Проблеми розвитку середньої професійної та вищої освіти в Україні

На сучасному етапі завдання цілеспрямованої і безперервної освіти персоналу є першочерговим.

Реалізація цього важливого напряму роботи з персоналом ускладнюється цілим рядом обставин:

· недостатнім фінансуванням освіти за рахунок державного і місцевого бюджетів;

· концентрацією висококваліфікованих кадрів викладачів у великих містах і дефіцит їх у галузях нових напрямів науки, техніки, технології, економіки і бізнесу в периферійних містах України;

· швидким розвитком недержавних освітніх закладів, які не завжди мають сучасну матеріальну базу і методичні розробки та надають освітні послуги високої якості;

· перевантаженням вищого керівництва підприємств і організацій поточними питаннями, відсутність вільного часу для підвищення кваліфікації, небажання своєчасно готувати резерв керівного персоналу;

· диверсифікацією виробництва, переходом висококваліфікованих спеціалістів і робітників у сферу малого бізнесу.

Серед основних проблем вищої і середньої професійної освіти можна виділити:

· недостатнє державне фінансування;

· слабка матеріально-технічна база;

· недостатня кваліфікація, низька оплата і старіння викладацького складу;

· опір втіленню сучасних методів і технологій навчання (конкретні ситуації, ділові ігри, дистанційне навчання);

· скорочення потреби господарства в спеціалістах II рівня (бакалаврах і спеціалістах); і ріст потреби в спеціалістах I рівня кваліфікації («техніках»).

· реальне працевлаштування випускників державних вищих навчальних закладів становить не більше 60 %, решта влаштовується не за спеціальністю.

Професійна підготовка

Професійна підготовка здійснюється з метою одержання робітничої професії чи спеціальності і передбачає різні рівні підготовки.

Початкова професійна підготовка ведеться за робітничими професіями в ПТУ. Термін навчання – 2-3 роки. Випускникам ПТУ відповідно до їх кваліфікаційного рівня присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду.

Середня професійна підготовка орієнтована на підготовку молодших спеціалістів (техніків, бухгалтерів, будівельників і ін.). Їх готують технікуми – вищі навчальні заклади I рівня акредитації.

Вища професійна підготовка. Базову вищу освіту надають коледжі – вищі навчальні заклади II рівня акредитації. Коледжі готують бакалаврів. Вищі навчальні заклади III-IV рівня акредитації (інститути, консерваторії, академії, університети) готують спеціалістів і магістрів. Ці фахівці отримують вищу професійну освіту.

Підвищення кваліфікації

Підвищення кваліфікації займає особливе місце в навчанні персоналу і є основним способом забезпечення відповідності кваліфікації працівників сучасному рівню розвитку науки, техніки і технології. Відомо, що отримані знання старіють наполовину кожні п’ять років, якщо людина не займається самоосвітою і не підвищує рівень кваліфікації. Підвищення кваліфікації користується популярністю на підприємствах з таких причин:

по-перше, підвищення кваліфікації дешевше підготовки спеціалістів;

по-друге, тривалість навчання менша порівняно з перепідготовкою персоналу;

по-третє, цільова спрямованість освіти на звужене коло навчальних модулів для спеціалістів і керівників, наприклад, «Персонал», «Маркетинг».

Принципи підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів:

1. Всебічний розвиток особистості слухача за сферами людської діяльності (управління, економіка і т. д.).
2. Цільова інтенсивна підготовка на базі широкого набору навчальних модулів.
3. Широке використання методів активного навчання з доведенням їх до 60–75% від загального фонду навчального часу.
4. Залучення висококваліфікованих учених, педагогів і керівників з орієнтацією навчання на особистість працівника.
5. Пластичний зворотній зв’язок із слухачем.
6. Комплексна оцінка потенціалу слухачів.
7. Індивідуально-груповий метод навчання.
8. Автоматизація навчального процесу з використанням сучасних технічних засобів (комп’ютерів, навчального телебачення, відеокамер, мультимедійної техніки та ін.).

Основою підвищення кваліфікації є гнучка програма навчання на базі нвчальних модулів.

Досвід перепідготовки кадрів у США та Японії

Перепідготовка кадрів передбачає отримання другої робітничої професії чи другої спеціальності для службовців.Нині в Україні велику державну програму перепідготовки кадрів здійснюють обласні і міські центри зайнятості населення.

Перепідготовці і підвищенню кваліфікації в фірмах США і Японії приділяється дуже багато уваги. Майже кожна компанія має власну систему перепідготовки. Нові співробітники зобов’язані проходити перепідготовку щорічно, в результаті чого навчальний процес йде безперервно.

Японські фірми витрачають на навчання, в розрахунку на одного зайнятого, в 3–4 рази більше коштів, ніж американські. В Японії безперервна освіта є частиною процесу праці, кожний зайнятий витрачає на неї приблизно 8 годин на тиждень за рахунок особистого часу. Основа японської системи професійного навчання в фірмах – концепція «гнучкого працівника». ЇЇ ціллю є відбір і перепідготовка працівників не за однією, а за 2–3 спеціальностями, а потім підвищення кваліфікації протягом усього життя.

Система перепідготовки і підвищення кваліфікації в США може бути представлена так:

Короткотермінові курси при школах бізнесу й університетах (2–4 тижні навчання, а інколи і 2 роки), вечірні курси з фінансуванням за рахунок фірм.

Американська асоціація менеджменту проводить більше 2000 семінарів і курсів на рік. У її штаті – 900 чоловік, і 500 чоловік залучаються для проведення курсів, семінарів, конференцій.

Курси підвищення кваліфікації менеджерів всередині фірм.

Центри підвищення кваліфікації при центрах, університетах, навчальних центрах.

Перепідготовка на основі довготермінових угод між фірмами і школами бізнесу та університетами.

Перепідготовка на робочому місці - вечірня школа Американського інституту світової торгівлі.

Контрольні питання

1. Охарактеризуйте систему багаторівневого навчання персоналу.

2. Які проблеми розвитку середньої професійної та вищої освіти персоналу в Україні Вам відомі?

3. Особливості перепідготовки кадрів у США та Японії.

ТЕМА 6. Організація роботи з персоналом

Тема 6.1. Філософія підприємства

Мета: ознайомитись з теорією філософії підприємства; визначити приблизний зміст філософії підприємства; розглянути досвід створення філософії підприємства зарубіжними державами.

План

Основи теорія філософії підприємства.

2. Приблизна філософія підприємства:

2.1. цілі та задачі підприємства;

2.2.декларація прав співробітників;

2.3.вимоги до працівника;

2.4.умови праці;

2.5.оплата праці та соціальні блага;

Захоплення (хобі).

Досвід створення філософії підприємства у Великобританії, США, Японії.

Основи теорії філософії підприємства

Розробка філософії підприємства є новою і досить складною справою для українських менеджерів і бізнесменів.

Філософія підприємства – це сукупність принципів і правил взаємовідносин працівників своєрідна система цінностей і переконань, яка сприймається добровільно чи в процесі виховання всім персоналом підприємства. Можна сказати простіше – це “моральний кодекс поведінки на підприємстві”.

Недотримання філософії підприємства веде до розвитку конфліктів між адміністрацією і співробітниками, до зниження іміджу фірми, чи до її краху.

В основу розробки філософії підприємства необхідно покласти такі документи:

– Конституцію (Основний Закон).

– Громадянський кодекс.

– Кодекс законів про працю.

– Декларацію прав людини.

– Колективний договір.

– Релігійні писання (Біблію, Коран).

– Програму правлячої партії.

– Статут підприємства.

– Досвід кращих компаній.