Чи правомірно відмовила Апеляційна палата у задоволенні заперечення?

Хто має право відповідно до норм Паризької конвенції регламентувати надання правової охорони фірмового найменування у державах – членах Союзу?

У чому полягає, на Вашу думку, суть даного спору?

Яким чином Апелянт може захистити свої права та законні інтереси?

 

Завдання № 7

У 2004 році до господарського суду м. Києва звернулась компанія «СЕГА ЕНТЕРПРАЙЗ» з позовом про визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності на ім’я ПП «Агротехсервіс». Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість.

Суд встановив, що Позивачем заявлено вимогу про визнання свідоцтва на знак для товарів і послуг «Сега» недійсним відповідно до ст. 6 bis Паризької конвенції по охороні промислової власності у зв’язку з тим, що він є відтворенням загальновідомого знака «СЕГА», який належить компанії «СЕГА ЕНТЕРПРАЙЗ» (Японія) з 1960 року.

Для визначення критеріїв та поняття загальновідомого знаку, враховуючи положення ст. 4 ГПК України та заяви Позивача, ст. 13 Паризької конвенції суд вирішив застосувати для розгляду спору міжнародні торгові звичаї та критерії, закріплені в нормах угоди TRIPS, Картахенської угоди, рекомендаціях Асамблеї членів ВОІВ від 20 – 29 вересня 1999 р., членом якої є Україна.

Крім того, відповідно до ст. 8–а Паризької конвенції, учасником якої є Україна, фірмове найменування охороняється у всіх країнах Союзу без обов’язкового подання заявки або реєстрації, незалежно від того чи є воно частиною товарного знака.

Позивач вважає, що дії ПП «Агротехсервіс» по реєстрації на власне ім’я знака, який належить Фірмі «СЕГА ЕНТЕРПРАЙЗ» та співпадає з фірмовим найменуванням, суперечить вимогам ст. 10 bis Паризької конвенції та ст.ст. 4, 15 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Суд дійшов висновку, що порушення законодавства стосовно захисту від недобросовісної конкуренції з боку Відповідача свідчить, що дії ПП «Агротехсервіс» по реєстрації знаку «СЕГА», який вже на момент реєстрації відомий в Україні, суперечить суспільним інтересам стосовно конкуренції і споживачів.

Керуючись ст. 42, 124 Конституції України, ст.ст. 6 bis, 8, 10 Паризької конвенції, ст. 1, 5, 6, 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», нормами Цивільного кодексу України, суд вирішив позовні вимоги задовольнити.

Чи правомірне рішення суду?

Що розуміється під терміном «загальновідомий знак» у контексті ст. 6 bis Паризької конвенції і які критерії загальновідомості товарного знака встановлені національним законодавством України?

Чи правомірно суд використав для вирішення справи міжнародні торгові звичаї та критерії, закріплені у нормах угоди TRIPS, Картахенської угоди, рекомендаціях Асамблеї членів ВОІВ від 20–29 вересня 1999 р.?

Чи надає стаття 6 bis Паризької конвенції захист загальновідомим знакам на території країн – учасниць у тому випадку, якщо вони є підробками загальновідомих в інших країнах знаків?

Чи відповідає законодавству України, а також положенням міжнародних договорів висновок суду про те, що дії ПП «Агротехсервіс» по реєстрації на власне ім’я знака, який належить компанії «СЕГА ЕНТЕРПРАЙЗ» та співпадає з її фірмовим найменуванням суперечить вимогам ст. 10 bis Паризької конвенції?

 

Завдання № 8

За часів існування Радянського Союзу в українському науково-дослідному інституті був розроблений принципово новий двигун для літаків сері «Як». Були подані заявки та отримані патенти у декількох країнах світу, у тому числі в Україні та в Індії.

У 2004 році Міністерство оборони Російської Федерації через підконтрольні йому структури почало реалізовувати літаки серії «Як» в Індії саме з цими двигунами.

Чи може продавець даного виробу постачати літаки до Індії без дозволу патентовласника?

