Теоретичні основи виникнення та

П.В. Іванюта З.М. Левченко

ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКИЙ

(УПРАВЛІНСЬКИЙ) ОБЛІК У

ВИРОБНИЧИХ ПІДРОЗДІЛАХ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ГОСПОДАРЮЮЧИХ СУБ'ЄКТІВ

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

®

КИЇВ-2006

ПЕРЕДМОВА

Важливою умовою переходу аграрних формувань до рин­кових принципів підприємницької діяльності є повсюдне та активне застосування економічних методів управління. Вирі­шення даної проблеми ускладнюється у зв'язку з не зовсім вдалим реформуванням бухгалтерського обліку в Україні та погіршенням інформаційного забезпечення аграрного ме­неджменту. Облік є основною функцією управління. Він відо­бражає витрати виробництва, обігу та розподілу. Його інфор­мація забезпечує обґрунтованість управлінських рішень і дозволяє контролювати їх виконання.

Після реформування обліку в Україні і введення Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(С)БО) значну увагу у наукових дослідженнях приділено фінансовому обліку, орієн­тованому на потреби податкової служби, але вкрай недостат­ньо — внутрішньогосподарському (управлінському) обліку.

Внутрішньогосподарський (управлінський) облік, зорієн­тований головним чином на управління витратами господарю­ючого суб'єкта, сприяє успішній адаптації до зміни зовнішнього середовища, науковому підходу до вирішення обліково-ана­літичних завдань, реалізації можливостей управляти витрата­ми на різних стадіях процесу економічного відтворення, засто­суванню ефективних методів оптимізації витрат.

Розвитку теорії і практики організації внутрішньогоспо­дарського (управлінського) обліку сприяють праці укра­їнських вчених: О.С. Бородкіна, Ф.Ф.Бутинця, Ю.А.Вериги, С.Ф.Голова, Г.Г.Кірейцева, М.Ф.Кропивко, М.В.Кужельного, А.М.Кузьмінського, В.О.Ластовецького, В.Г.Лінника, В.Б.Мос-саковського, М.Ф.Огійчука, Л.Нападовської, М.С.Пушка­ря, В.В.Сопка, В.К.Савчука, Л.К.Сука, Л.С.Шатковської, Д.М.Фесенка, М.Г. Чумаченка, і зарубіжних — Т.Джонсона,

З

Іванюта П.В., Левченко З.М.

К.Друрі, Р.Каплана, В.Ф.Палія, С.С.Сатубалдіна, С.М.Стуко-ва, Ф.Тейлора, В.I.Ткача, Дж.Хіггінса.

Незважаючи на значні наукові напрацювання, недостат­ньо уваги приділено проблемам організації внутрішньогоспо­дарського (управлінського) обліку у виробничих підрозділах сільськогосподарських господарюючих суб'єктів.

Навчальний посібник містить 5 розділів, у яких розгля­дається: еволюція внутрішньогосподарського (управлінсь­кого) обліку; теоретико-методологічні та практичні підходи до формування операційно-технологічних та виробничих витрат; особливості калькуляції для визначення собівартості основ­ної, побічної і супутньої сільськогосподарської продукції; ор­ганізація внутрішньогосподарського розрахунку із викорис­танням комп'ютерних технологій. Автори цього посібника пропонують організаційно-економічний механізм удоскона­лення організації внутрішньогосподарського (управлінсь­кого) обліку при бюджетуванні, контролі та аналізі госпо­дарських процесів.

Навчальний посібник розрахований на підготовку фахів­ців сільськогосподарських спеціальностей у вищих аграрних навчальних закладах III—IV рівнів акредитації, перепідго­товку та підвищення їх кваліфікації, він буде корисним як для наукових працівників, так і для практиків, що дозволяє реко­мендувати його до друку.

Цей посібник з безмежною вдячністю присвячуємо про­фесору кафедри бухгалтерського обліку та аудиту Національ­ного Аграрного Університету, кандидату економічних наук, вченій, великому педагогу і мудрій людині Людмилі Стані-славівні Шатковській.

Автори: кандидат економічних наук

Іванюта Павло Васильович,

кандидат економічних наук, доцент

Левченко Зоя Михайлівна.

Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА

РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКОГО

(УПРАВЛІНСЬКОГО) ОБЛІКУ

Особливості розвитку внутрішньогосподарського

(управлінського) обліку в сільськогосподарських

Господарюючих суб'єктах

Слід відмітити що з розвитком людського суспільства по­треби виробництва і торгівлі вимагали удосконалення обліку. Розвиток бухгалтерського обліку здійснювався головним чи­ном в окремих промислових і торговельних організаціях і не давав загальної характеристики в масштабах галузі чи країни.

Іванюта П.В., Левченко З.М.

Наукові дослідження по удосконаленню обліку проводи­лись у XVIII-XX ст. в Полтавській губернії, про що свідчать архівні дані. В 1893 р. існуючі закони і інструкції були заплу­тані, методологічної бази обліку, а тим більше статистичного в, Росії і Україні зовсім не було. Полтавчанин Г. Ротмістров ра­зом із групою статистиків були першовідкривачами в цій справі.

Оцінюючи глибинні здобутки Г.Ротмістрова (1864-1940) на ниві статистики і обліку, коротко зазначимо, що з усіх його праць особливу увагу звертає на себе перепис Полтавської гу­бернії в 1910 p., який був блискуче проведений за короткий час (З місяці). Програму й методологію перепису викладено ста­тистиком у передмові до опублікованих в 17 томах матеріалах, які послужили зразком для проведення всеросійських пере­писів в 19і6, 1917, 1920 pp. Під керівництвом Г.Ротмістрова були виконанні дослідницькі роботи по земельному кадастру на Полтавщині в період 1911-1913 pp. За його редагуванням вийшла ціла низка статистичних видань, в тому числі 17 ог­лядів «Сільського господарства», 13 — «Статистичних що­річників», 10 — «Довідників по Полтавській губернії», «Ста­тистичний довідник по півдню Росії» та ін. Полтавське губерніальне земство в площині статистики на зламі століть вважалося чи не найпотужнішим на території російської імперії. З робіт, проведених під керівництвом Г.Ротмістрова, можна зупинитись на таких:

♦ подвірний сільськогосподарський перепис здійсню­вався по єдиній подвірній картці. Переписані були всі господарства, як селянські, так і поміщицькі, і класифі­кувались вони за 10 ознаками;

♦ методика і програма перепису, що послужила зразком переписів у державному масштабі;

♦ розробка переписів протягом двох років по одній про­грамі для всіх 15 уїздів дала можливість порівнянню їх з використанням середніх і відносних величин;

Розділ 1

♦ оцінка найманої праці як в малих господарствах, так і в великих, причому в останніх виділена праця в промис­лових господарствах, які переробляли продукти сіль­ського господарства;

♦ повна характеристика економічного стану кустарів і ремісників у сільському господарстві.

У порівнянні з іншими земськими переписами Г.Ротміст-ров опрацював питання найму і відпусток членів сім'ї в літній і в зимовий час, кількість оброблюваної землі в господарстві, поголів'я худоби і птиці, засобів транспорту, використання до­брив. Ним проведена класифікація нерухомого майна — землі, ріллі, лісів, пасовищ, місцевого майна промислових госпо­дарств, торговельних закладів. Робота полягала в визначенні норм чистих доходів для кожного виду майна, в опису їх з відповідними ознаками, покладеними в основу оціночних норм, у проведенні інвентаризації, що забезпечує в подальшо­му точний облік майна, в складанні особових рахунків влас­ників майна. Метою даного обліку було оподаткування неру­хомості. Дана методика в подальшому була використана в Харківській, Тверській, Череповецькій губерніях, а також по всій Росії і Україні.

Дослідник соціально-економічного розвитку України XVIII — першої половини XX ст. Дмитро Соловей став відо­мий на Україні своїми працями «Динамічні показники розвит­ку внутрішньої торгівлі на Лівобережній Україні наприкінці XVIII — століття» (м. Харків, 1929), «Короткий нарис яр­марків та ярмаркової торгівлі» (видання Полтавського Біржо­вого Комітету, 1925), «Заготівля та збут хліба на Україні року 1926 — 27» (м. Харків, 1929). У подальшому методологічні ос­нови обліку використовувались і вдосконалювались в СРСР.

