Кримінально-процесуальні гарантії захисту прав особи в Конституції України та міжнародно-правових документах з прав людини.

Питання для державних іспитів з навчальної дисципліни «Кримінальний процес» 2011-2012 навчальний рік

 

1. Кримінально-процесуальні гарантії захисту прав особи в Конституції України та міжнародно-правових документах з прав людини.

2. Основні напрями судово-правової реформи в Україні.

3. Поняття та завдання кримінального судочинства. Типи (форми) кримінального процесу.

4. Поняття кримінально-процесуальної форми, її значення для здійснення правосуддя.

5. Співвідношення кримінального процесу з іншими галузями права та суміжними науками.

6. Кримінально-процесуальні акти, їх види, значення і вимоги, що до них ставляться. ній матеріалами справи потрібно на чверть менше часу, ніж написаними від руки.

7. Поняття кримінально-процесуальних функцій. Функції обвинувачення, захисту, правосуддя. Суб’єкти, які їх здійснюють.

8. Система стадій кримінального процесу та їх характеристика.

9. Джерела кримінально-процесуального права.

10. Поняття принципів кримінального процесу та їх система.

11. Принцип законності у кримінальному процесі.

12. Принцип незалежності суддів при здійсненні правосуддя і підкорення їх лише закону.

13. Принцип особистої недоторканності у кримінальному процесі.

14. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, засудженому, виправданому права на захист і його прояви на різних стадіях кримінального процесу.

15. Принцип публічності (офіційності) у кримінальному процесі, його прояви у різних стадіях процесу.

16. Принцип змагальності у кримінальному процесі.

17. Принцип презумпції невинуватості у кримінальному процесі, його роль у доказуванні.

18. Принцип безпосередності у кримінальному процесі.

19. Принцип національної мови судочинства у кримінальному процесі.

20. Поняття суб’єктів кримінального процесу, їх класифікація.

21. Суд як суб’єкт кримінального судочинства. Завдання і загальна характеристика повноважень суду.

22. Прокурор у кримінальному процесі, його процесуальне положення у різних стадіях процесу.

23. Органи дізнання: їх види і процесуальні повноваження.

24. Органи досудового слідства. Процесуальне положення слідчого і начальника слідчого відділу.

25. Обставини, що виключають можливість участі у справі судді, прокурора, слідчого, особи яка провадить дізнання. Порядок їх відводу.

26. Потерпілий у кримінальному процесі, його процесуальне положення у справах публічного, приватно-публічного і приватного обвинувачення.

27. Цивільний позивач і цивільний відповідач, їх права і обов’язки у кримінальному процесі.

28. Підозрюваний, його процесуальне положення у кримінальному процесі.

29. Підстави та порядок затримання особи за підозрою у вчиненні злочину.

30. Обвинувачений, його процесуальне положення у кримінальному процесі.

31. Захисник, його процесуальне положення у кримінальному процесі.

32. Допуск захисника до участі у провадженні по кримінальній справі. Випадки обов’язкової участі захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і при розгляді кримінальної справи в суді.

33. Державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

34. Підстави, умови і значення спільного розгляду цивільного позову разом із кримінальною справою.

35. Форми відшкодування шкоди, завданої злочином, у кримінальному судочинстві

36. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.

37. Поняття процесуальних строків, їх значення, класифікація га порядок обчислення.

38. Поняття доказів у кримінальному процесі.

39. Класифікація доказів, її практичне значення.

40. Показання свідка, особливості їх перевірки та оцінки.

41. Показання потерпілого, особливості їх перевірки та оцінки.

42. Показання підозрюваного та обвинуваченого, особливості їх перевірки та оцінки.

43. Поняття і види речових доказів. Особливості їх оцінки.

44. Протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складені у повноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, як джерела доказів.

45. Висновок експерта як джерело доказів. Підстави призначення експертизи. Особливості оцінки висновку експерта.

46. Форми застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві.

47. Сутність доказування, його завдання та суб’єкти.

48. Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальному процесі.

49. Поняття і значення оцінки доказів.

50. Належність і допустимість доказів у кримінальному процесі.

51. Поняття та класифікація заходів кримінально-процесуального примусу.

52. Запобіжні заходи: поняття, система, підстави і порядок їх застосування, зміни і скасування.

53. Застава як запобіжний захід. Підстави та порядок застосування.