В якому договорі можуть бути врегульовані відносини про права винахідника схеми двигуна? Які істотні умови та форма такого договору?

Які негативні наслідки можуть настати у випадку реалізації технічних виробів, створених за допомогою винаходу без дозволу його патентовласника?

Який юрисдикційний орган буде розглядати спір у разі його виникнення?

Тести

1. До об’єктів права промислової власності у міжнародному приватному праві належать:

А) винаходи;

Б) промислові зразки;

В) аудіовіальні твори;

Г) фонограми;

Д) комп’ютерні програми.

 

2. До права промислової власності належать наступні інститути:

А) охорона прав на винаходи і корисні моделі;

Б) охорона прав на промислові зразки;

В) охорона прав виконавців і виробників фонограм;

Г) охорона прав на знаки для товарів і послуг (торговельні марки).

 

3. Іноземні особи і особи без громадянства реалізують свої права у сфері промислової власності в Україні:

А) самостійно;

Б) лише через патентних повірених;

В) лише через дипломатичні представництва і консульські установи України;

Г) особисто чи через довірену особу.

 

4. Для іноземних осіб і осіб без громадянства у сфері реалізації прав промислової власності встановлений:

А) режим найбільшого сприяння;

Б) недискримінаційний режим;

В) національний режим;

Г) принцип взаємності.

 

5. Конвенційний пріоритет заявки на винахід, корисну модель чи промисловий зразок встановлюється:

А) за датою надходження заявки до патентного відомства України;

Б) за датою видачі правоохоронного документа патентним органом іноземної держави;

В) за датою надходження заявки до патентного органу країни – учасниці Паризької конвенції по охороні промислової власності 1883 p.;

Г) за датою опублікування відомостей про заявку Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ).

 

6. Для патентування винаходу, корисної моделі, промислового зразку в іноземній державі необхідним є:

А) подання заявки до патентного відомства України;

Б) подання заявки до компетентного органу іноземної держави з наступним повідомленням патентного відомства України;

В) подання заявки до ВОІВ;

Г) подання заявки до компетентного органу іноземної держави, але лише у разі відсутності заперечень від патентного відомства України.

 

7. Торговельною маркою у міжнародному приватному праві визнається:

А) позначення, яким товари і послуги однієї особи, відрізняються від товарів і послуг інших осіб;

Б) позначення, яким юридичні особи, що виробляють товари чи надають послуги, відрізняються одна від одної;

В) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на місце виготовлення товару;

Г) форма, малюнок, що визначає зовнішній вигляд промислового виробу і придатні для здійснення промисловим способом.

 

8. До основних міжнародних конвенцій, що регулюють відносини по охороні торговельних марок належать:

А) Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів 1886 р.;

Б) Мадридська угода про міжнародну реєстрацію товарних знаків 1891 р.;

В) Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм 1971 р.;

Г) Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТRIPS);

Д) Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р.

 

9. Право на виставочний пріоритет заявки на торговельну марку виникає за сукупності наступних умов:

А) виставку проведено на території країни учасниці Паризької конвенції 1883 p.;

Б) заявка надійшла до компетентного державного органу України протягом 6 місяців з дати відкриття виставки;

В) заявка надійшла до компетентного державного органу іноземної держави протягом 12 місяців від дати надходження заявки до компетентного органу України.

 

10. Право на конвенційний пріоритет заявки на торговельну марку є чинним:

А) протягом 12 місяців від дати подання попередньої заявки до патентного органу країни – учасниці Паризької конвенції 1883 p.;

Б) протягом 6 місяців від дати видачі правоохоронного документа патентним органом країни – учасниці Паризької конвенції 1883 p.;

В) протягом 18 місяців від дати опублікування відомостей про заявку компетентним державним органом України.

 

Тема 18. Спадкове і сімейне право

В міжнародному приватному праві

Спадкове право

 

Питання для обговорення

 

1. Питання спадкування в договорах про правову допомогу.

2. Колізії законодавства в сфері спадкування.

3. Спадкові права іноземних громадян в Україні.

4. Охорона спадкових прав громадян України за кордоном.