Враховуючи особливості сільськогосподарської галузі (се­зонний характер виробництва; основний засіб виробництва — земля; характер технологічних процесів в рослинництві і тва­ринництві; наявність основної, побічної та супутньої продукції;

Іванюта II.В., Левченко З.М.

залежність від природно-кліматичних умов), прийняття уп­равлінських рішень неможливе без ведення внутрішньогоспо­дарського (управлінського) обліку як за окремими видами продукції, підрозділами, так і по підприємству в цілому.

Починаючи з 1932 p., поступово принцип організації обліку за нормами «стандарт-кост» почав впроваджуватись на підприємствах України, в тому числі і в сільськогосподарсь­ких підприємствах. У 1953 р. з'явився метод «директ-костинг». В умовах глобальних змін у технології та в системах управ­ління внутрішньогосподарський (управлінський) облік ство­рює необхідну базу для стратегічного управління. У 1981 р. сільськогосподарським господарюючим суб'єктам був реко­мендований випробуваний у промисловості прогресивний нормативний метод обліку і контролю витрат на виробництво, заснований на організації обліку витрат шляхом відхилень від норм, що масово застосовувався в більшості розвинутих країн.

Одним із напрямів удосконалення обліку і контролю вит­рат у сільському господарстві було запровадження чекової форми контролю. Суть її полягає в тому, що на підставі норма­тивів використання ресурсів виробництва та їх вартісної (цінової) оцінки встановлювалися ліміти витрат в натурально­му і грошовому виразі для здійснення виробничої діяльності в кожному виробничому підрозділі сільськогосподарського гос­подарюючого суб'єкта. Протягом певного виробничого періоду проводиться контроль і аналіз виробничих витрат, підводять­ся підсумки, визначається економія і перевитрати, після чого проводиться матеріальне стимулювання працівників за еко­номію витрат. Основна мета чекової форми контролю — підви­щення контрольної функції обліку, посилення його аналітич-ності, оперативності за раціональним використанням ресурсів виробництва. Слід відмітити, що в деяких сільськогосподарсь­ких господарюючих суб'єктах зберігся внутрішньогоспо­дарський розрахунок, який забезпечує високу ефективність і конкурентоспроможність продукції сільського господарства

Розділ 1

саме через збереження даної системи обліку. При викорис­танні чекової форми контролю виникають певні труднощі що­до обчислення госпрозрахункового доходу і відповідно систе­ми матеріального стимулювання. Саме тому він здійснювався, як правило, економістами, а працівники бухгалтерії самоусу­нулися від цієї роботи, мотивуючи тим, що ведення такого обліку не закріплено законодавчо.

У 1987—1989 pp. в сільськогосподарських господарюючих суб'єктах освоюється орендний підряд як більш прогресивна форма організації внутрішньогосподарського розрахунку. Облік витрат виробництва, контроль за використанням за­собів виробництва, взятих в оренду, за їх ресурсами здійсню­вався безпосередньо у виробничому підрозділі і зіставляв із вартістю виробленої продукції, оціненої за внутрішньогоспо­дарськими цінами. В умовах інфляційних процесів, значних коливань цін на ресурси виробництва, частої зміни рівнів оп­лати праці не можна було чітко визначити (прогнозувати) роз­рахункові та планово-облікові ціни. Виникла необхідність за­провадження такого методу обліку витрат на виробництво продукції, який дозволяв би оперативно впливати на виробни­чий процес і забезпечувати ефективне ведення підприємниць­кої діяльності відповідно до вимог ринкової економіки.

Слід відмітити, що вищезгадані методи обліку сприяли розвитку методології і організації впровадження внутрішньо­господарського (управлінського) обліку.

Після прийняття Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [1] суб'єкти підприєм­ництва отримали право: самостійно визначити облікову полі­тику підприємства; обирати форму бухгалтерського обліку, як певну систему реєстрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них; затверджувати правила доку­ментообігу і технологію обробки облікової інформації; встанов­лювати межі та форми ведення обліку для внутрішніх потреб управління, включаючи ведення в окремій системі рахунків і

Іванюта П.В., Левченко З.М.

