Загальний порядок ліквідації

Суб'єкта господарювання

Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідацій-

ною комісією, яку створює власник (власники) майна суб'єкта

господарювання чи його (їх) представники (органи) або інший

визначений законом орган, якщо інший порядок її утворення не

передбачений ГКУ. Ліквідувати суб'єкт господарювання може

також уповноважений на це орган управління суб'єкта, що лік-

відується.

Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта

господарювання, встановлює порядок і визначає строки здійс-

нення ліквідації, а також строк для подання претензій кредито-

рами, що не може бути менший за два місяці з дня оголошення

про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія або інший орган, який здійснює ліквіда-

цію суб'єкта господарювання, вміщує у друкованих органах по-

відомлення про його ліквідацію та про порядок і строки подання

кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє

персонально в письмовій формі у встановлені ГКУ чи спеціаль-

ним законом строки.

Водночас ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо

стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання,

який ліквідується, і виявлення вимог кредиторів з письмовим

повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господа-

рювання.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господа-

рювання, що ліквідується, розраховується з кредиторами, скла-

дає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, який

призначив ліквідаційну комісію. Достовірність і повнота ліквіда-

ційного балансу повинні бути перевірені у встановленому зако-

нодавством порядку.

Порядок розрахунків з кредиторами

При ліквідації суб'єкта господарювання

Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквіду-

ється, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не

передбачено ГКУ та законами України.

Черговість і порядок задоволення вимог кредиторів встанов-

люються відповідно до закону.

Претензії, що не задоволені через відсутність майна суб'єкта

господарювання, претензії, які не визнані ліквідаційною комісією,

якщо їх заявники в місячний строк після одержання повідом-

лення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться

до суду з відповідним позовом, а також претензії, у задоволенні

яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються по-

гашеними.

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредито-

рів, використовується за вказівкою власника.

Глава 12. Підприємство: поняття,

Види і організаційні форми

Підприємство як організаційна форма

Господарювання

Підприємство -- це самостійний суб'єкт господарювання, ство-

рений компетентним органом державної влади або органом міс-

цевого самоврядування чи іншими суб'єктами для задоволення

суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійс-

нення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої госпо-

дарської діяльності в порядку, передбаченому ГКУ та відповід-

ними законами України.

Підприємства можуть створюватись з метою здійснення як

підприємництва, так і некомерційної господарської діяльності.

Якщо законом не встановлено інше, підприємство діє на ос-

нові статуту.

Підприємство є юридичною особою, що має відокремлене май-

но, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку з

власним найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб

(ст. 62 ГКУ).

Підприємства в Україні здійснюють діяльність відповідно до

вимог ст. 62­71 ГКУ, якщо інше щодо підприємств окремих

видів не передбачено ГКУ відповідними законами України.

Якщо чинним міжнародним договором України, згоду на обо-

в'язковість якого надано Верховною Радою України, встановле-

но інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України

про підприємства, то застосовуються правила міжнародного до-

говору.

Види і організаційні форми підприємств

Залежно від передбачених законодавством форм власності в

Україні можуть діяти такі види підприємств:

· приватне, що діє на основі приватної власності громадян чи

суб'єкта господарювання (юридичної особи);

· колективної власності;

· комунальне, що діє на основі комунальної власності терито-

ріальної громади;

державне, що діє на основі державної власності;

· засноване на змішаній формі власності (на основі об'єднання

майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші передбачені законом види

підприємств.

Так, якщо у статутному фонді підприємства іноземна інвести-

ція становить щонайменше 10 %, воно визнається підприємст-

вом з іноземними інвестиціями. Підприємство, у статутному фо-

нді якого іноземна інвестиція становить 100 %, вважається іно-

земним.

Залежно від способу утворення (заснування) і формування

статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та кор-

поративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який

виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до закону

статутний фонд, що не поділяється на частки (паї), затверджує

статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника,

якого призначає, керує підприємством і формує його трудовий

колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реор-

ганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства

державні, комунальні, засновані на власності об'єднання гро-

мадян, релігійної організації або на приватній власності заснов-

ника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома

або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором),

діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи тру-

дової діяльності засновників (учасників), їх спільного управлін-

ня справами, корпоративних прав, у тому числі через органи,

які вони створюють, участі засновників (учасників) у розподілі

доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є підприємст-

ва кооперативні, створені у формі господарського товариства, а

також інші, у тому числі засновані на приватній власності двох

або більше осіб.

