Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, засудженому, виправданому права на захист і його прояви на різних стадіях кримінального процесу.

Право на захист – це сукупність процесуальних прав, які надаються і забезпечуються законом підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, осудженому та виправданому для оспорювання висунутої проти них підозри чи обвинувачення в скоєнні злочину, для доказування своєї невинності чи меншої винності, а також для захисту інших законних інтересів в КС. Право на захист не тільки гарантія інтересів особи, але й гарантія інтересів правосуддя, це соціальна цінність. Наявність широкого кола прав на захист не є перешкодою для розкриття злочинів, не сприяє ухиленню злочинця від відповідальності, а, навпаки, допомагає виконанню завдань кримінального судочинства, створює найкращі умови для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, встановлення об’єктивної істини, запобігає допущенню слідчих і судових помилок. Закон наділяє підозрюваного, обвинуваченого, підсудного як учасників процесу такою сукупністю процесуальних прав, використання яких дозволяє їм особисто захищатися від підозри і обвинувачення у вчиненні злочину, обстоювати свої законні інтереси (особистий захист). Закон наділяє підозрюваного, обвинуваченого, підсудного правом скористатися допомогою захисника, а в окремих випадках визнає участь захисника у справі обов’язковою (професійний захист). Закон покладає на органи розслідування, прокурора та суд обов’язок роз’яснення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному їх процесуальні права і забезпечити можливість здійснення цих прав (посадовий або офіційний захист). ППВСУ: 1. Звернути увагу судів на те, що забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, засудженому і виправданому права на захист відповідно до положень ст. 59, ч. 2 ст. 63 і п. 6 ч. 3 ст. 129 КУ й чинного кримінально-процесуального законодавства є однією з основних засад судочинства, важливою гарантією об’єктивного розгляду справи та запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинуватих осіб. 2. Судам необхідно додержувати вимог статей 21 і 22 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПКУ), відповідно до яких особа, що провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя, суд повинні надати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення і не вправі перекладати на нього обов’язок доведення своєї невинуватості у вчиненні злочину. 3. Відповідно до ч. 4 ст. 44 і ст. 45 КПКУ захисник допускається до участі у справі на будь-якій стадії процесу починаючи з моменту визнання особи підозрюваним чи пред’явлення їй обвинувачення. У справі про застосування примусових заходів медичного характеру захисник може брати участь з моменту встановлення факту наявності в особи душевної хвороби (отримання відповідного висновку судово-психіатричної експертизи, медичної документації, довідки про перебування на обліку тощо), а у справі про застосування примусових заходів виховного характеру – з моменту першого допиту неповнолітнього або поміщення його до приймальника-розподільника. Близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники допускаються до участі у справі як захисники з моменту пред’явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства.

Принцип забезпечення обвинуваченому права на захист. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є конституційним, основоположним принципом кримінального процесу. Відповідно до ст. 59 КУ кожен має право на захист від обвинувачення та на правову допомогу. Особлива значущість цього принципу полягає у тому, що кримінальний процес, який визначає структуру кримінально-процесуальної діяльності, побудований на засадах захисту прав учасників кримінально-процесуальної діяльності, зокрема захисту прав такої центральної фігури, як підозрюваний, обвинувачений, підсудний.

Ефективність дії принципу забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист обумовлена сукупністю трьох складових елементів: 1) наявність у підозрюваного, обвинуваченого, підсудного процесуальних прав, які дозволяють їм особисто захищати свої інтереси на всіх стадіях процесу (ст. 43, 43-1, 263 КПКУ); 2) наявність у підозрюваного, обвинуваченого, підсудного права на правову допомогу з боку захисника, про що їм роз’яснюється (ст. 43, 43-1, 140, 142, 263, 294, ч. 1-3 ст. 47 КПКУ); 3) обов’язок органів досудового розслідування та судових органів надати можливість підозрюваному, обвинуваченому, підсудному захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав (ч. 2 ст. 21, ст. 53 КПКУ).

За недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею, передбачена кримінальна відповідальність (ст. 374 ККУ).

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя зобов’язані надати затриманій особі чи особі, яка утримується під вартою, допомогу у встановленні зв’язку із захисником або з особами, які можуть запросити захисника (ч. 1 ст. 47 КПКУ). Усі питання, які обговорюються на побаченні із захисником особами, які затримані, утримуються під вартою, а також тими, до яких не застосовані ці запобіжні заходи, є виключно конфіденційними.

Про допуск захисника до участі у справі, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд – ухвалу (ч. 5 ст. 44 КПКУ).

Захисник допускається до участі у справі в будь-якій стадії процесу (ч. 4 ст. 44 КПКУ), але його участь у справі залежить від ініціативи підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, які мають право висловити своє бажання скористатися правовою допомогою захисника, заявивши про цс відповідне клопотання, або особисто відмовитися від його участі у справі. При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, слідчий складають протокол із зазначенням мотивів відмови, а суд зазначає це в протоколі судового засідання (ч. 2 ст. 46 КПКУ). Дане положення має винятки, вказані у ст. 45 КПКУ, коли участь захисника є обов’язковою і відмова від захисника приймається особою, що провадить дізнання, слідчим, судом лише шли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений чи виправданий обґрунтовують її мотивами, які можуть визнаватися такими, що заслуговують на увагу. У цьому випадку захисник замінюється іншим (ч. 3 ст. 46 КПКУ).