5. Особливості переходу спадкового майна до територіальних громад як відумерлого.

Нормативні акти

Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 32. – Ст. 422; з наступними змінами і доповненнями.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 40– 44. – Ст.356; з наступними змінами і доповненнями.

Література

 

Беленчук И.А. Права иностранцев, относящиеся к собственности и наследованию в Украинской ССР. – Автореф. дисс... к. ю. н. – К., 1965.

Богуславский М.М. Международное частное право. – М., 1994. – С. 293–334.

Волчков А.Ф. Оговорка о взаимности в советско-американских наследственных отношениях. – М., 1960.

Гольская Д.Х. Основные вопросы производства по наследственным делам, возникающим в отношениях между странами с различным социальным строем. Автореф. дисс... к. ю. н.. – М., 1976.

Гольская Д.Х. Правовые проблемы сотрудничества социалистических и капиталистических стран в делах о наследовании. – М., 1980.

Кармаза О.О. Спадкування у сучасному міжнародному приватному праві: дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний ун–т ім. Тараса Шевченка. – К., 2006.

Лунц Л. А. Курс международного частного права. Особенная часть. – М., 1975. – С. 410–485.

Лунц Л.А., Марышева Н.И., Садиков О.Н. Международное частное право. – М., 1984. – С. 240– 260.

Матвеев Г.К. Вопросы советского коллизионного семейного права // Правоведение. – 1972. – № 2. – С. 99– 105.

Международное частное право: сборник документов / Сост. К.А. Бекяшев, А.Г. Ходаков. – М., 1997. – С. 659– 736.

Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно– правовое исследование / В. В. Залесский, Г. Е. Авилов, М. М. Вильданова и др. – М., 1999.

Претерский И.С., Крылов С.Б. Международное частное право. – М., 1959. – С. 157– 187.

Рубанов А.А. Заграничные наследства. – М., 1975.

Рубанов А.А. Наследование в международном частном праве (отношения между социалистическими странами. – М., 1972.

Рубанов А.А. Наследование в международном частном праве. – М., 1966.

Рубанов А.А. Наследственные права граждан социалистических стран и американские законы о выгоде пользования и контроле // Советский ежегодник международного права 1961 г. – М., 1962.

Степанюк А.А. Застосування колізійних норм щодо спадкування в міжнародному приватному праві: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2002.

Методичні вказівки

Істотні розбіжності у законодавчих підходах різних держав до визначення вимог до форми та порядку складання заповіту, кола спадкоємців за законом, підстав та порядку вжиття заходів до охорони спадщини, повноважень виконавця заповіту та інших питань обумовлюють необхідність існування численних колізійних норм з питань спадкування та уніфікації законодавства в цій сфері.

Міжнародно-правові норми з питань спадкування є частиною національного законодавства України тією мірою, якою вони містяться у договорах про правову допомогу та правові відносини, укладених Україною з іншими державами. Багатосторонні конвенції в цій сфері, що присвячені окремим питанням спадкового права (Конвенція про колізію законів, що стосуються форми заповідальних розпоряджень, ухвалена в Гаазі 5 жовтня 1961 р., Конвенція про право, що підлягає застосуванню до спадкування нерухомого майна, ухвалена в Гаазі 1 серпня 1989 p. та інші), хоча і є поширеними серед окремих держав, проте не є чинними в Україні, що пояснюється принципового різними підходами до регулювання спадкових відносин в Україні та державах Заходу.

Відтак основну увагу слід звертати на колізійні норми з питань спадкування, що містяться у внутрішньому законодавстві України.

Основна колізійна прив’язка, якою регулюються спадкові відносини з іноземним елементом, передбачена у ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право», згідно якої спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання.

У міжнародній практиці під місцем проживання розуміється саме юридичне місце проживання особи, тобто територія тієї держави, право проживання на якій підтверджується наявністю відповідного адміністративного факту (реєстрації, прописки).

