Яка країна буде виступати в якості «країни походження» твору у даному випадку. Чи буде надаватися конвенційна правова охорона роману «доктор живаго» і якщо буде, то на підставі яких положень.

Чи підпадають під охорону на підставі положень Бернської конвенції твори радянських авторів, опубліковані до приєднання до Бернської конвенції?

Чи підлягає конвенційній правовій охороні авторський переклад твору у тих випадках, коли сам оригінал твору не користується охороною у країнах – учасницях Бернської конвенції?

Тести

1. Право інтелектуальної власності - це:

А) право власності на річ;

Б) право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності;

В) право особи на одержання дивідендів за результатами діяльності;

Г) право на одержання майна у порядку універсального чи сингулярного правонаступництва.

2. До права інтелектуальної власності належать:

А) авторське право і суміжні права;

Б) речове право;

В) деліктне право;

Г) патентне право.

3. На міжнародному рівні охороною інтелектуальної власності займається:

А) ІКАО;

Б) ВОІВ;

В) ТРІПС;

Г) ЮНЕСКО.

4. Авторським правом охороняються:

А) аудіовізуальні твори;

Б) твори ужиткового мистецтва;

В) комп'ютерні програми;

Г) винаходи;

Д) виконання;

Е) твори фольклору.

 

5. Для іноземних осіб і осіб без громадянства у сфері реалізації авторських прав встановлений:

А) режим найбільшого сприяння;

Б) недискримінаційний режим;

В) національний режим;

Г) діє принцип взаємності.

6. Знаком охорони авторського права є:

А) латинські літери «ТМ», обведені колом;

Б) латинська літера «С», обведена колом;

В) латинські літери «Р», обведена колом;

Г) в Україні відсутній знак охорони авторського права.

7. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір згідно Бернської конвенції становить:

А) 50 років;

Б) 70 років;

В) протягом всього життя автора та 50 років після його смерті;

Г) протягом всього життя автора.

 

8. До основних міжнародних конвенцій, що регулюють відносини по охороні суміжних прав належать:

А). Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів 1886 р.

Б) Римська конвенція про охорону інтересів-виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р.

В) Паризька конвенція про охорону промислових власності 1883 р.

Г) Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм 1971 р.

Д) Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право 1952 р.

9. До суб’єктів суміжних прав відносяться:

А) виконавець;

Б) композитор;

В) виробник фонограми;

Г) видавництво;

Д) організація мовлення;

10. Суміжні права виникають:

А) з моменту першого виконання чи вироблення фоно- чи відеограми;

Б) з моменту першого використання спеціального знаку суміжних прав;

В) з моменту державної реєстрації цих прав у компетентному державному органі або ВОІВ.

 

Тема 17. Право промислової власності в міжнародному приватному праві

Питання для обговорення

1. Поняття, система та особливості права промислової власності у міжнародному приватному праві.

2. Міжнародно-правова охорона об’єктів права промислової власності

3. Правові питання патентування об’єктів права промислової власності за кордоном.

4. Реалізація та захист прав промислової власності іноземців в України

5. Міжнародна-правова охорона торговельних марок.

6. Правова охорона торговельних марок за Мадридською угодою.

7. Умови реєстрації іноземних торговельних марок в Україні.

8. Охорона комерційної таємниці та ноу-хау у міжнародному приватному праві.

Нормативні акти

Парижская конвенция об охороне промишленной собственности от 20 марта 1883г. // Интеллектуальная собственность: нормативно-правовые акты / Под общ. ред. А.Д.Святоцкого, В.П. Петрова. – Т.2. – К.: Ин Юре, 1999.

Мадридское соглашение о международной регистрации знаков от 14 апряля 1891 г. // Интеллектуальная собственность: нормативно-правовые акты / Под общ. ред. А.Д.Святоцкого, В.П. Петрова. – Т.2. – К.: Ин Юре, 1999.

Мадридська угода про санкції за неправдиві та неправильні позначення походження виробів від 14 квітня 1891р. // Збірка вибраних міжнародних матеріалів. – К., 1999.

Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження товарів та їх міжнародну реєстрацію від 31 жовтня 1958 р. // Збірка вибраних міжнародних матеріалів. – К., 1999.

Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин від 02 грудня 1961 року // www.rada.gov.ua

Конвенция об учреждении Всемирной организации интеллектуальной собственности от 14 июля 1967 г. // Интеллектуальная собственность: нормативно-правовые акты / Под общ. ред. А.Д.Святоцкого, В.П. Петрова. – Т.2. – К.: Ин Юре, 1999.

Договір про закони з товарних знаків 1994 р. // Збірник нормативних актів з питань промислової власності / За ред. В.Л.Петрова, В.О.Жарова. – К.: Вища школа, 1999. – С.441–465.

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS). // Інтелектуальна власність. – 1999. – № 5, 6, 7.

Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 32. – Ст. 422; з наступними змінами і доповненнями.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 40– 44. – Ст.356; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 р. вредакції Закону № 1771– III від 01.06.2000 (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 37. – Ст. 307; 2001. – № 8. – Ст. 37; 2002. – № 16. – Ст.114; 2002. – № 35. – Ст.256.

Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.1993 р. (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – ст.34; 2001. – № 8. – Ст.37; 2002. –№ 16. – Ст.114; 2002. – № 35. – Ст.256.

Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21.04.1993 р. в редакції Закону від 17.01.2002 // Відомості Верховної Ради України. – 2002. –№ 23. – Ст.163.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 36.

Закон України «Про ратифікацію Договору про закони щодо товарних знаків» від 13 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради. – 1995. – №37. – Ст. 281.

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996 р. – № 36. – Ст. 164.

Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 грудня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 27– 28. – Ст.181.

Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» (із змінами і доповненнями) від 05.11.1997 р. // Відомості Верховної Ради України – 1998. – № 8. – Ст. 28; 1999. – № 34. – Ст.274; 2001. – № 8. – Ст.37; 2002. – № 16. – Ст.114; 2002. – № 35. – Ст.256.

Закон України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції по охороні нових сортів рослин» від 2.06.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 22. – Ст.168.

Правила складання та подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг. Наказ Держпатенту України від 28.07.1995 р., № 116 в редакції Наказу Держпатенту № 72 від 20.08.1997 р. // Інновація.– 1997.– №1– 3.– Ст.3.

Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг. Затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 03.08.2001 р. № 576 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 34. – Ст. 1615.

Рекомендації президії Вищого господарського суду України від 10 червня 2004 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з захистом прав інтелектуальної власності». // Юридическая практика. – 2004. – № 26.

Література

 

Андрощук Г., Крайнев П., Кавасс И. Право интеллектуальной собственности: торговые аспекты. Науч.– практ. Изд. – К.: Издательский Дом “Ін Юре”, 2000. – С. 19. (164 с.).

Ануфриева Л.П. Международное частное право: В 3–х т. Т.2 Особенная часть: Учебник. – 2 – изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 656 с.

Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник. – 3– е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999. – 408 с.

Богуславский М.М. Патентные вопросы в международных отношениях. – М. – 1962.

Веркман К. Товарные знаки: создание, психология восприятия: Пер. с англ. – М.: Прогрес, 1986 – 518 с.

Демченко Т.С. Охорона товарних знаків (порівняльно-правовий аналіз). (Монографія). – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. 2004. – 184 с.

Демченко Т.С. Правова охорона загальновідомих і знаменитих знаків у міжнародній практиці та в Україні. // Вісник господарського судочинства. – 2001. – №3. – С. 198–206.

Дозорцев В.А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации. Сборник статей. М.: “Статут”, 2003 – 416 с.

Захист прав інтелектуальної власності: досвід Сполучених Штатів Америки. – Зб. Документів, матеріалів, статтей / За заг. ред. О.Д.Святоцького. – К.: Видавничий центр “Ін Юре”, 2003.– 368 с.

Звеков В.П. Международное частное право. Курс лекций. – Издательская группа НОРМА– ИНФРА– М, 2001. – 686 с.

Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права). Учебник. М.: Из– во НОРМА, 2000 – 480 с.

Международное частное право: Учебник. / Отв.ред. Г.К.Дмитриева. – 2–е изд. – М.: ТК Велби, Изд– во Проспект, 2004 – 688 с.

Носік Ю. Міжнародно-правова охорона комерційної таємниці // Право України. – 2004. – № 11. – с. 131– 135.

Основи інтелектуальної власності. – К. – Ін Юре – 1999. – 578 с.

Пиленко А.А. Право изобретателя. – М.: “Статут”, 2001. – 688 с. (Классика российской цивилистики).

Право інтелектуальної власності: Акад. курс: Підручник / О.П.Орлюк, Г.О.Андрощук, О.Б.Бутнік–Сіверський та ін., За ред. О.П.Орлюк, О,Д.Святоцького. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2007 – 696 с.

Промислова власність в Укрїні: проблеми правової охорони: Зб. наук. статей / За ред. Ю.С.Шемчушенка, Ю.Л.Бошицького. – К.: Ін– т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004 – 548 с.

