Державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Загальні положення державного захисту суб’єктів кримінального судочинства:

У правовій державі захист громадян від протиправних посягань взагалі й у процесі розслідування та розгляду кримінальних справ зокрема займає центральне місце, що потребує створення необхідних умов для здійснення судочинства і виконання правоохоронними органами їх повноважень, а також участі у кримінальному судочинстві суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, які б його забезпечили.

Саме застосування заходів безпеки, які полягають в охороні суб’єктів кримінального судочинства від можливих злочинних та інших протиправних посягань на їх життя, здоров’я, особисту недоторканність чи майно, спрямоване на досягнення такого захисту.

Під державним захистом учасників кримінального судочинства слід розуміти діяльність уповноважених на те державних органів і посадових осіб із застосування заходів безпеки відносно потерпілих, свідків, підозрюваних, обвинувачених, слідчих, прокурорів, суддів та інших учасників процесу від можливих злочинних чи протиправних посягань.

Вказану діяльність умовно можна розділити на дві групи: 1) дії по охороні учасників кримінального судочинства від можливих злочинних чи протиправних посягань на життя, здоров’я, гідність, особисту недоторканність чи майно; 2) дії по відшкодуванню фізичної, майнової чи моральної шкоди, завданої у зв’язку з участю у справі.

Правовою основою державного захисту учасників кримінального судочинства є законодавчі акти, які регулюють суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, їх охорони та соціального захисту у досудовому і судовому провадженні по кримінальних справах, а також на стадії виконання вироку. До таких слід віднести: Конституцію України, Закони України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»,, «Про прокуратуру»4, «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність», КУпАП, ККУ, КПКУ та інші законодавчі акти та міжнародно-правові угоди і договори, учасницею яких є Україна.

Вказаними законами і підзаконними актами встановлені: а) учасники кримінального судочинства, які підлягають державному захисту, їх права і обов’язки; б) державні органи і посадові особи, які уповноважені забезпечувати державний захист учасників кримінального судочинства, їх компетенція, права і обов’язки; в) види заходів безпеки і захисту фізичних осіб у зв’язку з їх участю в кримінальному судочинстві; г) підстави і порядок здійснення державного захисту учасників кримінального судочинства; ґ) підстави і межі відповідальності посадових осіб і осіб, які підлягають захисту, за порушення вимог законодавства про державний захист учасників кримінального судочинства; д) джерела і порядок фінансування, матеріально-технічне забезпечення державного захисту учасників кримінального

Питання практичного застосування заходів забезпечення безпеки суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, знайшли своє вирішення у постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 червня 1999 року № 10 «Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві». Так, у п. 4 цієї постанови Пленум зазначив, що відповідно до ст. 16 Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та ст. 22 Закону «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» у разі надходження письмової чи усної заяви особи, яка має право на державний захист, за наявності загрози життю, здоров’ю, житлу чи майну цієї особи або її близьких родичів голова суду або суд, у провадженні якого перебуває справа, зобов’язаний негайно прийняти постанову (ухвалу) про застосування заходів безпеки. У невідкладних випадках, коли згоду особи на її захист одержати неможливо, така постанова (ухвала) може бути винесена за ініціативою голови суду (суду) і за відсутності заяви з обов’язковим повідомленням про це особи, щодо якої прийнято рішення про її захист. У разі відмови такої особи від захисту потрібно керуватися ст. 17 Закону «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Згідно з цим законом при відмові особи, яка бере участь у кримінальному судочинстві, від захисту засоби безпеки відносно такої особи не здійснюються. При наявності загрози настання тяжких наслідків із санкції прокурора або ухвали суду відносно таких осіб можуть застосовуватися заходи щодо особистої охорони, охорони житла й майна, використовуватися технічні засоби контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів. Про застосування цих засобів, а також про право їх оскарження повідомляється особа, яка відмовилася від захисту.

При перевірці приводів до забезпечення безпеки і при застосуванні заходів безпеки підлягає перевірці характер погроз – чи вони спрямовані на перешкоджання встановленню істини у справі, чи, можливо, мають інший характер (не виключено, що особа, яка заявляє клопотан­ня про забезпечення заходів безпеки, навмисно дає неправдиві показання або добросовісно помиляється в оцінці деяких фактів тощо, а це, у свою чергу, викликає своєрідну реакцію обвинувачених (підозрюваних), їхніх родичів і близьких). Реальність загрози встановлюється в кожному окремому випадку виходячи з конкретних обставин з урахуванням як об’єктивного, так і суб’єктивного критеріїв (змісту, часу, способу, інтенсивності погрози; даних, що характеризують особу, яка її висловлює; стосунків останньої з особою, яка бере участь у судочинстві, та ін.). При визначенні реальності зазначеної загрози слід брати до уваги як характер вчиненого злочину, так і характеристику особи (осіб) обвинуваченого (підозрюваного) та її оточення. Терміновість заходу безпеки означає негайне виконання постанови суду чи судді (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 червня 1999 року № 10 «Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві»)1. Якщо при перевірці факт загрози не підтвердиться, голова суду (суд) виносить постанову (ухвалу) про відмову в застосуванні заходів безпеки, яка може бути оскаржена до суду вищого рівня. Така скарга розглядається головою зазначеного суду невідкладно.

У разі наявності приводів для забезпечення безпеки слідчий або прокурор, а також орган дізнання зобов’язані здійснити відповідну перевірку в строк не більше ніж три доби, а у невідкладних випадках – негайно шляхом проведення необхідних процесуальних дій (допиту, обшуку, виїмки, огляду, витребування документів, направлення доручень органу дізнання тощо) і прийняти рішення про застосування або про відмову у застосуванні заходів безпеки. Про прийняте рішення виноситься мотивована постанова із зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і строків їх здійснення, про що письмово повідомляється заявник. Якщо заходи безпеки застосовуються не на прохання особи, яка береться під захист, то на це має бути одержана її згода. У разі, коли є достатньо даних, що вказують на ознаки злочину, у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, приймається рішення про порушення чи відмову у порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) про злочин за підслідністю чи підсудністю.

Рішення органів, які приймаються відповідно до закону, про вжиття спеціальних заходів щодо працівників суду, правоохоронних органів та їх близьких родичів є обов’язковими для виконання відповідними органами, підприємствами, установами, організаціями та їх посад