реєстрів обліку доходів, витрат, активів, зобов'язань у потріб­ному господарству аспекті деталізації та регламентації. У біль­шості П(С)БО містяться норми за попередньою нормативною базою, яка діяла в період командно-адміністративної еконо­міки. Водночас вони доповнені деякими новими методами оцінки, розподілу, складу річної бухгалтерської звітності. Збе­режені національні традиції щодо ведення внутрішньогоспо­дарського (управлінського) обліку і затверджена уніфікована форма бухгалтерської звітності.

Наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.99 р. [7] затверджений План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій. Для полегшення практичного за­стосування положень (стандартів) із складанням балансу та переходу до нового плану рахунків розроблені Методичні ре­комендації. Постановою Кабінету Міністрів України № 419 від 28.02.2000 р. [4] затверджено порядок подання фінансової звітності. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про бухгал­терський облік та фінансову звітність в Україні» до річної фінансової звітності господарюючих суб'єктів включені Ба­ланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал. При цьому для суб'єктів гос­подарської діяльності наказом Міністерства фінансів України №39 від 25.02.2000 р. [12] встановлена скорочена за показни­ками річна і квартальна фінансова звітність. Законодавчі і нормативні документи з регулювання бухгалтерського обліку в Україні зображені на рис. 1.3 [95]. Створена нормативна ба­за сприяє використанню можливостей внутрішньогосподарсь­кого (управлінського) обліку в сільському господарстві.

Внутрішньогосподарський (управлінський) облік має свої особливості (табл. 1.2), які полягають в наступному:

♦ внутрішньогосподарський (управлінський) облік не підпорядкований загальноприйнятим бухгалтерським стандартам і схемам, тоді як фінансовий і податковий

Розділ 1

Рис. 1.3. Система законодавчого і нормативного регулювання бухгалтерського обліку в Україні

чітко регламентовані за змістом і формами подання да­них;

♦ внутрішньогосподарський (управлінський) облік зосе­реджує увагу на конкретних сегментах господарської діяльності — підрозділах, окремих видах продукції, яку вирощують, виробляють і реалізують;

♦ внутрішньогосподарський (управлінський) облік спря­мований на майбутнє, у зв'язку з чим забезпечує плану­вання, фінансовий та податковий облік;

Івашота П.В., Левченко З.М.

Таблиця 1.2 Порівняльна характеристика внутрішньогосподарського (управлінського), фінансового та податкового обліку

 

Ознака порівняння	Внутрішньогоспо­дарський (управ­лінський) облік	Фінансовий облік	Податковий облік
Правове за­безпечення	Регламентується статутом	В Україні регулю­ється Законом України "Про бух­галтерський облік та фінансову звіт­ність"	Податкове зако­нодавство
Користувачі інформації	Управлінський персонал, акціоне­ри	Широке коло вну­трішніх та зовні­шніх користувачів	Податкові органи
Вимоги до інформації	Приблизні оцінки	Незначні відхи­лення у відобра­женні даних	Великі вимоги до точності
Об'єкт обліку	Виробничі підроз­діли	Господарство в цілому	База оподатку­вання
Мета обліку	Мінімізація витрат на виробництво і отримання макси­мального прибутку	Складання звітно­сті для потреб зовнішніх і внут­рішніх користува­чів	Надання інфор­мації про нараху­вання та сплату податків податко­вих органах
Принципи обліку	Корисність інфор­мації для прийнят­тя рішення	Загальноприйняті принципи обліку	Сувора державна регламентація об­лікових процедур
Предмет обліку	Контроль за фор­муванням собівар­тості	Контроль за фі­нансовими ре­зультатами госпо­дарюючого суб'єкта	Контроль за пода­тковою звітністю
Часовий ас­пект інфор­мації	Поряд з фактич­ними даними -оцінка та плани на майбутнє	Фіксація госпо­дарських фактів в обліку безпосере­дньо після їх здій­снення	Формування даних відбувається не обов'язково в день здійснення опера­цій. Залежить від звітного періоду

Розділ 1

Продовження табл. 1.2

 

