Кримінально-процесуальні акти, їх види, значення і вимоги, що до них ставляться.

Кримінально-процесуальний документ-це письмовий документ, складений на підставі кримінально-процесуального закону уповноваженим на те суб’єктом у зв’язку зі здійсненням процесуального акту (виконанням процесуальних дій або прийняттям процесуальних рішень), у якому зафіксована інформація про хід і результати кримінально-процесуальної діяльності.

Значення кримінально-процесуальних документів:

– є обов’язковим елементом процесуальної форми;

– фіксують юридично значимі факти;

– є засобом реалізації суб’єктами процесу своїх прав і виконання обов’язків;

– є гарантією забезпечення законності під час розкриття та розслідування злочинів, здійснення правосуддя в кримінальних справах.

Основні види кримінально-процесуальних документів:

– постанова – це процесуальний документ, у якому мотивуються та формулюються рішення особи, що провадить дізнання, органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, прийняті під час провадження в справі;

– протокол – це процесуальний документ, у якому фіксуються відомості про проведення слідчих, судових та інших процесуальних дій, про їхній зміст і наслідки;

– ухвала – це процесуальний документ, у якому мотивуються та формулюються рішення (крім тих, які формулюють у вироку), котрі виніс суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції в судових засіданнях колегіально;

– вирок – це підсумковий процесуальний документ судового розгляду кримінальної справи, в якому мотивується та формулюється прийняте судом першої інстанції рішення про винуватість або невинуватість підсудного, а також інші рішення, прийняті судом за результатами розгляду справи по суті.

До інших видівкримінально-процесуальних документів належать: подання, клопотання, повідомлення, обвинувальний висновок, заява, доручення, зобов’язання та ін.

Класифікація кримінально-процесуальних документів:

1) за процесуальним значенням:

– основні – це документи, що фіксують підсумок певного етапу діяльності. Зазвичай, ними закінчуються стадії судочинства (постанова про порушення кримінальної справи, постанова про закриття кримінальної справи, обвинувальний висновок тощо);

– допоміжні – це документи, які не є підсумковими, проте вони забезпечують законне й обґрунтоване прийняття основного рішення та можуть бути як початковими (протокол усної заяви про злочин та ін.), так і проміжними, що складаються під час провадження в справі (протокол допиту, постанова про проведення обшуку тощо);

2) за імперативністю складання:

– обов’язкові – це документи, що складаються відповідно до безумовної вимоги закону про їх складання в будь-якій або в певній категорії кримінальних справ (постанова про порушення кримінальної справи, постанова про призначення експертизи тощо);

– факультативні – це документи, складання яких не є обов’язковим у справі та залежить від фактичних обставин справи й розсуду особи, що веде процес (протокол очної ставки, доручення та ін.);

3) за місцем складання:

– документи, що складаються в службових приміщеннях органів досудового розслідування, прокуратури та суду (постанова про притягнення як обвинуваченого, обвинувальний висновок тощо);

– документи, які складаються поза межами службових приміщень відповідних органів (протокол обшуку приміщення, протокол опису майна та ін.).

Кримінально-процесуальний закон не містить загальних вимог, які пред’являються до документів, складених в кримінальних справах, вказуючи лише назву і зміст деяких із них (ст. ст. 85, 130, 332-335, 378 та ін. КПКУ). Проте всі документи повинні відповідати загальним вимогам, які ставляться до будь-яких індивідуально-правових актів застосування норм права. Вони мають бути законними, обгрунтованими, мотивованими, справедливими, логічними, грамотно і культурно оформленими, а в цілому – високоефективними. Поспіхом прийняті процесуальні рішення, неправильно складені документи підривають авторитет органів розслідування, суду, прокуратури.

Законність означає, що складений процесуальний документ повинен строго відповідати правовим нормам, на основі яких він прийнятий.

Процесуальний акт визнається законним, якщо: його прийняття передбачено КПКУ, якщо він винесений компетентним органом чи особою; постановлений при додержанні умов, зазначених в законі; його постановлення відповідає процесуальній формі, позначено послідовністю винесення процесуальних актів.

Документ буде законним лише тоді, коли він відповідає названим вимогам, є істинним, правдивим, безсумнівним.

Законність не можна протиставляти доцільності, яка враховується і реалізується в межах законності. Виконання закону не може бути недоцільним, як і його порушення не може бути визнане доцільним. Найвища доцільність полягає в самому законі

В той же час в окремих випадках обгрунтований правовий акт може бути визнаний незаконним (не підписаний одним із суддів вирок, відсутність санкції прокурора на постанові про тримання під вартою та ін.). Якщо законність головним чином відповідає додержанню норм права, то обгрунтованість завжди пов’язана з фактичною стороною застосування закону щодо конкретної життєвої ситуації. Факти у їх сукупності надають акту доведеної і законної властивості. Проте не можна їм сліпо вклонятись. Їх необхідно аналізувати, оцінювати критично, з’ясовувати їх зміст.

Те, що на перший погляд може здаватися злочинним, не завжди є таким (самогубство і т. п.). Обгрунтованість як властивість правового акта означає, що висновки і рішення по ньому мають грунтуватись на сукупності фактів, на достатніх доказах, які б в обов’язковому порядку охоплювали всі істотні обставини справи і відбивали реальну дійсність.

Обгрунтованим може бути тільки рішення, яке не суперечить істині, яку можна практично перевірити. В той же час слід розрізняти поняття «істинність» і «обґрунтованість», оскільки встановлення істини тісно пов’язано з певним процесом пізнання об’єктивної дійсності і має проміжний, відносний характер. В ряді випадків закон вимагає, щоб прийняті акти були також мотивованими.

Таким вимогам повинні відповідати постанови, ухвали (ст. ст. 132, 206, 378 та ін. КПКУ), вироки (ст. 334 КПКУ), а іноді і протоколи (ст. 106 КПКУ). Мотивованість акта – це наявність в ньому не тільки опису діяння, події, обставин, а й посилання на докази, аналіз, відповідні поясненняПроцесуальні рішення повинні бути належно оформлені, чітко, ясно, грамотно викладені, відрізнятися високою культурою виконання, мовою, тобто загальноприйнятою юридичною термінологією, офіційно-діловим стилем, який передбачає лаконізм, стандартні звороти, однаковість мовних засобів.

При цьому слід уникати мовних штампів і важких для розуміння зворотів.

При оформленні правових документів слід ширше використовувати відповідні бланки документів, інші уніфіковані форми. Бажано користуватись друкарською машинкою, оскільки для ознайомлення з надрукованими на