Чи має в даному випадку рацію прокуратура області?

На якому правовому титулі можуть належати надра в Україні іноземним громадянами та юридичним особами? Чим регулюються відповідні відносини?

 

Завдання № 8.

Іноземною компанією було направлено заяву до Києво-Святошинського БТІ для здійснення реєстрації договору купівлі-продажу квартири. До цієї заяви було долучено оригінал договору купівлі-продажу, нотаріально завірена копія цього договору, копія довіреності на представника компанії на проведення реєстрації, а також оригінал квитанції, який свідчить про здійснення оплати за проведення реєстрації договору купівлі-продажу.

Відповідач своїм листом у проведенні реєстрації відмовив, посилаючись на те, що компанією не надано лист-погодження Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв Київської облдержадміністрації.

Що в даному випадку підлягає реєстрації: договір купівлі-продажу чи право власності на квартиру? Чи є у БТІ підстави для відмови в реєстрації?

В якому порядку здійснюється розміщення дипломатичних представництв, представництв міжнародних неурядових організацій та представництв іноземних організацій?

 

Завдання № 9.

Юридична особа, створена згідно із законодавством Російської Федерації, звернулась до суду в Україні, оскаржуючи постанову Кабінету Міністрів України від 05 травня 1995 року № 316, якою затверджено перелік розташованих та території Автономної Республіки Крим підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, що належать до сфери управління міністерств та інших підвідомчих Кабінетові Міністрів України органів державної виконавчої влади.

Свої вимоги юридична особа мотивувала тим, що вищевказана постанова Кабінету Міністрів України суперечить умовам статті 4 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15 січня 1993 року, якою передбачено, що об'єкти соціальної сфери, які знаходяться на території Сторін Угоди (або відповідні долі участі в цих об'єктах) – санаторії, санаторії-профілакторії, будинки та бази відпочинку, пансіонати, готелі і кемпінги, туристичні бази, дитячі оздоровчі заклади, будівництво яких здійснювалось за рахунок коштів підприємств та організацій республіканського і колишнього союзного підпорядкування, розташованих на території іншої Сторони, є власністю цієї Сторони.

Вирішіть спір.

 

Завдання № 10.

Згідно із французьким законодавством перехід права власності на товар від продавця до покупця відбувається з моменту досягнення сторонами згоди щодо купівлі-продажу. Для переходу права власності за правом України, Федеративної Республіки Німеччина, Російської Федерації необхідна передача речі. Враховуючи наведене, надайте відповіді на наступні питання, виходячи із наступних практичних ситуацій:

1) продавець, що знаходиться у Франції, уклав з покупцем, що знаходиться в Україні, договір купівлі-продажу рухомих речей. Договір укладено в Франції, утім речі покупцю не передано. Через деякий час товар був доставлений продавцем в Україну, де і був прийнятий покупцем. За правом якої держави буде вирішуватися питання припинення та набуття права власності сторонами договору за відсутності згоди між ними про право, яке підлягає застосуванню до вирішення названих питань права власності? Який факт у даній ситуації необхідно вважати за дію, яка стала підставою для виникнення права власності у покупця: договір купівлі-продажу, що укладений у Франції, чи дії щодо прийому-передачі речей між продавцем та покупцем в Україні?

2) продавець, що знаходиться в Україні, уклав з покупцем, що знаходиться в Франції, договір купівлі-продажу рухомих речей. Договір укладено в Україні, утім речі покупцю не передано. Через деякий час товар був доставлений продавцем у Францію, де і був прийнятий покупцем. За правом якої держави буде вирішуватися питання припинення та набуття права власності сторонами договору за відсутності згоди між ними про право, яке підлягає застосуванню до вирішення названих питань права власності? Який факт у даній ситуації необхідно вважати за дію, яка стала підставою для виникнення права власності у покупця: договір купівлі-продажу, що укладений в Україні, дії щодо прийому-передачі речей між продавцем та покупцем, факт перетину товаром кордону Франції?

 

Тести

 

1. За загальним правилом, право власності на рухоме майно визначається:

А) особистим законом власника майна;

Б) правом держави, в якій це майно знаходиться;

В) правом держави, в якій це майно зареєстроване;

Г) правилом найбільш тісного зв’язку.