і
Вимірники в o6лiкy_	Вартісні, натуральні, трудові, якісні	Вартісні, трудові, натуральні	Вартісні
Термін вико­нання	Оперативно по за­кінченні звітного періоду	На вимогу корис­тувачів або у вста­новлені законо­давством строки	У встановлені законодавством строки
Відповідаль­ність за поми­лки в обліку	Дисциплінарна (до­гана, зауваження тощо)	Адміністративна відповідальність	Адміністратив­на і кримінальна відповідальність
Методи бух­галтерського обліку	Підпорядкування запитам управлінсь­кої системи, але не обов'язково рахунки і подвійний запис	Всі елементи мето­ду: рахунки і по­двійний запис, до­кументація і інвен­таризація, оцінка і калькуляція, ба­ланс і звітність	У відповідності з інструкціями
Облік вироб­ничих витрат	За статтями кальку­ляції, за способами включення до собіва­ртості, за ступенем впливу обсягу виро­бництва, на рівень витрат	За елементами витрат	За нормами законодавства щодо складу валових витрат
Ступінь від­критості ін­формації	Інформація має кон­фіденційний харак­тер	Інформація є від­критою, публіч­ною	Надається тіль­ки податковим органам, але не є комерційною таємницею
Порядок роз­рахунку фі­нансових ре­зультатів	В залежності від мети обліку розраховують прибуток або маржи-нальний дохід як результат діяльності окремого центру в відповідальності	У відповідності з стандартами (ПСБО) та мето­дичними рекомен­даціями	Відповідно до інструкцій
Зв'язок з ін­шими наука­ми	Пов'язаний з еконо­мікою, фінансами, економічним аналі­зом, математичною статистикою	Заснований на власному методі	Тісно пов'язаний з фінансовим обліком

Іванюта П.В., Левченко З.М.

♦ внутрішньогосподарський (управлінський) облік, на відміну від фінансового та податкового, не є обов'язко­вим, і управлінський персонал самостійно вирішує, ве­сти його чи ні;

♦ внутрішньогосподарський (управлінський) облік не обмежений у виборі методів і правил, розробляється са­мим підприємством із застосуванням різних парамет­рів, що відповідають вимогам управління виробничим процесом.

Визначаючи роль і значення внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, можна виділити такі його суттєві оз­наки:

♦ підпорядкування методології обліку запитам управлін­ської системи;

♦ забезпечення інформацією менеджерів та спеціалістів господарюючого суб'єкта;

♦ об'єктом обліку є виробничі витрати, запаси, основні засоби, доходи внутрішньогосподарських підрозділів;

♦ конфіденційність.

Предметом внутрішньогосподарського (управлінського) обліку є контроль за формуванням собівартості продукції в розрізі витрат і сфер відповідальності, а метою — мінімізація витрат на виробництво продукції і отримання максимальної економії. Слід відмітити, що ведення внутрішньогосподарсь­кого (управлінського) обліку займає велику питому вагу в обліково-аналітичній роботі бухгалтерського персоналу, тому в сільськогосподарській галузі нагальною потребою сьогоден­ня є застосування інформаційних систем з використанням комп'ютерної техніки.

Впровадження інформаційних систем обліку вносить зміни в організацію обліку взагалі і внутрішньогосподарсько­го (управлінського) зокрема. Особливості впровадження авто­матизованої обробки даних призвело до думки ряду вчених про стирання межі між видами обліку. Так, Е.Гільде відмічає:

ЗО

Розділ 1

«...впровадження обчислювальної техніки стирає межу між... видами обліку, чи після фіксації любої первинної інформації і вводу її в комп'ютер питання про результативну інформацію вирішується лише в відповідності з потребами підприємства і народного господарства незалежно від того, до якого виду обліку відноситься ця інформація» [29].

В.І.Подольський вважає, що впровадження обчислюваль­ної техніки призведе до інтеграції обробки інформації з метою використання її для різних видів обліку на основі однократно­го вводу даних і багатократного їх використання. Інтеграція сприяє централізації проведення розрахунків, усуненню дуб­лювання при формуванні первинної облікової інформації, ліквідації паралельної обробки даних, забезпечує опера­тивність у формуванні звітності, економить час бухгалтерсь­кого персоналу [81].

