Господарське право як галузь права: поняття, предмет, метод, система і джерела.

Господарське право як галузь права: поняття, предмет, метод, система і джерела.

ГП як галузь права – це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності або управління нею із застосуванням різних методів правового регулювання.

Предмет господарського права - це регульована сукупність відносин, що складаються в процесі здійснення господарської діяльності. Отже, в предмет господарського права входять такі відносини: професійна діяльність з виробництва товарів (робіт, послуг) з метою отримання прибутку; відносини з реалізації товарів, їх доставку, зберігання та інші; господарська діяльність організаційно-майнового характеру зі створення і припинення діяльності підприємств, управління власністю; господарсько-правове регулювання підприємницької діяльності; державне регулювання діяльності суб'єктів господарювання, що здійснюють господарську діяльність.

Система ГП як навчальної дисципліни складається з Загальної та Особливої частини.

До загальної частини віднесено: поняття господарського права, його форми, суб'єкти, їх майнові права, правове регулювання господарських вщносин, народногосподарські програми, індикативне планування, їх правова регламентація, планування господарської діяльності підприєм­ствами, правовий режим підприємницької діяльності, законодавство про оподаткування, стимулювання державою розвитку виробництва та господарського обігу, правові засоби розвитку конкуренції суб'єктів господарської діяльності, правова регламентація господарських ризиків, банкрутства, інформації та звітності в господарській діяльності, правові

Джерелами господарського права є: норми міжнародного права, рекомендовані міжнародними економічними організаціями в зовнішньоекономічних відносинах. Як приклад можна навести Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (публікація Міжнародної торговельної палати № 500 в редакції 1993 р.), введені в дію Указом Президента України “Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладаються суб’єктами підприємницької діяльності України” від 4 жовтня 1994 р.

Нормативні документи про господарську діяльність в Україні. Вони поділяться на дві основні групи: закони і підзаконні акти. Закони України приймає Верховна Рада України. Вони мають вищу юридичну силу, серед них і Господарський кодекс України. Всі інші нормативні акти відносяться до групи підзаконних нормативно-правових актів, оскільки приймаються в розвиток законів і не можуть виходити за їх межі. До цієї групи нормативних актів належать: а) укази Президента України з господарських питань; б) розпорядження Президента України з господарських питань; в) постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України (у подальшому – КМУ) з господарських питань; г) господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів та органів управління; д) нормативні акти господарського права місцевих рад та держадміністрацій.

Методи господарського права являють собою сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права та поведінку суб'єктів господарських правовідносин.

Основними методами господарського права є: метод автономних рішень; метод владних приписів; метод рекомендацій.

Метод автономних рішень заснований на тому, що підприємства, підприємці мають право за власною ініціативою приймати рішення, які не суперечать законодавству України.

Згідно з методом владних приписів діяльність (поведінка) суб'єктів підкоряється обов'язковим моделям правовідносин, які визначені законодавством (вимоги законів та інші вказівки компетентних органів). Це, наприклад, обов'язковість реєстрації суб'єкта підприємництва, отримані рецензії на окремі види діяльності та обов'язки дотримання вимог антимонопольного законодавства тощо.

Метод рекомендацій полягає в тому, що держава регулює поведінку об'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин, наприклад, зразки угод, бланків, методичних рекомендацій.

2. Господарське законодавство: поняття, ознаки і система.

Господарське законодавство – це сукупність НПА, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та управління такою діяльністю.

Основні ознаки:

1. присутність великої кількості НПА;

2. перевага в господарському законодавстві комплексних НПА, що містять норми різних галузей права, які приурочені до одного предмета правового регулювання – страхування, інвестування, господарських товариств;

3. кодифікованість господарського господарства;

4. наявність у господарському законодавстві значної кількості нормативних актів обмеженої дії – відомчих (забезпечують специфіку правового регулювання господарських відносин в окремих галузях та сферах економіки, набувають чинності з дня державної реєстрації в мінюсті), регіональних, локальних у конкретній господарській організації;

5. наявність тимчасових НПА, пов’язаних з перехідним характером економіки України;

6. наявність у господарському законодавстві нормативних актів СРСР, що застосовуються за умови, визначених в Постанові ВРУ від 12.09.1991 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР».

Система господарського законодавства – це розташування господарсько-правових актів з урахуванням їх зв’язків і властивостей.

За юридичною силою нормативних актів система господарсько-правових актів складається з:

1) Конституції, щодо забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України; право громадян на підприємницьку діяльність; на приватну власність.