Свядосц Ю.И. Правовая охрана товарных знаков в капиталистических странах. Учеб. пособие, М., 1969. – 189 с.

Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. – Учебник. – М. – ТЕИС. – 1996. – с.702.

Цират А.В. Франчайзинг и франчайзинговый договор: Учебн. – практ. пособие. – К.: Истина, 2002. – 240 с.

 

Методичні вказівки

Розвиток міжнародного співробітництва у галузі науки і техніки, посилення міжнародної торгівля призвело до суттєвого збільшення кількості винаходів, що патентуються в іноземних державах. За даними зарубіжних науковців щорічно у світі подається приблизно 800 тис. заявок на одержання патентів.

Охорона винаходів, корисних моделей та промислових зразків, нових сортів рослин, торговельних марок та фірмових найменувань здійснюється на підставі норм права промислової власності. Правом промислової власності охоплюються наступні інститути інтелектуальної власності:

- охорона прав на винахід і корисну модель;

- охорона прав на промисловий зразок;

- охорона прав на сорт рослин і породу тварин;

- охорона прав на компонування інтегральної мікросхеми (ІМС);

- охорона прав на торговельну марку (знак для товарів і послуг);

- охорона прав на комерційне (фірмове) найменування;

- охорона прав на географічне зазначення;

- охорона прав на комерційну таємницю та ноу-хау.

Невід’ємний елементом права промислової власності є патентне право, що регламентує відносини по використанню та охороні об’єктів сфери технічної творчості – винаходів, корисних моделей та промислових зразків.

На відміну від об’єктів авторського права та суміжних прав об’єктом права промислової власності є належним чином кваліфіковані результати науково– технічної творчості. При цьому рівень творчості, втілений у кожному з видів об’єктів промислової власності може бути різним: ступінь наукової новизни винаходів є значно вищим, ніж характер творчості, виражений у комерційних (фірмових) найменуваннях. Ця обставина зумовлена різним функціональним призначенням об’єктів промислової власності – індивідуалізація товаровиробника (фірмове найменування) та створення нового пристрою, технології, матеріалу (винахід).

Для одержання правової охорони результати науково-технічної творчості мають бути не лише зафіксовані у певній матеріальній формі (опис, креслення, зразок), але і визнані у встановленому порядку об’єктами, придатними для надання їм такої охорони. Кваліфікація результатів наукової творчості на предмет охороноздатності здійснюється компетентним державним органом на підставі національного законодавства держави, де запитується правова охорона. Тому на міжнародно-правовому рівні закріплюються лише загальні вимоги до процедури охорони об’єктів промислової власності, що окремо деталізуються у законодавстві кожної держави.

Суб’єктами права промислової власності можуть бути будь-які фізичні та (або) юридичні особи, у яких суб’єктивні права на рельтати науково-технічної творчості виникають на підставі договору чи закону. Поняття суб’єкта права промислової власності необхідно відрізняти від автора – фізичної особи, творчою працею якої був створений об’єкт промислової власності. Слід мати на увазі, що фізична особа може бути автором незалежно від досягнення нею відповідного віку.

Необхідно наголосити, що незважаючи на закріплення національного режиму охорони прав іноземців у сфері промислової власності, законодавством України передбачається, що іноземні фізичні і юридичні особи, а також особи без громадянства реалізують свої права у відносинах з державними органами України у сфері оформлення виключних прав на об’єкти промислової власності лише через своїх представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених).

Авторство, пріоритет і виключні права на об’єкт права промислової власності засвідчується правоохоронним документом, який видається відповідним державним органом (в Україні – Державним департаментом інтелектуальної власності) за результатами проведення експертизи на предмет відповідності заявленої пропозиції вимогам законодавства. Ним може бути патент або свідоцтво).

Встановлення відповідності об’єкта промислової власності умовам охороноздатності здійснюється за результатами розгляду заявки компетентним державним органом на підставі експертизи. Національним законодавством передбачено проведення двох видів експертиз – формальної, метою якої є встановлення відповідності матеріалів заявки вимогами чинного законодавства та кваліфікаційної (експертиза заявки по суті). Формальна експертиза проводиться по всіх заявках.

Кваліфікаційна експертиза здійснюється з метою встановлення відповідності заявленої пропозиції вимогам патентоздатності. Вона провадиться за бажанням заявника, але стосовно певних об’єктів промислової власності передбачений обов’язковий порядок її проходження як умова надання таким об’єктам правової охорони (селекційні досягнення, торговельні марки, географічні зазначення).

