Надайте юридичну оцінку обставин даної справи.

Чи можна погодитись з позицією позивача – іноземної компанії?

Які контраргументи, з дотриманням вимог національного законодавства, можуть бути наведені відповідачем по справі?

Завдання № 2

Англійська компанія та українське казенне підприємство «КП Граніт» уклали договір міжнародної купівлі-продажу, у якому, серед інших умов договору, було зроблено арбітражне застереження.

У зв’язку зі спорами, що виникли між контрагентами за договором, англійська компанія, відповідно до арбітражного застереження, звернулась до Лондонського третейського суду. Останній виніс рішення на користь англійської компанії.

При виконанні рішення третейського суду на території Англії (Об’єднане Королівство Великої Британії і Північної Ірландії) щодо грошових коштів, що знаходились на банківському рахунку боржника, українське казенне підприємство заявило вимогу про скасування рішення третейського суду до відповідного державного суду Англії за місцем винесення арбітражного рішення третейським судом. При цьому «КП Граніт» посилалось на ту обставину, що належне йому майно є власністю держави, та підкреслило, що саме підприємство володіє ним на праві оперативного управління. При цьому казенне підприємство наголосило, що відповідно до загальновизнаних принципів та норм міжнародного права майно, що належить державі і знаходиться за кордоном, є недоторканним та користується імунітетом.

Надайте юридичну оцінку даній обставин даної справи.

Чи вправі казенне підприємство посилатися на імунітет державної власності при виконанні рішень, винесених проти нього за кордоном?

Які положення національного та/або міжнародного права можуть слугувати підставою для відповідних вимог?

Які можна навести контраргументи іншій стороні?

Завдання № 3

Посольство,Республіки Індія звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до українського акціонерного товариства «БудК». Позовні вимоги позивача витікали з договору підряду, укладеного між даними суб’єктами. українське акціонерне товариство «БудК» – підрядник – заявило зустрічний позов до посольства Республіки Індія – замовника за договором.

У зв’язку з тим, що посольство Республіки Індія посилалось на міжнародний імунітет від судочинства у державі перебування, суд відмовився прийняти зустрічний позов від «БудК».

Чи можна погодитись з рішенням господарського суду м. Києва?

Чи має право посольство Республіки Індія посилатися на судовий імунітет в українських судах? Якщо так, то в яких випадках?

Надайте обґрунтовану юридичну оцінку обставин даної справи.

Завдання № 4

У 2000 р. у США між американською компанією «Nord W» та урядом держави В. був укладений контракт купівлі-продажу озброєння.

Оскільки покупець – уряд держави В. не оплатив рахунки по поставці озброєння, компанія «Nord W» пред’явила до уряду держави В. позов про стягнення суми заборгованості та штрафних санкцій за неналежне виконання договірних зобов’язань.

Охарактеризуйте правовідносини.

Вирішіть спір.

Чи буде держава В. користуватися імунітетом у судах США? Аргументуйте відповідь положеннями законодавства США про імунітети іноземних держав.

У чому сутність теорії функціонального імунітету з позиції внутрішнього законодавства США?

Тести:

1. Імунітет держави в міжнародному приватному праві означає:

А) право держави самостійно визначати власну економічну та політичну системи;

Б) непідпорядкування держави рішенням іноземних органів виконавчої влади;

В) непідпорядкування держави іноземному суду та іноземному праву;

Г) недоторканність співробітників дипломатичних та консульських установ.

 

2. Держава може мати:

А) юрисдикційний імунітет;

Б) абсолютний імунітет;

В) функціональний імунітет;

Г) імунітет власності;

Д) тільки юрисдикційний та функціональний імунітет.

 

3. Українське законодавство закріплює:

А) концепцію абсолютного імунітету держави;

Б) концепцію функціонального імунітету держави;

В) одночасно концепцію абсолютного та функціонального імунітету держави, кожна із яких діє у своїй сфері.