2) Законів України, що регулюють господарські відносини (ГК, ЦК (якщо ці відносини не встановлені ГК), ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «про цінні папери та фондовий ринок»)

3) Підзаконних НПА:

- постанов ВРУ («Про порядок тимчасової дії на території У. окремих актів законодавства СРСР)

- указів Президента У. «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації»

- постанов КМУ

-відомчих нормативних актів – що видаються компетентними міністерствами та відомствами щодо регулювання діяльності певної галузі народного господарства (Наказ Мінфіна «Про затвердження положення (стандартів) бух. обліку»)

4) регіональних нормативних актів – «Про основи будівництва».

5) локальних нормативних актів (що приймаються безпосередньо суб’єктом господарювання або їх засновниками)

6) міжнародних договорів, ратифікованих ВРУ або укладених за її згодою.

 

Господарська діяльність та господарські відносини: поняття, ознаки, види.

Господарська діяльність – це суспільно-корисна діяльність суб’єктів господарювання щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою їх реалізації за плату, що ґрунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів, здійснюється професійно та зазнає значного регулювання з метою соціального спрямування економіки.

Види:

1 За метою здійснення господарської діяльності:

- комерційні (якщо підприємиць діє з метою отримання прибутку)

- не комерційні (здійснюється для досягнення певних економічних і соціальних результатів, мета отримання прибутку при цьому – відсутня)

2. За предметом господарської діяльності:

- виробничу

- торгівельну

- банківську

- страхову

- інноваційну

3. Залежно від ринку:

- внутрішня

- зовнішній

Іноземне підприємство.

1. Іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.

2. Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави.

3. Діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємств, утворених за законодавством інших держав, здійснюється на території України відповідно до законодавства України.

4. Умови і порядок створення, вимоги до організації та діяльності іноземних підприємств визначаються ГК, законом про режим іноземного інвестування, іншими законами.

 

Порядок встановлення цін

Вільні ціни (тарифи) (ринкові (договірні) ціни) встановлюються за домовленістю сторін без прямого втручання держави. СГ може запропонувати своєму контрагенту будь-яку ціну на товари (роботи, послуги), а фактичний розмір прибутку залежить від рівня узгодженої ціни. Вільна (договірна) ціна фіксуються в протоколах узгодження цін або в договорі, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Спори щодо встановлення вільної (договірної) ціни підлягають розгляду в суді.

Державні фіксовані та регульовані ціни (тарифи) встановлюються державними органами України відповідно до постанови КМУ від 25 грудня 1996 р. «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевих рад щодо регулювання цін (тарифів)». До таких органів віднесені Мінекономіки, Міннтранс, Мінфін, Міносвіти, інші міністерства та відомства, РМ АРК, обласні та міські (Київська та Севастопольська) державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.

Централізовано-фіксовані ціни встановлює держава на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін; на товари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послуги), виробництво (надання) якої зосереджено на підприємствах (в організаціях), що займають монопольне становище на ринку.

Державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом: 1) установлення обов’язкових для застосування суб’єктами господарювання: фіксованих цін; граничних цін; граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди); граничних нормативів рентабельності; розміру постачальницької винагороди;розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів); 2) запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни.

Кабінет Міністрів України: 1) забезпечує проведення державної цінової політики; 2) здійснює державне регулювання цін, визначає повноваження органів виконавчої влади щодо формування, встановлення та застосування цін, якщо інше не визначено законом або міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України; 3) визначає перелік товарів, державні регульовані ціни на які затверджуються відповідними органами виконавчої влади, якщо інше не визначено законом.

Органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію державної цінової політики у межах повноважень, визначених законом. встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію,

централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги;

Відповідальність.

Адміністративна. Введення в обіг (випуск на ринок України, в тому числі з ремонту) або реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, сертифікатів відповідності, норм, правил і зразків (еталонів) щодо безпечності, якості, комплектності та упаковки (за винятком випадків, передбачених законодавством України), - тягне за собою накладення штрафу.Стаття 168-1. Виконання робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил - тягне за собою накладення штрафу Стаття 170. Недодержання стандартів при транспортуванні, зберіганні і використанні продукції, якщо це спричинило зниження якості, псування або наднормативні втрати продукції, - тягне за собою накладення штрафу.

Цивільно-правова — це відповідальність, яка основана на принципі повного відшкодування збитків, що заподіяні правопорушенням. Ця відповідальність регулюється цивільним законодавством України, законом "Про захист прав споживачів" та іншими законодавчими документами. Цивільно-правова відповідальність застосовується до підприємств за порушення договірних зобов'язань. Напр., ЗУ «Про захист прав споживачів» Стаття 23. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачівза: виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги.

