Облік та методи розподілу загальиовиробничих витрат

Формування собівартості реалізованої продукції як одно­го з найбільш важливих інструментів системи господарюван­ня в умовах ринкової економіки вимагає вирішення ряду пи­тань, пов'язаних з обліком та розподілом загальиовиробничих витрат.

Облік загально виробничих витрат на рахунку 91 «Загаль-новиробничі витрати» потрібно вести за видами діяльності, тобто в сільськогосподарських підприємствах до цього рахун­ка можуть відкривати такі субрахунки:

911 «Загальновиробничі витрати рослинництва»;

912 «Загальновиробничі витрати тваринництва»;

913 «Загальновиробничі витрати промислових вироб­
ництв»;

914 «Загальновиробничі витрати інших виробництв»;

915 «Утримання і експлуатація машинно-тракторного
парку»;

916 «Утримання і експлуатація самохідних машин»;

917 «Фіксований сільськогосподарський податок». Аналітичний облік по кожному субрахунку слід вести за

місцями виникнення, центрами відповідальності та статтями витрат. Наприклад, в складі субрахунка 911 облік витрат ведуть в розрізі бригад, а по субрахунку 912 витрати форму­ють по кожній фермі.

На дебеті рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» відо­бражають такі витрати звітного періоду: на утримання апара­ту управління цехом (підрозділом тощо); ремонт будівель, споруд, інвентаря, що обліковуються у складі основних за­собів цеху; вартість матеріалів та виробів, використаних на проведення дослідів, заробітна плата і відрахування на соці­альне страхування працівників, зайнятих на цих роботах; ви­трати на охорону праці; вартість малоцінного та швидкозно-

Розділ 2

шуваного інвентаря терміном експлуатації до 1 року, інші ви­трати; збитки від простоїв; збитки від псування матеріальних цінностей при зберіганні в цехах; збитки від недовикористан-ня деталей, вузлів та технологічної оснастки; нестачі матері­альних цінностей; інші непродуктивні витрати (наприклад, допомога з непрацездатності, внаслідок виробничої травми і виплачується на підставі судових рішень), витрати майбут­ніх періодів, довгострокові і короткострокові позики та інші витрати, передбачені П(С)БО 16 «Витрати». Згідно з Інструк­цією з використання Плану рахунків рахунок 91 щомісяця по­винен закриватись [8], тобто загальновиробничі витрати роз­поділяються на об'єкти витрат щомісяця. Щомісячний розподіл загальновиробничих витрат можливий лише в тва­ринництві. Але зважаючи на специфічні особливості сільсь­когосподарського виробництва та трудомісткість розрахун­ків, ряд вчених [114] вважають, що розподіл цих витрат доцільно розподіляти в кінці року. Щомісяця слід накопичу­вати їх на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати», а роз­поділяти та списувати в кінці року на об'єкти обліку витрат пропорційно до загальної суми витрат без вартості насіння (в рослинництві) та кормів (у тваринництві). Для цього можна скористатись формулами:

Івашота П.В., Левченко З.М.

Таблиця 2.2 Розподіл загальновиробничих витрат по об'єктах обліку

 

 

 

Об'єкти обліку	База розподі­лу (сума ви­трат без вар­тості насіння)	Коефіці­єнт роз­поділу	Загаль-новироб-ничі ви­трати	Кореспондуючі рахунки
Дебет	Кредит
Озима пшениця		0,0031
Ячмінь		0,0031
Кукурудза		0,0031
Соняшник		0,0031
Багаторічні трави		0,0031
Разом по рослин­ництву		0,0031

Однією із особливостей калькулювання собівартості про­дукції, робіт чи послуг в галузях сільського господарства є те, що у виробничу собівартість адміністративні витрати (раху­нок 92) не включаються. Вони, як і витрати на збут (рахунок 93) та інші витрати діяльності (рахунок 94), накопичуються за дебетом відповідних рахунків, а по закінченні звітного періоду списуються на рахунок 79 «Фінансові результати». Як було відмічено раніше, виробнича собівартість сільськогосподарсь­кої продукції — це операційно-технологічні та загальновироб-ничі витрати, пов'язані з вирощенням відповідної продукції (основної, побічної, супутньої) за певною технологією.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (П(С)БО 16) [13] собівартість реалізова­ної продукції (Ср) складається з виробничої собівартості про­дукції (Св), яка була реалізована вподовж звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих влтрат (Анп) та понаднормативних виробничих витрат (Бнн):

Ср = Св + Анп + Бнн.. (1.1)

За цим стандартом загальновиробничі витрати поділяють­ся на постійні та змінні.

