Умови та черговість спадкування за заповітом

Умови спадкування за заповітом Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини. 2. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства. 3. Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало.

Сутність заповіту з умовою полягає в тому, що спадкодавець в тексті заповіту має право визначити умову, настання якої (в тому числі і шляхом виконання її спадкоємцем) є підставою для виникнення у спадкоємця за заповітом права на спадкування.Умова в заповіті може стосуватися як спадкування в цілому (наприклад, призначений єдиний спадкоємець, настання права спадкування якого обумовлено наявністю певної умови), так і торкатися тільки одного або кількох з призначених спадкоємців (наприклад, спадкоємцями за заповітом призначені три особи, проте тільки у однієї з них виникнення права на спадкування обумовлено настанням умови. Іншими словами, на час відкриття спадщини має зберігатися теоретична можливість настання даної умови. В протилежному випадку умова в заповіті втрачає своє значення і спадщина відкривається на користь спадкоємця за заповітом без умови. 3. Нікчемність умови, тобто абсолютна її недійсність з моменту вчинення заповіту, має місце тоді, коли умова суперечить закону (наприклад, зазначення про необхідність вчинення спадкоємцем протиправних дій) або моральним засадам суспільства (наприклад, зобов'язання спадкоємця взяти шлюб з чітко визначеною особою). Приблизний відкритий перелік умов, які можуть міститися у заповіті, закріплений в абзаці першому ч. 1 ст. 1242 ЦК - наявність інших спадкоємців, проживання в певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо. Перша з них не пов'язана з поведінкою спадкоємця, три інших - пов'язані. У ч. 3 ст. 1242 ЦК наголошується, що спадкоємець не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що настання умови від нього не залежало. Отже, навіть у випадку, коли спадкоємець спрямовує усі зусилля на виконання умови, але не може досягти бажаних результатів, право на спадкування у нього не виникає.

Спадкування за правом представлення та спадкова трансмісія

Спадкова трансмісія — перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи, яка мала право на спадщину і не прийняла її у зв'язку зі смертю. Згідно зі ст. 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Отже, спадкова трансмісія можлива за наявності двох умов:якщо спадщину відкрито (спадкодавець помер); слідом за спадкодавцем помирає спадкоємець, не встигнувши у встановлений законом строк прийняти спадщину або відмовитися від неї. Спадкова трансмісія виникає у процесі прийняття спадщини, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер і не встиг її прийняти (ст. 1276 ЦК України). У цьому разі здійснюється перехід права на прийняття спадщи­ни від померлого спадкоємця до його спадкоємців. Наприклад, після смерті спадкодавця до спадщини за законом закликалися два його сини, як спадкоємці першої черги. Старший син загинув, не встигнувши прийняти спадщину свого батька. У загиблого спадкоємця залишилися дружина та донька — онука спадкодавця. Сини спадкують по ½ після смерті батька. Один з синів померлого спадкує ½ частку майна після смерті свого батька, донька та дружина загиблого сина спадкують по половині від ½ спадкового майна, яке б успадкував загиблий, якби не помер, тобто по ¼ даного майна.

За своїм складом спадкова трансмісія включає в собі такі критерії: 1) смерть закликаного спадкоємця після відкриття спадщини, тобто мають місце два спадкування – після спадкодавця та після спадкоємця; 2) неприйняття спадщини спадкоємцем у зв'язку з його смертю; 3) право спадкоємця на прийняття належної померлому частки спадщини – при цьому спадкувати можуть усі спадкоємці померлого, а не тільки визначена категорія; 4) ці правила діють як при спадкуванні за законом, так і при спадкуванні за заповітом. Але слід зазначити, що згідно із ч. 1 ст. 1276 ЦК України, перехід права на прийняття спадщини за спадковою трансмісією не застосовуються щодо обов'язкової частки у спадщині.