Господарсько-правова. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Стаття 217. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Кримінальна передбачена за неодноразовий чи широкомасштабний випуск недоброякісної, нестандартної та некомплектної продукції. Визначається Кримінальним кодексом України.

Cертифікація - процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу встановленим законодавством вимогам. (ЗУ Про підтвердження відповідності). (цей орган повинен пройти акредитацію і тільки потім сертифікує).

Акредитація здійснюється національним органом України з акредитації. Це - Національне агентство з акредитації України

Правова основа: ГКУ, ЦКУ, ЗУ «Про технічні регламенти та процедуру оцінки відповідності», ЗУ «Про підтвердження відповідності», ЗУ «Про акредитацію органів підтвердження відповідності».

Сертифікація продукції здійснюється з метою: запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища;сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

Субєкти сертифікації: випробувальна лабораторія — лабораторія, яка проводить технічні операції, що полягають у визначенні однієї чи декількох характеристик даної продукції згідно з встановленою процедурою.

Аудитор з сертифікації — особа, яка має відповідну кваліфікацію, теоретичну і практичну підготовку, необхідну для проведення одного або кількох видів робіт з сертифікації, і атестована в установленому порядку та занесена до відповідного реєстру.

Акредитація органів з оцінки відповідності (далі — акредитація) — засвідчення національним органом України з акредитації того, що орган з оцінки відповідності відповідає вимогам національних стандартів, гармонізованих з відповідними міжнародними та європейськими стандартами, та у разі необхідності будь-яким додатковим вимогам щодо акредитації у відповідних сферах для провадження визначеної діяльності з оцінки відповідності.

Підтвердження відповідності – видача документа (декларація про відповідність або сертифікат відповідності) на основі рішення, яке приймається після проведення відповідних (необхідних) процедур оцінки відповідності, що довели виконання встановлених вимог. Підтвердження відповідності регламентується ЗУ Про підтвердження відповідності. Цей НПА вводить такі поняття як система якості, система управління якістю (наприклад, ISO), декларування відповідності, сертифікація, сертифікат відповідності.

Декларування відповідності — процедура, за допомогою якої виробник або уповноважена ним особа (далі — виробник) під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам. система якості — сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів організаційної структури, визначених механізмів відповідальності, повноважень та процедур організації, а також процесів та ресурсів, які забезпечують здійснення загального керівництва якістю та її відповідність встановленим вимогам;

Система управління якістю — сукупність органів і об’єктів управління, взаємодіючих за допомогою матеріально-технічних і інформаційних засобів під час управління якістю продукції;

Система екологічного управління — сукупність організаційної структури, діяльності та відповідних ресурсів і методів для формування, здійснення, аналізу і актуалізації екологічної політики.

Сертифікат відповідності — документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи екологічного управління, персонал відповідає встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством

Добровольная сертификация проводится на основе договора с органом сертификации по инициативе субъекта хозяйствования, продукция которого не подлежит обязательной сертификации. Такую сертификацию вправе осуществлять аккредитованные предприятия и организации.

Необходимо различать добровольную сертификацию, осуществляемую при участии независимых органов сертификации и самосертификацию, когда выдается сертификат соответствия самим производителем, имеющим высокоэффективную систему контроля качества продукции. С этой целью предприятие-производитель создает на правах самостоятельного подразделения службу качества.

Відповідальність:

Виготовлювач (продавець, виконавець) несе відповідальність за порушення правил обов'язкової сертифікації продукції.

Адміністративна відповідальність – КпАП: Використання технічних засобів та обладнання, що застосовуються в мережах зв'язку загального користування, без документа про підтвердження відповідності - тягне за собою накладення. Введення в обіг (випуск на ринок України, в тому числі з ремонту) або реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, сертифікатів відповідності, норм, правил і зразків (еталонів) щодо безпечності, якості, комплектності та упаковки (за винятком випадків, передбачених законодавством України), - тягне за собою накладення.

Цивільно-правова відповідальність — це відповідальність, яка основана на принципі повного відшкодування збитків, що заподіяні правопорушенням. Ця відповідальність регулюється цивільним законодавством України, законом "Про захист прав споживачів" та іншими законодавчими документами. ЗУ «Про захист прав споживачів». Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів за: реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги.

Господарсько-правова відповідальність ГК: Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Стаття 217. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Кримінальна відповідальність передбачена за неодноразовий чи широкомасштабний випуск недоброякісної, нестандартної та некомплектної продукції. Визначається Кримінальним кодексом України.

Обов язкова сертифікація: медична техніка, іграшки, мийні засоби.

Відповідальність.