Розділ 2

До змінних витрат належить та їх частина, величина якої змінюється прямо пропорційно (або майже прямо) до зміни обсягу виробництва. Змінні загальновиробпичі витрати передбачено розподіляти на кожен об'єкт витрат з викорис­танням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної по­тужності звітного періоду.

До постійних витрат відносяться витрати на обслугову­вання і управління виробництвом, які залишаються незмін­ними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва. Вони розподіляються на об'єкти витрат з використанням від­повідної бази розподілу при нормальній потужності. Номаль-на потужність встановлюється підприємством. Проте в сільськогосподарських підприємствах нормальну потужність визначити важко. База розподілу — це показник в грошовому або натуральному виразі, в розрахунку на одиницю якого вста­новлюється норматив розподілу загальновиробничих витрат.

Під нормальною потужністю розуміють очікуваний се­редній обсяг, що може бути досягнутий для умов звичайної діяльності протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обсягу виробництва.

Слід зауважити, що у відповідності до П(С)БО 16 «Витра­ти» перелік і склад постійних і змінних загальновиробничих витрат та база розподілу установлюються самими господарст­вами.

Від обгрунтованого вибору бази розподілу суттєво зале­жить рівень собівартості продукції. З цією метою вченими [88], до яких приєднується автор, запропонована методика розподілу загальновиробничих витрат з використанням коре-ляційно-регресійного аналізу стосовно вибору бази їх роз­поділу.

В процесі дослідження була використана облікова та ста­тистична інформація про щомісячні обсяги виробництва і за­гальновиробничих витрат.

Івашота П.В., Левченко З.М.

Вивчалась зміна загальновиробничих витрат відповідно до періоду року та зв'язок між цими витратами і обсягами ви­робництва,

Важливою складовою кореляційно-регресійного аналізу є визначення форми зв'язку між чинпиковою та результатив­ною оцінками.

Для дослідження форми зв'язку між обсягами загальнови­робничих витрат (результативна ознака — у) і обсягами ви­робництва (факторна ознака — х) використано графічний ме­тод. Лінійний зв'язок між показниками описується рівнянням прямої лінії з коефіцієнтами регресії (табл. 2.3) J8J:

у = а + Ьх\ (1-2)

Використовуючи дані таблиці 2.4, впорядковуємо систему рівнянь. Лінійній моделі відповідає система рівнянь з двома невідомими:

(1.3)

де: п — кількість співвідношень показників (одиниць сукуп­ності);

у — сума загальновиробничих витрат за місяць, тис. грн;

х — обсяг виробництва за місяць, тис. грн.

Вихідні і розрахункові дані для розв'язання системи рівнянь наведені:

(1.4)

|27616*5 = 12а + 67117*4х; [243895527*8 = 67117 *4a + 63643805*6fc.

Розв'язавши систему рівняння 1.4, одержимо лінійне рів­няння залежності загальновиробничих витрат від обсягів ви­робництва:

Розділ 2

Таблиця 2.3 Розрахункові дані для визначення коефіцієнту регресії (а, Ь)

 

№з/п	Сума загально-виробничих витрат (у), тис. грн	Обсяг ви­робництва (х), тис. грн	х*у	X^2	Теоретичне значення за­гальновироб­ничих витрат (утеор.), тис. грн
	188,7 276,8 805,3 1081,2 1913,7 4066,4 3311,9 2030 1605,1 998,3 5144,2 6194,8	57,7 74,8 852 1747,2 2566,5 6033,3 6085,3 7244 8247,6 13938,1 14160,9	10888,2 20702,8 686073,4 1889106,2 4911601,7 24533896,9 20153929,1 12403395,4 8233904,4 7170096,9 87724053,9	3329,29 5595,04 3052707,84 6586922,25 36400708,89 37030876,09 68022905,76 194270633,6 200531088,8	403,1684 409,0300 675,4449 982,3087 1263,1599 2451,5323 2469,3573 2477,8242 2866,5458 3210,5678 5161,2029 5237,5761
Разом	%у =27616,5	їх -= 67117,4	Іху = - 243895527J	їх' = = 636438305,6	27607,7132

