Визначить матеріальне право, якої країни буде застосовуватись, та вирішіть спір.

 

Завдання № 2

Українська компанія (продавець) та польська компанія (покупець) уклали договір міжнародної купівлі-продажу товарів, при цьому в договорі сторони передбачили, що оплата за товар буде здійснюватись на умовах безвідкличного акредитиву, який відкривається за дорученням покупця в банку Польщі. В день відкриття акредитиву його сума була списана банком з рахунку покупця, але при цьому не надійшла на поточний рахунок продавця і не була повернута покупцю. Згодом було встановлено, що зазначена сума знаходилась на рахунку банка. У відповідності до арбітражного застереження, продавець звернувся в МКАС при ТПП України до покупця з позовом про сплату суми платежу за товар. На засіданні МКАС представник покупця зазначив, що свої зобов’язання по оплаті покупець виконав.

Чи згодні Ви з твердження покупця? Хто є належним відповідачем по даній справі? Чи має право МКАС залучити в якості відповідача банк, що не виконав акредитивне доручення?

 

Завдання № 3

Переказний вексель був виданий в США з вказівкою, що платник по векселю в Україні. По формі і реквізитам зазначений вексель відповідав законодавству США, але не відповідав вексельному законодавству України. Платник (українська юридична особа) відмовив акцептувати (платити) вексель з настанням строку платежу, посилаючись на відсутність у векселі необхідних реквізитів, які мають своїм наслідком його недійсність.

Чи правомірні дії української юридичної особи (платника)?

Тести

1. Чи залежить акредитив від основного договору в аспекті договірного грошового зобов’язання покупця перед продавцем?

А) так, залежить, адже грошове зобов’язання банку-емітента перед платником і грошове зобов’язання покупця перед продавцем є одним і тим самим;

Б) ні, не залежить, адже грошове зобов’язання банку-емітента перед платником не можна ототожнювати з грошовим зобов’язанням покупця за основним договором;

В) це залежить від умов самого акредитиву.

 

2. Чи є характерною для акредитивних відносин природа подвійного зобов’язання банка-емітента?

А) так, оскільки банк-емітент на підставі договору банківського рахунку приймає на себе зобов’язання щодо виконання доручення клієнта відкрити акредитив перед платником, а з іншої сторони, впровадження дій, спрямованих на виконання платежу за акредитивом породжують грошове зобов’язання банка-емітента перед одержувачем;

Б) ні, оскільки у банка-емітента виникають зобов’язання лише перед своїм клієнтом, а підстав вступу у акредитивні правовідносини з одержувачем коштів (продавцем) немає;

В) ні, оскільки, як правило, банк-емітент напряму не виплачує грошову кошти одержувачу, а це робить виконуючий банк, тому саме у нього виникає обов’язок перед одержувачем.

 

3. На кого покладена відповідальність за належне оформлення комерційних документів у відносинах документарного інкасо?

А) на банк-емітент;

Б) на платника;

В) на виконуючий банк;

Г) на одержувача коштів.

 

4. Платником за чеком може бути:

А) лише банк;

Б) лише чекодавець;

В) і банк і чекодавець.

 

5. У чому проявляється принцип незалежності зобов’язань гаранта перед бенефіціаром від основного зобов’язання?

А) в тому, що гарант не є стороною основного договору, а сама гарантія є одностороннім та абстрактним правочином;

Б) в тому, що підставами до відмови в задоволенні вимог бенефіціара можуть бути обставини, які стосуються невиконання основного договору;

В) в тому, що підставами до відмови в задоволенні вимог бенефіціара можуть слугувати виключно обставини, пов’язані з невиконанням умов самої гарантії.

 

Контрольні питання

1. В чому полягають особливості грошових зобов’язань в міжнародному торговельному обороті?

2. У чому полягає специфіка валютних відносин в міжнародному приватному праві?

3. Назвіть основні найбільш поширені форми розрахунків в міжнародному торговельному обороті.

4. В чому полягають особливості використання банківських гарантій в міжнародному торговельному обороті?

5. У чому полягають особливості кредитних і розрахункових відносин в міжнародному торговельному обороті в мережі Інтернет?

6. Які основні системи правового регулювання вексельних та чекових відносин міжнародного характеру?

7. Опишіть найбільш поширені валютні умови, які використовуються у зовнішньоекономічних договорах?

8. Які способи захисту грошових зобов’язань від валютних ризиків існують в міжнародному цивільному та торговельному обороті?

 

Тема 15. Недоговірні зобов’язання у міжнародному приватному праві

Питання для обговорення

1. Поняття та умови деліктної відповідальності за законодавством України.

2. Колізійні питання деліктних зобов’язань.