Законодавством встановленні різні строки чинності правоохоронних документів на різні види об’єктів права промислової власності. Для певних категорій об’єктів виключних прав передбачений безстроковий режим правової охорони (комерційна таємниця).

Основними міжнародними угодами у сфері охорони об’єктів промислової власності є Паризька конвенція про охорону промислових власності 1883 р., Договір про патентну кооперацію 1970 р., Євразійська патентна конвенція 1995 р., Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р. та інші міжнародні договори. Суттєве значення у системі джерел права промислової власності у міжнародному приватному праві відіграють відповідні норми національного законодавства (положення книги 4 Цивільного кодексу України та норми законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» тощо).

Міжнародне співробітництво у сфері охорони промислової власності було започатковане у 1883 р.з підписанням Паризької конвенції про охорону промислової власності. Принциповими засадами Конвенції є національний режим, право пріоритету, загальні правила.

Відповідно до положень про національний режимКонвенція передбачає, що для охорони промислової власності кожна із країн, що вступила до Паризького Союзу, зобов'язана надавати громадянам інших країн, які приєдналися чи є членами цього Союзу, таку ж саму охорону, яку ця країна надає власним громадянам. Зазначене правило поширюється також і на тих осіб, які не є громадянами країни–члена Союзу, але мають постійне місце проживання або промислове чи торговельне підприємство у країні–члені Союзу.

Право пріоритету полягає у тому, що заявка, подана в одній із країн–членів Паризького Союзу, надає заявникові право подати цю саму заявку на цей самий винахід протягом 12 місяців від дати подання першої за­явки до будь-якої країни – члена Паризького Союзу з пріоритетом за першою заявкою. Це правило стосується також для інших об'єктів промислової власності, але строки, протягом яких зберігається право пріоритету є різними – 12 місяців для винаходів, 6 місяців для промислових зразків і товарних знаків.

Загальних правил, встановлених Конвенцією існує декілька. По-перше, патент, виданий в одній із країн, має чинність лише у межах цієї країни та, по-друге, патенти, видані в різних країнах Союзу на один і той самий винахід, незалежні один від одного. Тому відмова у видачі патенту в одній із країн Сою, визнання його недійсним, не може бути підставою для відмови у видачі патенту в іншій країні – члені Союзу або для визнання його недійсним чи таким, у якого закінчився строк охорони.

Важливе значення для посилення міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної діяльності відіграє Всесвітня організація інтелектуальної власності, яка виконує функції по міжнародній реєстрації товарних знаків на підставі Мадридської угоди 1891 р. та адміністративні процедури щодо патентування винаходів у зарубіжних державах згідно Договору про патенту кооперацію 1970 р.

 

Завдання

Завдання № 1

У липні 2004 р. до Державного департаменту інтелектуальної власності МОН України звернувся із заявкою на винахід, а також подав заяву про конвенційний пріоритет патентний повірений Костенко, який діяв від імені та в інтересах інкорпорованої у Сполучених Штатах Америки корпорації «Chemical Reseach Products Inc» (надалі – корпорація). 8 лютого на заявлений винахід було видано патент.

Протягом тривалого часу (з березня 2006 року по червень 2008 року) володілець патенту не учиняв жодних дій по використанню запатентованого ним винаходу. Хоча вчасно та в повному обсязі весь час сплачував річний збір за підтримання його у силі.

10 серпня 2008 р. до Вищого господарського суду України звернулося з позовною заявою про надання дозволу на використання запатентованого Корпорацією винаходу на умовах невиключної ліцензії, зареєстроване у Російській Федерації товариство «Внешторгсервис» (надалі – товариство). В обґрунтуванні своїх позовних вимог Товариство посилалось на те, що Корпорація запатентувала свій винахід на території Україна лише з метою загальмувати розвиток виробництва товарів, що виготовляються з використанням її винаходу та з метою створити таким чином найбільш вигідні умови для власного імпорту.

Товариство відмічало також, що його співробітниками було винайдено, апробовано та запатентовано аналогічний винахід ще у 2002 році, але Товариство не встигло подати заявку на одержання патенту в Україні.

Крім того, Товариство у своїй позовній заяві вказувало на те, що бездіяльність Корпорації щодо невикористання свого винаходу носить умисних характер і підпадає під дію ст. 5 Паризької конвенції про охорону промислової власності та ст. 13 Цивільного кодексу України.

Представник Корпорації у судовому засіданні позовні вимоги заперечував повністю, посилаючись на їх невідповідність чинному законодавству України.