 

4. Відповідно до українського законодавства судовий імунітет передбачає:

А) пред’явлення позову до іноземної держави;

Б) залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи;

В) накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України;

Г) застосування щодо майна іноземної держави інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно;

Д) зазначені вище дії (варіанти А, Б, В, Г) допускаються лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором або законом України.

 

5. Держава у приватноправових відносинах з іноземним елементом за законодавством України:

А) втрачає владні повноваження;

Б) зберігає владні повноваження.

 

6. Поняття “націоналізація” та “реквізиція”:

А) аналогічні за змістом поняття;

Б) різні за змістом поняття;

В) тотожні поняттю “конфіскація”.

 

6. Угода про розподіл продукції – це:

А) міжнародний договір щодо розмежування державної власності у випадку правонаступництва;

Б) цивільно-правовий договір між державою та іноземним інвестором, відповідно до умов якого інвестору надаються права щодо експлуатації природних ресурсів держави;

В) угода між державою та експортером, відповідно до умов якої експортер зобов’язаний сплачувати митні збори;

Г) правочин між подружжям про розподіл спільно нажитого майна.

 

Контрольні питання

1. Теорія “розщеплення держави” в міжнародному приватному праві; її зміст та сутність.

2. У чому сутність концепцій абсолютного та функціонального імунітетів держави?

3. Назвіть види юрисдикційного імунітету держави.

4. Правове регулювання участі держави у приватноправових відносинах у сфері міжнародного приватного права за українським законодавством.

5. Які особливості укладення та виконання договорів про розподіл продукції?

6. Які підходи зарубіжного законодавства до регулювання приватноправових відносин за участю іноземної держави (на прикладі РФ, Німеччини, Швейцарії, Польщі тощо)?

7. Назвіть інші публічні утворення (крім держави), що можуть виступати суб’єктами міжнародного приватного права.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Тема 9. Право власності в міжнародному приватному праві

 

Питання для обговорення

1. Джерела правового регулювання відносин власності, ускладнених іноземним елементом: внутрішнє законодавство та міжнародні договори.

2. Колізійні питання права власності. Правова характеристика колізійної прив’язки « закон місця знаходження речі» (lex rei sitae).

3. Правовий режим власності іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних фізичних і юридичних осіб в Україні.

4. Правовий режим власності держави Україна, громадян України та українських юридичних осіб за кордоном.

5. Правові питання націоналізації в міжнародному приватному праві. Екстериторіальна дія законів про націоналізацію.

 

Нормативні акти

Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 32. – Ст. 422; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про космічну діяльність» від 15 листопада 1996 року № 502/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 1. – Ст. 2; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 51. – Ст. 553; з наступними змінами і доповненнями.

Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3-4. – Ст. 27; з наступними змінами і доповненнями.

Кодекс України про надра 27 липня 1994 року № 132/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 36. – Ст. 340; з наступними змінами і доповненнями.

Кодекс торговельного мореплавства від 23 травня 1995 року № 176/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №№ 47-52. – Ст. 349; з наступними змінами і доповненнями.

Повітряний кодекс України від 04 травня 1993 № 3167-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 25. – Ст. 274; з наступними змінами і доповненнями.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Відомості Верховної Ради України, 2003, №№ 40-44. – Ст. 356; з наступними змінами і доповненнями.

Віденська Конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів від 08 квітня 1983 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_072.

Конвенція Організації Об’єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02 грудня 2004 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_e50.Конвенція про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності від 14 листопада 1970 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_186.

Конвенція про закон, що застосовується до передачі права власності при міжнародній купівлі-продажу товарів від 15 квітня 1958 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_b86.

Конвенція про право, що застосовується до режимів власності подружжя від 14 жовтня 1978 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_b86.

Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року // Офіційний вісник України. – 2005. – № 44. – Ст. 2824.

Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року // Офіційний вісник України. – 2005. – № 12. – Ст. 587.

Угода між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 11 серпня 1994 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=498_043.

Угода між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15 січня 1993 року // Офіційний вісник України. – 2006. – № 47. – Ст. 3159.

