Банки як суб'єкти ринку дорогоцінних металів

Сучасне ведення банківського бізнесу в конкурентному середовищі вима­гає застосування нових видів операцій, технологій їх проведення, методів управління ними. Операції з дорогоцінними металами привертають увагу еко­номістів світового значення. Останнім часом відмічається посилений інтерес до ринкового обігу дорогоцінних металів в світі.

Говорячи про ринок будь-якого активу, необхідно відмітити можливість конкретного і абстрактного тлумачення даного поняття. Стосовно ринку доро­гоцінних металів мова може йти про:

ü конкретне місце, де виникає укладання угод (при цьому форма органі­зації ринку може бути різною);

ü сукупність взаємовідносин, в результаті яких виникає зустрічний рух дорогоцінних металів та засобів розрахунку за ними, і на підставі попи­ту та пропозиції формується ринкова ціна.

Моменту, коли дорогоцінні метали попадають на ринок (в торгово-фінансову сферу), передують ряд етапів, серед яких можна виділити: розвідка, видобуток, афінаж (переробка).

В центрі уваги банків знаходиться, як правило, торгово-фінансова сфера, яка є сукупністю взаємовідносин між суб'єктами ринку дорогоцінних металів.

Об'єктами торгівлі на цьому ринку є дорогоцінні метали: золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо). Регулярні угоди здій­снюються з золотом, сріблом, платиною, паладієм (їх ще називають банківсь­кими металами); з іншими металами торгівля здійснюється епізодично і котуються частіше за все спеціалізованими фірмами.

Банківські метали – це дорого­цінні метали (золото, срібло, платина, метали платинової групи), доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів у зливках і порош­ках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних ме­талів.

Головними джерелами пропозиції золота є новий видобуток, а також детезаврація (продаж із державних та приватних резервів золота). Іншими кана­лами, за якими метал надходить на ринок, є переробка вторинного матеріалу, який вміщує золото, форвардні продажі та контрабандні поставки.

Постійний попит пред'являють, перш за все покупці, які використовують золото в якості промислової сировини; регулярна пропозиція надходить від ви­робників нового золота. Інші покупці та продавці виходять на ринок нерегуля­рно під впливом тих чи інших факторів. На теперішній час світовий ринок золота являє собою сукупність міжна­родних та внутрішніх ринків – розгалужену структуру глобальної та цілодобо­вої торгівлі фізичним металом та похідними інструментами, в значній мірі зві­льнену від державного регулювання.

Серед учасників ринку можна виділити наступні групи:

1) Золотовидобувні компанії. Це важлива категорія учасників ринку, оскільки вони поставляють на ринок значну кількість первинного золота. Склад їх різноманітний: з точки зору розмірів, географічного розташування, фінан­сових можливостей. Чим більше компанія видобуває золота, тим сильніше вона впливає на ринок. Це пояснює причини, за якими інші учасники рин­ку уважно відстежують всі події, пов'язані з діяльністю виробників доро­гоцінних металів.

2) Промислові виробники. Дана категорія учасників включає в себе промис­лові підприємства, ювелірне виробництво. В деякій мірі до цієї групи мо­жуть бути віднесені афінажні підприємства, які займаються очищенням та облагородженням золота.

3) Біржовий сектор. В ряді країн на найбільш великих біржах існують спеціа­льні секції з торгівлі золотом та іншими дорогоцінними металами. Там ви­користовуються різноманітні інструменти, які мають відношення до золо­та: строкові контракти на метали, зливки та монети, цінні папери, номіно-вані в золоті.

4) Інвестори. Досить велика категорія учасників ринку, які мають різні інте­реси. Ця обставина породжує різноманітні форми вкладень в інструменти, пов'язані з золотом.

5) Монетарні влади. Їх роль на ринку дорогоцінних металів багатогранна. З одного боку, вони є найбільшими продавцями та покупцями золота; з ін­шого боку, до її функції може входити формування правил торгівлі золо­том на ринках.

6) Професійні дилери та посередники. Цю групу складають, перш за все, бан­ки та спеціалізовані компанії. Дилери виконують одну з головних функцій на будь-якому ринку, тому що майже все золото на самому початку попа­дає до їх рук.

Одним із головних центрів торгівлі фізичним золотом є Лондон. Коорди­нуючим центром на лондонському ринку є Лондонська асоціація ринку золота (The London Bullion Market Association), яка об'єднує учасників ринку. Ця орга­нізація заснована в 1987 році і тепер нараховує кілька десятків членів.

