Показання підозрюваного та обвинуваченого, особливості їх перевірки та оцінки.

Показання підозрюваного – це відомості, повідомлені ним на допиті, що проведений в ході досудового провадження у КС у відповідності з вимогами статей 107, 143-146 КПКУ. Стаття 73. Показання підозрюваного Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин по справі. Показання підозрюваного підлягають перевірці. Визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі. При оцінці показань підозрюваного треба мати на увазі: 1) його особисту заінтересованість в результатах розслідування і розгляду справи в суді при відсутності відповідальності за завідомо неправдиві показання; 2) факт ознайомлення обвинуваченого з усіма матеріалами закінченої провадженням КС в порядку ст. 218, 222, а також присутність його при дослідженні обставин справи в суді, і в зв’язку з цим можливість зміни і корегування ним своїх показань; 3) показання підозрюваного не є найбільш чи найменш достовірними і цінними при оцінці всієї сукупності доказів; 4) при оцінці показань підозрюваного необхідно враховувати, що його показання на досудовому слідстві, від яких він потім відмовився, не підтверджені в СЗ іншими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

У залежності від відношення підозрюваного до висунутої проти нього підозрі, розрізняють:

Повне чи часткове визнання підозрюваним своєї провини – це його показання, у яких він визнає себе винним і повідомляє органу дізнання, слідчому, прокурору, суду про обставини зробленого їм злочину.

Повне чи часткове заперечення підозрюваним своєї провини – це його показання, у яких він не визнає себе винним і повідомляє посадовим особам, які ведуть процес, про обставини, що встановлюють його невинність, спростовує докази, на яких засноване підозра.

Обмова – це показання підозрюваного, у яких він свідомо неправдиво викриває (обмовляє) інших підозрюваних, обвинувачуваних чи інших осіб у здійсненні інкримінованого йому (чи залученим з ним до справі тим або іншим співучасникам цього) злочину. Користаючись своїм правом на захист, а також відсутністю відповідальності за свідомо помилкові показання, підозрюваний може давати показання про те, що злочин, у здійсненні якого підозрюють його (чи його і яких-небудь інших співучасників даного злочину), вчинений не їм (чи цими його співучасниками), а нібито іншою особою, при цьому насправді знаючи, що ця особа даний злочин не вчиняла.

Самообмови укладається у визнанні підозрюваним його причетності до злочину, якого у дійсності він не робив; причетності до більш тяжкого злочину, ніж зробленоний у дійсності. Самообмова має місце і тоді, коли підозрюваний бере тільки на себе провину за зроблений груповий злочин чи перебільшує свою роль у здійсненні злочину. Мотивами самообмови може бути прагнення підозрюваного понести покарання за менш тяжкий злочин у порівнянні зі зробленим або звільнити від кримінальної відповідальності інших осіб, що у дійсності вчинили даний злочин і т. п.

Алібі – це твердження підозрюваного про те, що він не міг зробити інкримінований йому злочин, тому що в момент його здійснення знаходився зовсім в іншому місці.

Стаття 74. Показання обвинуваченого. Обвинувачений вправі давати показання по пред’явленому йому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі і доказів, що є в справі. Показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.

Види показань: 1) повне чи часткове визнання вини; 2) повне або часткове заперечення вини; 3) самообмова; 4) обмова; 5) алібі. При оцінці показань обвинуваченого треба мати на увазі: 1) його особисту заінтересованість в результатах розслідування і розгляду справи в суді при відсутності відповідальності за завідомо неправдиві показання; 2) факт ознайомлення обвинуваченого з усіма матеріалами закінченої провадженням КС в порядку ст. 218, 222, а також присутність його при дослідженні обставин справи в суді, і в зв’язку з цим можливість зміни і корегування ним своїх показань; 3) показання обвинуваченого не є найбільш чи найменш достовірними і цінними при оцінці всієї сукупності доказів; 4) при оцінці показань обвинуваченого необхідно враховувати, що його показання на досудовому слідстві, від яких він потім відмовився, не підтверджені в СЗ іншими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

Таким чином, показання обвинувачуваного – це повідомлення особою, у відношенні якої винесена постанова про залучення в якості обвинувачуваного, відомостей відносно пред’явленого обвинувачення, інших відомих їй обставинах і наявних у справі доказів, зроблене під час допиту у встановленому законом порядку.

Давати показання і відповідати на питання – це право, а не обов’язок обвинувачуваного. За відмовлення від дачі показань і за дачу свідомо помилкових показань обвинувачуваний ніякої відповідальності не несе. Домагатися його показань (як і інших допитуваних осіб) шляхом насильства, погроз і інших незаконних заходів заборонено (ч. 3 ст. 22 КПКУ). Показання обвинувачуваного, як і інші докази в кримінальному процесі, підлягають перевірці шляхом аналізу їхнього змісту, зіставлення з іншими наявними в справі доказами, провадженню слідчих дій (очної ставки, відтворення обстановки й обставин події й ін.). При оцінці показань обвинувачуваного варто враховувати, що його показання на досудовому слідстві, від яких він згодом відмовився, не підтверджені в судовому засіданні іншими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку. Слідчий, прокурор, суд повинні особливо критично відноситися до показань обвинувачуваного проти інших підозрюваних, обвинувачуваних і інших осіб, що спрямовані на зм’якшення їхньої власної провини. Обвинувачення не може вважатися доведеним, якщо воно засновано тільки на обмові іншого обвинувачуваного, зацікавленого в результатах справи, не підкріплене іншими доказами. Необхідно також мати на увазі, що обвинувачуваний, як активний учасник кримінального процесу, знайомиться в порядку ст. ст. 218, 222 КПКУ з усіма матеріалами закінченого провадження кримінальної справи, є присутнім при дослідженні обставин справи в суді й у зв’язку з цим може змінювати, коректувати свої показання. Визнання обвинувачуваним своєї провини може бути покладено в основу обвинувачення тільки при підтвердженні цього визнання сукупністю наявних у справі доказів (ч. 2 ст. 74 КПКУ). Судове слідство провадиться судом у повному обсязі, незалежно від визнання підсудним пред’явлених йому обвинувачень (ч. З ст. 299 КПКУ).