54. Тримання під вартою. Підстави, умови і порядок обрання, зміни та скасування.

55. Сутність і значення стадії порушення кримінальної справи. Приводи і підстави до порушення кримінальної справи.

56. Види рішень, що приймаються в стадії порушення кримінальної справи. Прокурорський нагляд і судовий контроль за законністю і обґрунтованістю рішень, що приймаються у цій стадії.

57. Форми досудового розслідування. Поняття дізнання і досудового слідства.

58. Дізнання як форма досудового розслідування. Порядок провадження дізнання у кримінальних справах.

59. Підслідність кримінальних справ: поняття і види.

60. Форми взаємодії слідчого з органом дізнання у кримінальному процесі.

61. Питання кримінального процесу в Законах України «Про міліцію» і «Про оперативно-розшукову діяльність».

62. Підстави і процесуальний порядок об’єднання і виділення кримінальних справ.

63. Поняття та сутність притягнення особи як обвинуваченого. Постанова про притягнення особи як обвинуваченого, її структура і значення. Процесуальний порядок пред’явлення обвинувачення.

64. Підстави і процесуальний порядок зміни і доповнення обвинувачення на досудовому слідств.

65. Підстави, умови, процесуальний порядок та правові наслідки зупинення досудового слідства. Відновлення зупиненого досудового слідства.

66. Слідчі дії, їх поняття і класифікація. Загальні умови провадження слідчих дій.

67. Допит як слідча дія. Поняття допиту, мета, види, процесуальний порядок проведення, способи фіксації ходу та результатів.

68. Пред’явлення для впізнання. Поняття, завдання, види, умови та процесуальний порядок проведення, способи фіксації ходу та результатів.

69. Відтворення обстановки та обставин події. Поняття, мета, процесуальний порядок проведення, способи фіксації ходу та результатів.

70. Огляд як слідча дія. Поняття, види, процесуальний порядок проведення, способи фіксації ходу та результатів.

71. Обшук і виїмка. Поняття, види, підстави та процесуальний порядок проведення, фіксація ходу та результатів.

72. Накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку. Поняття, процесуальний порядок проведення.

73. Очна ставка. Поняття, умови та процесуальний порядок проведення, способи фіксації ходу та результатів.

74. Виявлення прокурором, слідчим і судом причин і умов, які сприяли вчиненню злочину. Заходи щодо їх усунення.

75. Порядок ознайомлення учасників процесу із матеріалами кримінальної справи у зв’язку із закінченням досудового слідства і передачею справи до суду.

76. Підстави і процесуальний порядок закриття кримінальної справи у стадії досудового розслідування. Прокурорський нагляд і судовий контроль за законністю і обґрунтованістю закриття справи.

77. Закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку. Структура, зміст і значення обвинувального висновку.

78. Перевірка прокурором справи з обвинувальним висновком. Рішення прокурора по справі, яка надійшла до нього з обвинувальним висновком.

79. Судовий контроль за законністю і обґрунтованістю рішень органів дізнання, досудового слідства і прокурора.

80. Поняття і значення стадії попереднього розгляду кримінальної справи суддею. Процесуальний порядок попереднього розгляду справи суддею.

81. Питання, які з’ясовуються суддею при попередньому розгляді кримінальної справи. Види рішень, які приймаються суддею за результатами попереднього розгляду кримінальної справи.

82. Повноваження судді, пов’язані з підготовкою кримінальної справи до розгляду в судовому засіданні.

83. Підстави і процесуальний порядок повернення судом першої інстанції кримінальної справи на додаткове розслідування.

84. Сутність і значення стадії судового розгляду кримінальної справи. II місце в системі стадій кримінального процесу. Межі та структура судового розгляду.

85. Загальні положення судового розгляду кримінальної справи. Учасники судового розгляду.

86. Підготовча частина судового засідання. Її сутність, місце в структурі судового розгляду і порядок проведення.

87. Судове слідство. Його сутність, місце в структурі судового розгляду, порядок проведення. Скорочене судове слідство.

88. Судові дебати. їх сутність і значення. Учасники судових дебатів. Обвинувальна промова прокурора. Промова захисника. Їх структура і зміст.

89. Вирок суду, його сутність і значення. Властивості вироку.

90. Процесуальний порядок постановлення вироку суду. Питання, що вирішуються судом при постановленні вироку.

91. Види вироків. Зміст і формі вироку. Підстави постановлення виправдувального вироку.