Постанова Кабінету Міністрів України № 146 від 27 лютого 1995 року «Про затвердження Положення про порядок розміщення дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних та іноземних організацій в Україні» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=146-95-%EF.

Постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07 вересня 1998 року «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» // Офіційний вісник України. – 1998. – № 36. – Ст. 1327.

Лист Вищого господарського суду України «Про узагальнення судової практики вирішення господарськими судами окремих категорій спорів за участю нерезидентів» від 01 січня 2009 року // Вісник господарського судочинства. – 2009. – № 2.

 

Література

Блага І. Обмеження права власності (з історії проблеми) // Право України. – 2000. – № 1. – С. 121–124.

Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2005. – С. 191-226.

Васильченко В.В. Науково-практичний коментар Закону України «Про міжнародне приватне право». – К.: Істина, 2007. – С. 98-110.

Дмитриева Г.К. Международное частное право (часть третья ГК РФ): Учеб. пособие. – М.: Юристъ, 2002. – 188-200.

Звеков В.П. Международное частное право. Курс лекций. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – С. 238-251.

Иссад М. Международное частное право: Пер. с фр./Ред. и послесл. М.М. Богуславского; Примеч. Л.Р. Сюкияйнена. – М.: Прогресс, 1989. – С. 86-89, 161-173.

Кабатова Е.В. К вопросу о современных проблемах международного частного права // Государство и право. — 2000. — № 8. — С. 54–60.

Кибенко Е.Р. Международное частное право: Учебно-практическое пособие. – Х.: Эспада, 2003. – С. 83-87.

Кичигина И. Л. Коллизии в международном частном праве: метод регулирования // Вестн. МГУ. — 1987. — № 6. — С. 78–84.

Ківалова Т. Питання права власності в міжнародно–правових договорах України // Право України. — 2000.— № 7. — С. 111–113.

Лунц Л.А. Курс международного частного права: В 3 т. – М.: Спарк, 2002. – С. 417-441.

Мащенко В.В. Правовой режим собственности в международном частном праве: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / В.В. Мащенко; КГУ им. Тараса Шевченко. – Киев, 1980. – 28 с.

Международное частное право: учеб. / Л.П. Ануфриева, К.А. Бякишев, Г.К. Дмитриева [и др.]; отв. ред. Г.К. Дмитриева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Проспект, 2009. – С. 273-296.

Мережко О.О. Історія виникнення та розвитку міжнародного приватного права та його науки // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 1999. – Вип. 14, ч. 1. – С. 65–72.

Міжнародне приватне право. Науково-практичний коментар Закону / За ред. доктора юридичних наук, проф. А.Довгерта. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. – С. 178-194

Перетерский И.С., Крылов С.Б. Международное частное право: Учебник. – 2-е изд., испр. и доп. – М., 1959. – С. 97-117.

Фединяк Г. Право власності юридичних і фізичних осіб, їх об’єднань (з огляду на проблеми теорії та практики міжнародного приватного права) // Вісник Львівського університету. Серія Міжнародні відносини. – 2004. – Вип. 11. – С. 110-117.

Федосеева Г.Ю. Международное частное право: Учебник. – М.: «Острожье», 1999. – С. 137-157.

Христенко Н. Зародження права власності в міжнародному праві // Підприємництво, господарство і право. – 2009. - № 3. – С. 148-150.

Шупінська О.В. Колізійно-правове регулювання відносин власності в Україні та Росії // Порівняльно-правові дослідження. – 2008. - № 1. – С. 137-139.

Шупінська О.В. Колізійне регулювання відносин власності в міжнародному приватному праві деяких країн Європейського Союзу // Право України. – 2007. - № 12. – С. 130-134.

Шупінська О.В. Міжнародно-правові механізми захисту права власності: практика Європейського суду з прав людини // Юридичний журнал. – 2008. - № 11 (77). – С. 52-56.

