Поняття та сутність притягнення особи як обвинуваченого. Постанова про притягнення особи як обвинуваченого, її структура і значення. Процесуальний порядок пред’явлення обвинувачення.

Притягнення особи як обвинуваченого (ст. 131-147 КПКУ):

1) становлення в кримінальній справі обвинуваченого – учасника кримінального судочинства відносно якого провадиться досудове слідство, і який є суб’єктом права на захист та набуває низки процесуальних прав, вказаних у законі (ч. 2 ст. 43, ст. 142 КПКУ);

2) формування, ключових кримінально-процесуальних відносин в стадії досудового розслідування між слідчим і обвинуваченим;

3) констатація висновків слідчого про кримінально-правові відносини, встановленні, як він вважає, на цей момент;

4) оголошення особі про кримінальну відповідальність, що їй загрожує;

5) визначення основного напрямку в подальшому розслідуванні, яке, в свою чергу, знаменує один з найважливіших етапів криміна– льного переслідування конкретної особи;

6) розширення в слідчого процесуальних ресурсів у частині застосування до обвинуваченого запобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу (наприклад: накладення арешту на майно; відсторонення обвинуваченого від посади; дій по його розшуку і приводу та ін.); а також виникнення обов’язку у слідчого забезпечити обвинуваченому можливість захищатися (ст. 21 КПКУ);

7) створення передумов для переходу до нової фази процесу доказування, викликаного розширенням кола суб’єктів доказування (обвинуваченого, його захисника, законного представника).

Підстава – наявність достатніх доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою. Поняття достатності доказів є оціночним; висновок про їх наявність є суб’єктивним, його робить посадова особа – слідчий на підставі свого внутрішнього переконання (ст. 67 КПКУ). До моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого доказами повинні бути підтвердженні основні питання, які входять до предмету доказування: подія злочину; вчинення цього злочину конкретною особою.

Механізм вкл. такі дії:

а) винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого (ст. ст. 131, 132 КПКУ)

1. Постанова про притягнення як обвинуваченого повинна бути мотивована, тобто повинні бути викладенні фактичні обставини, що ставляться у вину конкретній особі, таким чином, щоб було ясно, у вчиненні якого кримінально караного діяння ця особа обвинувачується і під дію якої ст. (частини, пункту ст.) ККУ її дії підпадають. Коли особа притягується до відповідальності за вчинення декількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, то повинно бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому в вину по кожній з цих статей (ст. 132 КПКУ).

2. При спільному вчиненні злочину (злочинів) декількома особами щодо кожного з них виноситься окрема постанова про притягнення як обвинуваченого, в описових частинах яких повинна бути чітко окреслена роль кожного учасника злочину.

3. Закон не зобов’язує слідчого наводити в описовій частині постанови докази, на яких ґрунтується обвинувачення, однак, на наш погляд, робити це необхідно, оскільки: а) підставою для притягнення як обвинуваченого є наявність достатніх доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, то їх потрібно вказати; б) копія постанови про притягнення як обвинуваченого вручається особі, щодо якої вона винесена. Таким чином, уже з цього моменту (а не з моменту ознайомлення по закінченню досудового слідства з матеріалами справи) вона знає на яких фактичних даних ґрунтується її обвинувачення і має змогу від нього захищатися, спростовуючи їх; в) це важливо і для самого слідчого, щоб не виникло ситуації, коли це рішення буде оскаржено на тій підставі, що на момент його прийняття достатніх доказів ще не було, а вони з’явились дещо пізніше. Це не означає, що потрібно викладати всі докази, які зібрані на момент притягнення особи як обвинуваченого (з міркувань збереження таємниці досудового слідства), а також, що потрібно викладати зміст вказаних доказів (думається, достатнім буде лише перерахувати джерела в яких вони містяться – наприклад: «ці обставини підтверджуються показаннями свідка М., висновком судово-медичної експертизи, такими-то документами»).

б) пред’явлення обвинувачення (яке заключається в тому, що у встановлений строк слідчий, пересвідчившись в особі обвинуваченого, знайомить його з постановою про притягнення як обвинуваченого і роз’яснює сутність сформульованого відносно нього обвинувачення) (ст. 133-142, 144, 48, 61, 63, 119 КПКУ)

1. Пред’явлення обвинувачення – обвинувачення повинно бути пред’явлено обвинуваченому, – не пізніше 2 днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу (ст. 133 КПКУ).

2. При пред’явленні обвинувачення особі присутність захисника є обов’язковою, крім випадків, коли він відмовляється від нього і його відмова прийнята (ст. 140 КПКУ).

3. Пред’явлення обвинувачення включає в себе систему процесуальних дій:

а) повідомлення обвинуваченого про день пред’явлення обвинувачення та його виклик до слідчого (при необхідності – його привід);

б) оголошення постанови про притягнення як обвинуваченого, роз’яснення суті пред’явленого обвинувачення та вручення копії постанови про притягнення як обвинуваченого, про що складається протокол (ст. 140 КПКУ);

в) роз’яснення обвинуваченому його процесуальних прав на слідстві, про що зазначається в постанові про пред’явлення обвинувачення і стверджується підписом обвинуваченого (ст. 142 КПКУ).

в) допит обвинуваченого (ст. 143, 145, 146 КПКУ)

1. Допит обвинуваченого – це слідча дія, в ході якої слідчий отримує усні показання обвинуваченого з приводу пред’явленого йому обвинувачення, а також з приводу інших обставин, які мають значення для справи та фіксує його показання в протоколі.

2. Процесуальний порядок допиту обвинуваченого:

а) слідчий зобов’язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред’явлення йому обвинувачення (ч. 1 ст. 143 КПКУ), забезпечивши йому до першого допиту конфіденційне побачення із захисником (п. 1 ч. 2 ст. 48 КПКУ), а при неявці останнього – здійснивши його заміну (ст. 46 КПКУ);

б) допит обвинуваченого проводиться незалежно від того, чи допитувалась ця особа як свідок або як підозрюваний.

Дача обвинуваченим показань є його правом, а не обов’язком. Обвинувачений не несе відповідальності за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань.

Істотною передумовою допиту обвинуваченого є роз’яснення належних йому процесуальних і конституційних прав. Так згідно ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожному обвинуваченому повинно бути гарантовано не бути примушеним до дачі показань проти самого себе або до визнання себе винним. Стаття 63 Конституції закріпила, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

При допиті обвинуваченого за його бажанням може бути присутнім захисник, а у випадках, передбачених ч. 1 ст. 45 КПКУ, присутність захисника є обов’язковою.