Поняття та основні складові приватного права. Аналіз системи приватного права України на предмет наявності( чи відсутності дуалізму)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття та основні складові приватного права. Аналіз системи приватного права України на предмет наявності( чи відсутності дуалізму)



Поняття та основні складові приватного права. Аналіз системи приватного права України на предмет наявності( чи відсутності дуалізму)

Приватне право – це сукупність норм і правил, які стосуються визначення статусу і охорони інтересів окремих осіб, котрі не виступають від імені держави, не перебувають у відносинах влади і підпорядкування, рівноправно і вільно встановлюють для себе права і обов`язки у відносинах, що виникають з їх ініціативи.

Цивільне право як приватне право (в об’єктивному розумінні) - це сукупність правових норм, які регулюють шляхом диспозитивного методу особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Приватне право має цілу низку притаманних йому особливостей, зокрема:

1) визнання пріоритету інтересів окремої особи

2) встановлення правовідносин між приватними особами

3) юридична рівність учасників

4) ініціативність сторін при встановленні правовідносин

5) вільний розсуд учасників при виборі правил поведінки, не заборонених законом

Дуалізм-поділ на цивільне та підприємницьке. В Україні це питання ще не вирішено.

Основні сутнісні характеристика цивільного права як галузі права

Цивільне право як галузь права — це системна сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові й майнові відносини, які грунтуються на юридичній рівності; вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, з метою задоволення останніми власних матеріальних і духовних потреб та інтересів.

Цивільне право – це приватне право, метою існування його є захист приватних інтересів. У відносинах, які опосередковує приватне право, держава як влада не бере участі.

Предметом цивільного права як галузі права є сукупність відносин, що регулюються його нормами. Предмет цивільного права складає 3 групи суспільних відносин:

-майнові відносини – відносини, які складаються з приводу певних майнових благ та має певний економічний зміст.

-особисті немайнові відносини (, право на ім’я, здоров’я, місце проживання тощо)

-особисті немайнові, пов’язані з майновими відносинами (наприклад, інтелектуальне право, авторське право)

Порівняння диспозитивного та імперативного методів цивільно-правового регулювання

До категорії диспозитивних відносять цивільно-правові норми, які дозволяють особам домовитись щодо правила їх взаємної поведінки шляхом укладення договору і, навіть, відступити від положень, що встановлені законодавством, але передбачають ще й «резервне» правило поведінки на той випадок, якщо вони не скористаються зазначеним дозволом( можливість укласти договір, котрий не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним засадам; відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд тощо).

У імперативній нормі диспозиція формулюється законодавцем, і тому учасники цивільних відносин не мають права при здійсненні цивільних прав та обов’язків, у тому числі при укладенні договорів, виходити за межі, встановлені положеннями акта цивільного законодавства.

Цивільному праву притаманний диспозитивний метод цивільно-правового регулювання. Але для регулювання деяких суспільних відносин диспозитивні норми непридатні(наприклад договори, пов’язані з оборотом цінних паперів).

Сутність методу юридичної рівності сторін та його вияв у цивільному праві

Зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов'язків і не підпорядкована іншій.

1) жодна із сторін не може визначати поведінку ін.. сторони, спираючись на своє місце у правовідносинах

2) кожен учасник є незалежним, самостійним

3) в змозі проявляти ініціативу

4) кожен може вчиняти б.-я. дії, які не суперечать закону, договору

Значення диспозитивного методу регулювання відносин у сучасному цивільному праві

Диспозитивний метод (метод координації) характерний для регулювання на засадах ініціативності та вільного розсуду учасників відповідних відносин. Він встановлює:

-пріоритет договору

-повага до приватного життя особи

-визнання суверенітету приватної особи

Оскільки для методу цивільно-правового регулювання у більшості випадків властивою є відсутність категоричних приписів діяти учасникам цивільнихвідносин певним чином тобто, останнім надається можливість обрання типу поведінки і самостійного врегулювання своїх відносин, цей метод отримав назву диспозитивного на відміну від методу імперативного — властивого праву адміністративному (публічному праву взагалі).