92. Підстави і процесуальний порядок закриття кримінальної справи під час її розгляду судом першої інстанції.

93. Поняті та значення апеляційного провадження у кримінальному судочинстві.

94. Особи, які мають право подати апеляцію. Процесуальний порядок і строки апеляційного оскарження вироку (ухвали чи постанови) суду.

95. Форма та зміст апеляції. Процесуальні наслідку подання апеляції.

96. Процесуальні підстави до скасування або зміни судових рішень в апеляційному порядку.

97. Істотні порушення кримінально-процесуального закону як підстави до скасування вироку.

98. Процесуальний порядок, строки та межі розгляду кримінальної справи в суді апеляційної інстанції.

99. Рішення, які приймаються в апеляційному провадженні. Вирок апеляційного суду.

100. Сутність, завдання та особливості касаційного провадження. Його відмінність від апеляційного провадження.

101. Особи, які мають право на касаційне оскарження. Процесуальний порядок і строки касаційного оскарження судових рішень.

102. Процесуальний порядок, строки та межі розгляду кримінальної справи в суді касаційної інстанції.

103. Результати розгляду справи судом касаційної інстанції. Ухвала касаційного суду. Види ухвал, структура та зміст.

104. Нові матеріали в апеляційній та касаційній інстанціях. Особливості оцінки доказів апеляційною та касаційною інстанціями.

105. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами. Підстави, строки перегляду. Особи, які мають право порушити питання про перегляд судового рішення.

106. Перегляд судових рішень Верховним Судом України. Підстави, строки подання заяви. Особи, які мають право подати заяву про перегляд.

107. Сутність, завдання і значення стадії виконання вироку, ухвал і постанов суду. Порядок звернення вироку до виконання. Питання, які вирішуються судом у цій стадії, порядок їх вирішення.

108. Провадження по застосуванню примусових заходів медичного характеру.

109. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів.

110. Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх.

111. Порядок провадження по справах про суспільно-небезпечні діяння, що вчинені особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності.

 

Питання для державних іспитів з навчальної дисципліни «Кримінальний процес» 2011-2012 навчальний рік

 

Указ ПУ «Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» 2006 р., «Концепція реформування кримінальної юстиції України» 2008 р.

Постановою ВРУ від 28 квітня 1992р. була схвалена Концепція судово-правової реформи.

Головною метою судово-правової реформи і формування незалежної судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

– шляхом ефективного розмежування повноважень гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади;

– реалізувати демократичні ідеї правосуддя, вироблені світовою практикою і наукою;

– створити систему законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади;

– поступово здійснити спеціалізацію судів;

– максимально наблизити суди до населення;

– чітко визначити компетенцію різних ланок судової системи;

– гарантувати право громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом.

Судово-правова реформа була запланована у три етапи.

На першому етапі пропонувалося, зокрема, внести зміни до ЗУ «Про судоустрій України», КПКУ, ЦПКУ, прийняти закони про Конституційний Суд України, адвокатуру, про судоустрій і статус суддів, про нотаріат України, про акти громадянського стану, про судову експертизу, провести інтенсивну роботу по підготовці КПКУ та деяких інших кодексів України. Не виконано такі завдання першого етапу реформи: не розроблені нормативні акти з питань оптимального навантаження суддів слідчих та інших працівників правоохоронних органів, їх матеріально-технічне забезпечення і розміщення тощо.

На другому етапі передбачалось: запровадити організаційні структури зі спеціалізації здійснення правосуддя в Україні, створити адміністративні суди, суди, які розглядають сімейні справи, завершити створення Інституту законодавства і правової реформи.

Третій етап передбачав вивчення і узагальнення ефективності судово-правової реформи, внесення змін до чинного законодавства з питань удосконалення діяльності судової влади, органів досудового слідства, прокуратури, юстиції, адвокатури, проведення подальшої роботи по спеціалізації судів, реалізацію наукових програм з удосконалення судово-правової реформи. Частково пройдено і цей етап, оскільки прийнято новий Закон “Про судоустрій“, внесено істотні зміни до Закону про прокуратуру, чітко визначено повноваження Міністерства юстиції України та ін.