В.П.Астахов зазначає, що використання обчислювальної техніки розділяє поняття «інтеграція обліку» і «інтеграція об­робки даних». Заперечуючи наявність процесу інтеграції об­ліку, він звертає увагу на взаємозв'язок трьох видів обліку на основі впровадження обчислювальної техніки. На думку В.П.Астахова, в результаті вводу первинної інформації в ЕОМ та ПК здійснюється інтеграція обробки облікових даних, тобто створюється єдина інформаційна система. В даному випадку кожний вид обліку може використовувати ці дані для отриман­ня потрібної інформації для оперативного, бухгалтерського та статистичного обліку, використовуючи методи, прийоми, спо­соби, які притаманні кожному виду обліку [15].

П.П.Немчинов доводить, що ведення обліку за допомогою обчислювальної техніки дає можливість суттєво скоротити за­трати праці і засобів на виконання облікових процесів, підви­щити якість праці, значно розширити його аналітичні функції, і тим самим перетворює бухгалтерський облік в діючий засіб оперативного (повсякденного) економічного контролю за про­цесом господарської діяльності |*70].

Іванюта П.В., Левченко З.М.

Автор підтримує думку В.Г.Макарова, який констатує, що відбудеться лише інтеграція збору первинних даних про гос­подарські операції, зміни відбуваються лише в техніці обліку. Методологія видів обліку залишається сталою [60].

У зв'язку з інтеграцією вхідна і вихідна облікова інфор­мація, як ми вважаємо, трансформувалася в облікову і кон­трольну функцію менеджменту.

Таким чином, перехід до ринкових відносин по-іншому визначає роль обліку в системі управління. Менеджерів ціка­вить якість, оперативність, повнота інформації, що залежать від багатьох чинників, визначальними серед яких є застосу­вання інформаційних систем обліку.

Тести для самоконтролю знань

1. Внутрішньогосподарський (управлінський) облік є складовою:

— менеджменту;

— планування;

— внутрішнього аудиту;

— корпоративної культури.

Розділ 1

2. Внутрішньогосподарський (управлінський) облік як си­
стема сформувався:

—у середині XIX ст.;

—на початку XX ст.;

—у середині XX ст.;

—жодна відповідь не є правильною.

3. Внутрішньогосподарський (управлінський) облік від­
різняється від фінансового обліку:

—деталізацією інформації;

—відкритістю даних;

—спрямованістю у часі;

—усіма наведеними характеристиками.

4. Яка інформація об'єднує фінансовий та внутрішньогос­
подарський (управлінський) облік:

—про минулі події;

—первинна;

—законодавча;

5. Порядок ведення внутрішньогосподарського (управ­
лінського) обліку:

—регламентується Міністерством фінансів;

—визначається Міжнародною федерацією бухгалтерів;

—описано у податковому законодавстві;

—встановлюється керівництвом господарюючого суб'єкта.

6. В англосаксонських країнах ведення внутрішньогоспо­
дарського (управлінського) обліку зазвичай є обов'язком:

—підрозділу скарбника;

—підрозділу контролера;

—відділу внутрішнього аудиту;

—відділу персоналу.

7. Первинний облік — це:

— спостереження, вимірювання, фіксація у документах;

—обробка, реєстрація і запис даних первинного обліку, групування та перегрупування;

—сукупність операцій з формування показників;

Іванюта П.В., Левченко З.М.

— процес прийняття управлінських рішень.

8. Найбільшою професійною організацією фахівців з
внутрішньогосподарського (управлінського) обліку є:

— Привілейований інститут управлінських бухгалтерів Великої Британії;

— Інститут управлінських бухгалтерів США;

— Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів Ук­раїни;

— Американський інститут сертифікованих громадських бухгалтерів.

9. Норми етичної поведінки фахівців з внутрішньогоспо­
дарського (управлінського) обліку не передбачають:

— конфіденційності;

— незалежності;

— компетентності;

— об'єктивності.

10. Вивчення курсу внутрішньогосподарського (управ­
лінського) обліку є складовою професійної сертифікації, яку
здійснює:

— Аудиторська палата України;

— Українське товариство фінансових аналітиків;

— Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів Ук­раїни;

— жодна відповідь не є правильною

Розділ 2

Таблиця 2.6

 

♦ відомість оцінки залишків незавершеного виробництва за змінними виробничими витратами друкується по всіх структурних підрозділах або видах незавершеного виробництва з файлу НЗВз і має такий вигляд:

Таблиця 2.7

Всього по підрозділу _Всього_по го сподарству

* відомість оцінки залишків незавершеного виробництва за виробничою собівартістю друкується по всіх струк­турних підрозділах або видах незавершеного вироб­ництва з файлу НЗВв і має такий вигляд:

Іванюта П.В., Левченко З.М.

