому визначає волю й поведінку вже інших суб"єктів.

 

Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творення права самим народом. Причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини — відносини влади.

 

Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об"єднують і матеріальні, і процесуальні норми. Це, між іншим, характерно й для інших галузей права, але для конституційного права така комплексність має особливе значення. Конституційне право не має "паралельної" галузі, як це властиво для цивільного та кримінального права. Цивільно-процесуальне та кримінально-процесуальне право — цілком самостійні галузі національної правової системи. В конституційному праві і матеріальні, і процесуальні норми об"єднуються в одному акті, що обумовлено, насамперед, вимогами законодавчої техніки. Співвідношення матеріальних та процесуальних норм в джерелах конституційного права не однакове. В одних випадках в актах переважають норми матеріального права, які закріплюють здебільшого правовий статус державних органів і їх компетенцію. Це, так би мовити, статичний бік державно-правового становища суб"єктів конституційного права.

 

В інших випадках завданням актів є встановлення процедури (порядку) діяльності державних органів. Типовими у цьому відношенні є різноманітні регламенти, які детально впорядковують процедуру діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України. Процесуальними актами певною мірою можна вважати також Закон "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 p., Закон "Про вибори Президента України", Закон "Про вибори народних депутатів України" 1997 р. Більшість норм цих актів є нормами процесуального Права.

 

Впорядковування процедур — важлива умова ефективної роботи Державних органів, дотримання ними законності і правопорядку. В більшості випадків законодавець цю проблему вирішує досить просто: в одному документі він об"єднує матеріальні і процесуальні норми (причому співвідношення їх, як правило, складається на користь матеріальних норм). В деяких випадках процесуальні норми об"єднуються в один структурний підрозділ правового акта. Так, наприклад, в Законі про громадянство України в редакції від 16 квітня 1997 р. процесуальні норми зосереджені в основному в розділах 6 ("Порядок розгляду заяв і подань з питань громадянства України") і 8 ("Оскарження рішень з питань громадян­ства"). Такий спосіб організації правового матеріалу не є випадковим. Очевидно, немає рації надавати окремий акт, який реалізував би процедури, пов"язані з набуттям чи втратою громадянства України.

 

І нарешті, варто мати на увазі, що більшість джерел конституційного права виходять за межі права: можна говорити про економічні джерела (наприклад, відносини власності), політичні (програми і платформи діяльності політичних партій, інші документи політичного характеру), соціальні (соціальна діяльність класів, соціальних груп, громадських об"єднань), соціально-психологічні (різноманітні психологічні установки, мораль).