Підстави, умови і значення спільного розгляду цивільного позову разом із кримінальною справою.

Якщо внаслідок вчинення злочину заподіяно матеріальну шкоду фізичній чи юридичній особі, вони мають право вимагати відшкодування таких збитків у порядку, встановленому законом. Збитки відшкодовуються у повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи.

Чинне законодавство передбачає такі способи відновлення порушеного матеріального стану у процесі провадження у кримінальній справі:

1) реституція (від лат. restitutio – відновлення, поновлення);

2) розгляд цивільного позову у кримінальній справі слідчим і судом (ст. 28 КПКУ).

Реституція – це особлива форма відшкодування заподіяних збитків і полягає у поверненні речі її володільцю (власнику), а не в оплаті її вартості.

Умови реституціїмістяться у ч. 3 ст. 79, ч. 1 і 3 ст. 80, ст. 81 КПКУ:

1) речові доказизберігаютьсядо набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи;

2) не підлягаютьреституції речі, вилучені з обігу (наркотики, вогнепальна та холодна зброя тощо), а також предмети, які вилучені як хабар (гроші, коштовності тощо), за винятком вимагання хабара. Тому у ч. 4 ст. 80 КПКУ передбачено, що речові докази, які можуть швидко зіпсуватися і які не можуть бути повернуті володільцеві, негайно здаються відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Коли потім виникне необхідність у поверненні речових доказів, то організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за державними цінами, що існують у момент повернення;

3) в окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення справи в суді повернуті їхволодільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження у справі. Наприклад, у постанові про приєднання до справи предметів як речових доказів слідчий формулює рішення про передачу речових доказів володільцю на зберігання до вирішення їх долі судом і відбирає від нього розписку, яка приєднується до справи.

Цивільний позов у кримінальному процесі – це вимога про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином або іншим суспільно небезпечним діянням підприємству, установі, організації чи громадянину, що пред’являється та вирішується в порядку кримінального судочинства.

Підстава спільного розгляду цивільного позову та кримінальної справи – наявність єдиного юридичного факту, який є основою притягнення особи до кримінальної та цивільно-правової відповідальності в разі заподіяння злочином шкоди, тобто коли дії, що утворюють склад злочину, є одночасно й підставою цивільно-правової відповідальності.

Умови спільного розгляду цивільного позову та кримінальної справи:

– наявність завданої шкоди (матеріальної чи моральної). Відповідно до п. 2 ППВСУ від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», при провадженні в кримінальній справі потерпілий має право висунути цивільний позов про стягнення моральної шкоди в кримінальному процесі;

– завдання шкоди вчиненням злочину. Позови про відшкодування шкоди, що є наслідком адміністративного, цивільно-правового й інших видів правопорушень, не можуть розглядатись у кримінальній справі;

– завдана шкода повинна випливати безпосередньо з факту вчинення розслідуваного злочину. Зокрема, не можуть розглядатись одночасно з кримінальною справою позови осіб, яким завдано шкоди внаслідок купівлі викрадених речей, що потім були в них вилучені та повернені законним володільцям. Такі позови безпосередньо не випливають з факту злочину, їхню основу становлять цивільно-правові відносини, тому такі позови можуть бути розглянуті лише в порядку цивільного судочинства;

– цивільний позов повинен бути заявлений своєчасно. Він може бути пред’явлений як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства (ч. 3 ст. 28 КПКУ).

Значення спільного розгляду цивільного позову разом з кримінальною справою:

– це сприяє всебічному, повному й об’єктивному розслідуванню та розгляду справи, позаяк у деяких випадках розмір завданої шкоди впливає на кваліфікацію діяння, визначення ступеня винності підсудного та міру покарання;

– економія часу й засобів суду, учасників процесу, оскільки виключається необхідність розгляду однієї й тієї ж справи двічі: у порядку кримінального та цивільного судочинства. Крім цього, цивільний позивач і цивільний відповідач при розгляді цивільного позову в кримінальній справі або позову про відшкодування збитків, завданих особою, стосовно якої справу закрито з підстав, зазначених у статтях 7, 7-1 КПКУ, звільняються від сплати державного мита (ч. 5 ст. 28 КПКУ);

– полегшує позивачу можливість доказування як наявності, так і розміру завданої злочином шкоди, бо воно провадиться за правилами кримінального судочинства відповідно до принципу публічності. Згідно з ч. 2 ст. 29 КПКУ, заявлений потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, завданих злочином, може підтримувати прокурор, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров’я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права;

– сприяє більш швидкому відшкодуванню заподіяної злочином шкоди, тобто є важливим засобом усунення наслідків злочину та поновлення порушених прав громадян, підприємств, установ і організацій.