Конституція України

Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана ВРУ:

а) багатосторонні міжнародні договори – визначають становище особи у сфері кримінального процесу та вимоги, що пред’являються до кримінально-процесуальних механізмів, які забезпечують охорону прав і свобод громадян у кримінальному судочинстві (Загальна декларація прав людини; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права людини; Конвенція про захист прав та основних свобод людини; Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Мінська конвенція) тощо);

б) двосторонні міжнародні договори України про надання правової допомоги в кримінальних справах – визначають порядок дачі доручень про провадження слідчих та розшукних дій, видачі осіб, які вчинили злочини, тощо.

КПКУ – систематизований звід правових норм, які в сукупності докладно регламентують увесь порядок провадження в кримінальних справах (ст. 1 КПКУ).

Інші закони, які в основному носять комплексний характер і кожному з яких притаманний свій основний предмет правового регулювання. Саме цей предмет знаходить свій прояв у назвах вказаних нормативних актів, питання ж кримінального процесу, які в них включені, мають не основне значення, вони фрагментарні, оскільки даються в зв’язку з регламентуванням не кримінально-процесуальних, а організаційних і спеціальних питань (Закон про судоустрій, про прокуратуру, про оперативно-розшукову діяльність, про адвокатуру, про міліцію, про СБУ тощо).

Рішення КСУ, якими визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині закони та інші правові акти, на підставі яких або у встановленому кримінально-процесуальному порядку органи досудового розслідування, прокурор чи суд повинні вирішити дану кримінальну справу.

Рішення Європейського суду з прав людини є джерелом кримінально-процесуального права з питань, пов’язаних з тлумаченням відповідності законодавства, на підставі якого національним судом вирішена відповідна кримінальна справа, вимогам Конвенції про захист прав і основних свобод.

Питання кримінального процесу в Законах України «Про міліцію» і «Про оперативно-розшукову діяльність».

Аналізуючи закони України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», кримінально-процесуальне законодавство, інші законодавчі та відомчі нормативні акти, ми можемо виділити основні форми взаємодії, в яких здійснюються процесуальні та оперативно-розшукові відносини органів дізнання та слідчого. До них відносяться:

– здійснення самостійно органами дізнання оперативно-розшукових заходів і термінове інформування слідчого про результати;

– виконання органами дізнання оперативно-розшукових заходів і невідкладних слідчих дій за дорученням слідчого;

– виконання органами дізнання вимог слідчого щодо сприяння при виконанні ним слідчих дій відповідно до його доручень;

– виконання органами дізнання доручень на проведення слідчих дій в інших районах;

– виконання оперативними підрозділами запитів відповідних міжнародних правоохоронних організацій та правоохоронних органів, запитів повноважних державних органів, установ та організацій стосовно проведення оперативно-розшукових заходів;

– здійснення органом дізнання розшуку обвинуваченого згідно з дорученням слідчого;

– участь спеціалістів правоохоронних органів у проведенні слідчих дій;

– проведення експертиз в експертних установах органів внутрішніх справ;

– застосування заходів безпеки стосовно осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві і проходять по кримінальній справі, що знаходиться у провадженні слідчого чи органу дізнання;

– проведення оперативно-розшукових заходів відносно осіб, затриманих за вчинення злочину та осіб, взятих під варту.

Згідно з кримінально-процесуальним законом (ст. 94, 103, 113, 114, 118, 206 Кримінально-процесуального кодексу України) основним суб’єктом взаємодії з оперативним підрозділом є слідчий. У процесі взаємодії та організації розслідування він має право: знайомитися з оперативно-розшуковими матеріалами органів дізнання; доручати їм виконання окремих доручень та вказівок про провадження розшукових та слідчих дій; вимагати узгодження питань щодо проведення оперативно-розшукових заходів у справах про злочини; приймати рішення про застосування заходів безпеки стосовно осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, та вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, додаткових заходів.

Окрім цього, згідно з вимогами відомчих нормативних актів на керівника слідчого підрозділу покладається обов’язок щодо організації взаємодії, своєчасного вирішення питання про створення слідчо-оперативних груп для розслідування багатоепізодних, міжрегіональних злочинів, проявів організованої злочинності та забезпечувати їх роботу згідно з узгодженими планами.

Таким чином, процес взаємодії слідчого та оперативного працівника полягає у здійсненні комплексу заходів, регламентованих законом, з використанням наявних сил, засобів та методів (слідчих та оперативно-розшукових) правоохоронних органів з метою вирішення завдань кримінального судочинства.