Особливості правового статусу унітарних і корпоративних під-

приємств встановлюються ГКУ, іншими законодавчими актами

України.

Підприємства залежно від чисельності працівників і річного

обсягу валового доходу від реалізації продукції поділяються на

малі, середні та великі.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підпри-

ємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звіт-

ний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг ва-

лового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей са-

мий період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам

євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо

гривні.

Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова

чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує

тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (ро-

біт, послуг) за цей самий період перевищує суму, еквівалентну

п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного

банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства вважаються середніми.

Якщо підприємство залежить від іншого підприємства, воно

визнається дочірнім.

Для підприємств певного виду та організаційних форм законами

можуть встановлюватись особливості господарювання (ст. 63

ГКУ).

Організаційна структура

Та управління підприємством

Підприємство може складатися з виробничих структурних під-

розділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро,

лабораторій тощо), а також функціональних структурних під-

розділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб

тощо).

Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприєм-

ства визначаються положеннями про них, які затверджуються в

порядку, визначеному статутом підприємства або іншими уста-

новчими документами.

Підприємство самостійно визначає власну організаційну струк-

туру, чисельність працівників і штатний розпис.

Підприємство має право створювати філії, представництва,

відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питан-

ня про розміщення таких підрозділів з відповідними органами

місцевого самоврядування в установленому законодавством по-

рядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної

особи і діють на основі положення про них, затвердженого під-

приємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах бан-

ків відповідно до закону.

Діяльність розташованих на території України відокремле-

них підрозділів підприємств, що розміщуються за її межами,

регулюється ГКУ та відповідними законами України.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його

установчих документів на основі поєднання прав власника щодо

господарського використання свого майна і участі в управлінні

трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством

безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до

статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для управління господарською діяльністю підприємства влас-

ник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає)

керівника підприємства.

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір

(контракт), де визначаються строк його найму, права, обов'язки

і відповідальність, умови матеріального забезпечення, звільнен-

ня з посади та інші умови найму за погодженням сторін.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємст-

ва, представляє його інтереси в органах державної влади і органах

місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з

юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію під-

приємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах

та порядку, визначених установчими документами.

Керівник підприємства може бути звільнений з посади достро-

ково на підставах, передбачених договором (контрактом), відпо-

відно до закону.

На всіх підприємствах, які використовують найману працю,

між власником або уповноваженим ним органом і трудовим ко-

лективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися

колективний договір, що регулює виробничі, трудові та соціальні

відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів

визначаються законодавством про колективні договори.

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни,

які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудо-

вого договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють

трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження

трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємст-

вом встановлюються статутом або іншими установчими докумен-

тами відповідно до вимог ГКУ, законодавства про окремі види

підприємств і закону про трудові колективи.

Рішення із соціально-економічних питань щодо діяльності під-

приємства виробляються і приймаються його органами управ-

ління за участю трудового колективу і уповноважених ним ор-

ганів.

Особливості управління підприємствами окремих видів (орга-

нізаційних форм підприємств) встановлюються ГКУ та законами

про такі підприємства (ст. 65 ГКУ).

Майно підприємства

Майно підприємства становлять виробничі та невиробничі

фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в

самостійному балансі підприємства.

До джерел формування майна підприємства належать:

· грошові та матеріальні внески засновників;

· доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших ви-

дів господарської діяльності;

· доходи від цінних паперів;

· кредити банків та інших кредиторів;

· капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

· майно, придбане у інших суб'єктів господарювання, організа-

цій та громадян у встановленому законодавством порядку;

· інші не заборонені законодавством України джерела.

Цілісний майновий комплекс підприємства визнається неру-

хомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод на

умовах та в порядку, визначених ГКУ і відповідними законами

України.

Майнові права підприємства реалізуються в порядку, встанов-

леному ГКУ та іншими законодавчими актами України.

Природними ресурсами підприємство володіє і користується в

установленому законодавством порядку за плату, а в передбачених

законом випадках -- на пільгових умовах.

Підприємство випускає, реалізує та купує цінні папери відпо-

відно до законодавства України.

Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилу-

чення державою у підприємства майна, яким воно користується,

здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом

(ст. 66 ГКУ).