Чи можна стверджувати, що норми іноземного права були неправильно застосовані, якщо суд не встановив їх офіційного тлумачення та практики застосування. Аргументуйте свою відповідь.

Завдання № 8

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» з метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів.

Хто, на Ваш погляд, може бути експертом у даному випадку? Чи повинна ця особа бути судовим експертом у розумінні ст. 10 Закону України «Про судову експертизу»? До яких «компетентних органів та установ» може звернутися суд для встановлення змісту іноземного права? Чи зобов’язаний суд спочатку звернутися до Міністерства юстиції України для встановлення змісту іноземного права?

Завдання № 9

Для вирішення спору по суті український суд зобов’язаний застосувати право Федеративної Республіки Німеччина. Позивач надав суду висновок однієї німецької юридичної фірми, в якому, з посиланням на норми німецького законодавства, були викладені рекомендації щодо того, як слід вирішити спір.

Чи повинен суд керуватися таким висновком при винесенні рішення? Які документи можуть підтверджувати зміст норм права іноземної держави? Якщо особи, які беруть участь у справі, подають суду документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, чи може суд вирішити справу лише на підставі цих документів?

Тести 1. Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо зміст права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно із законодавством заходи:А) застосовується право, яке має найбільш тісний зв’язок із спірними правовідносинами;Б) застосовується право держави зі схожою правовою системою;В) застосовується право України;Г) суд відмовляє у задоволенні позову. 2. Згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право» обов’язок встановлення змісту норм права іноземної держави покладається на:А) суд чи інший орган;Б) позивача;В) відповідача;Г) судового експерта. 3. Згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право» норми права іноземної держави застосовуються:А) згідно із тлумаченням правових понять, що містяться у них, відповідно до права України;Б) згідно із тлумаченням правових понять, що містяться у них, відповідно до доктрини міжнародного приватного права;В) згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною відповідної іноземної держави;Г) згідно лише з доктриною іноземної держави. 4. Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять згідно з:А) доктриною міжнародного приватного права;Б) правом тієї держави, до якої належить позивач;В) правом України, якщо інше не передбачено законом. При цьому якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави;Г) виключно правом України. 5. За Законом України «Про міжнародне приватне право» зворотне відсилання до права України:А) не приймається в жодному випадку;Б) приймається, якщо вирішується питання, чи була дотримана форма правочину;В) приймається, якщо договір, з якого виникли спірні відносини, був укладений на території України;Г) приймається у випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи. 6. Згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право» наслідком обходу закону є:А) відмова у задоволенні позову;Б) застосування права держави, яке підлягає застосуванню відповідно до норм Закону України «Про міжнародне приватне право»;В) вирішення спору ex aequo et bono;Г) застосування права України.7. Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона:А) існує, оскільки не доведено інше;Б) відсутня, оскільки не доведено інше. 8. Застосування права іноземної держави на засадах взаємності може бути встановлене:А) приватноправовим договором;Б) законом України;В) законом України або міжнародним договором;Г) законом іноземної держави. 9. Згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право» наслідком відмови застосування іноземного права у зв’язку з його несумісністю з публічним порядком України є:А) відмова у задоволенні позову;Б) застосування права України;В) застосування права, яке має найбільш тісний зв’язок з правовідносинами, а якщо це неможливо – застосування права України;Г) застосування особистого закону позивача. 10. Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» застосування права іноземної держави охоплює:А) приватноправові норми цієї держави, які регулюють відповідні відносини;Б) усі норми права цієї держави, які регулюють відповідні відносини;В) норми договірного права цієї держави;Г) норми спадкового права цієї держави. Контрольні питання 1. Які стадії правозастовчого процесу можна виділити, якщо застосовується колізійний метод правового регулювання?2. Що таке акумуляція колізійної прив’язки?3. Що таке розщеплення колізійної прив’язки?4. Які наслідки обходу закону?5. Які Ви знаєте способи вирішення проблеми зворотної відсилки?6. Хто повинен встановлювати зміст іноземного права, якщо колізійна норма відсилає до іноземного правопорядку?7. Що таке застереження про публічний порядок? Для чого воно використовується?8. Чи існує залежність між застосуванням іноземного права українським судом та застосуванням права України судом відповідної іноземної держави?

Тема 6. Фізичні особи як суб’єкти міжнародного приватного права

Питання для обговорення

1. Правове положення фізичних осіб в міжнародному приватному праві.

2. Поняття іноземців в Україні.

3. Правове положення іноземних громадян та осіб без громадянства в Україні.

4. Правовий статус іноземців у різних сферах суспільних відносин.

5. Особистий закон фізичної особи в міжнародному приватному праві.