Слідчий експеримент

Слідчий експеримент – це слідча дія, яка проводиться з метою отримання, перевірки і уточнення фактичних даних, які мають значення для справи, шляхом: а) відтворення (реконструкції) обстановки, в якій протікала подія; б) здійснення необхідних дослідницьких дій, що, за припущенням, могли бути вчинені.

Недотримання умов, максимально наближених до тих, в яких вчинена дія, що перевіряється, розцінюється як порушення вимог кримінально-процесуального закону і тягне втрату доказового значення одержаних результатів;

Види слідчих експериментів

1) перевірка здатності особи сприйняти та ідентифікувати певний об’єкт (зокрема, бачити його із врахуванням освітлення, місця розташування, гостроти зору та інших факторів; чути на певній відстані звуки пострілів, крики про допомогу тощо);

2) виявлення можливості вчинення певною особою конкретних дій (виготовити предмет з певного матеріалу, в певний проміжок часу, з використанням тих чи інших засобів, тією чи іншою особою; проникнути в приміщення через пролом в стіні; подолати відстань за певний час тощо);

3) встановлення можливості настання або не настання якої-небудь події (різних варіантів падіння тіла чоловіка, виявленого на певній відстані від місця падіння; самовільного загоряння матеріалів при певній температурі; придатності ключа для відкривання певного замка тощо);

4) визначення послідовності якої-небудь події (наприклад, аналіз шляхом досліду "технологічного про– цесу" виготовлення фальшивих грошей);

5) визначення механізму утворення слідів (виготовлення пробних слідів з допомогою знаряддя, яким, за припущенням, було вчинено зламування приміщення і порівняння їх з оригіналами слідів) та ін.

Питання, які з’ясовуються суддею при попередньому розгляді кримінальної справи. Види рішень, які приймаються суддею за результатами попереднього розгляду кримінальної справи.

Питання, які з’ясовуються суддею при попередньому розгляді справи:

а) зв’язані з перевіркою матеріалів досудового розслідування і з визначенням наявності підстав для призначення справи до судового розгляду (ст. 237КПКУ) – вирішуються суддею відносно кожного обвинуваченого (підсудного) (перелік є вичерпним, причому питання з’ясовуються в наступній послідовності):

1) чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;

2) чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;

3) чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПКУ;

4) чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;

5) чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог КПКУ, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду;

6) за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого чи його представника суддя з’ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб;

7) за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя з’ясовує також питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею ККУ, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин чи для пред’явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред’явлено.

б) зв’язані з підготовкою справи до судового розгляду (ст. 253 КПКУ):

1) про призначення захисника у випадках, коли його участь у справі є обов’язковою;

2) про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу;

3) про визнання особи законним представником обвинуваченого, потерпілим, відповідачем, представником потерпілого, позивача, відповідача, якщо рішення про це не було прийняте під час розслідування справи;

4) про визнання потерпілого цивільним позивачем, якщо позов не був заявлений під час розслідування справи;

5) про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, та витребування додаткових доказів;

6) про заходи щодо забезпечення цивільного позову;

7) про виклик у необхідних випадках перекладача;

8) про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні;

9) про день і місце судового розгляду справи;

10) всі інші питання, які стосуються підготовчих до суду дій (наприклад, питання про склад суду, який має розглядати справу, про влаштування приїжджих учасників судового розгляду тощо).

Процесуальний порядок постановлення вироку суду. Питання, що вирішуються судом при постановленні вироку.

Вирок – найважливіше процесуальне рішення суду першої і апеляційної інстанцій, результат всієї передуючої його винесенню процесуальної діяльності органів досудового розслідування і суду, актправосуддя. Тільки такий, що відповідає всім вимогам закону, вирок суду здатний забезпечити досягнення завдань правосуддя, захист праві законних інтересів усіх учасників процесу, від імені держави датиоцінку соціальної небезпеки злочинного діяння, сприяє формуванню правової свідомості в суспільстві, переконаності громадян у стабільності і силі державної влади і авторитетності влади судової, підтримці правопорядку в країні

Після останнього слова підсудного суд негайно видаляється до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання (ст. 320 КПКУ).

