Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади автономної республіки крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Сутність та способи самозахисту цивільних прав

Самозахист є основною неюрисдикційною формою захисту суб’єктивного цивільного права й інтересу, як юридично визначену можливість застосування особою у випадку порушення суб’єктивних цивільних прав та інтересів, належних їй або іншій особі, засобів протидії протиправним діям або бездіяльності правопорушника, які не заборонені законом, не суперечать моральним засадам суспільства і спрямовані на забезпечення реалізації дозволеної можливої поведінки управомоченої особи, припинення правопорушення і відновлення порушеної майнової та немайнової сфери.
Ч. 5 ст. 55 Конституції України, ст. 19 ЦК, що визначають право особи на здійснення самозахисту порушеного суб’єктивного цивільного права або інтересу, які належать їй або іншій особі.
Способи самозахисту можуть визначатися положеннями договору або актів цивільного законодавства, а також безпосередньо особою, яка реалізує право на самозахист (йдеться про крайню необхідність і необхідну оборону).
Застосування самозахисту як міри захисту порушеного права може здійснюватись: — після порушення правопорушником суб’єктивного цивільного права (ст. 594 — притримання як спосіб самозахисту підлягає розгляду як юридично визначена можливість управомоченої у зобов’язальних правовідносинах особи притримати річ у себе до моменту належного виконання боржником його зобов’язання щодо її оплати або відшкодування шймі кредитору пов’язаних з нею витрат); — превентивно — з метою запобігти можливому настанню несприятливих для управомоченої особи наслідків (ст. 592 ЦК — заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов’язання, забезпеченого заставою у випадку здійснення таких неправомірних дій: передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержате- ля, якщо одержання такої згоди було необхідним).

Ознаки самозахисту цивільних прав:

1) самозахист застосовується у випадку порушення цивільного права чи загрози його порушення (протиправних посягань);

2) самозахист застосовується у разі порушення цивільного права особи, яка захищається або іншої особи;

3) самозахист здійснюється в односторонньому порядку (тобто, без звернення до компетентних органів);

4) самозахист реалізується лише у формі дії;

5) можливість застосування певного способу самозахисту має бути передбачена в акті цивільного законодавства чи договорі та можуть обиратися самою особою;

6) способи самозахисту не повинні бути заборонені законом та не суперечити моральним засадам суспільства;

7) способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням;

8) спрямованість дій при самозахисті на забезпечення недоторканості права, усунення порушення, ліквідацію його наслідків;

Можливість майбутнього оскарження дій особи, як самостійно захистила своє право до компетентних органів.

Способи самозахисту в залежності від сфери поширення поділяються на:

- такі що застосовуються у договірних зобов’язаннях (оперативні санкції)

- такі що застосовуються у недоговірних зобов’язаннях (заподіяння шкоди в стані необхідної оборони)

Поняття зловживання цивільним правом та його наслідки

Порушення уповноваженою особою меж здійснення цивіль­них прав може спричинити зловживання цивільними правами. Висвітлюючи питання про сутність зловживання правом слід перш за все звернути увагу на нерозривний зв´язок цього по­няття із суб´єктивним цивільним правом та його здійсненням. Адже, якщо суб´єкт ніяким чином не здійснює належне йому суб´єктивне право, тобто не вчиняє жодних дій по використанню тих можливостей, що в цьому праві закладені, то ні про яке зло­вживання цим правом не може бути й мови.

У загальному розумінні зловживання правом являє собою поведінку по здійсненню права з порушенням встановлених меж такого здійснення. Такий висновок ґрунтується на аналізі ч. 6 ст. 13 ЦК України, відповідно до якої в разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені части­нами другою - п´ятою цієї статті (тобто фактично меж здійс­нення прав), суд може зобов´язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встанов­лені законом.

При цьому зловживання правом завжди являє собою поведін­ку протиправну. Протиправність зловживання правом полягає в тому, що, здійснюючи своє суб´єктивне право, уповноважений суб´єкт порушує встановлений нормою права обов´язок дотри­муватися при здійсненні права меж (вимог) його здійснення. На сьогоднішній день такий загальний обов´язок закріплений в ч. 1 ст. 13 ЦК України, згідно з якою цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законо­давства.

Зловживання правом завжди порушує охоронювані законом суб´єктивні права інших суб´єктів цивільних правовідносин. Саме в цьому полягає суспільна небезпечність цього явища. Адже не було б взагалі ніякого сенсу забороняти зловживання правом, передбачати негативні наслідки за зловживання, якби від нього не було б ніякої шкоди іншим суб´єктам. Вищевикладене дає підстави вважати, що зловживання правом - це дії по використанню закладених у суб´єктивному цивільному праві можливостей з порушенням встановлених за­коном або договором меж здійснення цього права, в результаті яких порушуються охоронювані законом суб´єктивні права ін­ших осіб. Також, якщо на момент звернення відповідної особи за захис­том своїх прав до суду інша особа продовжує зловживати своїми правами, суд повинен зобов´язати її припинити такі дії (ч. 6 ст. 13 ЦК України).

Інші наслідки за зловживання правом застосовуються судом на загальних підставах і на вимогу тієї особи, яка потерпіла від зловживання правом. В певних випадках законом або договором можуть бути встановлені конкретні негативні наслідки за конк­ретний вид зловживання правом.

У разі, коли законом або договором не встановлені спеціальні санкції за зловживання правом, такі наслідки обираються самою особою, виходячи із положень цивільного законодавства, якими регулюються питання захисту того чи іншого виду цивільних правовідносин.

Класифікувати зловживання правом можна на різних підста­вах. Відповідно до ч. З ст. 13 ЦК України розрізняються зловжи­вання правом, які полягають в діях особи, що вчиняються з на­міром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, в цивільному праві прийнято називати шиканою. Відмін­ність шикани від інших видів зловживання правом полягає з елементах суб´єктивної сторони складу цього правопорушення.

Поняття представництва, його суб’єкти та форми здійснення

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представниками і тими, кого представляють, можуть бути як громадяни, так і юридичні особи.

Особою, яку представляють, може бути будь-яка правоздатна особа: громадянин — з народження, юридична особа — з моменту виникнення. Представниками можуть бути громадяни, які мають достатній обсяг дієздатності. За загальним правилом, це повнолітні, тобто особи, що досягли 18-літнього віку. У виняткових випадках як представники можуть виступати також особи, що досягли трудового повноліття, тобто шістнадцяти років (наприклад, при прийомі на роботу продавцем неповнолітнього, який дослг шістнадцяти років). Представниками не можуть бути особи, що перебувають під опікою або піклуванням.

Види:

· комерційне

· за довіреністю

· за законом

· статутне