Шупінська О.В. Становлення інституту права власності в міжнародному приватному праві // Право України. – 2006. - № 7. – С. 127-130.

Методичні вказівки.

Одним з центральних інститутів будь-якої правової системи є право власності. В об’єктивному значенні під правом власності в українській юридичній доктрині розуміють сукупність правил поведінки (норм права), якими регулюються відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. В свою чергу, чинне законодавство України визначає право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).

Факти набуття громадянами України, юридичними особами, створеними за національним законодавством України, територіальною громадою та державою Україна права власності на майно, яке знаходиться за межами України або перетинає державні кордони кількох країн, а також факти набуття іноземцями, іноземними юридичними особами чи державами права власності на майно, розташоване на території України, призводять до виникнення приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом.

Правовідносини, пов’язані зі здійсненням та захистом права власності у міжнародному приватному праві, потребують належного правового регулювання, оскільки надзвичайно важливим для надання визначеності таким відносинам є з’ясування того, яке право слід застосовувати в кожному конкретному випадку. Однією з особливостей правового регулювання таких відносин є використання колізійного методу, при якому положення відповідного законодавчого акту (в Україні – положення Закону України «Про міжнародне приватне право», Кодексу торговельного мореплавства тощо) відсилають до матеріально-правових норм відповідної держави. В свою чергу, національне законодавство кожної конкретної держави вибудовує свою систему речових прав та види майна, встановлює вимоги відносно державної реєстрації певного майна, а також умов захисту права власності на те чи інше майно. У зв’язку з цим, при опануванні цієї теми студентам слід звертатись до актів законодавства України (в тому числі до положень Цивільного кодексу України), зокрема, щодо з’ясування питань про поняття рухомих та нерухомих речей, види речей, які підлягають державній реєстрації в Україні, строки набувальної давності тощо.

Водночас, не менш важливим для студентів є з’ясування таких джерел міжнародного приватного права у відносинах права власності як міжнародні дво- та багатосторонні договори. До багатосторонніх договорів в сфері речових правовідносин можна віднести, зокрема, Гаазьку конвенцію про закон, що може бути застосовний до передачі права власності при міжнародній купівлі-продажу товарів 1958 року, Гаазьку конвенцію про право, що застосовується до режимів власності подружжя 1978 року, Конвенцію Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року та інші договори. Студенти повинні визначити, чи є Україна учасником вказаних конвенцій і чи підлягають вони застосуванню на території України. Крім актів національного законодавства України, колізійне регулювання відносин власності здійснюється за допомогою таких міжнародних договорів як Мінська конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, яку підписали держави – учасниці Співдружності Незалежних Держав.

Закон місця знаходження речі (lex rei sitae) є основним правилом, яке застосовується у регулюванні відносин власності, які ускладнені іноземним елементом. Закон України «Про міжнародне приватне право» використовує цю колізійну прив’язку при вирішенні наступних питань: здатність речі певного роду бути предметом права власності або іншого речового права, юридична класифікація речей, обсяг (зміст) права власності, обмеження права власності, порядок виникнення, переходу та припинення права власності (ст.ст. 38, 39 Закону).

Висунуті у кінці XIX століття теорії про міжнародно-правовий характер норм міжнародного приватного права (Е. Цительман, Ф. Кан – Німеччина), і підтримувані з деякою модифікацією сучасними авторами (М. Келлером і Сіром – Швейцарія), базувалися на утвердженні звичаєво-правової природи колізійного принципу «закон місця знаходження речі» («lex rei sitae»), оскільки тривалість його використання у більшості країн не викликала сумніву. Не є виключенням і бачення національного законодавця щодо застосування колізійної норми, яка базується на «законі місця знаходження речі» у питаннях врегулювання права власності в міжнародному приватному праві.

Сучасна міжнародна практика у врегулюванні колізійних питань права власності виходить з наступного: а) річ, правомірно набута особою, зберігається за її власником при зміні місця знаходження речі (іншими словами, визнається право власності на набуте за кордоном); б) обсяг права власності визначається законом місця знаходження речі (іншими словами, при переміщенні речі із території однієї держави на територію іншої змінюється об’єм права власності, іншими словами, змінюється його зміст).