Таким чином, за спадковою трансмісією перехід права на спад­кування здійснюється не за правом черговості, а за правом закли­кання до спадщини правонаступника померлого спадкоємця. Пра­во на прийняття спадщини у разі його виникнення (за трансмісією) реалізується на загальних підставах, із урахуванням строків, встановлених ст. 1270 ЦК України. При визначенні частки спадщини, яка б належала померлому спад­коємцю, застосовується такий самий порядок, як при спадкуванні за правом представлення. Якщо спадкоємців за спадковою трансмісією декілька, частка померлого родича ділиться між ними порівну. Для застосування правила спадкової трансмісії необхідно, щоб спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти.

Спадкування за правом представлення

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яканалежала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братовіспадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту часткуспадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриттяспадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

Порядок прийняття спадщини

- Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
- Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
- Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини - Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.- Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. - Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. - Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. - Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. - З моменту, як спадкоємець подав заяву про прийняття спад­щини або фактично прийняв її, успадковане майно належить спад­коємцю, він має право користуватися, управляти майном, але слід враховувати, що доки він не отримає на це майно свідоцтва про право на спадщину, він не може розпоряджатися майном.

Строки для прийняття спадщини - Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. - Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. - Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.
117.Неприйняття спадщини та відмова від спадщини (порядок вчинення та юридичні наслідки) Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Юридичні наслідки відмови від прийняття спадщини є неоднаковими і залежать від виду спадкування, до якого закликався спадкоємець, який відмовився, а також від виду відмови. При відмові від спадщини без зазначення особи, на користь якої здійснюється відмова, частка спадкоємця, який мав право на прийняття спадщини за заповітом, переходить виключно до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Це відбувається незалежно від того, чи охоплено заповітом усе спадкове майно або лише його частину. Частка спадкоємця, який мав право на прийняття спадщини за законом, переходить до спадкоємців за законом тієї черги, що закликана до спадкування, і розподіляється між ними порівну. Спадкоємці кожної з наступних черг закликаються до спадкування у разі неприйняття спадщини спадкоємцями попередньої черги. 3. У разі відмови від прийняття спадщини спадкоємцем, спадкова частка якого була обтяжена обов'язком щодо виконання заповідального відказу, цей обов'язок переходить до інших спадкоємців за заповітом, які одержали його частку. Якщо спадкова частка спадкоємця, на якого було покладено заповідальний відказ, перейшла до спадкоємців за законом, обов'язок щодо виконання відказу до них не переходить. 4. У випадку заявлення спадкоємцем відмови від прийняття спадщини на користь конкретної особи за ст. 1274 ЦК, частка у спадщині спадкоємця, який відмовився, переходить лише до цієї особи. У такому разі вищевикладені правила ст. 1275 ЦК щодо юридичної долі "простої" відмови (тобто без зазначення особи, на користь якої вона зроблена) не застосовуються. Важливим є питання про те, чи можлива зворотна описаній у ч. 5 ст. 1275 ЦК ситуація - відмова від прийняття спадщини спадкоємцем за законом із збереженням права на спадкування за заповітом. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Зрозуміла і наявність права спадкоємця в протилежному випадку: він має право спадкувати за заповітом, відмовившись при цьому від спадкування за законом, оскільки спадкування за заповітом засновується на чіткому волевиявленні спадкодавця, що має перевагу на спадкуванням за законом (ст. 1223 ЦК) і свобода якого не може бути обмежена, крім випадку спадкування за обов'язковою часткою на підставі ст. 1241 ЦК. Таким чином, спадкоємець, на користь якого відкрилася спадщина одночасно і за заповітом і за законом, має право прийняти її лише за однією з цих підстав і не позбавлений права відмовитись від її прийняття за іншою підставою.Отже, якщо на момент завершення строку для прийняття спадщини спадкоємець подав заяву про прийняття спадщини за однією з підстав і не подав заяву про відмову від її прийняття за іншою підставою, він вважатиметься таким, що прийняв її і за заповітом, і за законом, незважаючи на те, що своїм формальним актом він нібито висловив згоду на прийняття тільки частини спадщини.