Постановлення вироку у нарадчій кімнаті є гарантією того, що вирок буде постановлений у спокійній творчій обстановці, вільній від будь-якого зовнішнього впливу при вирішенні питань, передбачених ст. 324 КПКУ. Присутність у нарадчій кімнаті запасних суддів, секретаря судового засідання, інших осіб не допускається (ст. 322 КПКУ). Судді не мають права розголошувати міркування, що висловлювалися у нарадчій кімнаті.

Ст. 326 КПКУ коли під час наради при постановленні вироку суд визнає необхідним зясувати будь яку обставину, яка має значення для справи, то він, не постановлюючи вироку, своєю ухвалою, а суддя постановою відновлює судове слідство в справі.

Ст. 339 КПКУ Вирок підписують усі судді чи один суддя, коли справа розглядається одноособово. Суддя який залишився в меншості, має право викласти письмово окрему думку, яка приєднується до справи, але оголошенню не підлягає.

Після підпмсання вироку судді повертаються до залу засідань де головуючий або інший суддя прпоголошує вирок.

Питання, що вирішуються судом при постановленні вироку Ст. 324 КПКУ

1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

2) чи має це діяння склад злочину і до якої ст. кримінального закону він може бути підведений;

3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

5) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують відповідальність підсудного і які саме;

6) яка міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати;

7) чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;

8) що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову, і можливою його конфіскацією;

9) що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;

10) на кого мають бути покладені судові витрати і в якому розмірі;

11) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;

12) чи є необхідним застосовувати до підсудного примусове лікування чи встановити над ним опікування.

Виправдувальний вирок

Підстави для постановлення: 1) не встановлено події злочину; 2) в діянні підсудного немає складу злочину; 3) не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Особливості:

1. Виправдання підсудного за будь-якою з перелічених підстав означає визнання його невинним у вчиненні злочину, тобто повну реабілітацію підсудного, і тягне за собою обов’язок суду та інших органів забезпечити йому відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

2. Різні підстави виправдання по різному впливають на долю цивільного позову. При виправданні підсудного через не доведення його участі у вчиненні злочину або при відсутності події злочину – суд відмовляє в цивільному позові. При виправданні підсудного за відсутністю в його діях складу злочину суд залишає позов без розгляду (ч. ч. 2, З ст. 328 КПКУ), а це не позбавляє права цивільного позивача пред’явити позов у порядку цивільного судочинства.

Структура.

Вступна частина містить дані, які індивідуалізують вирок. В ній зазначається: 1) про постановлення його ім’ям України; 2) місце і час постановлення вироку; 3) назва суду, який виносить вирок, склад суду, секретар, учасники судового розгляду; 4) наводяться дані про особу підсудного; 5) кваліфікація злочину (ст. 333 КПКУ).

Інстанції

У результаті касаційного розгляду справи суд приймає одне з таких рішень:

1) залишає вирок, постанову чи ухвалу без зміни, а касаційні скарги – без задоволення;

2) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і направляє справу на нове розслідування або новий судовий або апеляційний розгляд;

3) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і закриває справу;

4) змінює вирок, постанову чи ухвалу.

У разі відкликання касаційних скарг касаційний суд виносить ухвалу про закриття касаційного провадження, якщо іншими учасниками судового розгляду рішення не було оскаржене в касаційному порядку.

Ухвала суду касаційної інстанції повинна бути законною та об-ґрунтованою. Зміст такої ухвали повинен відпові дати таким же ви-могам, як і зміст ухвали апеляційного суду, а тому в ній зазначаються: 1) місце і час постановлення ухвали; 2) назва і склад суду, що постановив ухвалу; 3) особи, які брали участь у розгляді справи в засіданні апеляційної інстанції; 4) час (день, місяць, рік) постановлення ухвали і назва суду, який постановив вирок (постанову), ухвалу; 5) зміст ви-року (постанови), ухвали суду; 6) наслідки розгляду справи в апеляційній інстанції; 7) особа, яка подала касаційну скаргу чи касаційне подання; 8) суть касаційної скарги, подання прокурора; 9) короткий виклад пояснень осіб, які брали участь у засідан ні касаційної інстанції; 10) докладні мотиви прийнятого рішення касаційної ін станції; 11) результати розгляду справи.

Частини (етапи) перегляду судових рішень у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення

1. Порушення питання про перегляд судового рішення в порядку виключного провадження.