6. Правоздатність та дієздатність (цивільна, трудова, шлюбно-сімейна) іноземців в Україні.

7. Колізійні питання дієздатності іноземців.

8. Колізійні питання безвісної відсутності та оголошення особи померлою в міжнародному приватному праві.

9. Соціальне забезпечення іноземців.

10. Правові режими іноземців.

11. Правове положення українських громадян за кордоном.

 

Нормативні акти

Конституція України від 28 червня 1996 року. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141; з наступними змінами і доповненнями.

Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948 года // Урядовий кур’єр. – 2008, 12, – № 232.

Конвенция о дипломатических сношениях от 18 апреля 1961 г. // Ведомости СССР. – 1964. – № 18. – Ст. 221.

Конвенция о консульских сношениях от 24 апреля 1963 г. // Сборник международных договоров СССР. – Вып. ХLV. – М., 1991.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року // Юридичний вісник України. – 2004. – 12. – № 49.

Конвенція про статус біженців від 28 липня 1951 р., // www.rada.gov.ua.

Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах от 16 декабря 1966 г. // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2002. – № 2.

Международный пакт о гражданских и политических правах от 16 декабря 1966 г. // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2002. – № 1.

Протоколы № 1, 2, 4, 6, 7, 9, 10, 11 к Конвенции о защите прав человека и основных свобод // Действующее международное право. Т. 2. – М., 1997.

Протокол щодо статусу біженців від 31 січня 1967 р. // www.rada.gov.ua.

Угода про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 р., укладена в рамках Співдружності Незалежних Держав // www.rada.gov.ua.

Конвенция СНГ о правах и основных свободах человека 1995 г. // www.rada.gov.ua.

Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 7 жовтня 2002 р., укладена в рамках Співдружності Незалежних Держав // Бюлетень законодавства і юридичної практики України – 2005. – № 6.

Германское Гражданское уложение 1896 г. // Германское право. Часть 1. Гражданское уложение / Перев. А. А. Лизунова, Н. Б. Шеленковой, Н. Г. Елисеева. – М.: Международный центр финансово-экономического развития. – 1996.

Гражданский кодекс Российской Федерации. – СПб.: Герда, 2003.

Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: гражданские и торговые кодексы. Учебное пособие / Под. ред. В.К. Пучинского, М.И. Кулагина. – М.: Изд-во УДН, 1986.

Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: законодательство о компаниях, монополиях и конкуренции / Под ред. В.К. Пучинского, М.И. Кулагина. – М.: Изд–во УДН, 1987.

Французский Гражданский кодекс 1804 г. / Перев. И. С. Перетерского. – М.: Юриздат. – 1941.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356; з наступними змінами і доповненнями.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144; з наступними змінами і доповненнями.

Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Урядовий кур’єр. – 14 липня 2004 р. – № 130; з наступними змінами і доповненнями.

Житловий кодекс Української РСР. Затверджений Законом Української РСР від 30 червня 1983 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1983. – Додаток до № 28. – Ст. 573; з наступними змінами і доповненнями.

Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 11 (15.11.2001) – № 211-212; з наступними змінами і доповненнями.

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21–22. – Ст. 135; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про органи реєстрації актів громадянського стану» від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 14. – Ст. 78; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України – 1994 – № 23 (07.06.94). – Ст. 161; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 р// Відомості Верховної Ради України – 2001 – № 47 (23.11.2001). – Ст. 250; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про правовий статус закордонних українців» від 4 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. –2004. – № 25 (18.06.2004). – Ст. 343.

Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 32. – Ст. 422; з наступними змінами і доповненнями.

Правила реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 42. – Ст. 1803; з наступними змінами і доповненнями.

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції від 3 березня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 15; з наступними змінами і доповненнями.

Література

Аксенчук Л.А. Правоспособность иностранного гражданина в сфере предпринимательской деятельности // Законодательство. – 2001. – № 2.

Алексеев Л.Б., Жуйков В.М., Лукашук И.И. Международные нормы о правах человека и применение их судами Российской Федерации. Практическое пособие. – М.:Права человека, 1996.

Аметистов Э.М. Международное право и труд. – М., 1982.

Ануфриева Л.П. Иностранные физические лица: правовое положение в России // Российская юстиция. – 1997. – № 6, 7.

Баймуратов М.О., Чорнолуцький Р.В. Міжнародне приватне (колізійне) право України: правосуб’єктність осіб (теоретико-методологічні аспекти): моногр. / М.О. Баймуратов, Р.В. Чорнолуцький. – Суми: Університетська книга, 2009. – 252 с.

Бігун В. Цивільна процесуальна правоздатність та дієздатність іноземних осіб // Право України. – 1999. – №10.