 

2. Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається:

А) правом держави, в якій знаходиться майно на початку відліку строку набувальної давності;

Б) правом держави, в якій знаходиться майно на момент спливу строку набувальної давності;

В) особистим законом власника майна;

Г) правом, обраним за згодою сторін.

 

3. Право, яке застосовується до відносин власності, може визначатися за угодою сторін щодо питань:

А) класифікації майна;

Б) можливості речі певного роду бути предметом права власності або іншого речового права;

В) виникнення та припинення права власності, що є предметом правочину;

Г) виникнення права власності внаслідок набувальної давності;

Д) виникнення та припинення права власності на речі, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів;

Е) захисту права власності.

4. Заявник при здійсненні захисту права власності може, на свій вибір, послатися:

А) на право держави, у якій майно знаходиться;

Б) на право держави суду;

В) на право третьої країни;

Г) на право держави відповідно до якого майно набуте у власність, якщо право держави місця знаходження майна та право держави відповідно до якого майно набуте у власність не збігаються.

Д) правильними є варіанти А і Б;

Е) жодна відповідь не є правильною.

6. Захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно може здійснюватися:

А) за правом держави суду;

Б) за правом держави місця знаходження майна;

В) за правом держави місця реєстрації майна;

Г) за особистим законом власника майна.

7. Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні здійснюється:

А) на вибір заявника за правом держави місця знаходження майна або за правом України;

Б) за правом України;

В) на вибір заявника за правом України або за правом держави суду;

Г) на вибір заявник за правом місця знаходження майна або за правом держави суду.

8. До права власності на рухоме майно, що перебуває в дорозі, за загальним правилом, застосовується:

А) право держави, з якої майно відправлене;

Б) право держави місця призначення майна;

В) право перевізника майна;

Г) особистий закон власника майна.

 

9. Відповідно до положень Кодексу торговельного мореплавства, право власності та інші майнові права на судна, що перебувають за межами України, а також виникнення, зміна та припинення цих прав регулюються:

А) законодавством держави, на території якої перебуває таке судно;

Б) законодавством держави, з якої це судно вибуло;

В) законодавством держави, під прапором якої плаває судно.

 

10. Держава Україна є учасницею:

А) Конвенції Організації Об’єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02 грудня 2004 року;

Б) Конвенції про закон, що застосовується до передачі права власності при міжнародній купівлі-продажу товарів від 15 квітня 1958 року;

В) Конвенції про право, що застосовується до режимів власності подружжя від 14 жовтня 1978 року;

Г) жодна відповідь не є правильною.

 

Тема 10. Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні

Питання для обговорення

 

1. Поняття, класифікація іноземних інвестицій та форми інвестиційної діяльності.

2. Джерела правового регулювання інвестиційних відносин. Сеульська та Вашингтонська конвенції.

3. Страхування іноземних інвестицій.

4. Правові режими іноземних інвестицій: національний режим, режим найбільшого сприяння, привілейований режим.

5. Державні гарантії захисту та націоналізація іноземних інвестицій.

6. Правовий режим іноземних інвестицій у вільних економічних зонах.

7. Вирішення інвестиційних спорів у міжнародному приватному праві.

 

Нормативні акти

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). – 1991. – № 29. – Ст. 377; з наступними змінами та доповненнями.Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 19. – Ст. 80; з наступними змінами та доповненнями.

