Принципи реформування системи вищої освіти

 

У доповіді ЮНЕСКО, підготовленій експертами під керівництвом Е. Фора, «Учитися, щоб бути. Світ освіти сьогодні і завтра» [139] визначено, що людина може реалізуватися винятково завдяки процесу одержання протягом усього свого життя нового досвіду й актуалізації вже наявного. Тільки при такому розумінні, що явно виходить за межі інституційного визнаних видів освітньої діяльності, освіта може забезпечити виконання важливих соціальних і культурологічних функцій. Експертами визначені головні принципи проведення освітніх реформ - демократизм, гнучкість, наступність, фундаментальність, мобільність; принцип випереджальної підготовки людини до невизначених умов, з якого випливає і уявлення про безперервну освіту, що покликана забезпечити умови багаторазового повернення людини до освітньої системи.

 

		Рис. 1. Принципи реформування системи вищої освіти [62,93,96,125]

 

В умовах швидко мінливого змісту знань, постійного його збільшення зі зростаючими темпами у всіх країнах спостерігається реформування системи вищої освіти за основними принципами: безперервністю; диверсифікацією чи багаторівневістю; фундаментальністю; інтегрованістю; гуманізацією; гуманітаризацією; демократизацією; інтеграцією з наукою і виробництвом; комп'ютеризацією [96]. Основні принципи та їх визначення наведені на рис.1.

Отже, інтеграція з напрямів багаторівневої вищої і за спеціальностями професійної освіти у єдиній структурі є важливою стратегією становлення і розвитку університетської системи освіти України.

Сучасний фахівець – це людина з глибокими фундаментальними, широкими загальними і спеціальними знаннями, яка здатна швидко реагувати на зміни у суспільстві, економіці і науці, що відповідають вимогам нових технологій і які неминуче будуть упроваджуватися. Фахівцю сьогодні потрібні базові знання, проблемне, аналітичне мислення, соціально-психологічна компетентність, інтелектуальна культура та властиві морально-духовні цінності [96, с.9].

Безперервна освіта означає процес навчання крізь усе життя, у якому важливу роль відіграє інтеграція як індивідуальних, так і соціальних аспектів людської особистості та її діяльності. Поштовхом для створення концепції безперервної освіти суспільства знань є глобальна концепція «єдності світу» («global vision»), відповідно до якої всі компоненти людської цивілізації взаємозалежні і взаємозумовлені. При цьому людина є головною цінністю всіх процесів, що відбуваються у світі. Р. Даве визначає 25 характерних ознак як підсумок проведеного ним фундаментального наукового дослідження проблеми безперервної освіти [138; 139], які наведено у таблиці 1.

Слід зазначити, що наведені ознаки-принципи покладені в основу реформування національних систем освіти у багатьох країнах світу: США, Японії, Німеччині, Великобританії, Канаді, країнах «третього світу» і Східної Європи, включаючи СНД. Ефективність університетської системи освіти суттєво залежить від моделювання запитів споживача, оскільки інформація, що недостатньо пов'язана із загальнокультурним і професійним ростом особистості, виявляється малозначимою та малопродуктивною. Основним принципом організації безперервної освіти має бути принцип єдності врахування інтересів сьогоднішньої практики, перспектив розвитку й удосконалення діяльності людини [96].

Таблиця 1

Ознаки-принципи безперервної освіти [138; 139]

№	Ознака-принцип	№	Ознака-принцип
1	охоплення людини освітою продовж усього життя;	14	полідисциплінарність знань, їхньої якості;
2	розуміння освітньої системи як цілісної, що включає дошкільне, основне, послідовне, повторне, рівнобіжне навчання та виховання і яка поєднує та інтегрує всі рівні й форми;	15	гнучкість і розмаїтість змісту, засобів навчання;
3	включення до системи освіти, крім навчальних закладів і центрів дошкільної підготовки,формальних, неформальних і позаінституційних форм проведення освіти;	16	здатність до асиміляції нових досягнень науки;
4	горизонтальна інтеграція: будинок – сусіди – місцева соціальна сфера – суспільство – світ праці – засоби масової інформації – рекреаційні, культурні, релігійні організації тощо; між досліджуваними предметами; між різними аспектами розвитку людини, такими як фізичним, моральним та інтелектуальним, і на окремих етапах життя;	17	вертикальна інтеграція: між окремими етапами освіти (дошкільною, шкільною, післяшкільною), між різними рівнями і предметами всередині окремих етапів; між різними соціальними ролями, що реалізовані людиною на окремих етапах життєвого шляху: між різними якостями розвитку людини – якостями тимчасового характеру, такими як фізичний, моральний, інтелектуальний розвиток та інше;
5	удосконалювання умінь навчатися;	18	стимулювання мотивації до навчання;
6	універсальність і демократичність освіти;	19	створення відповідних умов для навчання;
7	створення альтернативних структур її здобуття;	20	реалізація творчого й інноваційного підходів;
8	поєднання загальної і професійної освіти;	21	полегшення зміни соціальних ролей у різні періоди життя;
9	акцент на самоосвіту, самовиховання, самооцінку;	22	пізнання і розвиток власної системи цінностей;
10	акцент на самоврядування;	23	підтримка і поліпшення якості індивідуального і колективного життя шляхом особистого, соціального і професійного розвитку;
11	індивідуалізація навчання;	24	розвиток, що виховує і навчає суспільство: навчатися для того, щоб “бути” і “ставати” кимось;
12	навчання в умовах різних поколінь у родині, суспільстві;	25	системність принципів освітнього процесу.
13	розширення світогляду;

 

Система безперервної освіти є найважливішим соціальним чинником підготовки особистості до творчої самореалізації протягом усього життя. Рішення проблеми формування у фахівця творчого ставлення до своєї справи здійснюється через поєднання самоосвіти з наданням можливості в будь-яку мить скористатися допомогою висококваліфікованих викладачів і фахівців. Це зумовлює зміну моделі освіти в цілому. Відбувається перехід від монофункціональної моделі, що орієнтована на підготовку фахівця у конкретній галузі, до поліфункціональної моделі, в основі якої – вільний розвиток особистості кожного, формування здатності до саморозвитку.