При цьому всі учасники ринку поділяються на дві групи: маркет-мейкери та звичайні учасники. Маркет-мейкери (учасники, що формують ринок), по­винні постійно підтримувати двосторонні котирування на купівлю і продаж, інформуючи про це зацікавлених осіб (своїх клієнтів, інших маркет-мейкерів). В ролі маркет-мейкерів, як правило, виступають великі банківські структури. Їх характерними рисами є досить висока капіталізація, високі кредитні рейтинги, великий досвід роботи з дорогоцінними металами, розгалужена клієнтська ме­режа, універсальний характер здійснюваних ними банківських операцій.

Звичайні учасники не формують ринкові ціни, вони орієнтуються в своїй діяльності на котирування маркет-мейкерів. Важлива роль на лондонському ринку належить Банку Англії, який контролює оптовий ринок зливкового золо­та.

Більшість учасників складають колишні брокерські контори, які раніше спеціалізувались на імпорті золота та його продажу Банку Англії, а тепер є під­розділами найбільших банків світу.

Учасники ринку можуть надавати брокерські послуги, діючи за доручен­ням та за рахунок своїх клієнтів, зводячи покупців та продавців. Винагородою брокерів є комісійні від укладених операцій. На міжбанківському ринку нара­ховуються всього дві суто брокерські компанії: «Tradition Financial Service» – в Лондоні та «PREMEX A.C.» – в Цюріху. Вони не надають своїх котирувань і не підтримують відкритих позицій. Прибуток компанії формується за рахунок ко­місійних, які вони отримують за сприяння в проведенні операцій «спот».

Таким чином, в ролі дилерів виступають, перш за все, найбільші банки та їх афілійовані структури. Це пояснюється тим, що для проведення оптових опе­рацій в міжнародних центрах торгівлі необхідно мобілізувати великі кошти. Частіш за все це досягається шляхом залучення банківських кредитів. Крім оп­тової торгівлі стандартними зливками, Лондон є центром проведення клірингу за операціями з дорогоцінними металами; в Лондоні продаються також дрібні зливки і монети з різних країн.

Варто виділити ще одне коло компаній, особливий статус яких на Лон­донському ринку золота визначається тим, що тільки вони традиційно беруть участь у визначенні ціни угод – фіксингу. В фіксингу приймають участь п'ять постійних членів, кожен з яких присилає свого представника. Спочатку фіксинг здійснювався раз в день, а ціна фіксувалась в англійських фунтах. В 1968 році в системі фіксингу були проведені зміни, які відображали зростаюче значення американського ринку та долара: була введена процедура денного фіксингу, яка за часом співпадала з початком ділового дня в Нью-Йорку; замість котирування цін в фунтах стерлінгів було введена котирування в доларах. В цій валюті вста­новлюються ціни та частіш за все здійснюються платежі за угодами.

Двічі на день (в 10.30 та в 15.00) визначається ціна рівноваги. Збалансу­вання попиту та пропозиції на метал досягається шляхом порівняння доручень клієнтів на купівлю та продаж золота. Учасники фіксингу безперервно комен­тують своїм клієнтам процес фіксації, який містить відомості про кількість ви­ставлених замовлень. В процесі фіксації ціни визначається ціна виконання фік­сованих замовлень. При цьому замовлення на продаж виконується за ціною фі­ксингу +0,05 долара, а замовлення на купівлю – за ціною фіксингу +0,25 дола­ра, тобто різниця між ціною продажу та купівлі є доходом учасників фіксингу.

Такий механізм дає можливість будь-якому учаснику ринку здійснювати торгівлю золотом на рівних умовах, завдяки чому великі обсяги золота можуть бути куплені або продані з мінімальною різницею між ціною продажу та купів­лі. Ціна лондонського фіксингу миттєво передається засобами зв'язку до інших центрів торгівлі золотом, публікується в засобах масової інформації і є основою формування цін на інших ринках.

Фіксинг на срібло проводиться кожного дня один раз в день. В процедурі встановлення ціни приймають участь три учасника. На відміну від фіксингу зо­лота, який проводить представник компанії «N.M. Rotschild & Sons», процедура фіксингу срібла проходить під керівництвом представника «Standard Chartered Bank». Фіксинг срібла здійснюється в закритому режимі, тобто в процесі фікси-нгу не можливо змінювати обсяги наданих замовлень. Ціна на срібло встанов­люється в американських доларах, а потім перераховується в англійські фунти. Комісійна винагорода за угодами зі сріблом становить 1/16% ціни для продавця та 3/16% – для покупця.

Крім фіксингу на золото та срібло, двічі на день проводиться фіксинг на платину та паладій. Умови їх проведення схожі з умовами проведення фіксингу золота.