Принципи (загальні засади) цивільного права та їх значення для регулювання цивільних відносин

Під принципами цивільного права розуміють керівні ідеї, основні засади цивільно-правового регулювання суспільних відносин, які характеризуються найвищим рівнем імперативності і загальною значущістю, притаманні змісту цивільного права загалом або окремій групі цивільних правовідносин в межах відповідної підгалузі чи інституту, спрямовують розвиток і функціонування всієї правової системи

ЦК України (ст. 3) до загальних засад цивільного законодавства відносить: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність і розумність.

Принципи цивільного права можна умовно поділити на дві групи: 1) принципи, які прямо передбачені ЦК України; 2) непоіменовані принципи цивільного права (які прямо не передбачені ЦК України. Серед принципів цивільного права, які прямо не передбачені ЦК України:1) принципи дозвільної спрямованості цивільно-правового регулювання, 2)рівності правового режиму для суб'єктів цивільного права, 3)пропорційності (співрозмірності) між обмеженнями та цілями цивільних прав.

Система сучасного цивільного права України та її основні інститути

С-ма цив. пр.– впорядкована сукупність цивільно-правових норм та інститутів, розміщених у певній послідовності і пов`язані спільними принципами.

Базовим елементом ЦП є цивільно-правова норма, тобто певне правило поведінки, встановлене або санкціоноване компетентним державним органом. Цивільно-правовий інститут – це сукупність цивільно-правових норм, що регламентують відносно самостійну систему суспільних відносин.

Такими є, наприклад, інститути позовної давності, права власності, купівлі-продажу, дарування, найму, схову. При цьому серед багатьох інститутів цивільного права є такі, що містять норми, які застосовуються при регулюванні усіх цивільно-правових відносин, тобто загальноцивілістичні інститути утворюють Загальну частину цивільного права. Ті ж правові інститути, норми яких взаємодіють з нормами Загальної частини та регулюють безпосередньо конкретні майнові та особисті немайнові відносин, утворюють Особливу (спеціальну) частину цивільного права.

Поняття та умови застосування аналогії цивільного права

У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Аналогія цивільного права- врегульовує цівільні відносини у разі відсутності норм законодавства та неможливості застосування аналогії закону, відповідно до загальних засад, принципів цив. законодавства

Умови:

-тлумачення принципів, які підлягають застосуванню

-відсутність аналогії

Подальший розвиток фікційної теорії можна побачити в теорії цільового майна (або теорії ”персоніфікованої цілі”), запропонованої А. фон Брінцем. В своїх поглядах він звертає увагу на ціль, для досягнення якої створена і існує кожна юридична особа. Оскільки ціллю інституту юридичної особи являється лише управління майном, то і юридична особа є не що інше, як сама ця персоніфікована ціль. Однак, взявши одну із рис, одну із ознак, які характеризують юридичну особу, Брінц абсолютизував її і створив неправильну, метафізичну конструкцію. В решті решт, спочатку заперечуючи фікційну теорію, він із свого цільового майна створив іншу фікцію.

Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Вказівка в установчому документі місцезнаходження зобов'язує юридичну особу (її органи) діяти в його межах. Для діяльності у інших місцях юридична особа може відкривати філії або представництва.

Оскільки юридична особа є суб'єктом цивільного обороту, то для того, щоб виступати у ньому від свого імені серед усіх інших суб'єктів, вона повинна мати певну назву - найменування. При цьому ЦК розрізняє поняття «найменування юридичної особи» і «комерційне (фірмове) найменування». Найменування повинна мати будь - яка юридична особа, воно вказується в її установчих документах і містить вказівку на організаційно - правову форму, Наприклад, найменування повного і командитного товариств мають містити, крім слів «повне товариство», «командитне товариство», також й імена (найменування) або всіх учасників, чи ім'я (найменування) одного або декількох учасників з доданням слів «і компанія» (ч. 4 ст. 119; ч. 2 ст. 133 ЦК). Причому, якщо у найменування командитного товариства включено ім'я вкладника, останній стає повним учасником товариства.

Найменування юридичної особи вноситься до Єдиного державного реєстру і зобов'язує останню діяти у цивільному обороті тільки під ним, а інші юридичні особи не мають права використовувати це найменування.