3. Заподіяння шкоди суб’єктом іноземної національної належності в Україні.

4. Заподіяння шкоди суб’єктом української національної належності за кордоном.

5. Особливості застосування права і відповідальність за шкоду, заподіяну споживачеві.

6. Особливості визначення права, яке підлягає застосуванню при порушенні особистих немайнових прав.

Нормативні акти

Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 32. – Ст. 422; з наступними змінами і доповненнями.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356; з наступними змінами і доповненнями.

Література

 

Богуславский М.М. Международное частное право. – М., 1998. – С. 245–252.

Забара І. М. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди в міжнародному приватному праві: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний ун– т ім. Тараса Шевченка. – К., 2002.

Звеков В.П. Международное частное право. – М., 1999. – С. 123–124, 358–375.

Звеков В.П. Обязательства из причинения вреда в международном частном праве (некоторые коллизионные вопросы) // Очерки международного частного права. – М., 1963. – С. 112–136.

Кабатова Е.В. Деликты в международном частном праве // Государство и право. – 1992. – № 9. – С. 100–107.

Лунц Л.А. Курс международного частного права. Особенная часть. – М., 1975. – С. 356–379.

Лунц Л.А., Марышева Н.И., Садиков О.Н. Международное частное право. – М., 1984. – С. 213–222.

Малеин Н.С. Возмещение вреда, причиненного личности. – М., 1965.

Малеин Н.С. О моральном вреде // Государство и право. – 1993. – № 3. – С. 32–39.

Марышева Н.И., Хлестова И.О. Правовое положение российских граждан за границей (вопросы и ответы). – М., 1994. – С. 46–49.

Матвеев Ю.Г. Англо-американское деликтное право. - М.: Юрид. лит., 1973. - 174 с.

Международное частное право: сборник документов / Сост. К. А. Бекяшев, А. Г. Ходаков. – М., 1997. – С. 911–914.

Международное частное право: сборник нормативных документов / Сост. Н. Ю. Ерпылева. – М., 1994. – С. 208–345.

Нор В.Т. Имущественная ответственность за неправильные действия должностных лиц. – Львов, 1974.

Методичні вказівки

У вітчизняному законодавстві недоговірні зобов’язання складають широку систему зобов’язань, охоплюючи своїм регулюванням: 1) зобов’язання із завдання шкоди; 2) зобов’язання з публічної обіцянки винагороди; 3) зобов’язання із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення; 4) зобов’язання із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи; 5) зобов’язання із створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи; 6) зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (глави 78–83 Цивільного кодексу України).

Водночас чинний Закон «Про міжнародне приватне право» у розділі VII «Колізійні норми недоговірних зобов’язань» приділяє увагу лише вибору колізійної прив’язки при регулюванні зобов’язань із відшкодування шкоди (ст. 49), в тому числі завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) (ст. 50), а також зобов’язань, що виникають у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави (ст. 51).

Щоправда, у Законі міститься загальна норма ст. 48, яка встановлює універсальне правило стосовно вибору права при регулюванні зобов’язань із односторонніх дій: з урахуванням спеціальних правил ст.ст. 49–51 застосовується право тієї держави, на території якої мала місце така дія.

Ще більш звужений підхід до визначення обсягу правового регулювання недоговірних зобов’язань спостерігається у дво– та багатосторонніх договорах про правову допомогу у цивільних справах. Так, у Мінській конвенції «Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 р. з питань колізійного регулювання недоговірних зобов’язань увагу приділено лише зобов’язанням з відшкодування шкоди (ст. 42).

Міжнародне законодавство в сфері недоговірних зобов’язань також тяжіє до регулювання деліктних відносин, причому тих, які виникають при здійсненні міжнародних перевезень. Цим питанням присвячені чимала кількість конвенцій, зокрема: Конвенція про шкоду, завдану іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні 1952 р., Брюссельська конвенція про відповідальність операторів ядерних суден 1962 р., Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 р., Віденська конвенція за шкоду від забруднення нафтою 1969 р., Гаагська конвенція про право, що застосовується до автотранспортних пригод 1971 р., Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, завдану при перевезенні небезпечних вантажів автомобільним, залізничним та внутрішнім водним транспортом 1990 р.

Таким чином, як випливає із змісту вітчизняного Закону «Про міжнародне приватне право», правовідносини, пов’язані з недоговірними зобов’язаннями, регулюються переважно законом місця здійснення акту, з яким пов’язуються відповідні правовідносини (lex loci actus comissi).

