Банківські гарантії та поручництва

Гарантія – це спосіб забезпеченнявиконання зобов’язань клієнта/принципала перед його контрагентом/бенефіціаром, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе зобов’язання своєчасної сплати на користь бенефіціара належної суми у разі невиконання принципалом своїх зобов’язань як у повному обсязі, так і в їх частини.

Гарантії та поручительства – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, що застосовуються між будь-якими суб’єктами правовідносин.

Мета гарантії – додаткове забезпечення фінансових інтересів сторін, що беруть участь у торговельних угодах. У такому разі банк виступає гарантом і захисником прав своїх клієнтів. Крім того, гарантії дають змогу значно знизити ризики неплатежів і непоставок.

Основні види банківських гарантій:

ü Гарантія платежу – передбачає проведення банком за вимогою бенефіціара оплати певної суми у разі, коли його торговий партнер – клієнт банку вчасно не виконав своїх передбачених контрактом зобов’язань щодо оплати.

ü Гарантія погашення кредиту – зобов’язання гаранта погасити платіжні вимоги кредитора стосовно боржника, що виникають за умови невиконання останнім фінансових зобов’язань за кредитним договором.

ü Тендерна гарантія – зобов’язання гаранта, надане на прохання учасника торгів (принципала) стороні, що проводить тендер (бенефіціару), за яким гарант зобов’язується (у разі невиконання принципалом своїх зобов’язань) здійснити платіж на користь бенефіціара у межах суми, обумовленої в гарантії.

ü Гарантія виконання договірних зобов’язань – зобов’язання гаранта, надане на прохання принципала (продавця, постачальника) бенефіціару (покупцю), за яким гарант повинен здійснити платіж на користь бенефіціара у межах зазначеної суми або (якщо це передбачено гарантією) забезпечити виконання контракту, укладеного між бенефіціаром і принципалом у разі неналежного виконання останнім його умов.

ü Гарантія повернення авансового платежу – це зобов’язання банку повернути авансовий платіж, зроблений бенефіціаром на користь клієнта банку, якщо клієнт не виконав своїх зобов’язань за контрактом, за яким цей аванс було отримано.

За договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в певній частині. Порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога. Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору поруки.

У разі невиконання зобов’язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає, що кредитор може вимагати виконання договору як від боржника, так і від поручителя, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й боржник. Тобто він відповідає за основний борг, сплату процентів та неустойки, а також за відшкодування заподіяних збитків, якщо інші умови не передбачені договором поруки.

За боржника можуть одночасно поручитися кілька осіб – поручителів. У цьому разі такі поручителі між собою є солідарними боржниками перед кредитором.

Поручитель, який виконав зобов’язання за боржника, набуває всіх прав кредитора за цим зобов’язанням. Це означає передусім, що поручитель як новий кредитор у зобов’язанні зберігає право вимоги до боржника (регресні вимоги). Якщо кілька поручителів виконали зобов’язання перед кредитором, то кожен з них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми.

На практиці гарантію часто ототожнюють з порукою. Це пов’язано з тим, що норми чинного Цивільного кодексу України не дають визначення поняття гарантії, в них говориться лише про те, що правила статей про поруку поширюються на гарантії, що видаються одними організаціями для забезпечення погашення заборгованості інших, якщо інше не встановлено законодавством.

Відмінності гарантії від поруки полягають у такому:

1. На відміну від поруки гарантія може бути односторонньою цивільно-правовою угодою, заснованою на волевиявленні однієї особи – гаранта.

2. Гарант несе субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто він повністю виконує зобов’язання, але лише за умови відсутності в основного боржника коштів, необхідних для належного виконання зобов’язання. Поручитель, якщо іншого не встановлено договором поруки, у разі невиконання зобов’язання боржником відповідає разом з ним перед кредитором солідарно.

3. Оформлення гарантії договором не є обов’язковим, тоді як для поруки закон цього вимагає. Якби гарантія ґрунтувалася лише на договорі і при цьому закон поширював на неї правила поруки, то в ній як у самостійному виді забезпечення зобов’язань не було б потреби. Тому, характеризуючи гарантію, законодавець акцентує увагу на тому, що вона видається, а не укладається в договірному порядку.

4. Якщо поручитель відповідає в тих самих межах, що й боржник, то гарант у договорі може обмежити свою відповідальність частиною зобов’язань боржника. Тобто передбачене гарантією зобов’язання обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.

Отже, під гарантією слід розуміти зобов’язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов’язується сплатити кредиторові принципала відповідно до умов гарантійного зобов’язання певну грошову суму. Виплачуючи кредиторові принципала відповідну грошову суму, зазначену у гарантії, гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сплачених за гарантією сум, якщо інше не передбачено договором гаранта з принципалом.

У ролі гаранта та поручителя може бути банк. У цьому разі говорять про банківську гарантію або поруку. Видаючи гарантію (поруку), банки повинні переконатися у кредитоспроможності клієнта, оскільки видача гарантій (поруки) по суті має кредитний характер. Фактично банки беруть на себе зобов’язання при несплаті клієнтом у строк належних платежів здійснити їх за рахунок власних ресурсів. Якщо кредитоспроможність клієнта банку невідома або викликає сумнів, то банківська гарантія видається під відповідне забезпечення, тобто супроводжується відповідною заставою майна. Зауважимо, що розмір гарантій, що їх надає комерційний банк, регулюється у відповідний спосіб Національним банком України.

Банківські гарантії (поруки) можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов’язань за торговельними та фінансовими угодами: тендерна гарантія; гарантія виконання контракту; гарантія надання кредиту і виставлення акредитиву; гарантія платежу; акцептування й авалювання векселів тощо. Зазначені гарантії (поручительства) можуть надаватись як у вигляді спеціального документа (гарантійного листа, укладення договору поруки), так і шляхом напису на векселі (акцепт, аваль).

Акцептування векселя полягає в тому, що банк акцептує виставлений на нього клієнтом вексель за умови, що клієнт надасть банку грошове покриття до настання строку платежу за векселем. У зовнішньоекономічних операціях акцептний кредит набуває вигляду акцептно-рамбурсного кредиту. Він базується на поєднанні акцепту та відшкодування (рамбурсування) імпортером коштів банку-акцептанта. Як правило, акцептний кредит надається банком експортера банку імпортера для забезпечення платежів імпортера за зовнішньоекономічним контрактом. При акцептно-рамбурсному кредитуванні використовуються акредитиви й переказні векселі. Клієнт-покупець компенсує здійснені платежі та витрати своєму банкові, а також сплачує проценти.

При авалюванні банк бере на себе відповідальність за виконання зобов’язання будь-якою зобов’язаною за векселем особою – акцептантом, векселедавцем, індосантом.

Аваль нерідко називають «вексельним поручительством», оскільки аваль та поручительство мають багато спільного. Оплачуючи вексель, аваліст набуває права регресної вимоги проти особи, за яку він надав аваль, а також проти усіх зобов’язаних за векселем осіб. Аваліст набуває права вимоги, аналогічного праву регресної вимоги у звичайному поручительстві. Кількість авалей на векселі, як і кількість поручителів за договором, не обмежується. Водночас існують суттєві відмінності аваля від поручительства: поручительство може забезпечувати лише дійсну вимогу, а аваль не втрачає своєї сили внаслідок недійсності зобов’язання, за яке він був наданий. Договір поруки може передбачати окремі умови, при дотриманні яких настає відповідальність поручителя, тоді як зобов’язання аваліста є аналогічним зобов’язанню векселедавця (платника), тобто безумовним.

Дія гарантії або поруки закінчується із закінченням забезпеченого ними зобов’язання, зокрема у разі виконання зобов’язання позичальником. Гарантія чи порука припиняється також, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов’язання не подав позову до гаранта (поручителя). Якщо строк виконання зобов’язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то за відсутності іншої угоди відповідальність гаранта (поручителя) припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору гарантії (поруки).