1) Клопотання про перегляд судового рішення з цієї підстави мають право подавати:

– засуджений, його захисник чи законний представник;

– прокурор, який брав участь в розгляді справи судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції;

– Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор АРК, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їх повноважень – незалежно від їх участі в розгляді справи судом;

– інші особи, якщо таке право надано їм законодавчими актами України (наприклад, після смерті засудженого з метою його реабілітації клопотання вправі подавати його близькі родичі).

Всі інші учасники процесу (потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники тощо) права і інтереси яких, на їхню думку, порушені за захистом своїх прав повинні звертатися до суду виключної інстанції тільки через відповідного прокурора.

2) Клопотання про перегляд судового рішення за формою і змістом повинне відповідати вимогам, що пред’являються до апеляції (ст. 350 КПКУ).

Клопотання подається безпосередньо у Верховний Суд України.

2. Проведення перевірки правильності застосування кримінального та кримінально-процесуального закону, і вирішення питання про необхідність судового розгляду справи в порядку виключного провадження.

1) Суддя Верховного Суду, проаналізувавши клопотання і представлені документи (копії судових рішень), вправі: – відповідно до положень ст. 24 КПКУ дати доручення голові нижчестоящого суду організувати перевірку дотримання в справі кримінально-процесуальних норм і про результати перевірки повідомити Верховний Суд; – витребувати справу із суду; – відмовити у витребуванні справи.

2) При надходженні витребуваної із суду справи суддя вивчає її з погляду, чи правильно був застосований кримінальний закон (див. ст. 371 КПКУ) і чи не допущено істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону (див. ст. 370 КПКУ), а якщо кримінальний закон застосований неправильно і (або) допущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, то чи вплинуло це істотно на правильність судового рішення.

3) Якщо кримінальний закон застосований правильно й істотних порушень процесуального закону не допущено або істотні порушення істотно не вплинули на правильність судового рішення, суддя відмовляє у внесенні клопотання на обговорення суддів. За наявності ж підстав для перегляду судових рішень організовується обговорення суддями справи з клопотанням у складі не менше 5 суддів касаційного суду.

4) Коли в результаті обговорення не менше, ніж п’ять суддів прийдуть до висновку про наявність передбачених законом підстав для перегляду судового рішення в порядку виключного провадження, вони підписують подання про необхідність судового розгляду клопотання і справи. На підставі цього подання, справа призначається до судового розгляду.

Якщо, під час обговорення справи і клопотання судді не погодилися на внесення подання в суд виключної інстанції, суддя-доповідач на клопотанні ставить резолюцію проте, що судді в результаті обговорення не знайшли підстав для перегляду судового рішення.

 

Сутність, завдання і значення стадії виконання вироку, ухвал і постанов суду. Порядок звернення вироку до виконання. Питання, які вирішуються судом у цій стадії, порядок їх вирішення.

Виконання вироку – завершальна стадія кримінального процесу. Вона починається після того, як вирок (постанова чи ухвала) суду набуває законної сили. Стадія виконання вироку містить у собі лише ті дії і рішення суду й інших суб’єктів кримінального судочинства, які носять процесуальний характер. Вся інша діяльність по фактичному виконанню вироку, здійснювана органами держави, лежить за межами даної стадії. Ця діяльність регламентується нормами кримінально-виконавчої, адміністративної й іншої галузей права.

Значення стадії виконання вироку укладається в тім, що вона створює необхідні передумови для безпосередньої реалізації прийнятих у вироку рішень, сприяє формуванню в громадян переконання в неминучості покарання за вчинений злочин. До виконання звертається тільки той вирок, що набув законної сили.

Питання, що вирішуються судом у стадії виконання вироку, підрозділяються на три групи.

1. Питання, що виникають при звертанні вироку до виконання:

а) про відстрочку виконання вироку (ст. 405 КПКУ);

б) про застосування давнини виконання обвинувального вироку у відношенні особи, засудженої до довічного ув’язнення (ч. 1 ст. 409 КПКУ).

Ця група питань зважується судом, який ухвалив вирок.

2. Питання, що вирішуються судом у процесі фактичного виконання вироку:

а) про застосування умовно-дострокового звільнення від покарання і заміні невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 407 КПКУ);

б) про застосування умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці (ст. 407-1 КПКУ);

в) про звільнення від відбування покарання засудженого, який занедужав тяжким захворюванням (ст. 408 КПКУ);

г) про звільнення від відбування покарання осіб, умовно засуджених до позбавлення волі чи умовно звільнених з місць позбавлення во