Адміністративна. Введення в обіг (випуск на ринок України, в тому числі з ремонту) або реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, сертифікатів відповідності, норм, правил і зразків (еталонів) щодо безпечності, якості, комплектності та упаковки (за винятком випадків, передбачених законодавством України), - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, громадян - власників підприємств чи уповноважених ними осіб від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Виконання робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, від одного до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 170. Недодержання стандартів при транспортуванні, зберіганні і використанні продукції, якщо це спричинило зниження якості, псування або наднормативні втрати продукції, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Використання технічних засобів та обладнання, що застосовуються в мережах зв'язку загального користування, без документа про підтвердження відповідності-тягне за собою накладення штрафу в розмірі від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

Цивільно-правова— це відповідальність, яка основана на принципі повного відшкодування збитків, що заподіяні правопорушенням. Ця відповідальність регулюється цивільним законодавством України, законом "Про захист прав споживачів" та іншими законодавчими документами. Цивільно-правова відповідальність застосовується до підприємств за порушення договірних зобов'язань. Напр., ЗУ «Про захист прав споживачів» Стаття 23. Відповідальність за: виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, за реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності; за виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, за реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання; за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію та ін.

Господарсько-правова. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Стаття 217. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції, адміністративно-господарські. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Так, згідно з ч. 3 ст. 246 ГКУ у випадках допущення порушень щодо якості продукції (товарів) до СГ (підприємствам торгівлі, громадського харчування та ін.) Може бути застосована така санкція як обмеження або призупинення їх діяльності.

Державне регулювання ЗЕД

Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпечувати:

- захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;

- заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з цим та іншими законами України.

Органи державного регулювання. Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України.

До компетенції Верховної Ради України належать:

- прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності;

- затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;

Кабінет Міністрів України:

- вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;

Національний банк України:

- здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;

- регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;

- здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;

Відповідальність

Україна як держава і всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення цього або пов'язаних з ним законів України та/або своїх зобов'язань, які випливають з договорів (контрактів), тільки на умовах і в порядку, визначених законами України.

Україна як держава не несе відповідальності за дії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності не несуть відповідальності за дії України як держави. Всі справи та питання щодо визначення відповідальності, які виникають при застосуванні цього та пов'язаних з ним законів України, підсудні судовим органам України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності мають право на судовий розгляд зазначених справ та питань.

Спеціальні санкції

- накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності своїх обов'язків згідно з цим або пов'язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України;

 

- застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій;

- тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов'язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

 

Санкції застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.

Застосуванню спеціальних санкцій до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарювання може передувати офіційне попередження центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Форма правочину

Зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається в письмовій формі незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.

Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.

Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

1) продавець - за договором купівлі-продажу;

2) дарувальник - за договором дарування;

3) одержувач ренти - за договором ренти;

4) відчужувач - за договором довічного утримання (догляду);

5) наймодавець - за договорами найму (оренди);

6) позикодавець - за договором позички;

7) підрядник - за договором підряду;

8) виконавець - за договорами про надання послуг;

9) перевізник - за договором перевезення;

10) експедитор - за договором транспортного експедирування;

11) зберігач - за договором зберігання;

12) страховик - за договором страхування;

13) повірений - за договором доручення;

14) комісіонер - за договором комісії;

15) управитель - за договором управління майном;

16) позикодавець - за договором позики;

17) кредитодавець - за кредитним договором;

18) банк - за договором банківського вкладу (депозиту), за договором банківського рахунку;

19) фактор - за договором факторингу;

20) ліцензіар - за ліцензійним договором;

21) правоволоділець - за договором комерційної концесії;

22) заставодавець - за договором застави;

23) поручитель - за договором поруки.

Дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.

 

Види іноземних інвестицій.

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України, будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; інших цінностей (майна), які відповідно до закону визнаються іноземними інвестиціями. Заборона або обмеження будь-яких видів іноземних інвестицій може здійснюватися виключно законом. (По закону - валюти України, іноземна валюта, що визнається конвертованою НБУ, рухоме і нерухоме майно та пов'язаних з ним майнові права;акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань;прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні;прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів);

Оцінка іноземних інвестицій

Оцінка іноземних інвестицій, включаючи внески до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, здійснюється в іноземній конвертованій валюті та у гривнях, за згодою сторін, на основі цін міжнародних ринків або ринку України. При цьому перерахунок сум в іноземній валюті у гривні провадиться за курсом, встановленим Національним банком України.

Припинення товарної біржі

Припинення товарної біржі відбувається за рішенням загальних зборів членів біржі, а також за рішенням суду у випадках, передбачених законом.