у = 383,3895 + 0,3428 х. (1.5)

Параметр а = 383,3895 у рівнянні 1.5 характеризує постійні загальновиробничі витрати. Економічна сутність па­раметра, який називають кутовим коефіцієнтом регресії, поля­гає у тому, що він показує, на скільки одиниць у середньому змінюється «у» (сума загальновиробничих витрат) при зміні «х» (обсяг виробництва) на одиницю. Вони складають 0,3428 тис. грн на 1 тис. грн обсягу виробництва, що свідчить про тісний взаємозв'язок цих показників.

Починаючи із 30-х pp. минулого століття і дотепер існує кілька варіантів методики розподілу загальновиробничих вит­рат [88, с. 121]. Для розподілу загальновиробничих витрат визначають відповідну базу розподілу і згідно з методикою

Івашота П.В., Левченко З.М.

пропорційно розподіляють загальновиробничі витрати па ок­ремі види продукції (табл. 2.4).

Існуючі методи розподілу мають як переваги, так і вади. Нами пропонується здійснювати розподіл загальиовиробни­чих витрат на окремі види продукції у відповідності з внутріш­ньогосподарським нормативом на базі визначення питомої ва­ги загальиовиробничих витрат в середньому за 3 попередні роки, по окремих видах сільськогосподарської продукції, по

Таблиця 2.4 Методи розподілу загальиовиробничих витрат

 

Базадля розподілу	Методика розподілу
Оплата праці, кількість працюючих, години праці	Пропорційно оплаті праці, яка займає най­більшу питому вагу у структурі операційно-техиологічних витрат з однаковим рівнем механізації
Прямі витрати	Пропорційно прямим виробничим витратам
В рослинництві - насіння і добрива, в тваринництві -корми і підстилка	Пропорційно витратам на насіння і добрива в рослинництві та корми і підстилку в тва­ринництві
Окремі види вирощеної продукції або групи тварин	Пропорційно окремим групам продукції або тварин, які займають найбільшу питому вагу в структурі виробничих витрат галузі
Валова продукція	Пропорційно виробленій валовій продукції, оціненій по ринкових або трансфертних цінах
Оплата праці та нарахова­на амортизація	Пропорційно нарахованій оплаті праці і амортизації на кожний вид продукції, які в структурі витрат займають найбільшу пи­тому вагу
Оплата праці, нарахована амортизація та витрати на поточний ремонт техніки і обладнання	Пропорційно нарахованій оплаті праці і амортизації та витратам на поточний ремонт техніки і обладнання, які в структурі витрат займають найбільшу питому вагу
Прямі витрати виробницт­ва за мінусом вартості ку­пленого насіння і кормів	Пропорційно прямим виробничим витратам за мінусом вартості купленого насіння і кор­мів
Умовні гектари, умовне поголів'я, обсяг ремонтних робіт, наданих послуг	Пропорційно умовним гектарам, умовному поголів'ю, обсягу ремонтних робіт, наданих послуг в окремих галузях або підрозділах

Розділ 2

галузях або виробничих підрозділах (в господарствах загаль-новиробничі витрати займають в структурі виробничих вит­рат в рослинництві 5—7%, а в тваринництві від 10—12%). Облік операційно-технологічних витрат пропонується вести в розрізі галузі чи підрозділу по кожному виду продукції. Фак­тичний облік загальиовиробничих витрат доцільно здійснюва­ти на рахунку 91 з субрахунками по підрозділах. За періодами виконання робіт в рослинництві виробничі витрати будуть формуватись, виходячи із фактичних операційно-технологіч-них витрат, збільшених на внутрішньогосподарський норма­тив загальиовиробничих витрат з коригуванням в кінці року до фактичних загальиовиробничих витрат. Економію чи пере­витрати загальиовиробничих витрат можна розподіляти про­порційно операційно-технологічним витратам по кожному ви­ду продукції.