Богатых Е.А. Гражданское и торговое право: от древнего римского к современному российскому. – М.: ИНФРА– М, 1996.

Веберс Я.Р. Правосубъектность граждан в советском гражданском и семейном праве. – Рига, 1976.

Галенская Л.Н. Правовое положение иностранцев в СССР. – М., 1982.

Герасименко Ю.В. Иностранцы: понятие и содержание их конституционно-правового статуса. – Омск., 1996.

Гражданское и торговое право зарубежных государств: Учебник. Отв. ред. Е.А.Васильев, А.С.Комаров. – 4-е изд., переработ. и доп. В 2-х т. – Т. І. – М.: Междунар. отношения, 2004. – 560с.

Гражданское право: учебник / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – М., 1997.

Гражданское право: учебник / Под ред. Е.А.Суханова. – М., 1998. – Т. 1.

Гражданское право: учебник / Под ред. А.Г. Калпина и А.И. Масляева. – М., 1997.

Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: гражданские и торговые кодексы. Учебное пособие / Под. ред. В.К. Пучинского, М.И. Кулагина. – М.: Изд-во УДН, 1986.

Ерпылева Н.Ю. Субъекты международного частного права // МПЧП. 2002. – № 2.

Ерпылева Н.Ю. Физические и юридические лица как субъекты международного частного права. Правовой статус физических лиц как субъектов международного частного права // Адвокат. – 2004. № 11.

Зенин И.А. Гражданское и торговое право капиталистических стран: Учеб. пособие. – М.: Изд–во МГУ, 1992.

Институт государства и права Российской академии наук. Общая теория прав человека. – М.:НОРМА. 1996.

Карташкин В.А. Права человека в международном и внутригосударственном праве. – М., 1995.

Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. – К.: Україна, 2000. – 430 с.

Лазарев Л.В., Марышева Н.И., Пантелеева И.В. Иностранные граждане (правове положение). – М: Российское право, 1992.

Марышева Н., Хлестова И. Правовое положение российских граждан за границей. (вопросы и ответы). – М., 1994.

Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов. – М., 1990.

Нешатаева Т.Н. Иностранные предприниматели в России. Судебно-арбитражная практика. – М., 1998.

Нешатаева Т.Н. О некоторых проблемах, возникающих при рассмотрении споров с участием иностранных лиц // Законодательство. – 1996. – № 2.

Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовое исследование / В.В. Залесский, Г.Е. Авилов, М.М. Вильданова и др. – М.: НОРМА, 1999.

Очерки международного частного права / Под ред. проф. А. Довгерта. – Х.: ООО “Одиссей”, 2007. – 816 с.

Романов С.В. О теоретических основах правового регулирования статуса иностранцев в Российской Федерации // Московский журнал международного права. – 1996. – №2.

Ромовська З. Цивільна правоздатність громадян // Право України. – 1994. – № 10. – С. 51–54.

Ромовська З. Цивільна дієздатність громадянина (фізичної особи) // Право України. – 1995. – № 2. – С. 24–26.

Савельев В. А. Гражданский кодекс Германии (история, система, институты). – М.: Юрист, 1994.

Сборник международных правовых документов, регулирующих вопросы миграции. – М: Международная организация по миграции, 1994.

Селіванов В. Приватно-правові засади концепції державної політики прав і свобод людини в Україні // Право України. – 1997. – № 10. – С. 8–18.

Смирнова Е.С. Регулирование правового статуса иностранцев в России до начала XIX века // Журнал российского права. – 2004. № 9.

Степанюк А.А. Міжнародне приватне право: теоретичні аспекти правового регулювання – Харків: Майдан, 2005. – 200 с.

Субъекты гражданского права / Под ред. С.Н. Братуся. – М., 1984.

Толстых В.Л. Международное частное право: коллизионное регулирование. – СПб.: Изд-во Р.Асланова “Юридический центр Пресс”, 2004. – 526 с.

Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика: Учеб. пособие. – К.: АСК, 2001.

Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1, 2. – К.: Ін Юре, 2003.

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2004.

Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо- Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – Т. 1. – 480 с.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. – К.: Істина, 2004.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – К.: Ін Юре, 2004.

Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Харитонова Є.О., Калітенко О.М. – Х.: Одіссей, 2003.

Методичні вказівки

Одними із основних учасників приватноправових відносин за участю іноземного елементу, що регулюється нормами міжнародного приватного права, є фізичні особи.

Правовий статус фізичних осіб в міжнародному приватному праві регулюється нормами національного законодавства відповідної держави, а також нормами міжнародних договорів та конвенцій. Міжнародні конвенції, що стосуються правового статусу фізичних осіб, як правило, носять двосторонній характер, проте існують і багатосторонні конвенції (наприклад, Конвенція країн СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 7 жовтня 2002 р.).