Найпоширенішим видом недоговірних зобов’язань є зобов’язання із відшкодування шкоди. Закон України «Про міжнародне приватне право» в якості основної колізійної прив’язки закріплює правило про те, що права та обов’язки за такими зобов’язаннями визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди (ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Водночас Закон України «Про міжнародне приватне право» передбачає також можливість застосування права іншого, ніж право держави, на території мав місце юридичний факт завдання шкоди. Ч. 2 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює, що права та обов’язки за зобов’язаннями, які виникають внаслідок завдання шкоди за кордоном, визначатимуться правом тієї держави, місце проживання або місцезнаходження в якій мають обидва зі сторін даного зобов’язання – потерпілий і заподіювач. Іншими словами, якщо, наприклад, громадянин України А., перебуваючи у Франції, в результаті ДТП завдав шкоди здоров’ю громадянину України Б., за чинним Законом України «Про міжнародне приватне право» до їхніх правовідносин застосовуватиметься законодавство України саме внаслідок наявності у них спільної національної належності і незважаючи на те, що факт завдання шкоди мав місце на території іноземної держави.

Крім того, важливість загальних норм, що регулюють правовідносини щодо завдання шкоди з іноземним елементом обумовлена тим, що ними встановлюються засади обмеження застосування іноземного права. Як відомо, основний принцип обмеження застосування іноземного права випливає із змісту норми ч. 3 ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право», за якою право, що підлягає застосуванню згідно колізійних норм, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв’язок з визначеним правом і мають більш тісний зв’язок з іншим правом.

Для деліктних зобов’язань обмеження у застосуванні визначеного колізійними нормами іноземного права відтворюється у правилі ч. 3 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до якого право іноземної держави не застосовується в Україні, якщо дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, за законодавством України не є протиправною.

Доцільність такої норми не викликає жодних сумнівів, адже якщо вітчизняне законодавство не визнає конкретне діяння правопорушенням, сама можливість вирішення питання про відшкодування шкоди нівелюється a priori. Також обґрунтуванням впровадження ч. 3 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» може слугувати той факт, що вона є своєрідним прикладом застосування застереження про публічний порядок (ст. 12 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Інститут відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) в чинному ЦК України регулюється окремими нормами глави 82 про відшкодування шкоди (ст. ст. 1209–1211), а також нормами Закону України «Про захист прав споживачів». Виділення Законом «Про міжнародне приватне право» зазначених норм у особливий масив правового регулювання викликано специфікою суб’єктного складу та невідповідністю в багатьох випадках права держави місця укладення споживчого договору про придбання товарів, замовлення робіт (послуг) та права держави, де виникли негативні наслідки у зв’язку з недоліками товарів, робіт (послуг).

Законом України «Про міжнародне приватне право» встановлюються альтернативні прив’язки, які застосовуються на вибір потерпілого, а саме він може обрати для застосування до вимог про відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг): а) право держави, у якій знаходиться місце проживання або основне місце діяльності потерпілого; б) право держави, у якій знаходиться місце проживання або місцезнаходження виробника або особи, яка надала послугу; в) право держави, у якій споживач придбав товар або у якій йому була надана послуга (ст. 50 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Останній вид недоговірних зобов’язань, врегульованих Законом України «Про міжнародне приватне право» – набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (ст. 51 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Основною прив’язкою, якою визначатиметься потрібне право, є право держави, на території якої такі дії мали місце. Разом з для сторін встановлено і диспозитивну норму, в силу якої вони мають право обрати право держави суду у будь-який час після виникнення даного зобов’язання.

Завдання

Завдання № 1

З метою проведення частини відпустки і відзначення п’ятирічного ювілею укладення шлюбу подружжя з Німеччини (чоловік – громадянин Німеччини, дружина – громадянка України) придбали у ЗАТ «Укрінфотур» ваучер на п’ятиденну поїздку до м. Києва. Згідно з умовами, які містилися у ваучері, туроператор ЗАТ «Укрінфотур» зобов’язувався зустріти подружжя в аеропорту, поселити їх в люкс-номері готелю «Дніпро», організувати екскурсії в старовинні місця міста Києва, а також забезпечити квитками до Національної опери України на балет «Ромео і Джульєтта».

Усі умови договору, крім останньої, були виконані. Неможливість виконання останньої умови представник ЗАТ «Укрінфотур» пояснив тим, що трупа, яка танцює балет «Ромео і Джульєтта», в даний час знаходиться на гастролях, запропонувавши одночасно або взяти квитки на інший балет до Національної опери або на балет «Ромео і Джульєтта» в одному з інших театрів м. Києва. Від зазначеної пропозиції подружжя відмовились і, достроково повернувшись до Німеччини, пред’явили позов до агента ЗАТ «Укрінфотур» про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди.

Позов був задоволений судом м. Гамбурга, а згодом в порядку регресу відповідні кошти були стягнені з ЗАТ «Укрінфотур».