Накопичений досвід здійснення операцій з золотом на вільному ринку до­зволив стандартизувати основні форми і правила торгівлі дорогоцінними мета­лами.

З метою забезпечення промислових споживачів золотом використовуєть­ся, як правило, консигнаційний метод торгівлі. При цьому власник золота (банк, спеціалізована компанія) поставляє метал на склад споживача без попе­редньої оплати протягом визначеного строку. Після цього покупець періодично укладає угоди з власником на певну кількість метала, який знаходиться на складі. Перехід права власності на товар, що знаходиться на складі, здійснюєть­ся в момент розрахунків по угоді. До цього право власності зберігає власник золота. Якщо на протязі зазначеного строку метал не викуповується, він підля­гає поверненню своєму власнику зі складу споживача. До переваг цього методу належать безперебійне постачання металами споживачів, економія затрат банку на поставку металів, можливість оперативно реагувати на коливання ринкової кон'юнктури.

Об'єктом торгівлі при фізичній поставці металу є афіноване золото в зли­вках визначених розмірів. Ці зливки часто називають банківськими або фінан­совими. Самим відомим стандартом є «London Good Delivery». Він має ряд ос­новних вимог:

1) вага зливка – 350-400 унцій (11,5-13 кг);

2) афінажна фірма, яка проставляє клеймо на зливках, повинна бути включе­на в спеціальний список лондонського ринку;

3) чистота металу повинна бути щонайменше 995 часток хімічно чистого зо­лота на 1000 часток лігатурної маси;

4) на зливку мають бути такі обов'язкові відмітки:

ü проба;

ü серійний номер;

ü клеймо виробника і органа пробірного нагляду із зазначенням ваги з точністю до 0,025 тройських унцій (до 0,78).

Зливок не повинен мати пор і заглиблень; він має бути зручним для пере­несення і складування. Грошові розрахунки за 1 тройську унцію (31,1034807 г) чистого золота проводяться в доларах США. Кількість поставленого золота по­винна виражатися в цілих числах, які відповідають фізичній кількості золотих зливків. Через те, що технічні характеристики зливків стандартизовані, то при укладанні угод фігурують зливки, які відповідають стандарту.

З іншими дорогоцінними металами торгівля також здійснюється в стан­дартних зливках. В розрахунках за золото приймається до уваги маса чистого металу, який міститься в зливках; при торгівлі іншими дорогоцінними метала­ми сплачується загальна маса зливка (включаючи домішки).

Дрібні, нестандартні зливки можуть бути предметом торгівлі на внутріш­ніх ринках, на яких є відповідний попит місцевих тезавраторів. Більш популяр­ним різновидом вкладень серед даної групи інвесторів є купівля золотих монет і медалей.

Ринок золота включає і ринок золотих монет, серед яких виділяються мо­нети нумізматичні, напівнумізматичні, обігові та зливкові.

Останні три різновиди деколи називають інвестиційними або тезавраційними, оскільки їх використовують практично лише для накопичення (тезавра­ції) абстрактної вартості шляхом інвестування грошових коштів у високоліквідні вироби із золота (монети). Постачальниками так званих тезавраційних монет є центральні банки різних країн, які карбують такі види монет:

ü старі монети, які перебували в обігу і досі збереглись у сховищах центральних банків, або сучасного карбування, часто-густо із зазначен­ням року карбування чи без нього (французькі наполеондори, англійсь­кі соверени або російські «царські» рублі), які ще називають «новови-робами»;

ü нові ювілейні монети, присвячені визначній події, що карбуються в об­меженій кількості протягом певного часу і яким надають офіційного статусу законного засобу платежу;

ü нові монети з номіналом, які мають статус законного засобу платежу (хоча і не використовуються як гроші) і карбуються постійно;

ü зливкові монети зі стандартною вагою, кратною трійській унції чи її частині, без номіналу (південноафриканські крюгеренди, китайські «панди», канадські «кленові листи» тощо). Фактично до цієї ж групи можна віднести золоті медальйони, монети приватного карбування та маленькі зливки.

До ринку тезавраційних монет відносять також маленькі зливки від 1 до 100 г, або в 1 тройську унцію чи її частки.

Центральні банки, як правило, виступають оптовими постачальниками монет для «уповноважених дистриб'юторів», роль яких виконують комерційні банки та спеціалізовані компанії. Провідними ринками золотих монет визнані Цюріх, Лондон, Париж, Нью-Йорк та Брюссель.

Ринок золотих монет називають двонаправленим, оскільки банки-посередники не тільки продають, а і викуповують монети у клієнтів (звісно, за нижчою ціною).