Попри те, що найбільш поширеною колізійною прив’язкою у відносинах власності є «закон місця знаходження речі», безпосередньо Закон України «Про міжнародне приватне право» передбачає винятки, коли «lex rei sitae» не застосовується. Першим винятком є питання права власності, відомості про яке підлягають внесенню до державних реєстрів (ст. 40 Закону). Серед об’єктів права власності, щодо яких в Україні ведуться спеціальні реєстри, можна назвати, зокрема, транспортні засоби, повітряні та морські судна. Студентам необхідно проаналізувати джерела законодавства, в яких встановлюється обов’язковість реєстрації відповідних об’єктів права власності. Особливу увагу необхідно приділити Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в тому числі з’ясувати, який орган є уповноваженим на здійснення дій щодо реєстрації права власності на нерухоме майно.

Наступним винятком, коли український законодавець віддає перевагу праву іншому, ніж право місця знаходження речі, є питання права власності на майно, яке перебуває у дорозі (ст. 41 Закону). «Право власності та інші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в дорозі, визначаються правом держави, з якої це майно відправлене, якщо інше не встановлено за згодою сторін». Існування цього правила можна пояснити можливістю транзитного перетину товаром, що є предметом договору, значної кількості держав з різними правовими системами та правопорядками, а тому застосування в такому випадку прив’язки «lex rei sitae» може призвести до істотних проблем практичного характеру. Водночас, в деяких країнах питання права власності на товар у дорозі вирішується інакше: наприклад, ст. 23(2) угорського Закону про МПП передбачає можливість застосування до даного виду відносин закону місця призначення речі.

При вирішенні питання захисту права власності національний законодавець надає заявнику можливість вибору щодо здійснення захисту відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду. Водночас ч. 2 ст. 42 Закону України «Про міжнародне приватне право». визначено, що: «захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться», а ч. 3 названої статті визначено, що: «захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України».

Слід зауважити, що колізійне регулювання відносин власності виключно положеннями Закону України «Про міжнародне приватне право» не вичерпується. Так, в Кодексі торговельного мореплавства можна віднайти колізійні норми, які за змістом не відповідають правилу про застосування права місця реєстрації речових прав, встановленому ст. 40 Закону України «Про міжнародне приватне право»: згідно із ст. 19 Кодексу торговельного мореплавства, право власності на судно, що будується, регулюється законодавством держави, на території якої перебуває таке судно, якщо договором на будівництво судна не встановлено інше. Інакше кажучи, сторони договору на будівництво судна можуть, користуючись принципом автономії волі, обрати право, яке підлягає застосуванню до відносин між ними. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 19 Кодексу торговельного мореплавства, право власності та інші майнові права на судна, що перебувають за межами України, а також виникнення, зміна та припинення цих прав регулюються законодавством держави, під прапором якої плаває судно. Тобто в останньому випадку передбачено застосування колізійної прив’язки «lex flagi».

 

Завдання

Завдання № 1

Громадянин України Б. вирішив продати розташовану у Київській області належну йому на праві власності земельну ділянку для ведення індивідуального садівництва разом із розміщеним на земельній ділянці будинком. Для цього він зробив оголошення у газеті, а також на своєму веб-сайті. На оголошення відкликнувся Д., громадянин Російської Федерації, який мав намір повернутись до України, оскільки його батько раніше жив у місті Києві. Б. та Д. шляхом електронного листування погодили умови договору купівлі-продажу земельної ділянки, в тому числі ціну та порядок розрахунків, а також домовились відносно дати укладення договору.

Коли Б. та Д. звернулись за нотаріальним посвідченням договору, нотаріус відмовив їм, посилаючись на те, що іноземні громадяни не мають права набувати у власність земельні ділянки на території України, а також зазначив, що чинним законодавством України встановлено мораторій на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення.