Межі здійснення цивільних прав та наслідки їх порушення

У загальній формі вимога до належного здійснення суб'єктивних прав виражена у ст. 68 Конституції, яка передбачає, що кожний зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції, не посягати на праваі свободи, честь і гідність інших людей. Межі здійснення права власності передбачені ст. 41 Конституції, яка встановлює, що використання права власності не може завдавати шкоди правам,свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Власне усі вимоги до здійснення цивільного права охоплюються вже першою умовою, вказаною у ст. 13 ЦК — здійснення його має відбуватися у межах, встановлених договором абсГактами цивільногозаконодавства. Адже саме цивільне законодавство встановлює заборону завдавати шкоди іншим особам, довкіллю, культурній спадщині, конкурентам, суспільству тощо і визначає наслідки недотримання цієї вимоги. Але, очевидно, з метою загострити увагу на особливо важливих аспектахздійснення прав, низка об'єктів далі названа окремо, що виправдано з практичних міркувань. Аналізуючи вимоги до здійснення цивільного права, варто підкреслити, що відповідно до загальної тенденції зростання значення договору, при визначенні вимог до здійснення права його положення фактично прирівнюються до норми права.
Згідно з ч. 2 ст. 13 ЦК при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Це положення ЦК розвиває правило ст. 23 Конституції, згідно з якою кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.
Частина 3 ст. 13 ЦК встановлює, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Вказана норма забороняє зловживанням правом, розрізняючи два види останнього:!) навмисне завдання шкоди іншій особі у процесі реалізації свого права; 2) зловживання правом, пов'язане з використанням недозволених форм його реалізації, але у рамках загального дозволеного типу поведінки щодо такого права.
Зловживання правом як і будь-яке правопорушення тягне застосування санкції. Загальна санкція вміщена у ст. 16 ЦК, яка передбачає відмову в охороні неналежно здійснюваного права. Це положення стосовно випадків завдання шкоди іншим особам при реалізації свого права конкретизоване у нормах глави 82 ЦК, присвяченій зобов'язанням, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.
При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися "моральних засад суспільства". Як зазначалося вище, поняття "моральні засади суспільства" є продуктом звичаєвого права. Це — сукупність звичаїв, котрим надана обов'язкова сила актами цивільного законодавства. Категорія "моральні засади суспільства" охоплює як народні звичаї, положення релігії, що домінує у суспільстві, так і офіційну ідеологію суспільства, відображену у Конституції та інших законодавчих актах.
Положення ч. 5 ст. 13 ЦК, яким встановлено, що не допускається використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція, стосується певної групи цивільних відносин, що складаються у сфері підприємницької діяльності, але підпорядковуються загальним положенням ЦК. Таким чином, вказана норма стосовно підприємницьких відносин є загальним положенням, але у системі норм ЦК є спеціальним правилом, що стосується певного типу відносин і конкретизує загальне правило про межі здійснення цивільних прав.
Згідно з ч. 6 ст. 13 ЦК у випадку недодержання особою вимог здійснення права, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїм правом, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Такими наслідками є, наприклад, правило ст. 16 ЦК, яке передбачає, що суд може відмовити у захистіцивільного права та інтересу особи в разі порушення нею вимог його здійснення.
Таким чином, критеріями належного здійснення цивільного права можуть вважатися вимоги шодо відповідності поведінки уповноваженої особи положенням договору (якщо такий був) або актів цивільного законодавства; врахування публічного інтересу І моральних засад суспільства; відсутність зловживання правом.

Форми захисту цивільних прав

- по-перше, правовий захист - це завжди акт, що вже відбувся; сутність правового захисту полягає в тому, що він є реалізацією обраної правозастосувальним органом міри державного примусу;

- по-друге, правовий захист розглядається в динаміці як процес захисту, що має свій початок (пред’явлення позову) і завершення (виконання рішення суду) (Защита в советскомсеменомправе.-Львів.,1985.-С.9).

Охорона цивільних прав та інтересів має місце на етапі до їх порушення, а цивільно-правовий захист - після їх порушення.

- Правовий захист - це результат реалізації права на захист

- У науці теорії права і держави право на захист прийнято вважати однією із складових частин (одним із елементів) суб’єктивного юридичного права.

Захист цивільних прав та інтересів може бути здійснено не лише державою.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Право на захист цивільного права виникає з трьох підстав, у разі:

Порушення

Невизнання цивільного суб’єктивного права

Оспорювання

Об’єктом правового захисту поряд із цивільним правом є інтерес

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства

Відповідно до положень Глави 3 ЦК України захист цивільних прав та інтересів може здійснюватися судом, Президентом, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, нотаріусом. Передбачено право на самозахист.

Кожен із перелічених суб’єктів здійснює правовий захист в особливому встановленому для нього порядку, тобто із застосуванням узгоджених між собою юридичних засобів.

Сукупність узгоджених між собою юридичних засобів захисту суб’єктивних прав та інтересів називається формою захисту.

Форми захисту цивільних прав та інтересів виділяються в залежності від суб’єкта, який здійснює захист.

За цим критерієм форми захисту поділяються на:судову та несудову.

Адміністративна форма

Відповідно до ч.1 ст. 17 ЦК України Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України.

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Нотаріальна форма

Відповідно до ст. 18 ЦК нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі.

(Закон України „Про нотаріат” від 02.09.1993 р. Глава 14)

Поняття та способи захисту цивільних прав

Способами захисту цивільних прав називаються встановлені актом цивільного законодавства або договором матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомог яких відбувається відновлення порушених прав і вплив на правопорушника.

Відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права (визнання права власності);

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право (вимога автора твору про припинення незаконного використання твору);

4) відновлення становища, яке існувало до порушення (поновлення на роботі);

5) примусове виконання обов’язку в натурі (фактичне виконання обов’язку за договором);

6) зміна правовідношення (виділення частки в праві спільної власності);

7) припинення право відношення (розірвання договору);

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (стягнення неустойки);

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;