Таблиця 2.8

Всього по підрозділу Всього по господарству

відомість оцінки залишків незавершеного виробництва за повною собівартістю друкується по всіх структурних підрозділах або видах незавершеного виробництва з файлу НЗВп і має такий вигляд:

Таблиця 2.9

♦ розрахунок повної собівартості незавершеного вироб­ництва по певному структурному підрозділу дру­кується з файлів НЗВз, НЗВв, НЗВп і має такий ви­гляд:

Розділ 2

Таблиця 2.10

Всього по підрозділу Всього по господарс тву

розрахунок повної собівартості певного виду незавер­шеного виробництва по всіх структурних підрозділах друкується з файлів НЗВз, НЗВв, НЗВп і має такий ви­гляд:

Таблиця 2.11

При цьому розрахунок показників вихідних форм має та­кий вигляд:

♦ у відомості вартості матеріальних ресурсів у незавер­шеному виробництві розрахунок вартості матеріалів

Іванюта П.В., Левченко З.М.

де: К — сума коригування валових витрат;

Мнзв_1? Мнзв₀ — вартість матеріальних ресурсів у незавер­шеному виробництві на кінець і початок місяця відповідно; ♦ у відомості оцінки незавершеного виробництва за змін­ними виробничими витратами вартість незавершеного виробництва кожного виду на кожній операції обробки розраховується за формулою:

Знзв = Мнзв + Пнзв + Інзв + ЗЗнзв;

де: Знзв — вартість незавершеного виробництва, що розрахо­вана за змінними виробничими витратами;

Пнзв — прямі витрати на оплату праці;

Інзв — інші прямі витрати;

ЗЗнзв — змінні загальновиробничі витрати.

При цьому складові цього рівняння визначаються таким чином:

Пнзв = НЗВн х Бо,

де: Во — вартість обробки одиниці незавершеного вироб­ництва певного виду на певній операції обробки.

Розділ 2

Інзв = НЗВн х Іод,

де: Іод — інші прямі витрати на одиницю продукції у незавер­шеному виробництві (порядок розрахунку залежить від особ­ливостей господарювання).

ЗЗнзв = БРф х ЗВВф,

де: БРф — фактична база розподілу загальновиробничих витрат, що відносяться до незавершеного виробництва певного виду;

ЗВВф — загальновиробничі витрати на одиницю бази роз­поділу;

♦ у відомості оцінки залишків незавершеного вироб­
ництва за виробничою собівартістю розрахунок вироб­
ничих витрат здійснюється за формулою:

Внзв = Знзв + ПЗнзв,

де: Внзв — виробнича собівартість незавершеного вироб­ництва;

ПЗнзв — постійні загальновиробничі витрати.

При цьому постійні загально виробничі витрати, які вклю­чаються до виробничої собівартості незавершеного вироб­ництва, розраховуються так:

ПЗнзв = БРф х ЗВВн, де: ЗВВн — постійні загальновиробничі витрати на одиницю бази розподілу;

♦ у відомості оцінки залишків незавершеного виробниц­
тва за повною собівартістю витрати в незавершеному
виробництві визначаються за формулою:

Пнзв = Внзв + Анзв + ЗБнзв,

де: Пнзв — повна собівартість незавершеного виробництва;

Анзв — адміністративні витрати, що відносяться до за­лишків незавершеного виробництва;

ЗБнзв — витрати на збут у незавершеному виробництві.

При цьому розрахунок адміністративних витрат і витрат на збут, що включаються до повної собівартості незавершеного

Іванюта П.В., Левченко З.М.

виробництва, на нашу думку, може здійснюватись таким чи­ном:

Анзв = А / Вп х Внзв,

де: А — адміністративні витрати за звітний (розрахунковий) період в господарюючому суб'єкті;

Вп — виробнича собівартість готової продукції за відпо­відний період в господарюючому суб'єкті;

ЗБнзв = 3 / Вгп х Внзв,

де: 3 — витрати на збут продукції за звітний (розрахунковий) період в господарюючому суб'єкті;

Вгп — виробнича собівартість реалізованої продукції за відповідний період.

Технологічний процес вирішення комплексу задач «Оцін­ка незавершеного виробництва» передбачає збір вхідної ін­формації, яка в залежності від складу поділяється на умовно-постійну та змінну інформацію.

Перелічені довідники заповнюються у відповідності з тех­нологічними інструкціями на початку запровадження комплек­су і вводяться до комп'ютера. У подальшому за необхідністю ці довідники коригуються. Довідник «виробничі завдання під­розділів» оновлюється періодично.

До змінної інформації відносяться такі вхідні документи:

♦ звіт про вирощення сільськогосподарських культур;

♦ відомість руху незавершеного виробництва;

♦ інвентаризаційні відомості незавершеного виробниц­тва.

Звіт про виробіток містить інформацію про кількість ви­конаних за кожен робочий день операцій. Інформація відомо­стей про рух незавершеного виробництва та інвентари­заційних відомостей дозволяє визначити залишки по кожному структурному підрозділу суб'єкта господарювання.

Після друку сформованих відомостей оцінки незаверше­ного виробництва необхідно опрацювати режим «підготовка до наступного місяця», у якому відбувається переведення

Розділ 2

файлів у режим зберігання та по файлу НЗВм переносяться залишки матеріальних ресурсів на кінець звітного періоду як залишки на початок наступного періоду.

Використання на практиці такої технології накопичення і

обробки інформації сприяє зменшенню трудомісткості, дозво­ляє усунути зайве дублювання та отримати повну інформацію [109].

Продукції

Визначення собівартості продукції (робіт, послуг) здій­снюють у такій послідовності:

—розподіляють за призначенням витрати на утримання основних засобів на об'єкти планування та обліку витрат;

—обчислюють собівартість продукції (робіт, послуг) допо­міжних та підсобних промислових виробництв, які нада­ють послуги основному виробництву;

 

- розподіляють витрати на зрошення, осушення земель, списують послуги бджільництва по запилюванню сіль­ськогосподарських культур;

- розподіляють загальновиробничі витрати;

— визначають загальну суму виробничих витрат по об'єк­
тах планування та обліку;

- обчислюють собівартість продукції рослинництва;

—розподіляють витрати на утримання кормоцехів;

—визначають собівартість продукції тваринництва;

- визначають собівартість живої маси тварин на вирощу­
ванні і відгодівлі;

— визначають собівартість продукції підсобних промис­
лових виробництв по переробці сільськогосподарської
продукції.

Начислення собівартості продукції рослинництва. У рос­линництві, за винятком продукції, яку одержують від окремих сільськогосподарських культур, об'єктами визначення собівар->сті є сільськогосподарські роботи, виконані в поточному ро­ці під урожай наступного року, тобто роботи, які належать до незавершеного виробництва, а також роботи, які спрямовані на поліпшення земель і виконуються за рахунок власних оборот -^{х к}оштів підприємства; витрати, що плануються по статтях

8*

Іванюта П.В., Левченко З.М.

виробничих витрат (без загальногосподарських) як витрати майбутніх періодів.

Об'єктом обчислення собівартості в рослинництві є окре­мі види основної, супутньої і побічної продукції, одержаної від вирощування сільськогосподарських культур.

Собівартість продукції рослинництва за видами сільсько­господарських культур (групами культур) обчислюють: зерно, насіння соняшнику — франко-тік (включаючи витрати на доо­чищення і сушіння); солома, сіно — франко-скирта або інший пункт зберігання; коренеплоди, картопля, овочі, баштанні культури, льон та інші технічні культури — франко-поле (місце зберігання); зелена маса на силос — франко-місце силосування; силос — франко-силосна споруда; зелені корми — франко-місце споживання; насіння трав — франко-склад; парниково-тепличні овочі, плоди, ягоди — франко-пункт приймання.

Приклад. Визначення собівартості 1 ц зерна, зерновід­ходів, соломи пшениці озимої.

Валовий збір зерна пшениці озимої у бункерній вазі склав 35700 ц з площі посіву 1150 га. Планова со