Закон України «Про захист іноземних інвестицій в Україні» від 10 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992 – № 46. – Ст. 616; з наступними змінами та доповненнями.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року //Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1991. – № 47. – Ст. 646; з наступними змінами та доповненнями.Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 року//Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – № 50. – Ст. 676; з наступними змінами та доповненнями.Закон України « Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» від 24 грудня 1998 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 7. – Ст. 50; з наступними змінами та доповненнями.Закон України « Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області», від 24 грудня 1998 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 7. – Ст. 51; з наступними змінами та доповненнями.Закон України « Про спеціальну економічну зону "Яворів" від 15 січня 1999 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 15. – Ст. 82; з наступними змінами та доповненнями.Закон України « Про спеціальну економічну зону туристсько–рекреаційного типу "Курортополіс Трускавець" 18 березня 1999 //Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 18. – Ст. 139; з наступними змінами та доповненнями.Закон України « Про спеціальну економічну зону "Славутич" від 3 червня 1999 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 32. – Ст. 263; з наступними змінами та доповненнями.Закон України « Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області», від 15 липня 1999 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 38. – Ст. 351; з наступними змінами та доповненнями.Закон України « Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Житомирській області», від 3 грудня 1999 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2000. – № 2. – Ст. 15; з наступними змінами та доповненнями.Закон України « Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова» від 11 травня 2000 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2000. – № 32. – Ст. 259; з наступними змінами та доповненнями.Закон України « Про спеціальну економічну зону "Миколаїв"», від 13 липня 2000 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2000. – № 42. – Ст. 349; з наступними змінами та доповненнями.Закон України « Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та спеціальну економічну зону "Порт Крим" в Автономній Республіці Крим», від 21 грудня 2000 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2000. – № 9. – Ст. 40; з наступними змінами та доповненнями.Закон України « Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області», від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2001. – № 23. – Ст. 113; з наступними змінами та доповненнями.Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, ратифікована Законом України № 1547–III від 16 березня 2000 року. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2000. – № 21. – Ст. 161.Сеульська конвенція про заснування багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій від 01 січня 1985 року // Українська інвестиційна газета. – 2000, 05. – № 19.Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 5 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» та частини першої статті 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (справа про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями) від29 січня 2002 року, Справа № 1–17/2002 № 1–рп/2002 (Редакційне уточнення тексту внесене згідно з Ухвалою Конституційного Суду № 3–уп/2002 від 14 березня 2002). // Офіційний вісник України 2002. – № 22. – Ст. 1068.Ухвала Конституційного Суду України про припинення провадження у справі за конституційними зверненнями підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних інвесторів, за конституційними поданнями народних депутатів України і Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України та окремих положень Закону України «Про іноземні інвестиції», Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування», Закону України «Про режим іноземного інвестування», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що стосуються спеціального податкового, митного та іншого режиму іноземного інвестування (справа про режим іноземного інвестування) від5 жовтня 1999 року // Экспресс-анализ законодательных и нормативных актов. – 2000. – 01. – №№ 1-2.Постанова Кабінету Міністрів України від 07 серпня 1996 року № 928 «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій». // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 186 – 187.Постанова Кабінету Міністрів України від 30 січня 1997 року № 112 «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора». // Урядовий кур’єр. – 1997. – № 31 – 32.Постанова Кабінету Міністрів України від 07 серпня 1996 року № 937 «Про затвердження Порядку видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження майна». // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 154 – 155.Постанова правління Національного банку України № 762 від 23 грудня 2009 року «Про врегулювання питань щодо здійснення та реєстрації іноземних інвестицій» // Офіційний вісник України. – 2010. – № 16. – Ст. 767.Постанова правління Національного банку України № 122 від 16.03.1999 року «Про затвердження Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон» // Офіційний вісник України. – 1999. – № 17. – Ст. 754.Положення про порядок іноземного інвестування в Україну,затверджене Постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 року, № 280. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 35. – Ст. 2132.Порядок ведення переліку суб’єктів підприємницької діяльності, які реалізують інвестиційні проекти в спеціальних (вільних) економічних зонах, затверджений Наказом Державної митної служби України від 11.01.2007 року, № 8. // Офіційний вісник України. – 2007. – № 19. – Ст. 766. Лист Національного банку України від 19.08.06р., № 13–214/3031–8760 «Про інформацію щодо чинних міжнародних договорів України в сфері уникнення подвійного оподаткування та взаємного захисту інвестицій» // Бухгалтер. – 2006, 09. – № 34.

Література

 

Богуславский М.М. Иностранные инвестиции: правовое регулирование. – М.: БЕК, 1996. – 462 с.

Богуславский М.М. Правовое регулирование иностранных инвестиций. — М., 1993. — 362 с.

Вознесенская Н. Иностранные инвестиции и смешанные предприятия в странах Африки. — М.: Норма, 1975. — 271 с.

Коссак В.М. Цивільно-правові проблеми регулювання іноземних інвестицій в Україні: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.03 / В.М. Коссак; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1996. — 48 с.

Крупа Л.В. Спеціальний режим підприємницької діяльності у вільних економічних зонах України (комплексне дослідження): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Л.В. Крупа; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2000. — 20с.

Кузнецова Н.С. Подрядные договоры в инвестиционной деятельности и строительстве — К.: Наук. думка, 1993. — С. 6.

Літкевич В. Законодавство про іноземні інвестиції: світовий досвід і практика України // Суверенітет України і міжнародне право.– К: Манускрипт, 1995. – С. 178–180.

Нгуєн Тхань Хай.Податкові і валютно-фінансові аспекти іноземних інвестицій (порівняльно-правовий аналіз досвіду у В'єтнамі і в Україні): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Нгуєн Тхань Хай; Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1998. — 16с.

Омельченко А. Державне управління іноземними інвестиціями в Україні (організаційно–правові питання): Автореф. дис....канд. юрид. наук.— К., 1996. — 22 с.

Правове регулювання іноземних інвестицій / За ред. В.М. Коссака. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 176 с.

Френклін P., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції: Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – 743 с.

 

Методичні вказівки Опанування матеріалу, присвяченого правовому регулюванню іноземних інвестицій в Україні, насамперед передбачає дослідження закріплених у чинному законодавстві визначень поняття іноземних інвестицій. Для цього необхідно звернутись до положень ст. 1 Закону України « Про режим іноземного інвестування», в якій під іноземними інвестиціями розуміються цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.Водночас відповідно до ст. 1 Закону України « Про інвестиційну діяльність» та ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» іноземними інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Зокрема, такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.Одним із основних критеріїв, по якому можна здійснити класифікацію інвестицій є їх майновий або немайновий характер. Немайновими інвестиціями є об’єкти інтелектуальної власності, які не мають вартісного вираження: наприклад, художні твори, технічні, технологічні та комерційні знання, фірмові найменування. Іншим критерієм класифікації інвестиції є участь або навпаки не участь інвестора в управлінні об’єктом інвестування. По названому критерію інвестиції поділяються на прямі і непрямі (портфельні). У залежності від джерела фінансування інвестиції можна поділити на державні та приватні.У Положенні про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, яке затверджене постановою правління Національного банку України № 122 від 16 березня 1999 р., передбачені наступні види іноземних інвестицій: капітальні, фінансові та реінвестиції. В свою чергу, фінансові інвестиції поділяються на прямі (внесення коштів до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою) та портфельні (придбання цінних паперів, їх похідних та фінансових активів за кошти на фондовому ринку).Інвестиційна діяльність може здійснюватися у наступних формах: 1) із створенням юридичної особи; 2) без створення юридичної особи.В структурі правового регулювання інвестиційних відносин можна виділити два рівня: 1) міжнародно-правовий, що передбачає укладення міжнародних договорів; 2) національний, що включає в себе національне законодавство держави, що приймає інвестиції. Міжнародно-правові договори, які спрямовані на регулювання інвестиційних відносин за колом учасників, можна поділити на: 1) багатосторонні (наприклад, Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами); 2) регіональні міжнародні договори (наприклад, угоди країн в межах ГУАМ); 3) двосторонні договори (наприклад, двосторонні угоди країн щодо сприяння та захисту інвестицій, а також угоди між державами та міжнародними організаціями – МБРР, ЄБРР, ЄС). Основними міжнародними організаціями, які утворені для вирішення тих чи інших інвестиційних питань, що виникають у процесі правових взаємовідносин між інвестором та приймаючою стороною, є: 1) Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних спорів (надалі – Центр); 2) Багатостороннє агентство по гарантіям інвестицій (надалі – Агентство).Відповідно до п. 2 ст. 1 Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, яка ратифікована Україною Законом № 1547–III від 16 березня 2000 року (Вашингтонська конвенція 1965 року), метою Центру є забезпечення вирішення через примирення та арбітраж інвестиційних спорів між Договірними державами та особами інших Договірних держав у відповідності з положеннями Конвенції. Відповідно до положень даної конвенції повноваженнями Центру є вирішення названих спорів шляхом примирення або арбітражу.Процедура примирення спрямована на досягнення згоди між сторонами спору. На відміну від процедури примирення, результатом арбітражної процедури являється винесення рішення, яке є обов’язковим для сторін спору і не підлягає оскарженню, крім тих випадків, що безпосередньо передбачені в Конвенції. Кожна держава – учасник Конвенції повинна забезпечити виконання винесеного арбітражем рішення у відповідності зі своїм національним законодавством, яке регулює виконання судових рішень.Агентство, відповідно до ст. 2 Сеульської конвенції 1985 року про утворення багатостороннього агентства по гарантіям інвестицій, має наступні завдання: стимулювати потік інвестицій у виробничих цілях між країнами – членами і особливо в країни, що розвиваються, доповнюючи таким чином діяльність Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації і інших міжнародних фінансових утворень розвитку. Для досягнення названих завдань Агентство має наступні повноваження: а) надає гарантії, включаючи сумісне і повторне страхування від некомерційних ризиків у відношенні інвестицій; б) здійснює відповідну додаткову діяльність по сприянню потоку інвестицій в країни, що розвиваються; в) має інші повноваження, які можуть знадобитися для досягнення поставленої мети.