У тваринницькій галузі розподіл загальиовиробничих ви­трат може бути щомісячно, пропорційно кількості кожного ви­ду виробленої продукції, оціненої за операційно-техноло­гічною собівартістю.

За допомогою кореляційно-регресійного аналізу можна визначити тісноту зв'язку між різними базами розподілу за­гальиовиробничих витрат. В результаті установлено, що за­гал ьновиробничі витрати в найбільшій мірі залежать від обсягу виробництва продукції в тваринництві і розрахунку внутріш­ньогосподарського нормативу в рослинництві. Дана методика більш об'єктивно формує виробничу та повну собівартість ос­новної, побічної і супутньої продукції й служить базою для виз­начення внутрішньогосподарських (трансфертних) ціп.

На практиці з метою поліпшення економічних зв'язків між підрозділами, фізичними і юридичними особами (підпри­ємцями) та розподілу загальиовиробничих витрат використо­вуються трансферні ціни: внутрішньогосподарські (опера-ційио-технологічиі витрати плюс внутрішньогосподарський норматив загальиовиробничих витрат плюс нормативний

б²⁷¹

Іванюта П.В., Левченко З.М.

відсоток прибутку); міжгосподарські (операційно-техно­логічні витрати плюс внутрішньогосподарський норматив за-гальновиробничих витрат плюс внутрішньогогосподарський норматив адміністративних витрат і витрат на збут плюс нор­мативний відсоток прибутку). Внутрішньогосподарські транс­фертні ціни служать для проведення взаєморозрахунків між окремими виробничими підрозділами та галузями, а міжгос­подарські трансфертні ціни використовуються в розрахунках між даним господарством та іншими юридичними і фізичними особами. Метод трансфертного ціноутворення повинен спону­кати керівника підрозділу приймати оптимальні рішення як для підрозділу, так і по господарству в цілому. Трансфертна ціна не буде вищою, ніж ринкова ціна.

На рис. 2.11 запропонована методика визначення транс­фертних цін: внутрішньогосподарських (операційно-техно­логічні витрати плюс внутрішньогосподарський норматив загальновиробничих витрат плюс нормативний відсоток при­бутку); міжгосподарських (операційно-технологічні витрати плюс внутрішньогосподарський норматив загальновиробни­чих витрат плюс внутрішньогосподарський норматив адміні­стративних витрат і витрат на збут плюс нормативний відсо­ток прибутку). Внутрішньогосподарські трансфертні ціни служать для проведення взаєморозрахунків між окремими ви­робничими підрозділами та галузями, а міжгосподарські тран­сфертні ціни використовуються в розрахунках між даним гос­подарюючим суб'єктом та юридичними і фізичними особами. При цьому врахована доцільність доцільність обчислення опе­раційно-технологічної, виробничої, та повної собівартості ос­новної, допоміжної і супутньої продукції, що дасть можливість виявляти — яка продукція є донором, а яка — реципієнтом, а також формувати обґрунтовані трансфертні ціни.

При формуванні повної собівартості необхідною умовою є розподіл адміністративних витрат, які пропонується роз­поділяти так (рис. 2.12):

Розділ 2

Рис. 2.11. Формування трансфертних цін

Методика та техніка обліку всіх видів витрат на уп­равління єдина, тобто витрати формуються у межах кожного підрозділу, кожного субрахунка в розрізі елементів витрат та номенклатури статей кошторису. Але наприкінці місяця роз­поділ, перерозподіл та списання витрат на управління по кож-

6*

Іванюта П.В., Левченко З.М.

Рис. 2.12. Процес розподілу адміністративних витрат

ному з рівнів управління мають свої особливості. Витрати на рівні бригади усередині дільниці або цеху розподіляють та списують за вищезгаданою методикою або за нормативним методом.

Нормативний метод обліку витрат на адміністративне уп­равління і збут здійснюється аналогічно загальновиробничим витратам, тобто зібрані на дебеті рахунка витрати у розрізі елементів витрат та статей кошторису за загальною схемою наприкінці місяця списуються на основі первинного їх роз­поділу за напрямками, що відображаються на рахунках обліку виробництва 23 «Виробництво», субрахунку рахунка 233 «До­поміжні виробництва», та рахунка 39 «Витрати майбутніх періодів».