Це положення є надто важливим, адже ч. 1 ст. 1221 Цивільного кодексу (ЦК) України визначає місце відкриття спадщини як останнє, а не останнє постійнемісце проживання спадкодавця, а місце проживання фізичної особи регламентує надзвичайно широко, зараховуючи до нього житловий будинок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК України).

Крім того, за ст. 1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р. місце проживання визначається як адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Але для цілей спадкового законодавства під місцем проживання спадкодавця слід розуміти територію тієї держави, де він мав право на проживання, що підтверджене відповідними документами, незалежно від того, чи проживав він у даній державі більшість календарних днів протягом року.

Винятки з викладеного у ст. 70 правила обумовлюються двома випадками:

1) якщо спадкодавець обрав у заповіті право держави свого громадянства, що існує на момент складання (посвідчення) заповіту, і таке право не співпадає з правом держави місця проживання заповідача (ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право»). При цьому положення заповіту про вибір права держави громадянства є нечинним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося. Очевидно, що в даному випадку доцільніше було б стверджувати про нечинність відповідного положення заповідального розпорядження у разі зміни громадянства саме на час відкриття спадщини, адже від моменту складання заповіту до настання смерті особа може змінити своє громадянство кілька разів і саме на час відкриття спадщини встановлюються усі правовідносини, наявність яких є підставою для закликання до спадкування певних суб’єктів, рівно як і перешкоди до спадкування;

2) незалежно від того, яке місце проживання мав спадкодавець на час відкриття спадщини, правила спадкування нерухомого майна визначаються правом держави, на території якої знаходиться дане майно, а якщо майно підлягає реєстрації в Україні – правом України (ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Виходячи з того, що згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» об’єктом державної реєстрації є тільки нерухомість, яка розташована в Україні (ч. 1 ст. 4), спадковим законодавством України регулюватимуться усі відносини, які виникають у зв’язку зі смертю фізичної особи незалежно від її особистого закону, якщо об’єктом спадкування є нерухоме майно, яке знаходиться в Україні. Відповідно, право іноземної держави підлягає застосуванню до спадкових відносин у випадку знаходження (реєстрації) на її території нерухомого майна – об’єкта спадкування.

Як відомо, спадковим правом регулюються не тільки суто спадкові відносини, тобто ті, які виникають після смерті спадкодавця. Важливе значення мають також правовідносини, які виникають у зв’язку зі складанням заповіту.

За ст. 72 Закону України «Про міжнародне приватне право» засади заповідальної правоздатності особи (здатність на складання і скасування заповіту), форма заповіту і акта його скасування визначається правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта (мається на увазі – заповіту – Є.Р.) або в момент смерті. Іншими словами, заповіт має відповідати вимогам права держави постійного проживання спадкодавця на момент складання заповіту або права держави постійного проживання спадкодавця на час відкриття спадщини.

Чинне вітчизняне законодавство досить лояльно підходить до вирішення питання про умови дійсності заповіту. Це виражається в тому, що за змістом ст. 72 Закону України «Про міжнародне приватне право» заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам:

1) права місця складання заповіту, або

2) права громадянства заповідача (імовірно, цю норму слід тлумачити як таку, що встановлює відповідність форми заповіту вимогам права держави громадянства заповідача на час відкриття спадщини – Є.Р.), або

3) права звичайного місця перебування спадкодавця в момент складання акта чи в момент смерті, або

4) права держави, у якій знаходиться нерухоме майно, що є об’єктом спадкування.

Наприклад, спадкодавець – громадянин України, який проживає в Україні, склав заповіт на території Англії, де допускається складання цього акту в формі письмового розпорядження, зробленого в присутності свідків (олографічний заповіт). Незважаючи на те, що вітчизняне законодавство обов’язковою умовою чинності заповіту визнає його нотаріальне посвідчення в даному випадку такий заповіт має визнаватися чинним і в Україні, оскільки він відповідає вимогам держави місця перебування спадкодавця на момент його складання.