Підстава пред ‘явлення цивільного позову – заподіяння злочином майнової чи моральної шкоди потерпілому, підприємству, установі, організації або наявність витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину (ст. 28, 29 КПКУ).

Особливості пред ‘явлення цивільного позову в кримінальній справі:

1) цивільний позов може бути пред’явлений:

– юридичною особою чи громадянином, які зазнали майнової шкоди від злочину, та їхніми представниками;

– фізичною особою про стягнення моральної шкоди;

– прокурором, якщо цього вимагає охорона державних інтересів та інтересів громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захищати свої права;

2) за загальним правилом, цивільний позов у кримінальній справі пред’являється до обвинуваченого, підсудного, адже він відповідальний за заподіяну ним матеріальну чи моральну шкоду. Тож закон не вимагає винесення постанови про притягнення обвинуваченого, підсудного як цивільного відповідача. Коли ж законом передбачено, що за дії обвинуваченого матеріальну відповідальність повинна нести інша особа (наприклад, батьки, опікуни, піклувальники), то особа, котра веде процес, виносить постанову про притягнення фізичної чи юридичної особи як цивільного відповідача;

3) цивільний позов пред’являється через подання позовної заяви, зміст якої визначається вимогами цивільно-процесуального законодавства, зважаючи на особливості кримінальної справи;

4) цивільний позов може бути пред’явлено як в усній, так і в письмовій формі. Усна заява заноситься до протоколу, що складається з дотриманням загальних вимог, які висуваються до протоколів;

5) громадянин, юридична особа, котрі пред’явили цивільний позов, мають право відмовитися від нього. Відмова від позову можлива в письмовій і в усній формах. В останньому випадку відмова від позову заноситься до протоколу;

6) особа, що не пред’явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред’явити цей позов у порядку цивільного судочинства (ч. 4 ст. 28 КПКУ). Однак відмова в позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред’явити той же позов у кримінальній справі (ч. 3 ст. 28 КПКУ).

Згідно з частинами 1, 4 ст. 29 КПКУ, вжиття заходів до забезпечення можливого чи пред’явленого цивільного позову, а також можливої конфіскації майна обвинуваченого – це обов’язок органів розслідування, прокуратури та суду.

Дозаходів забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна належать:

1) пошук майна та місця його знаходження шляхом провадження слідчих дій та оперативно-розшукових заходів;

2) вилучення грошей, інших цінностей, незаконно відібраних у власника (володільця);

3) вилучення майна, яке нажите злочинним шляхом;

4) вилучення інших матеріальних цінностей;

5) опис майна та накладення на нього арешту;

6) накладення арешту на грошові вклади у банках;

7) передання майна, на яке накладено арешт, на зберігання (ч. 2 ст. 126 КПКУ).

Про накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного слідчий виносить мотивованупостанову(ст. 125 КПКУ), складаєпротокол(ч. 4 ст. 126 КПКУ), до якого додаєтьсяопис майна, переданого на зберігання, підписаний особою, що проводила опис, понятми і особою, яка прийняла майно на зберігання, копія якого вручається цій особі.

Особа, яка прийняла майно на зберігання, попереджається прокримінальну відповідальністьза приховування майна, яке їй передано на відповідальне зберігання (ч. 2 ст. 126 КПКУ). Від цієї особи відбираєтьсярозписка. За приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, передбачена кримінальна відповідальність за ст. 388 ККУ (Приховування майна).

Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпадає потреба (ч. 6 ст. 126 КПКУ).

Рішення по цивільному позову(приймаються, звичайно, у вироку суду; ст. 328 КПКУ):

– задоволення цивільного позову повністю або частково залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову (при постановленні обвинувального вироку). У разі загибелі громадянина внаслідок вчинення злочину цивільний позов задовольняється на користь його близьких родичів;

– відмова в цивільному позові (при виправданні підсудного через недоведеність його участі у вчиненні злочину чи за відсутності події злочину). Відмова в позові у кримінальній справі позбавляє позивача права звертатися з цим же позовом у порядку цивільного судочинства та, навпаки, – відмова в позові в порядку цивільного судочинства позбавляє його права звертатися з цим же позовом у кримінальній справі; залишення цивільного позову без