Поняття процесуальних строків, їх значення, класифікація га порядок обчислення.

Під процесуальним строком у найширшому значенні розуміється встановлений законом, підзаконним нормативним актом або рішенням уповноваженої на те посадової особи час для виконання суб’єктами кримінально-процесуальних відносин певних процесуальних дій (іноді утримання від них) або прийняття процесуальних рішень.

Залежно від часового прояву кримінально-процесуальні строки класифікують на дві великі групи: строки-моменти та строки-періоди.

Строки-моменти звичайно позначаються шляхом вказівки в законі вчинити якусь процесуальну дію до або одночасно з провадженням іншої процесуальної дії, або відразу після її вчинення чи настання певної події.

Строки-періоди передбачають у своїх межах певну свободу вчинення процесуальних дій. Необхідна або дозволена дія може бути виконана в будь-який момент установленого строку-періоду. Аналіз норм показує, що такі строки звичайно встановлюються в тих випадках, коли ефективність процесуальних дій прямо залежить від тактичних міркувань, конкретних обставин справи або необхідності виконання підготовчих дій.

Строки-періоди залежно від способу визначення їх тривалості поділяють на визначен і та невизначені. Строки, які входять до першої групи, у чинному законодавстві України обчислюються у годинах, добах (днях), місяцях і роках. Ці строки залежно від можливості продовження класифікують на абсолютно визначені, мінімальна або максимальна межа яких ні за яких умов не може бути продовжена, та відносно визначені, продовження яких у разі потреби передбачено законом. Залежно від необхідності винесення уповноваженим суб’єктом спеціального рішення продовження строків може відбуватися у загальному (коли це рішення потрібно) або спеціальному (спрощеному) порядку. Для невизначених строків характерним є відсутність у законі вказівок про їх точну тривалість. У нормах, які їх встановлюють, як правило, позначається або з достатньою очевидністю припускається як їх початок, так і їх закінчення. Ця особливість, природно, виключає необхідність обчислювати такого роду строки, але потребує правильного визначення моменту настання обставин, що знаменують початок і особливо закінчення подібних строків.

Залежно від функціонального призначення кримінально-процесуальні строки поділяють на три групи: ті, що забезпечують швидкість судочинства; що гарантують права і законні інтереси учасників процесу; що гарантують здійснення прокурорського нагляду за дотриманням законів у кримінальному судочинстві. Як різновид юридичних фактів строки бувають правовстановлюючі, що викликають виникнення правовідносин (наприклад, строки на оскарження, строк-момент, з якого виникає право в особи користуватися послугами захисника, і т. д.); правозмінюючі строки (наприклад, з моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого в підозрюваного змінюється правовий статус і він стає обвинуваченим, хоча в цілому правовідносини зберігаються) і правообмежуючими (наприклад, строк, протягом якого особа перебуває під вартою).

При обчисленні строку добами строк закінчується о 24 годині останньої доби, але КПКУ передбачає норму, відповідно до якої «якщо відповідну дію належить провести в суді або в органах дізнання і досудового слідства, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах» (ч. 2 ст. 89 КПКУ). Строк, що обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця (ч. 3 ст. 89 КПКУ). Цим «відповідним числом» за загальним правилом є число, з якого починається перебіг строку.

Закон передбачає два винятки з цього правила, які обумовлені календарним порядком обчислення.

1. Якщо останній місяць строку не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця (ч. 4 ст. 89 КПКУ). Так, двомісячний строк тримання під вартою, перебіг якого почався, скажімо, 30 грудня 2009 року, минув у лютому 2010 року. Але оскільки в лютому немає числа, що відповідає вищевказаному числу грудня, то згідно з викладеним правилом строк минув 28 лютого. Аналогічні ситуації можуть виникати, якщо строк починається з 31 числа, а закінчується в такі місяці, що мають тривалість у 30 календарних днів.

2. Якщо закінчення строку припадає на неробочий день (вихідний, святковий), то строк автоматично продовжується. У цьому разі «останнім днем строку вважається наступний робочий день» (ч. 4 ст. 89 КПКУ).