Слід також звернути увагу, що посилання у ст. 72 Закону України «Про міжнародне приватне право» на те, що «заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними (виділено мною – Є.Р.)» є не зовсім точним, адже згідно ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (виділено мною – Є.Р.). Слід припустити, що зазначені у ст. 72 Закону «Про міжнародне приватне право» обставини дають можливість обґрунтувати чинність заповіту в цілому, не звертаючи уваги, відноситься він внутрішнім законодавством до нікчемних або оспорюваних правочинів.

Посилання на вибір колізійної прив’язки у спадкових відносинах містяться також і у підзаконних актах. За змістом норми абзацу третього пункту 187 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» якщо останнім постійним місцем проживання спадкодавця є територія іншої держави, вибір колізійної прив’язки залежить того, чи був укладений відповідний договір про правову допомогу між Україною і такою державою. За наявності такого договору відносини по спадкуванню визначаються за законом країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Виняток стосується нерухомого майна, умови і порядок спадкування якого завжди визначається законом тієї держави, на території якої воно знаходиться.

Аналогічний підхід спостерігається і в Конвенції СНД «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах» 1993 р. Згідно ст. 48, що визначає компетенцію по справах про спадкування, провадження по справах про спадкування рухомого майна здійснюється установами Договірної Сторони, на території якої мав місце проживання спадкодавець в момент своєї смерті, а провадження по справах про спадкування нерухомого майна здійснюється установами Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

При вивченні даної теми студентам також слід ознайомитися з Положенням про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, що затверджене наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 р., акцентуючи свою увагу на порядок посвідчення консулами заповітів, вжиття ними заходів до охорони спадкового майна, видачі свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя.

 

Завдання

Завдання № 1

Громадянин України Віктор Юрченко, 1970 р. н., у 1992 р., перебуваючи у відрядженні в Аргентині, познайомився там з аргентинською громадянкою українського походження Іриною Круковець, яка народилась в УРСР 1971 р. і проживала в Аргентині разом з батьками з 1982 р. У 1995 р. вони одружились і після укладення шлюбу переїхали на постійне місце проживання до Києва. З 1998 р. через призначення В. Юрченка головою представництва українського підприємства в Аргентині, він разом з дружиною змушений був переїхати до Буенос– Айреса. У 1999 р. у подружжя народилася дочка Світлана. На початку 2000 р. І. Круковець раптово померла. Після неї залишилася спадщина: нерухомість в Києві і цінні папери в Києві та Буенос– Айресі.

В. Юрченко звернувся до приватного нотаріуса з проханням роз’яснити, чи вправі останній оформити спадкову справу. Крім того, заявник поцікавився, за законодавством якої держави повинна здійснюватися реалізація належних йому спадкових прав. Нарешті, він просив нотаріуса підтвердити чи спростувати той факт, що кожному із спадкоємців (йому і його дочці Світлані) буде належати по 1/2 частині спадкового майна.

Сформулюйте і обґрунтуйте відповідь на поставлені перед нотаріусом питання.

 

Завдання № 2

Громадянин Російської Федерації І. Михайлов протягом кількох останніх років перед своєю смертю проживав зі своєю дружиною, громадянкою України, М. Осипенко у м. Донецьку. У січні 2004 р., за кілька днів до смерті І. Михайлова, в присутності нотаріуса м. Донецька він та його дружина уклали спільний заповіт подружжя, в якому вони призначали один одного єдиними спадкоємцями, а свого 12– річного сина Бориса – спадкоємцем після смерті останнього з подружжя. Спадщина складається з банківських рахунків та нерухомості у м. Донецьку. М. Осипенко після смерті чоловіка звернулася до суду за місцем свого проживання про видачу їй свідоцтва про право на спадщину як єдиній спадкоємиці.

Яке рішення, на Ваш погляд, повинен прийняти суд? Яким чином відбуватиметься оформлення спадкових прав?

 

Завдання № 3

Громадянин України І. Федоренко постійно проживав у м. Львові і працював в Угорщині, в м. Будапешт. Його дружина, громадянка Угорщини, проживала разом з чоловіком.

Після смерті І. Федоренка залишились його син, який проживає в Будапешті, дочка, яка проживає у Львові, та рідний брат, який проживає в м. Омолоуц (Чехія). Заповіту спадкодавець не залишив. Після його смерті виникли розбіжності з приводу того, кому із спадкоємців і в яких частках повинно належати спадкове майно (жилий будинок і автомобіль – у Львові та гараж – в Будапешті).

Орган якої країни є компетентним у вирішенні питання про спадкування? Яким чином повинен відбутися розподіл спадщини?

Завдання № 4

Громадянин України, який постійно проживав у Австралії, за рекомендаціями лікарів переїхав до м. Ов’єдо (Іспанія), в якому прожив два останні місяці безпосередньо перед своєю смертю. В Ов’єдо на всі заощадження він придбав жилий будинок, щодо якого склав заповіт, форма якого відповідає законодавству країни його постійного проживання. Іншого майна, яке могло б бути об’єктом спадкового наступництва, у заповідача не було. Відповідно до змісту заповіту жилий будинок в Іспанії переходить до його племінника – громадянина України.

Син заповідача – громадянин Австралії – звернувся до іспанського суду із заявою про визнання заповіту недійсним на тій підставі, що право Австралії як право країни останнього постійного проживання спадкодавця містить колізійну норму, яка відсилає до права країни місця знаходження нерухомого майна. В свою чергу Цивільний кодекс Іспанії передбачає, що у випадку, коли в тексті заповіту не передбачені спадкові права прямих низхідних спадкодавця першого ступеня спорідненості (сина або дочки), такий заповіт визнається недійсним.

Суд першої інстанції вимоги заявника задовольнив, застосувавши іспанське право на основі зворотної відсилки, оскільки право Австралії відсилає до права країни місця знаходження нерухомості. Розглядаючи цю справу в порядку касаційного провадження, Верховний суд Іспанії попереднє рішення суду скасував, обґрунтувавши це неможливістю застосовувати в даному випадку зворотну відсилку, оскільки згідно ЦК Іспанії відсилка до іноземного права розглядається як відсилання до його матеріального права; якщо колізійна норма цього права відсилає до права Іспанії, вона застосовується, якщо ні – вона не застосовується. В даному випадку відносини спадкування за заповітом визначаються за правом доміцілія спадкодавця в момент його смерті.

Рішення суду якої інстанції є найбільш обґрунтованим? Від органу якої держави залежить прийняття або неприйняття зворотної відсилки? Чи всі обставини справи були враховані судом?

Завдання № 5

Видатна російська балерина Анна Павлова народилася в Росії, проте останні 15 років постійно проживала в Англії. Після її смерті виникло питання про розподіл спадкового майна. Британська влада розглядала спадкодавицю як таку, що має доміцілій в СРСР, хоча після Жовтневої революції вона жодного раЗакон України в СРСР не була.

В чому полягає різниця між доміцілієм за походженням (domicile of origin) і набутим (обраним) доміцілієм (domicile of choice)? Хто і яким чином повинен довести факт набуття нового доміцілію? Яке значення для справи про спадщину А. Павлової мало збереження її доміцілію за місцем народження? Право якої держави повинно застосовуватись у відношенні її спадщини?

Тести

1. Після смерті громадянина України, що сталася в м. Москві, залишилося спадкове майно: квартира в м. Москві та гараж в м. Києві. За правом якої держави регулюватимуться спадкові відносини:

А) за правом України;

Б) за правом Російської Федерації;

В) частково – за правом України, частково – за правом Російської Федерації;

Г) за правом держави, обраної спадкоємцями за угодою між ними.

 

2. Яка колізійна прив’язка застосовується за загальним правилом для регулювання спадкових правовідносин з іноземним елементом:

А) право держави місця останнього проживання спадкодавця;

Б) право держави, на території якої сталася смерть спадкодавця;

В) право держави місця останнього перебування спадкодавця;

Г) право держави, обраної спадкодавцем.

 

3. Громадянин України, перебуваючи на лікуванні в Італії, склав заповіт. Після його раптової смерті, що сталася на території Італії, виявилося, що заповіт за змістом не відповідає законодавству Італії, проте не суперечить законодавству України. Чи є такий заповіт підставою для оформлення спадщини на користь громадян України, призначених у ньому спадкоємцями:

А) є, якщо на заповіті проставлено апостиль;

Б) є, за умови підтвердження чинності такого заповіту в українському суді;

В) є, за умови підтвердження чинності такого заповіту рішенням консула;

Г) не є.

 

4. За правом якої держави відбувається спадкування нерухомого майна, яке знаходиться на території України, згідно вимог Закону України «Про міжнародне приватне право»:

А) тільки України;

Б) України або держави місця громадянства або постійного проживання спадкодавця на час відкриття спадщини;

В) України або держави місця громадянства або постійного проживання спадкоємця на час подання заяви про прийняття спадщини;

Г) тієї держави, до якої звернувся перший спадкоємець із заявою по прийняття спадщини.

 

5. Яка з наведених нотаріальних дій не належить до повноважень посадових осіб консульських установ та дипломатичних представництв України за кордоном:

А) вжиття заходів до охорони спадкового майна;

Б) видача свідоцтв про право на спадщину;

В) видача свідоцтва виконавцю заповіту;

Г) посвідчення заповітів.

Контрольні питання

1. Який правовий режим встановлюється в сфері спадкування для іноземців в Україні?

2. Яке законодавство підлягає застосуванню при спадкуванні на підставі колізійних норм вітчизняного законодавства?

3. Які колізійні норми з питань спадкування містяться в договорах про правову допомогу, укладених Україною з іншими державами?

4. Яким чином вирішуються питання, пов’язані з переходом до територіальних громад відумерлого майна?

5. Чи вправі іноземець, який не має постійного проживання в Україні, скласти і посвідчити у українського нотаріуса заповіт у відношенні свого майна, яке знаходиться за кордоном, на користь фізичних осіб, які не є спадкоємцями за чинним в Україні законодавством?

6. Чи визнаються дійсними в Україні з точки зору форми заповіти, складені за кордоном у відношенні майна, що перебуває за кордоном, якщо мова йде про власноручну (олографічну) форму заповіту, яка невідома українському законодавству?

 

Сімейне право

Питання для обговорення

1. Джерела колізійного регулювання сімейних відносин за участю іноземного елемента.

2. Колізійні питання сфери сімейних відносин за участю іноземного елементу; їх колізійне регулювання.

3. Право, що застосовується до укладення шлюбу. Поняття консульських шлюбів. Визнання шлюбів, укладених за кордоном.

4. Колізійне регулювання правових наслідків шлюбу.

5. Колізійне регулювання майнових та особистих немайнових відносин подружжя.

6. Колізійне регулювання припинення шлюбу та визнання його недійсним.

7. Встановлення та оскарження батьківства. Права та обов’язки батьків та дітей. Аліментні зобов’язання в міжнародному приватному праві.

8. Колізійні питання усиновлення.

Нормативні акти

 

Конвенция о взыскании за границей алиментов 1956 г. // Международное частое право. Сборник документов. – М., 1997.

Конвенція про громадянство одруженої жінки від 20 лютого 1957 р. // www.rada.gov.ua

Конвенция о согласии на вступление в брак, брачном возрасте и регистрации браков 1962 г. // Международное частное право. Сборник документов. – М., 1997.

Конвенция об юрисдикции, применимом праве и признании решений об усыновлении 1965 г. // Международное частное право. Сборник документов. – М., 1997.

Конвенция о признании разводов и решений о раздельном жительстве супругов 1970 г. // Международное частное право. Сборник документов. – М., 1997.

Конвенция о праве, применимом к алиментным обязательствам, 1973 г. // Международное частное право. Сборник документов. – М., 1997.

Конвенция о заключении и признании действительности браков 1978 г. // Международное частное право. Сборник документов. – М., 1997.

Конвенция о праве, применимом к режимам собственности супругов, 1978 г. // Международное частное право. Сборник документов. – М., 1997.

Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980 р. // www.rada.gov.ua.

Консульский устав СССР. Утвержден Указом Президиума ВС СССР от 25.07.1976 г. // ВВС СССР. – 1976. – №27. Ст. 404.

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р., схвалена Генеральною Асамблеєю ООН // www.rada.gov.ua.

Конвенция о защите детей и сотрудничестве в отношении иностранного усыновления 1993 г. // Международное частное право. Сборник документов. – М., 1997.

Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 7 жовтня 2002 р., укладена в рамках Співдружності Незалежних Держав // www.rada.gov.ua.

Германское Гражданское уложение 1896 г. // Германское право. Часть 1. Гражданское уложение / Перев. А.А. Лизунова, Н.Б. Шеленковой, Н.Г. Елисеева. – М.: Международный центр финансово– экономического развития. – 1996.

Гражданский кодекс Российской Федерации. – СПб.: Герда, 2003.

Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: гражданские и торговые кодексы. Учебное пособие / Под. ред. В. К. Пучинского, М. И. Кулагина. – М.: Изд– во УДН, 1986.

Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: законодательство о компаниях, монополиях и конкуренции / Под ред. В. К. Пучинского, М. И. Кулагина. – М.: Изд–во УДН, 1987.

Французский Гражданский кодекс 1804 г. / Перев. И. С. Перетерского. – М.: Юриздат. – 1941.

Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141; з наступними змінами і доповненнями.

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року // Офіційний вісник України, 2002. –№ 7. – Ст. 273; з наступними змінами і доповненнями.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Голос України. – 2003. – № 47– 48; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 32. – Ст. 422; з наступними змінами і доповненнями.

Література

Богатых Е. А. Гражданское и торговое право: от древнего римского к современному российскому. – М.: ИНФРА–М, 1996.

Городецкая И.К. Вопросы усыновления в международном частном праве // Проблемы международного частного права / Под ред. Л.А. Лунца. М., 1960.

Городецкая И.К. Международная защита прав и интересов детей. М., 1973.

Дюжева О.А. Проблемы законодательства о международном усыновлении // Государство и право. 1995. – № 6.

Завражнов В. Усыновление иностранцами детей – российских граждан // Российская юстиция. – 2001. – № 7.

Зенин И. А. Гражданское и торговое право капиталистических стран: Учеб. пособие. – М.: Изд–во МГУ, 1992.

Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. – К.: Україна, 2000. – 430 с.

Косова О. Особенности международного усыновления // Законность. 2001. № 1.

Лалетина А.С. Коллизионные нормы, регулирующие имущественные отношения супругов в законодательстве иностранных государств // МЖМП. – 2004. – № 1.

Матвеев Г.К. Вопросы советского коллизионного семейного права // Правоведение. 1972. № 2.

Нечаева А. Усыновление детей иностранцами в Российской империи // Российская юстиция. – 2002. – № 10.

Орлова Н.В. Брак и семья в международном частном праве. – М., 1966.

Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно– правовое исследование / В.В. Залесский, Г.Е. Авилов, М.М. Вильданова и др. – М.: НОРМА, 1999.

Очерки международного частного права / Под ред. Проф. А.Довгерта. – Х.: ООО «Одиссей», 2007. – 816 с.

Паршуткин В., Львова Е. Особенности рассмотрения дел об усыновлении (удочерении) детей иностранцами // Российская юстиция. – 1998. – № 11.

Пергамент А.И. Некоторые коллизионные вопросы семейного права в СССР // Вопросы международного частного права. – М., 1976.

Савельев В.А. Гражданский кодекс Германии (история, система, институты). – М.: Юрист, 1994.

Сакович О.М. Правоотношения супругов по зарубіжному законодательству // Журнал российского права. – № 10. – 2003.

Толстых В.Л. Международное частное право: коллизионное регулирование. – СПб.: Изд–во Р.Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 526 с.

Хазова О.А. Брак и развод в буржуазном семейном праве: сравнительно-правовой анализ / Отв. ред. А.А. Рубанов. М., 1988.

Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика: Учеб. пособие. – К.: АСК, 2001.

Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1, 2. – К.: Ін Юре, 2003.

Цивільне право України: Підручник: У 2–х кн. /