Основи визначення дохідності та оцінки ризику цінних паперів

У процесі формування портфеля цінних паперів банку необхідно насамперед проаналізувати співвідношення таких основних характеристик цінного паперу як дохідність та рівень ризику. Дохідність цінних паперів залежить від двох чинників:

ü очікуваної норми дохідності;

ü норм та правил оподаткування доходів від операцій з цінними паперами.

Ризик цінних паперів не однорідний за своїм змістом, тому він має визначатися як сукупність основних ризиків, на які наражається інвестор у процесі придбання та зберігання цінних паперів, а саме:

ü рівень ліквідності цінних паперів;

ü ризик дострокового відгуку;

ü інфляційний ризик;

ü відсотковий, кредитний та діловий ризик;

ü ризик, пов’язаний з тривалістю обігу цінного паперу.

Рішення інвестиційного менеджменту банку щодо купівлі чи продажу певних фінансових інструментів необхідно приймати після ретельного дослідження та обчислення як рівня дохідності, так і рівня ризиковості конкретних цінних паперів.

Очікувана норма дохідності цінного паперу складається з двох частин:

ü відсоткових виплат, обіцяних емітентом;

ü імовірних капітальних приростів (збитків) внаслідок зміни ринкової ціни цінного паперу.

Очікувана норма дохідності обчислюється за формулою:

де S_i – очікуваний потік відсоткових виплат за цінним папером в i-й період ();

n – кількість періодів, протягом яких цінний папір приносить дохід;

Н – номінальна вартість цінного паперу;

Р – поточна ринкова вартість цінного паперу;

d – дохідність цінного паперу до моменту погашення (невідома величина).

За цим методом обчислюються норми дохідності тих цінних паперів, які планує придбати банк. Порівняльний аналіз очікуваних норм дохідності цінних паперів, а також альтернативних варіантів розміщення коштів банку, дає змогу визначити найбільш прибутковий напрямок проведення активних операцій.

На практиці банки часто продають цінні папери до настання строку погашення, особливо у випадках використання активного підходу до управління портфелем цінних паперів. Деякі цінні папери продаються достроково з метою підтримки ліквідності, а іноді виникає необхідність реструктуризації активів, наприклад, у разі появи можливості вигідного проведення операцій кредитування. За таких умов виникає потреба в обчисленні дохідності цінного паперу за період зберігання. Обчислення виконуються за формулою, але враховується ціна купівлі цінного паперу P; ціна продажу Н; очікуваний потік відсоткових виплат до моменту продажу де n – кількість періодів зберігання цінного паперу; невідома величина d – це дохідність цінного паперу за період зберігання.

Інвестиційний менеджер, вирішуючи питання про купівлю цінних паперів, має обов’язково оцінити можливості їх продажу до настання строку погашення. Така необхідність може виникнути через незбалансовану ліквідність, коли банк відчуватиме потребу в готівкових коштах. Рівень ліквідності цінних паперів визначається параметрами відповідного вторинного ринку, такими як обсяг операцій, активність торгівлі, правила оподаткування доходів від перепродажу цінних паперів, масштаби діяльності тощо.

Ліквідні цінні папери – це фінансові інструменти, які можуть бути продані в будь-який час за без суттєвого зниження ціни. Ліквідні ринки характеризуються високою ймовірністю повернення початкової суми інвестиції та стабільністю ціни цінного паперу протягом періоду обігу. Але слід пам’ятати, що цінні папери, які легко реалізуються на ринку з мінімальним ризиком втрати номінальної суми, характеризуються невисоким рівнем дохідності. Придбання великих обсягів ліквідних цінних паперів, як правило, призводить до зниження загальної дохідності банківських активів. Найбільш ліквідними цінними паперами в більшості країн світу вважаються зобов’язання уряду.

Низьколіквід­ними виявляються цінні папери, що не котируються, випущені на невелику суму або емітентом з низьким рейтингом. Через вузькість таких ринків банки при купівлі цінних паперів вимушені пропонувати завищену ціну. Якщо банк побажає зменшити свій пакет низьколіквідних паперів, то потрібно буде знизити їх ціну. Отже, на недосконалих ринках цінних паперів ризик капітальних втрат значно зростає. Для деяких видів цінних паперів вторинний ринок взагалі відсутній. Відтак, інвестиційному менеджменту банку необхідно постійно балансувати між дохідністю і ліквідністю, щоденно переглядаючи управлінські рішення з урахуванням поточних ринкових ставок та потреб підтримки ліквідності.

Ризик дострокового погашення полягає в тому, що деякі емітенти залишають за собою право погашення цінних паперів до закінчення періоду обігу. Як правило, дострокове погашення відбувається після зниження ринкових ставок, коли емітент може випустити нові цінні папери під нижчу відсоткову ставку. Отже, банк, у портфелі якого перебувають цінні папери з правом дострокового погашення, наражається на ризик втрати доходів. Цей ризик пов’язаний з необхідністю реінвестування повернених достроково коштів під нижчі відсоткові ставки, які на поточний момент склалися на ринку. Купуючи цінні папери з правом дострокового відгуку, менеджмент має оцінити ймовірність виникнення такої ситуації та можливі наслідки. Банк може уникнути ризику дострокового погашення, не включаючи цінні папери такого типу до свого портфеля.