Основне питання, що виникає у зв’язку із участю у приватноправових відносинах фізичних осіб, є питання визначення їх особистого закону. У цьому аспекті у науці МПП існує дві основні колізійні прив’язки: закон громадянства та закон постійного місця проживання. Крім того, можливі випадки застосування законодавством окремих країн змішаної системи, а також застосування принципу найбільш тісного зв’язку.

Студентам необхідно знати різницю між законом громадянства та законом місця проживання, а також випадки, коли зазначені колізійні прив’язки застосовуються судбсидіарно.

За національним законодавством особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв’язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності – місце перебування. Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування (ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

На підставі особистого закону в міжнародному приватному праві вирішуються питання цивільної правосуб’єктності фізичних осіб як учасників приватноправових відносин – виникнення та припинення правоздатності та дієздатності.

Міжнародне приватне право України також дотримується правила, що виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи, цивільна дієздатність фізичної особи визначаються її особистим законом. Причому іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України. Водночас, цивільна дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави місця вчинення правочинів або виникнення зобов’язань у зв’язку із завданням шкоди, якщо інше не передбачено законом. (див. ст. 17, 18 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Студенти повинні з’ясувати, що поряд із зазначеними варіантами визначення особистого закону фізичної особи в міжнародному приватному праві має місце застосування і інших колізійних прив’язок, зокрема, до комерційної (підприємницької) діяльності фізичних осіб. Так, національне законодавство регламентує, що право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності визначається правом держави, у якій фізична особа зареєстрована як підприємець. За відсутності в державі вимог щодо обов’язкової реєстрації застосовується право держави основного місця здійснення підприємницької діяльності (ст.19 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

При вивчені даної теми, необхідно звернути увагу на правовий режим, що надається іноземцям в Україні, та громадянам України за кордоном. Зокрема, розглянути види правових режимів (національний, найбільшого сприяння, привілейований, окремих обмежень), їх зміст та відмінності.

Згідно Конституції України (ст.26), за загальним правилом, іноземці наділяються національним правовим режимом, тобто мають такі ж самі права і свободи, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Так, законодавством України передбачена неможливість іноземних громадян отримувати у власність землі сільськогосподарського призначення (ст. 22 Земельного кодексу України), за винятком успадкування; водночас, враховуючи вимоги ст. 81 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Іноземці не мають право займати державні посади, обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування України.

Сукупність прав та обов’язків іноземців на території України також залежить від часу проживання на її території. Наприклад, іноземці, що постійно проживають на території України мають право на безоплатну медичну допомогу, а ті, що проживають тимчасово – отримують медичну допомогу на оплатних засадах.

Громадяни України на території іноземних держав підпорядковуються законодавству місця їх перебування. При цьому до них за загальним правилом застосовується національний правовий режим, крім випадків, коли інший правовий режим (недискримінаційний, найбільшого сприяння тощо) не встановлений на рівні законодавства приймаючої держави або двосторонніх міжнародних договорів чи багатосторонніх конвенцій.

Особливої увагу заслуговує та обставина, що до громадян України можуть бути застосовані принцип взаємності або реторсії, у разі застосування подібних пільг або обмежень до іноземців на території України.

З’ясовуючи специфіку правового статусу фізичних осіб в міжнародному приватному праві та враховуючи ту обставину, що для фізичних осіб притаманним є встановлення, зміна або припинення певного цивільного стану (народження, смерть, укладення і розірвання шлюбу, зміна прізвища, ім’я, по батькові тощо), які виникають на підставі юридичних фактів, що підлягають відповідній реєстрації, треба пам’ятати, що вітчизняне законодавство передбачає правило, згідно якого реєстрація актів цивільного стану громадян України, які проживають поза межами України, може здійснюватися в консульській установі або дипломатичному представництві України. При цьому застосовується право України (див. ст.23 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Завдання

Завдання № 1

Громадянин України Прокопенко А. уклав трудовий контракт (за допомогою вітчизняної посередницької фірми) щодо працевлаштування на фірмі у Федеративній Республіці Німеччина (ФРН) в якості програміста.

В укладеному іноземною фірмою з іммігрантом контракті було передбачено, що він діє протягом року. Через рік дію контракту було продовжено. Прокопенко А. вирішив забрати до себе дружину та дитину. У зв’язку з цим, він звернувся до фірми з проханням оплатити витрати, що пов’язані з переїздом його сім’ї до ФРН, а також посприяти в отриманні дозволу на проживання в Німеччині членам його родини.

Фірма відмовилась нести зазначені витрати.