Юридична особа має своє найменування (ч. 1 ст. 27 ЦК України). Воно присвоюється організації в момент її створення і виступає засобом індивідуалізації цього утворення в цивільному обороті, бо має містити реквізити, які дають змогу відрізняти її від інших юридичних осіб. Найменування юридичної особи визначається в установчих та інших її документах.

Юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність, повинні мати фірмове найменування (фірму) з вказівкою на її вид та організаційно-правову форму, місцезнаходження і спеціальну назву. Місцезнаходженням юридичної особи є місцезнаходження її постійно діючого органу (ст. ЗО ЦК України). Господарська організація має право виключного користування фірмовим найменуванням в угодах, на вивісках, в оголошеннях, рекламах, рахунках, на товарах, їх упаковці тощо.

Виробнича марка як засіб індивідуалізації юридичної особи та продукції, що нею виготовляється, включає в себе найменування організації, вказівки на сорт виробу, номер стандарту, ціну та інші відомості. Зокрема, при поставці товарів вони підлягають маркуванню відповідно до вимог стандартів, технічних умов або договору.

Знаки для товарів і послуг — це зареєстроване у встановленому порядку позначення, яке служить для розрізнення товарів (послуг) одних фізичних чи юридичних осіб від однорідних товарів інших осіб. Як знаки для товарів і послуг можуть бути зареєстровані словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення та їх комбінації. На зареєстрований знак патентне відомство України видає свідоцтво.

На відміну від положень Цивільного кодексу 1963 р., юридичні особи мають не спеціальну, а загальну правоздатність. Під спеціальною правоздатністю розуміється наявність у юридичної особи таких прав і обов'язків, які відповідають меті і завданням її діяльності. За наявності загальної правоздатності юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа. Виняток складають лише ті права, які за своєю природою можуть належати лише людині (наприклад, право на життя, право на охорону здоров'я тощо).

Юридична особа у випадках і порядку, встановлених законодавством, може бути обмежена у своїх правах. Окремими видами діяльності, перелік яких встановлюється Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", юридичні особи можуть займатися тільки після одержання ними спеціального дозволу (ліцензії). Наприклад, медична практика, виробництво дисків для лазерних систем зчитування тощо.

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення, тобто з моменту її реєстрації (ст. 87 ЦК), і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Одночасно з правоздатністю у юридичної особи виникає дієздатність. Виникнення дієздатності означає, що юридична особа своїми діями може отримувати, створювати І здійснювати цивільні права та обов'язки. Дієздатність юридичної особи, як і правоздатність, має універсальний характер. Наявність у юридичної особи право- і дієздатності називається її правосуб'єктністю.

Дієздатність юридичної особи здійснюється її органами, які діють відповідно до установчих документів та закону. Органи юридичної особи можуть бути одноособовими (наприклад, директор) і колегіальними (наприклад, правління). Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У законах можуть встановлюватися випадки, коли юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Так згідно зі ст. 122 ЦК (див. коментар до ст. 122) кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам.

Дії органів юридичної особи розглядаються як дії самої юридичної особи. Вони здійснюються органами без особливої на те довіреності і створюють права та обов'язки безпосередньо для юридичної особи. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Якщо особи, які виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Наприклад, директор уклав договір з перевищенням своєї компетенції, згідно з яким юридична особа зазнала збитків. До відповідальності можуть бути притягнуті члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виконують обов'язки щодо представництва.

Спеціальна правоздатність юридичної особи була характерною для попередніх історичних періодів, хоча формально цей принцип і нині зберігається в законодавстві багатьох країн. Фактично ж у сучасному світі спеціальною правоздатністю наділяють переважно юридичних осіб, діяльність яких не спрямована на одержання прибутку. Щодо комерційних (приватних) юридичних осіб, то стійкою є тенденція до легалізації їхньої загальної правоздатності.

Одночасно з правоздатністю у юридичної особи виникає дієздатність. Виникнення дієздатності означає, що юридична особа своїми діями може отримувати, створювати І здійснювати цивільні права та обов'язки. Дієздатність юридичної особи, як і правоздатність, має універсальний характер. Наявність у юридичної особи право- і дієздатності називається її правосуб'єктністю.

Дієздатність юридичної особи здійснюється її органами, які діють відповідно до установчих документів та закону. Органи юридичної особи можуть бути одноособовими (наприклад, директор) і колегіальними (наприклад, правління). Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У законах можуть встановлюватися випадки, коли юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Так згідно зі ст. 122 ЦК (див. коментар до ст. 122) кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам.

Дії органів юридичної особи розглядаються як дії самої юридичної особи. Вони здійснюються органами без особливої на те довіреності і створюють права та обов'язки безпосередньо для юридичної особи. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Якщо особи, які виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Наприклад, директор уклав договір з перевищенням своєї компетенції, згідно з яким юридична особа зазнала збитків. До відповідальності можуть бути притягнуті члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виконують обов'язки щодо представництва.

Орган юридичної особи (далі - орган) - це юридична конструкція, що створюється правом з метою дати можливість сформувати і виразити волю юридичної особи, відстоювати її інтереси. Між юридичною особою і її органом правові відносини не виникають. Дії органа - дії самої юридичної особи. Орган - це законний представник юридичної особи, оскільки його повноваження засновані на вказівках закону і можуть здійснюватися без довіреності. Тому його треба розглядати як інституціонально-функціонального представника юридичної особи.Функціональність органу виявляється у здійсненні ним в інтересах останньої своїх повноважень у межах визначеної законом (статутом) компетенції.

Органи юридичної особи можуть бути:

за складом - колегіальними (правління, дирекція, рада) і одноосібними (президент, директор). Колегіальні органи, за правилом, обираються, одноосібні - призначаються;

За призначенням - волеутворюючі та волевиявляючі (виконавчі). Зокрема, загальні збори є вищим органом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю2, але вони тільки формують волю останнього, а виражати її може або правління акціонерного товариства - колегіальний виконавчий орган, або одноосібний виконавчий орган.

Юридична особа може мати як один орган (раду, правління), так одночасно й декілька органів (загальні збори акціонерів, наглядову раду, правління тощо). Порядок призначення або обрання органів управління, а також інші правила, що регламентують їх діяльність, встановлюються законами і установчим документом юридичної особи.

Структурна побудова органів юридичної особи повністю залежить від виду останньої. За загальним правилом, органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Винятки стосуються, перш за все, повних і командитних товариств, а також товариств, які мають спеціальну правоздатність.

Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Непідприємницькими є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Як правило, такі організації створюються з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської, спортивної, культурної, освітньої, наукової та іншої діяльності.

Підприємства та об’єднання.

Підприємство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.

Порядок створення юридичних осіб регламентується законодавством України. Залежно від виду організації, завдань і мети їх діяльності, від форми власності тощо розрізняють розпорядчий, дозвільний і нормативно-явочний порядок утворення юридичних осіб.

Нормативно-явочний порядок утворення юридичних осіб найбільш поширений в Україні. Для утворення юридичної особи будь-якого спеціального дозволу державних органів і третіх осіб не потрібно. Реєструючий орган реєструє таку юридичну особу після перевірки дотримання порядку його утворення і відповідності засновницьких документів законодавству.

Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Чинне Положення Кабінету Міністрів України "Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності" від 25 травня 1998 р. №740 передбачає, що у разі коли власником (власниками) суб'єкта підприємницької діяльності є фізична особа (фізичні особи), її (їх) підпис на установчих документах засвідчується нотаріусом.

Товариства залежно від установчих документів розділяються на два види — статутні та договірні. Статутні товариства діють на підставі затвердженого учасниками статуту (наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство). Якщо ж товариство діє на підставі укладеного між учасниками засновницького договору, то воно вважається договірним (наприклад, повне товариство, командитне товариство). До категорії установчих документів можна віднести і положення, на підставі яких можуть діяти певні юридичні особи. Інколи до установчих документів законодавство України відносить рішення власника або уповноваженого ним органу.

Установа створюється однією або кількома особами, які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Таким чином, установа створюється з метою отримання вигоди третіми особами (дестинаторами), на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Законодавство вперше передбачило можливість того, що установчий акт може міститися у заповіті. Ця норма є цілком логічною, оскільки особа може саме таким чином розпорядитися своїм майном. Правовий механізм реалізації вказаної норми буде розроблено при внесенні відповідних змін до законодавства України.

Враховуючи ту обставину, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації, до створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

У статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.

Юридична особа вважається створеною і набуває права юридичної особи (правосуб'єктності) з дня її державної реєстрації. До моменту вступу в дію ЦК в законодавство України мають внести зміни щодо процедури реєстрації юридичних осіб. Зараз державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться відповідно до ст. 8 Закону України "Про підприємництво" і Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. за № 740.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцем знаходження юридичної особи.

Громадські організації можуть легалізувати своє утворення шляхом письмового повідомлення відповідно: Міністерству юстиції України, місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим комітетам сільських, селищних, міських рад.

44.Державна реєстрація юридичних осіб (загальні правила)

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб включає, зокрема:

перевірку комплектності документів, які подаються державному
реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній
картці;

перевірку документів, які подаються державному реєстратору,
на відсутність підстав для відмови у проведенні державної
реєстрації;

внесення відомостей про юридичну особу або фізичну
особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

Під об'єктом цивільних прав розуміють матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини1. Об'єкти цивільних прав та об'єкти цивільних правовідносин — поняття тотожні. Цивільні правовідносини складаються між особами щодо матеріального чи нематеріального блага для задоволення своїх потреб. Тому об'єктом цивільних прав (правовідносин) може бути те, заради чого суб'єкти вступають у правовідносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та обов'язки з метою здійснення своїх законних права та інтересів.

За критерієм їх оборотоздатності об'єкти цивільних прав можна поділити на три види:

1) об'єкти, які обертаються вільно;

2) об'єкти, які обмежені в обігу;

Об'єкти, вилучені з обігу.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Тобто можна зробити висновок, що на території України діє презумпція: об'єкти цивільних прав можуть вільно обертатися, якщо вони не вилучені з обігу або не обмежені в обігу. При цьому види об'єктів цивільних прав, які вилучені з обігу, та об'єктів цивільних прав, обмежених в обігу, мають бути прямо вказані в законі або визначені в порядку, встановленому законом.

Законом передбачено таку класифікацію речей: 1) залежно від можливості переміщення в просторі є: - нерухомі речі (нерухоме майно, нерухомість), до яких належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їхнього знецінення та зміни їхнього призначення (будинки, інші споруди, багаторічні насадження тощо).

2) залежно від подільності виокремлюють:

- подільні речі, тобто ті, що можна поділити без втрати їх цільового призначення (зокрема, вода, цукор);

- неподільні речі - речі, які не можна поділити без втрати їх цільового призначення (стіл, вентилятор тощо);

Майном як особливим об'єктом цивільних прав вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. При цьому майнові права є не споживною річчю. Вони визнаються речовими правами.

На підприємство як єдиний майновий комплекс законодавець поширює правовий режим нерухомості, незважаючи на те, що до нього можуть входити як рухомі, так і нерухомі речі, інше майно. Однак такий режим не повинен поширюватися на окремі складові частини майнового комплексу, крім тих частин майна, до яких входять об'єкти нерухомості.

Певну однозначність у розуміння змісту поняття "підприємство" вніс новий ЦК України, у ст. 191 якого записано, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, до складу якого входять усі види майна, призначені для його діяльності, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Таке підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

Таким чином, у новому ЦК однозначно утверджена концепція підприємства як об'єкта цивільних прав. Однак іншу позицію посіли розробники ГК України, у ст. 62 якого підприємство визнається самостійним суб'єктом господарювання, створеним компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб. Крім того, в ГК визначено види підприємств (приватні, колективні, комунальні, державні та ін.), а також їхні організаційно-правові форми. Проте визнання суб'єкта господарювання підприємством не надає йому статусу суб'єкта цивільних правовідносин. Для цього воно має набути статус юридичної особи. Власне, це підтверджується ч. 4 ст. 62 ГК, за якою підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Тому можна зробити висновок, що поняття "підприємство" є обслуговуючим щодо юридичної особи і його вживання не суперечить положенням ЦК, оскільки воно певною мірою індивідуалізує ту чи іншу юридичну особу.

Інформація згідно з ЦК належить до нематеріальних благ, до яких законодавством віднесено також і результати творчої діяльності (ст. 199 ЦК), і особисті немайнові блага (ст. 201 ЦК). Поєднання цих об’єктів у окрему групу пояснюється їх особливою правовою природою та відсутністю у них матеріального змісту. Це є причиною для особливого правового регулювання відносин, пов’язаних із їх використанням і захистом.

Залежно від можливих порушень у роботі системи та загроз несанкціонованого доступу до інформації численні види захисту можна об’єднати у такі групи: морально-етичні, правові, адміністративні (організаційні), технічні (фізичні), програмні. Зазначимо, що такий поділ є досить умовним. Зокрема, сучасні технології розвиваються в напрямку сполучення програмних та апаратних засобів захисту.

Морально-етичні засоби. До цієї групи належать норми поведінки, які традиційно склались або складаються з поширенням ЕОМ, мереж і т. ін. Ці норми здебільшого не є обов’язковими і не затверджені в законодавчому порядку, але їх невиконання часто призводить до падіння авторитету та престижу людини, групи ociб, організації або країни. Морально-етичні норми бувають як неписаними, так і оформленими в деякий статут. Найбільш характерним прикладом є Кодекс професійної поведінки членів Асоціації користувачів ЕОМ США.

Правові засоби захисту — чинні закони, укази та інші нормативні акти, які регламентують правила користування інформацією і відповідальність за їх порушення, захищають авторські права програмістів та регулюють інші питання використання ІТ.

Перехід до інформаційного суспільства вимагає удосконалення карного і цивільного законодавства, а також судочинства. Сьогодні спеціальні закони ухвалено в усіх розвинених країнах світу та багатьох міжнародних об’єднаннях, і вони постійно доповнюються. Порівняти їх між собою практично неможливо, оскільки кожний закон потрібно розглядати у контексті всього законодавства. Наприклад, на положення про забезпечення секретності впливають закони про інформацію, процесуальне законодавство, кримінальні кодекси та адміністративні розпорядження. До проекту міжнародної угоди про боротьбу з кіберзлочинністю, розробленого комітетом з економічних злочинів Ради Європи, було внесено зміни, оскільки його розцінили як такий, що суперечить положенням про права людини і надає урядам і поліцейським органам зайві повноваження

Адміністративні (організаційні) засоби захисту інформації регламентують процеси функціонування ІС, використання її ресурсів, діяльність персоналу, а також порядок взаємодії користувачів із системою таким чином, щоб найбільшою мірою ускладнити або не допустити порушень безпеки. Вони охоплюють:

1 заходи, які передбачаються під час проектування, будівництва та облаштування об’єктів охорони (врахування впливу стихії, протипожежна безпека, охорона приміщень, пропускний режим, прихований контроль за роботою працівників і т. iн.);

2 заходи, що здійснюються під час проектування, розробки, ремонту й модифікації обладнання та програмного забезпечення (сертифікація всіх технічних і програмних засобів, які використовуються; суворе санкціонування, розгляд і затвердження всіх змін тощо);

3 заходи, які здійснюються під час добору та підготовки персоналу (перевірка нових співробітників, ознайомлення їх із порядком роботи з конфіденційною інформацією i ступенем відповідальності за його недодержання; створення умов, за яких персоналу було б невигідно або неможливо припускатися зловживань і т. ін.);

Розробку правил обробки та зберігання інформації, а також стратегії її захисту (організація обліку, зберігання, використання і знищення документа і носіїв з конфіденційною інформацією; розмежування доступу до інформації за допомогою паролів, профілів повноважень і т. ін.; розробка адміністративних норм та системи покарань за їх порушення тощо).

Засоби фізичного (технічного) захисту інформації — це різного роду механічні, електро- або електронно-механічні пристрої, а також спорудження і матеріали, призначені для захисту від несанкціонованого доступу і викрадень інформації та попередження її втрат у результаті порушення роботоздатності компонентів ІС, стихійних лих, саботажу, диверсій і т. ін.

При цьому цивільне право регулює лише ту частину майнових відносин, що мають майново-вартісний характер і засновані на юридичній рівності учасників, автономії волі та їх майновій самостійності (відокремленості).

Майново-вартісний характер мають майнові відносини, які передбачають взаємну оцінку їх учасниками кількості та якості праці, втіленої в такому матеріальному благу, з приводу якого ці відносини складуються



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.95.208 (0.014 с.)