Інфляційний ризик пов’язується з імовірністю знецінювання як відсоткового доходу, так і номіналу цінного паперу внаслідок росту цін на товари та послуги. Менеджмент повинен порівнювати очікуваний рівень дохідності за цінним папером з прогнозованими темпами інфляції протягом періоду його обігу. У випадках, коли рівень інфляції не може бути досить точно передбачений або темпи інфляції високі, банківський портфель цінних паперів краще формувати з короткострокових фінансових інструментів або цінних паперів з плаваючою ставкою. Такий підхід забезпечує більшу гнучкість і дозволяє адекватно реагувати на інфляційні процеси в економіці.

Відсотковий ризик як ймовірність зміни ставок на ринку значною мірою впливає на ринкову ціну цінних паперів, тому має бути оцінений менеджментом у процесі формування портфеля. Підвищення відсоткових ставок призводить до зниження ринкової ціни раніше емітованих цінних паперів. Причому інструменти з максимальним строком погашення, як правило, зазнають найбільших цінових спадів. У періоди економічного підйому попит на кредити зростає, відсоткові ставки підвищуються і банки з метою одержання додаткових кредитних ресурсів скорочують обсяг портфеля цінних паперів. Продаж цінних паперів за таких умов часто завдає відчутних збитків через зниження ціни, які банк розраховує компенсувати за рахунок вищої дохідності кредитних операцій. У разі зниження відсоткових ставок на ринку ціни цінних паперів підвищуються.

Для мінімізації або уникнення відсоткового ризику банківський менеджмент використовує такі методи, як управління середньозваженим строком погашення цінних паперів або портфеля в цілому, геп-менеджмент, укладення строкових угод з метою хеджування.

Кредитний ризик цінних паперів – це ймовірність невиконання емітентом своїх зобов’язань з виплати основної суми боргу або відсотків. Кредитний ризик притаманний більшій частині цінних паперів, що обертаються на ринку, особливо тим, які емітовані приватними компаніями та місцевими органами влади. Безризиковими вважаються зобов’язання та цінні папери уряду країни, хоча в окремих випадках з ними також пов’язується деякий, хоча і мінімальний, рівень кредитного ризику.

З метою обмеження кредитного ризику цінних паперів менеджмент банку має ретельно проаналізувати фінансовий стан емітента та оцінити його кредитоспроможність. Крім того, необхідно вивчити стан галузі, в якій здійснює господарську діяльність емітент, характер обігу та умови емісії цінних паперів. Якщо ці показники задовольняють вимогам банку щодо якості цінних паперів, то їх включають до портфеля.

Діловий ризик пов’язується з несприятливими явищами в економіці, такими як зниження обсягів виробництва, банкрутства, безробіття тощо. Безперечно, кризовий стан в економіці не може не позначитися на фінансовому стані емітентів, що в свою чергу призводить до підвищення кредитного та відсоткового ризику цінних паперів, а також ризику їх ліквідності.

При виборі цінних паперів, які могли б входити до банківського портфеля, менеджмент має враховувати рівень ділового ризику, для зниження якого застосовують метод диверсифікації. Галузева диверсифікація, тобто придбання цінних паперів емітентів, які працюють у різних галузях економіки, дозволяє суттєво знизити діловий ризик не тільки портфеля цінних паперів, а й загальний ризик банку. Обґрунтований вибір цінних паперів дозволяє компенсувати негативні наслідки економічного спаду в одній галузі підйомом в іншій, оскільки навіть за умов зниження ділової активності існують галузі, котрі розвиваються стабільно або навіть зростають.

Географічна диверсифікація полягає в придбанні цінних паперів емітентів, які містяться в різних економічних регіонах, або за межами даної країни. Географічна диверсифікація допомагає мінімізувати діловий ризик, а отже, знизити загальний ризик банку. Метод географічної диверсифікації найкраще реалізується саме у процесі формування портфеля цінних паперів, оскільки не завжди існують можливості його застосування для зниження ризику кредитного портфеля.

Отже, у процесі прийняття рішення відносно купівлі чи продажу певних цінних паперів необхідно брати до уваги рівень ділового ризику емітента та його вплив на загальний ризик банківського портфеля цінних паперів та банку в цілому. Всі види ризиків, характерні для цінного паперу: відсотковий, кредитний, діловий, інфляційний, дострокового погашення та ризик ліквідності в сукупності формують загальний ризик даного інструменту, який порівнюється з його дохідністю.

Література:

Банківські операції [Текст]: підручник. / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна [та ін.]. – 4-те вид., без змін. – К.: КНЕУ, 2009. – 608 с. – С. 359–373.

Сковира Л. А. Банківські операції [Текст]: навчальний посібник / Л. А. Сковира. – К.: Аграрна освіта, 2010. – 371 с. – С. 216-221.

Міщенко В. І. Банківські операції [Текст]: підручник / В. І. Міщенко, Н. Г. Слав’янська, О. Г. Коренєва. – 2-ге видання, перероблене і доповнене. – К.: Знання, 2007. – 800 с. – С. 342–347.

Про цінні папери і фондовий ринок [Електронний ресурс]: закон України від 23 лютого 2006 р. № 3480-ІV // База даних «Законодавство України»офіційного веб-сайту ВРУ. – Режим доступу до бази: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3480-15&p=1326504805305459.

Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні [Електронний ресурс]: закон України від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР // База даних "Законодавство України"офіційного веб-сайту Верховної Ради України. – Режим доступу до бази: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/448/96-%D0%B2%D1%80/print1325674069183342.