В ст. 11 Сеульської конвенції 1985 року визначаються наступні види некомерційних ризиків, при настанні яких вищевказане агентство гарантує інвесторам виплату відшкодування: 1) переведення валюти; 2) експропріація або інші аналогічні заходи; 3) війна і цивільні безлади; 4) порушення умов договору (контракту). По спільній заяві інвестора і приймаючої сторони Рада директорів агентства кваліфікованою більшістю голосів може прийняти рішення про розширення переліку некомерційних ризиків, окрім тих, що зазначені вище, за виключенням ризику девальвації або знецінення валюти. Утім, не підлягають відшкодуванню збитки, які виникли у результаті: а) будь-якої дії або бездіяльності приймаючого керівництва держави, на які дав згоду володілець гарантії або за які він несе відповідальність; б) будь-якої дії або бездіяльності приймаючого керівництва держави або будь-якої події, яка виникла до укладення договору. В приймаючих державах іноземним інвестиціям можуть бути надані наступні режими: 1) національний режим; 2) режим найбільшого сприяння; 3) привілейований режим. Національний режим передбачає, що іноземні інвестори здійснюють свою діяльність, на тих же умовах, що і національні інвестори, за деякими, передбаченими законодавством, виключеннями. Статтею 7 Закону України « Про режим іноземного інвестування»передбачено, щодля іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Статтею 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» також передбачено національний режим, який означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов’язків не менший, ніж суб’єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб’єктів цієї діяльності, пов’язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб’єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів. Режим найбільшого сприяння передбачає, що іноземним інвесторам надаються рівні умови здійснення інвестиційної діяльності без надання певних переваг деяким із них. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб’єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб’єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі.Привілейований режим полягає у тому, що іноземному інвестору при здійсненні інвестиційної діяльності надаються певні пільги у питаннях митних та податкових платежів, ввезення устаткування та сировини тощо. Зокрема, ч. 2 ст. 7 Закону України « Про режим іноземного інвестування»передбачено, що для окремих суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.При проходженні цієї теми необхідно дослідити питання, пов’язані з націоналізацією іноземних інвестицій. Хартія економічних прав і обов’язків держав 1974 року передбачає право кожної країни на націоналізацію іноземних інвестицій. Відповідно до п. «c» ч. 2 ст. 2 Хартії економічних прав і обов’язків держав 1974 року кожна держава має право націоналізувати, експропріювати або передати іноземну власність. В цьому випадку держава, яка застосовує такі заходи, повинна виплачувати відповідну компенсацію з урахуванням її законів, постанов і усіх обставин, які дана держава вважає за необхідне врахувати. У будь-якому випадку, якщо питання про компенсацію викликає спір, він має врегульовуватися відповідно до внутрішнього права націоналізуючої держави і її судами, якщо тільки усі зацікавлені держави добровільно і по взаємній згоді не досягнуть домовленості у відношенні пошуку інших мирних засобів врегулювання на основі суверенної рівності держав і у відповідності з принципом вільного вибору засобів.Водночас, порівняно з положеннями, які містяться у Хартії економічних прав і обов’язків 1974 року, внутрішнє законодавство України встановлює правило, яке є більш привабливим для іноземного інвестора, оскільки ст. 9 Закону України « Про режим іноземного інвестування» передбачено, що іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.Залучення іноземних інвестицій, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг зумовлюють створення в України спеціальних (вільних) економічних зон, на території яких запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб. За ст. 3 Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», на території України можуть створюватись спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Створення спеціальної (вільної) економічної зони супроводжується прийняттям відповідних законів, наприклад, Закони України « Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області», « Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області» та « Про спеціальну економічну зону "Миколаїв"».

Перелік питань, що не винесені на практичне заняття:

 

1. Інвестиційна діяльність без створення юридичної особи: договір про сумісну діяльність; договір про поділ продукції; договір про зв’язані підприємства.

2. Офшорні зони.